Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
___________________________________
Справа №760/7173/14-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8491/2024
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 вересня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 8 лютого 2024 року (суддя Букіна О.М.) про заміну сторони у виконавчому документі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» про заміну сторони у виконавчому документі, виданому на підставі рішення суду за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору,
встановив:
постановою Апеляційного суду міста Києва від 1 серпня 2018 року скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 535 084грн 43коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 задоволено, визнано недійсним пункт 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009. В іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 серпня 2018 року залишено без змін.
У листопаді 2023 року ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» у виконавчому листі, виданому 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення заборгованості у розмірі 535 084грн 43коп. з ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи заяву, ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» зазначало, що 17 червня 2020 року уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір про відступлення прав вимоги № 2260/К, на підставі якого, з урахуванням Додатку № 1 до договору, до товариства перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , тому товариство є правонаступником ПАТ «Дельта Банк», як стягувача, у виконавчому провадженні по виконанню постанови Апеляційного суду міста Києва від 1
серпня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 535 084,43грн та судового збору у сумі 7 673,40грн.
Заявник посилався на те, що 24 лютого 2021 року виконавчі листи, видані на виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 1 серпня 2018 року, постановою приватного виконавця були повернуті стягувачу і відомостей про їх подальше пред`явлення до виконання Автоматизована система виконавчих проваджень станом на 9 листопада 2023 року не містить.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 8 лютого 2024 року заяву задоволено. Замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» у виконавчому листі № 760/7173/14-ц, виданому 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 535 084,43грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Боржник зазначає, що заявником пропущено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання, тому відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду заміна стягувача у виконавчому листі не є можливою.
Також боржник вважає, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що строк пред`явлення виконавчого листа був перерваний та підлягає обрахуванню з моменту повернення виконавчого листа стягувачу, так як виконавчий лист був повернутий на підставі заяви стягувача, а відтак строк пред`явленого його до виконання закінчився 7 грудня 2021 року.
Крім цього боржник зазначає, що подав до суду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, яка не була розглянута судом, а відтак суд першої інстанції не мав правових підстав для розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому документі.
ОСОБА_1 вважає, що ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» не набуло правової вимоги до нього за кредитним договором № 2619/0308/71-009 від 5 березня 2008 року, оскільки протокол електронного аукціону від 4 червня 2020 року, на підставі якого був укладений договір про відступлення права вимоги, не містить детального переліку активів банку, які були предметом аукціону, а суду не був наданий акт приймання-передачі документів від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал», що стосується боргу по кредитному договору, який був укладений 5 березня 2008 року.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
ПАТ «Дельта Банк», будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.137, 200, 214 т.5), тричі свого представника у судове засідання не направило, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників боржника ОСОБА_1 - адвокатів Буднік О.П. та Поліщука С.В., які апеляційну скаргу підтримали, пояснення представника заявника ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» - адвоката Осадчої К.О., яка просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на неправильне трактування боржником положень частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року у задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено. Зустрічний позов
ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору було задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 5 березня 2008 року № 2619/0308/71-009, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк». Визнано недійсним іпотечний договір № 2619/0308/71-009-Z-1 від 5 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка внесена до реєстру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В. за № 625. Стягнуто з ПАТ «Омега Банк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового у розмірі 551,20 грн. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 551,20 грн. (с.с.62-70 т. 2).
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 1 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» було задоволено, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року скасовано, позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 535084,43грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 7673,40грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів було відмовлено (с.с.163-173 т. 3).
14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №760/7173/14-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 535 084,43грн (с.с.122 т.4), який було пред`явлено до виконання 7 грудня 2018 року приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ігнатенку К.Е.
7 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ігнатенком К.Е. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57873068 (с.с.185-186 т. 4).
Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 задоволено, визнано недійсним пункт 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009. В іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 серпня 2018 року залишено без змін.
17 червня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» укладено договір № 2260/К про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., на підставі якого ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких зазначений у Додатку № 1 до цього Договору (126-128 т. 4).
Згідно із витягом з Додатку № 1 до Договору № 2260/К від 17 червня 2020 року про відступлення прав вимоги, ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2619/0308/71-009 від 5 березня 2008 року та Іпотечним договором № 2619/0308/71-009-Z-1 (с.с.129-130 т. 4).
На виконання умов договору № 2260/К від 17 червня 2020 року про відступлення прав вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» було сплачено 12 червня 2020 року на користь АТ «Дельта Банк» грошові кошти у розмірі 9 053 071,29грн. (с.с.218 т. 4).
24 лютого 2021 року ПАТ «Дельта Банк» було подано приватному виконавцю
виконавчого округу м. Києва Ігнатенку К.Е. заяву про повернення виконавчого документу стягувачу (с.с.187 т. 4).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ігнатенка К.Е. від 24 лютого 2021 року виконавчий документ № 760/7173/14-ц, виданий 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 535084,43грн, повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (с.с.124-125 т. 4).
Задовольняючи заяву ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» про заміну стягувача у виконавчому листі № 760/7173/14-ц, виданому 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що первісним стягнувачем - ПАТ «Дельта Банк», яке здійснило відчуження права вимоги на користь ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», втратило матеріально-правову та процесуальну заінтересованість у повторному пред`явленні виконавчого документа до виконання та не зобов`язане вчиняти такі дії фактично для нового стягнувача - ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», яке набуло прав вимоги за договором відступлення права вимоги, що встановлено судом.
Суд першої інстанції зазначив, що сама лише відсутність відкритого виконавчого провадження не є перешкодою у матеріальному правонаступництві у спірних відносинах ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» та ПАТ «Дельта Банк».
Також суд першої інстанції вважав, що строки пред`явлення виконавчого листа до повторного виконання не закінчилися, оскільки перервалися поданням виконавчого документа до виконання 7 грудня 2018 року та починаються заново з наступного дня після його повернення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій, визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з положеннями статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх
здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва
та можливе на будь-якій стадії цивільного процесу.
Частина 1 статті 442 ЦПК України визначає, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина 5 статті 442 ЦПК).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 зазначила, «що вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Так, частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу (статтею 442 ЦПК України ) з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України (статтею 55 ЦПК України) . У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу (статті 55 ЦПК України).
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України (статті 55 ЦПК України). У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (аналогічні положення містить частина п`ята статті 442 ЦПК України).»
Звертаючись до суду із заявою про заміну стягувача його правонаступником, ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» зазначало, що виконавчий лист № 760/7173/14-ц, виданий 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, був повернутий стягувачу - ПАТ «Дельта Банк» постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ігнатенком К.Е. від 24 лютого 2021 року, повторно виконавчий документ до виконання не пред`являвся, тому, посилаючись на положення частини 5 статті 442 ЦПК України, просило замінити стягувача у виконавчому листі, а не у виконавчому провадженні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 зазначено, «як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження,
оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість).
Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.
Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.
Також питання про наявність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачі його дубліката чи інших процесуальних питань, які стосуються процедури пред`явлення виконавчого документа до виконання, пов`язані з процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні як юридичному процесі в силу умов частини п`ятої статті 15 Закону про виконавче провадження, а з процесуальним правонаступництвом, передбаченим статтею 55 ЦПК України, - в силу другої частини цієї статті.
Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону). Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення
цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.
Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.
Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення.»
Доводи апеляційної скарги, що ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» не набуло правової вимоги до ОСОБА_1 , оскільки протокол електронного аукціону від 4 червня 2020 року не містить детального переліку активів банку, які були предметом аукціону, а суду не був наданий акт приймання-передачі документів від банку до товариства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заява про заміну сторони у виконавчому листі ґрунтується на умовах договору про відступлення прав вимоги № 2260/К від 17 червня 2020 року та додатку № 1 до договору, у якому наведений перелік кредитних договорів, за якими ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» набуло право вимоги до боржників.
За положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали справи не містять відомостей, що договір про відступлення права вимоги № 2260/К від 17 червня 2020 року був оспорений у встановленому законом порядку, а відтак, він є дійсним та підлягає виконанню.
Пунктом 14 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки) та нотаріального посвідчення.
Крім того, заявником суду першої інстанції надана копія платіжного доручення про перерахування грошових коштів, визначених умовами договору, та надані оригінали кредитного договору та договору іпотеки, що свідчить про виконання сторонами пункту 5 договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що заявник надав суду першої інстанції належні документи, які підтверджують набуття ним права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 5 березня 2008 року № 2619/0308/71-009.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про пропуск ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Згідно частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строки
пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором від 5 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 набуло законної сили 1 серпня 2018 року, виконавчий лист був пред`явлений до виконання 7 грудня 2018 року.
Отже, відповідно до положень частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 був перерваний пред`явленням його до виконання.
Стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу. Частина п`ята даної статті визначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Виконавчий документ у даній справі був повернутий стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», який передбачає повернення виконавчого документу стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Отже, стягувач не позбавлений можливості повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №240/10258/19 зазначено, що «суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 Закону № 606-XIV, яка є попередньою редакцією Закону № 1404-VIII («Про виконавче провадження»), тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня. Норми щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебувають у системному зв`язку із застосуванням норм, що регулюють завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу.
Отже, з аналізу частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII висновується, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону № 1404-VIII.
Така позиція узгоджується з подібними правовими висновками, висловленими у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 916/922/16 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 303/2642/20».
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання і строк пред`явлення його до виконання на час подання до суду заяви не закінчився, так як був перерваний пред`явленням виконавчого листа до виконання та почався заново з наступного дня після його повернення стягувачу.
Доводи апеляційної скарги, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не переривався та сплинув 7 грудня 2021 року, так як виконавчий документ був
повернутий стягувачу на підставі його заяви, а положення частини 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» не містять норми, що у такому випадку строк пред`явлення виконавчого документа до виконання починається заново з наступного дня після його повернення, колегія суддів вважає безпідставними.
Положення частини 5 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають право стягувача повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, якщо він був повернутий з підстав, зазначених у цій статті, у строки, встановленні у статті
12 цього закону.
Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становить 3 роки та переривається його пред`явленням до виконання, незалежно від підстав повернення його у подальшому стягувачу.
Аналіз вказаних норм, свідчить, що у разі переривання строку, він повинен обраховуватися заново і такий відлік можливий тільки після прийняття рішення про повернення виконавчого документа.
Посилання боржника в апеляційній скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, та твердження про аналогічну ситуацію у даній справі, колегія суддів вважає необґрунтованою, оскільки вказана правова позиція стосується переривання строків позовної давності у випадку залишення позовної заяви без розгляду за заявою позивача, тобто процесуальної ситуації, яка не є тотожною тій, що склалась у даній справі.
Твердження в апеляційній скарзі, що заява ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» не могла розглядатися до завершення розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є підставою для скасування ухвали суду та відмови у задоволенні заяви, так як заява ОСОБА_1 була подана після початку судового розгляду заяви ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, тому правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не встановлено.
15 квітня 2024 року представник ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» - адвокат Пількевич Т.А. подала письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просила стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000грн.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на
професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Частина 2 статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, заявник має право на відшкодування понесених судових витрат під час апеляційного перегляду.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої
допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які
підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Саме такою є правова позиція, зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
На підтвердження розміру понесених заявником витрат на правову допомогу апеляційному суду надано:
- копію договору про надання правової допомоги, укладеного 1 березня 2024 року між Адвокатським бюро «Пількевич Тетяни», в особі керуючого бюро - адвоката Пількевич Т.А., та ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», в особі директора Бутова А.А., за умовами якого товариство доручило, а адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів товариства з питань, що відносяться до юрисдикції господарських судів, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів - усіх інстанції. Згідно пунктів 4.1 - 4.2 цього договору, отримання винагороди адвокатським бюро за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін і дорівнює 15 000грн (с.с.161-164 т. 5);
- копію акту прийому-передачі наданих послуг від 12 квітня 2024 року, згідно якого Адвокатське бюро «Пількевич Тетяни» надало ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» наступні послуги: 1) надання правової консультації клієнту (1 год., вартість - 1 000грн); ознайомлення з матеріалами справи в цивільній справі № 760/7173/14-ц (3 год., вартість - 3 000грн); пошук правових позицій Верховного Суду та аналіз аналогічних справ. Складання письмових пояснень на апеляційну скаргу з додатками та направлення засобами поштового зв`язку сторонам та до суду (5 год. 30 хв. - 8 000грн); 4) участь у судовому засіданні (у випадку відкладення розгляду справи участь у наступному судовому засіданні) (судовий день - 3 000грн), а всього - 15 000грн (с.с.165 т.5).
У судовому засіданні 1 травня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Поліщуком С.В. було подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в якому він просить у задоволенні заяви ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» про розподіл судових витрат відмовити, а у разі її задоволення,
зменшити розмір витрат на правову допомогу, заявлений представником товариства, до 500грн.
Обґрунтовуючи подану заяву, представник боржника зазначає, що заявлений представником ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» розмір витрат на правову допомогу є значно завищеним, необґрунтованим та не пропорційним до предмета спору.
Також, представник боржника зазначає, що зі змісту акту прийому-передачі наданих послуг від 12 квітня 2024 року, поданого представником заявника, не вбачається, що цей акт стосується саме надання правової допомоги у даній цивільній справі. Крім цього, з матеріалами справи знайомилась інший адвокат - Плахотнюк Д.Ю., вона ж
приймала участь у судовому засіданні.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час апеляційного розгляду адвокатом Пількевич Т.А. подані тільки письмові пояснення на апеляційну скаргу.
Ні адвокат Пількевич Т.А., ні адвокати Адвокатського бюро «Пількевич Тетяни» з матеріалами справи під час апеляційного розгляду не знайомилися, участь у судових засіданнях не приймали.
За таких обставин, враховуючи, що позиція заявника під час апеляційного розгляду не змінювалася, колегія суддів вважає, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, тому відшкодуванню ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» за рахунок ОСОБА_1 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 3 000грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх розміру.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 8 лютого 2024 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» 3 000грн витрат на правову допомогу.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 січня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук
