ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
11 жовтня 2016 року
м. Ужгород
№ 2a-0770/2208/12
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шешеня О.М.
при секретарі Грин-Лумей В.Г.
за участю:
позивача: Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області, представник - ОСОБА_1;
відповідача 1: ОСОБА_2, представник - ОСОБА_3В;
відповідача 2: Приватне підприємство "МКМ-Сервіс", представник - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_2, Приватного підприємства "МКМ-Сервіс" про визнання недійсним Договору, -
В С Т А Н О В И В:
Державна податкова інспекція у м. Ужгороді (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), Приватного підприємства "МКМ-Сервіс" (далі - відповідач 2) про визнання недійсним Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091 укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством "МКМ-Сервіс".
В судовому засіданні позивача було замінено на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Так, представник позивача в судовому засіданні наголошував, що Договір від 01.11.2010 року №ДГ-11091 був укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 завідомо за відсутності умов для його фактичного виконання та без мети настання реальних наслідків, з метою отриман6ня податкової вигоди. Так, представник позивача наголошував, що у відповідача 2 були відсутні основні фонди, виробничі потужності, трудові ресурси та транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської операції між відповідачем 1 та відповідачем 2. Так, діяльність відповідача 2 була спрямована на здійснення операцій пов'язаних за наданням податкової вимоги. Відтак, за своїм змістом та спрямованістю правовідносини між відповідачем 1 та відповідачем 2 завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки порушують встановлений правовий порядок, як у сфері господарської діяльності та в податкових правовідносинах, спотворюють показники податкового обліку. Таким чином, представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним. Представник відповідача 1 в судовому засіданні наголошував, що реальність здійснення господарських операцій між відповідачем 1 та відповідачем 2, згідно Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091, підтверджується наявними первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства України. Так, представник відповідача 1 зазначав, що твердження позивача про недійсність Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091 базуються на припущеннях останнього. Відтак, представник відповідача 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача 2 в судове засідання повторно не з’явився, заперечення на позов не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідача 1 було зареєстровано, як фізичну особу-підприємця, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 218, Т.1).
Позивачем було проведено позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства відповідачем 1, результати якої відображені в Акті перевірки та відповідно до якої встановлено здійснення відповідачем 1 фінансово-господарських операцій з відповідачем 2 (а.с. 220-233, Т.1).
Між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено Договір №ДГ-11091 від 01.11.2010 року, згідно до якого відповідач 2 зобов'язується продати, а відповідач 1 належним чином прийняти та оплатити товар згідно накладних (а.с. 63-64, Т.2).
Так, позивачем в ході позапланової виїзної перевірки було встановлено, що на протязі лютого місяця 2011 року відповідач 1 придбав у відповідача 2 товар, а саме: овочі та фрукти в асортименті в кількості 32,92 тонн на загальну суму 348033,18 грн. (а.с. 229, Т.1). Оплата за отримані товари, згідно Договору №ДГ-11091 від 01.11.2010 року, здійснювалась відповідачем 1 шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок відповідача 2 (а.с. 63, Т.1).
Як було встановлено позивачем в ході позапланової виїзної перевірки, товар від постачальника до покупців доставляв відповідач 1 на власному вантажному автомобілі «Меrcedes-Веnz 611 D», 1995 року випуску, що підтверджується оглянутими податковим інспектором шляховими листами (а.с. 220-233, Т.1).
23.06.2011 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова була здійснена позапланова виїзна перевірка відповідача 2 з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року, результати якої відображені в Акті від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180 (а.с. 113-125, Т.1).
Так, перевіркою, результати якої відображені в Акті від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180, було встановлено, що у відповідача 2 відсутні основні фонди та виробничі потужності (власні складські, торгові приміщення), трудові ресурси, транспортні засоби, а Свідоцтво платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) анульовано 05.05.2011 р. на підставі заяви підприємства у зв'язку з прийняттям рішення засновниками про припинення юридичної особи, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між контрагентами (а.с. 113-125, Т.1).
Також, з Акту від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180 вбачається, що перевіркою не підтверджено факту реалізації відповідачем 2 товарно-матеріальних цінностей у 2008-2011 роках (а.с. 113-125, Т.1). Згідно висновку ДПІ у Галицькому районі м. Львова, відображеному в Акті від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180, відповідач 2 проводив діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, відповідно з боку відповідача 2 вбачається незаконне формування податкового кредиту по взаємовідносинах з підприємствами-постачальниками та відповідно незаконне формування податкового зобов'язання по взаємовідносинах з підприємствами-покупцями.
Позивачем, в ході перевірки було встановлено, що відповідач 1 скористався отриманими від відповідача 2 первинними документами для формування показників податкового обліку всупереч тому, що такі документи не підтверджують реальні господарські операції, а тому не можуть вважатися первинними документами, укладаючи договір поставки товару №ДГ-11091, його сторони пов'язані спільним умислом, а саме: відповідач 2 завідомо уклав такий договір за відсутності умов для його фактичного виконання - без мети настання реальних наслідків. Як наголошував в судовому засіданні представник позивача, відповідач 1 укладаючи договір, мав на меті отримати податкову вигоду шляхом безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту на підставі отриманих первинних документів без реального виконання господарських операцій, які у них зазначені.
Разом з тим, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні твердження позивача, про те, що Договір від 01.11.2010 року №ДГ-11091 є недійсним та укладеним без мети настання реальних наслідків, оскільки у відповідача 2 були відсутні власні виробничі, складські, торгові приміщення, устаткування, транспортні засоби та інші основні засоби, відсутня достатня кількість працівників на підприємстві, виходячи з наступного.
Згідно п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.
Згідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою і шостою статті 203 ЦК України.
У відповідності до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон України № 996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ст. 9 Закону України № 996-ХІV первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.2 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженої наказом Міністерства фінансів України 21.12.2010 року №969 (чинна на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №969) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
У відповідності до п.14. Порядку №969 податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно п. 2.2 Положення №88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Відповідно до п. 2.4 Положення №88 передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Як вбачається з матеріалів справи, підтвердженням здійснення фінансовово-господарських операцій, згідно Договору від 01.11.2010 р. №ДГ- 11091, а саме, того що відповідач 2 продав, а відповідач 1 прийняв товар в асортименті (овочі, фрукти) в кількості 32,92 тонн на загальну суму 348 033,18 грн. та провів оплату є наступні первинні документи: копії податкових накладних від 03.01.2011 р., від 05.01.2011 р., від 11.01.2011 р., від 13.01.2011 р., від 17.01.2011 р., від 21.01.2011 р., від 24.01.2011 р., від 27.01.2011 р., від 01.02.2011 р., від 04.02.2011 р., від 07.02..10.02.2011 р., від 14.02.2011 р., від 17.02.2011 р., від 21.02.2011 р., від 24.02.2011 р. (а.с. 24-39, Т.2); копії видаткових накладних від 03.01.2011 р., від 05.01.2011 р., від 11.01.2011 р., від 13.01.2011 р., від 17.01.2011 р., від 21.01.2011 р., від 24.01.2011 р., від 27.01.2011 р., від 01.02.2011 р., від 04.02.2011 р., від 07.02.2011 р., від 10.02.2011 р., від 14.02.2011 р., від 17.02.2011 р., від 21.02.2011 р., від 24.02.2011 р. (а.с. 40-55, Т.2) та копії платіжних доручень відповідача 1 за №20 від 25.01.2011 р., за №03 від 03.02.2011р.,за №011 від 08.02.2011р.,за №013 від 15.02.2011р., за №016 від 17.02.2011р., за №017 від 22.02.2011р.; за №019 від 24.02.2011р., за №021 від 01.03.2011 р., за №027 від 10.03.2011 р., за №030 від 15.03.2011 р., за №035 від 22.03.2011 р. (а.с. 10-20, Т.2).
Так, вище вказані первинні документи відповідають вимогам Закону України № 996-ХІV.
Як зазначено в Акті перевірки від 20.09.2011 року №2151/17-319/НОМЕР_1 - основними покупцями продукції відповідача 1 були ТОВ "Закарпатська продовольча група", ТОВ "Плюс Бонус", ПП "Либідь-РТІ", ТОВ "Фоззі Фуд" (а.с. 223, Т.1). Відтак, з вище викладеного вбачається, що придбана відповідачем 1 продукція, в тому числі від відповідача 2, в подальшому була використана відповідачем 1 у своїй господарській діяльності, а саме: продана зазначеним контрагентам.
Разом з тим, законодавством України не покладається обов'язок на суб'єкта господарювання щодо контролю звітності та діяльності контрагента.
В ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 215 ЦК України визначено два види недійсних правочинів, а саме: нікчемні та оспорювані. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
Згідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму №9) нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму №9 зазначено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 )).
Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання позивача на те, що за своїм змістом та спрямованістю правовідносини між відповідачем 1 та відповідачем 2 завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки порушують встановлений правовий порядок, як у сфері господарської діяльності та в податкових правовідносинах, спотворюють показники податкового обліку.
Зокрема, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Згідно п. 18 Постанови Пленуму №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР )); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В судовому засіданні представник позивача наголошував, що в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки було встановлено, що укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договір від 01.11.2010 року №ДГ-11091 не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Однак, суд констатує наступне.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму №9 зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Так, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності умислу між відповідачем 1 та відповідачем 2 на укладення Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091 без наміру виникнення наслідків, які передбачені даним Договором. Натомість, в матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій між відповідачем 1 та відповідачем 2, а саме: придбання товарів та реальність оплати за отриманий товар і транспортування товару власним транспортом відповідача 1 (а.с. 223, Т.1).
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відтак, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, і не недійсності Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091.
На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
1.В задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_2, Приватного підприємства "МКМ-Сервіс" про визнання недійсним Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091 укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством "МКМ-Сервіс" - відмовити.
2.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Суддя
ОСОБА_4
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 11 жовтня 2016 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 жовтня 2016 року.
