Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 2а-0770/2208/12 пров. № А/857/3727/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, головуючий суддя - Шешеня О.М., ухвалена о 10:45 год. у м. Ужгороді, повний текст якої складено 13.10.2016 року, у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» про визнання недійсним договору,-
В С Т А Н О В И В:
В липні 2012 року позивач - ДПІ у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач 1), Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» (далі - Відповідач 2), в якому просила визнати недійсним Договір від 01.11.2010 року №ДГ-11091 укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «МКМ-Сервіс».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вказаний Договір від 01.11.2010 року №ДГ-11091 був укладений між відповідачем -1 та відповідачем - 2 завідомо за відсутності умов для його фактичного виконання та без мети настання реальних наслідків, з метою отримання податкової вигоди, за відсутності основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів та транспортних засобів.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, ДПІ у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області оскаржила її в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було належно з`ясовано сутність первинних документів, які були долучені до матеріалів справи відповідачем-1 лише у 2016 році, та були відсутні на момент звернення з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Відповідачем 1, результати якої відображені в Акті перевірки та відповідно до якої встановлено здійснення Відповідачем 1 фінансово-господарських операцій з Відповідачем 2 (т. 1 а.с. 220-233).
Між вказаними суб`єктами господарювання було укладено Договір №ДГ-11091 від 01.11.2010 року, згідно до якого Відповідач 2 зобов`язується продати, а Відповідач 1 належним чином прийняти та оплатити товар згідно накладних (т. 2 а.с. 63-64).
Так, позивачем в ході позапланової виїзної перевірки було встановлено, що на протязі лютого місяця 2011 року Відповідач - 1 придбав у Відповідача 2 товар, а саме: овочі та фрукти в асортименті в кількості 32,92 тонни на загальну суму 348 033,18 грн. (т.1 а.с. 229). Оплата за отримані товари, згідно Договору №ДГ-11091 від 01.11.2010 року, здійснювалась Відповідачем 1 шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок Відповідача 2 (т. 1 а.с. 63).
23.06.2011 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова була здійснена позапланова виїзна перевірка Відповідача 2 з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов`язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року, результати якої відображені в Акті від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180 (т. 1 а.с. 113-125).
Так, перевіркою, результати якої відображені в Акті від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180, було встановлено, що у Відповідача 2 відсутні основні фонди та виробничі потужності (власні складські, торгові приміщення), трудові ресурси, транспортні засоби, а Свідоцтво платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) анульовано 05.05.2011 року на підставі заяви підприємства у зв`язку з прийняттям рішення засновниками про припинення юридичної особи, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між контрагентами (т. 1 а.с. 113-125).
Також, з Акту від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180 видно, що перевіркою не підтверджено факту реалізації Відповідачем 2 товарно-матеріальних цінностей у 2008-2011 роках (т. 1 а.с. 113-125). Згідно висновку ДПІ у Галицькому районі м. Львова, відображеному в Акті від 23.06.2011 року №1649/23-209/35383180, Відповідач 2 проводив діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам, відповідно з боку Відповідача 2 видно незаконне формування податкового кредиту по взаємовідносинах з підприємствами-постачальниками та відповідно незаконне формування податкового зобов`язання по взаємовідносинах з підприємствами-покупцями.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача, про те, що Договір від 01.11.2010 року №ДГ-11091 є недійсним та укладеним без мети настання реальних наслідків, оскільки у Відповідача 2 були відсутні власні виробничі, складські, торгові приміщення, устаткування, транспортні засоби та інші основні засоби, відсутня достатня кількість працівників на підприємстві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Як встановлено ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 ЦК України.
Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Статтею 215 ЦК України визначено два види недійсних правочинів, а саме: нікчемні та оспорювані.
Відповідно до ч. 2 цієї статті нікчемним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
Згідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму зазначено, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 )).
Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Згідно п. 18 Постанови Пленуму №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР )); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму №9 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як встановлено п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
На підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій, відповідно до Договору від 01.11.2010 року №ДГ- 11091, зокрема, того що відповідач 2 продав, а Відповідач 1 прийняв товар в асортименті (овочі, фрукти) в кількості 32,92 тонни на загальну суму 348 033,18 грн. та провів оплату надано наступні первинні документи: копії податкових накладних від 03.01.2011 року, від 05.01.2011 року, від 11.01.2011 року, від 13.01.2011 року, від 17.01.2011 року, від 21.01.2011 року, від 24.01.2011 року, від 27.01.2011 року, від 01.02.2011 року, від 04.02.2011 року, від 07.02.2011 року, від 10.02.2011 року, від 14.02.2011 року, від 17.02.2011 року, від 21.02.2011 року, від 24.02.2011 року (т. 2 а.с. 24-39); копії видаткових накладних від 03.01.2011 року, від 05.01.2011 року, від 11.01.2011 року, від 13.01.2011 року, від 17.01.2011 року, від 21.01.2011 року, від 24.01.2011 року, від 27.01.2011 року, від 01.02.2011 року, від 04.02.2011 року, від 07.02.2011 року, від 10.02.2011 року, від 14.02.2011 року, від 17.02.2011 року, від 21.02.2011 року, від 24.02.2011 року (т. 2 а.с. 40-55) та копії платіжних доручень Відповідача 1 за №20 від 25.01.2011 року, за №03 від 03.02.2011 року, за №011 від 08.02.2011 року, за №013 від 15.02.2011 року, за №016 від 17.02.2011 року, за №017 від 22.02.2011 року; за №019 від 24.02.2011 року, за №021 від 01.03.2011 року, за №027 від 10.03.2011 року, за №030 від 15.03.2011 року, за №035 від 22.03.2011 року (т. 2 а.с. 10-20).
Вказані вище первинні документи в повному обсязі відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Таким чином, наявні первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, а саме: придбання товарів та реальність оплати за отриманий товар і транспортування вказаного товару.
А позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності умислу на укладення Договору від 01.11.2010 року №ДГ-11091 без наміру виникнення наслідків, які передбачені даним Договором, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі №2а-0770/2208/12- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький
Повний текст постанови складено 24.04.2020 року.
