ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

Київ

справа №2a-0770/2208/12

адміністративне провадження №К/9901/35474/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області (правонаступник Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 (колегія суддів: Н.М. Судова-Хомюк, В.В. Гуляк, Р.Й. Коваль) у справі № 2а-0770/2208/12 за позовом Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» про визнання недійсним договору, -

У С Т А Н О В И В:

05.07.2012 Державна податкова інспекція у м. Ужгороді звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання недійсним Договору від 01.11.2010 №ДГ-11091 укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «МКМ-Сервіс».

Позивачем було зазначено що спірний Договір від 01.11.2010 №ДГ-11091 був укладений між відповідачем -1 та відповідачем - 2 завідомо за відсутності умов для його фактичного виконання та без мети настання реальних наслідків, з метою отримання податкової вигоди, за відсутності основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів та транспортних засобів.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 у задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» про визнання недійсним Договору від 01.11.2010 №ДГ-11091 укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «МКМ-Сервіс» - відмовлено.

Ця постанова оскаржена податковим органом в апеляційному порядку.

27.09.2017 ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано вказану постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з даними рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Закриваючи провадження по справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року на момент вирішення спору судами попередніх інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду з позовом у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кореспондуються із положенням пункту 5 частини четвертої статті 50 цього Кодексу, з яких вбачається, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами в адміністративній справі лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України державні органи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначаються Податковим кодексом України.

Враховуючи наведене, контролюючі органи, реалізовуючи функцію здійснення податкового контролю, можуть звертатися до адміністративного суду з позовом до юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, тільки у випадках, прямо передбачених законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відтак, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними (як то у випадках ухилення від сплати податків, тощо) та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема, шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Таким чином, вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про непідвідомчість зазначеного спору адміністративним судам є помилковим та не ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

Аналогічний висновок, щодо застосування вказаних норм процесуального права висловлений Верховним Судом у постанові від 4.12.2018, справа №2а-0770/2203/12, адміністративне провадження №К/9901/31347/18 та постанові від 2.10.2018, справа №817/274/17, касаційне провадження №К/9901/1086/17.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 скасувати, а справу №2а-0770/2208/12 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду