СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" січня 2020 р. Справа № 922/4519/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Пархоменко О.В.
позивача – не з`явився;
відповідача – адвокат Радіонова Ю.А. довіреність № 01-47/23 від 17.01.2020 року, свідоцтво ЗП №002244 від 11.06.2019 року, керівник Герасименко Л.П. розпорядження №573-к від 11.12.2017 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай", м. Донецьк (вх. № 3823 Х/1-18)
на ухвалу господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі №922/4519/14 постановлену в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Чистякова І.О.) повний текст якої складено 02.12.2019 року
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай", м. Донецьк
до Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація", м. Сєверодонецьк
про стягнення коштів в розмірі 470 621,27 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі №922/4519/14 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" про заміну сторони виконавчого провадження за вих. 27563 від 14.11.2019 року повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі; ухвалити нове рішення, яким замінити сторону (боржника) виконавчого провадження №50542105, яке приєднане до зведеного виконавчого провадження №53577514, з примусового виконання судового наказу, виданого господарським судом Харківської області 19.12.2014 року у справі №922/4519/14, з Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" на двох боржників: Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація", як основного боржника та Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація Північ", як субсидіарного боржника.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.
Судом не прийнято до уваги докази - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація Північ", код ЄДРПОУ 40045927, (далі - Субсидіарний боржник), в якому в розділі "Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа" зазначено: Комунальне підприємство "Луганська обласна Фармація", код ЄДРПОУ 01975442.
Судом не враховано частину 3 ст. 109 ЦК України, відповідно до якої юридична особа, що утворилась внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилась внаслідок виділу.
Після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятись щодо обох цих боржників.
Посилається на аналогічну правову позицію, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 та ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 року у справі №913/862/15.
У даному випадку має місце створення шляхом виділу нової юридичної особи КП "Луганська обласна "Фармація Північ", яка є правонаступником КП "Луганська обласна "Фармація" і відповідно до приписів ч. З ст. 109 ЦК України несе субсидіарну відповідальність і за зобов`язаннями юридичної особи КП "Луганська Фармація", які не перейшли до неї за розподільчим балансом, а тому суд має замінити боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним), виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятись щодо обох цих боржників.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2019 року, суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" на ухвалу господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі; учасникам справи встановлено строк до 17.01.2020 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 20.01.2020 року о 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №115.
17.01.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№422), в якому останній просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі без змін, який долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 20.01.2020 року представники відповідача просили апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі без змін.
В судове засідання 20.01.2020 року представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.
На підтвердження направлення копії ухвали суду від 23.12.2019 року позивачу у справі додано витяг із сайту УДППЗ "Укрпошта": №6102230434580, з якого вбачається, що позивач отримав копію ухвали суду 03.01.2020 року (а.с.24, том 3).
Крім того, вказану ухвалу суду від 23.12.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення предстаників відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2014 року у справі, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року, позов задоволено повністю; стягнуто з Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" заборгованість у розмірі 426677,70 грн., пеню у розмірі 24349,62 грн. інфляційні витрати у розмірі 16603, 93 грн., 3% річних у розмірі 3000, 02 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 9412,44 грн.
17.04.2015 року до господарського суду Харківської області надійшла заява Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 року у справі, в якій заявник просив рішення суду від 02.12.2014 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2015 року заяву КП "Луганська обласна "Фармація" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 року у справі задоволено частково; рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 року у справі скасовано в частині стягнення з КП "Луганська обласна "Фармація" пені у розмірі 24349,62 грн. та судового збору у розмірі 487,00 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" на користь Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" судовий збір у розмірі 487,00 грн. за подання заяви за нововиявленими обставинами; в іншій частині рішення залишено без змін.
13.05.2015 року до господарського суду Харківської області звернувся боржник - КП "Луганська обласна "Фармація" із заявою про відстрочення виконання рішення суду до 01.09.2015 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.05.2015 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.06.2015 року, заяву боржника про відстрочення виконання рішення задоволено; відстрочено виконання рішення суду у справі від 02.12.2014 року про стягнення з Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" заборгованості у розмірі 426677,70 грн., інфляційних втрат у розмірі 16603,93 грн., 3% річних у розмірі 3000,02 грн. та витрат зі сплаті судового збору у розмірі 8925,44 грн., до 01.09.2015 року.
14.11.2019 року до господарського суду Харківської області надійшла заява стягувача про заміну сторони виконавчого провадження (вх.№27563), в якій стягувач вказує наступне.
Постановами від 22.08.2016 року та від 23.08.2016 року виконавче провадження №50542105 передано відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області.
Постановою від 15.03.2017 року ВП № 50542105 приєднано до зведеного ВП №53577514, яке знаходиться у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області.
За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень по виконавчому провадженню № 50542105, датою відкриття провадження є 18.03.2016 року; стан виконавчого провадження - відкрито; боржник: Комунальне підприємство "Луганська обласна "Фармація" (код 019754420); стягувач: ТОВ "Бад- Алтай".
Згідно розпоряджень керівника Луганської обласної державної адміністрації - обласної військово - цивільної адміністрації від 16.06.2015 року № 239 та Голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 01.09.2015 року №370 Комунальне підприємство "Фармація" було реорганізовано та утворено шляхом виділу з останнього КП "Луганська обласна "Фармація Північ"; затверджено розподільчий баланс щодо виділу з КП "Луганська обласна Фармація" Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація Північ".
Вказане на думку заявника є підставою для залучення до виконавчого провадження щодо виконання рішення суду у даній справі КП "ЛО "Фармація Північ", як субсидіарного боржника шляхом заміни сторони виконавчого провадження у порядку правонаступництва на двох боржників - КП "ЛО "Фармація" як основного та КП "ЛО "Фармація Північ" як субсидіарного.
25.11.2019 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Виконання судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, та питання заміни її сторони внаслідок залучення до участі у справі інших осіб на цій стадії вирішується виключно судом та відбувається на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч.1-2 ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Згідно ч.1 ст. 334 ГПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
За приписами ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним.
Заміна сторони шляхом залучення іншої особи на стадії виконавчого провадження здійснюється відповідно до вимог ГПК України та Закону України "Про виконавче провадження", виключно у випадку переходу в порядку правонаступництва матеріальних прав чи обов`язків від однієї сторони до іншої, внаслідок чого сторона, до якої перейшли відповідні права чи обов`язки залучається до участі у процесуальних відносинах як правонаступник.
Так, у кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Відтак, для вирішення питань можливості правонаступництва необхідним є встановлення фактичних обставин заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником відповідно до норм матеріального права.
Положення ст.334 ГПК України, якими врегульовано питання заміни сторони виконавчого провадження, ст. 52 ГПК України та Закону України "Про виконавче провадження", як і будь-які інші норми чинного процесуального законодавства не передбачають можливості залучення до виконавчого провадження особи, яка не є правонаступником у матеріальному зобов`язанні.
Так, з матеріалів справи слідує, що КП "ЛО "Фармація Північ" (код 40045927) створено шляхом виділу з КП "ЛО "Фармація" (код 01975442) згідно розпорядження Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 16.06.2015 року № 239.
Між тим, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної чи юридичної особи) переходять усі права та обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. Таке правонаступництво має місце у разі реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права та обов`язки. Сингулярне правонаступництво відбувається, зокрема, у разі виділу з юридичної особи.
У частинах 1, 2 ст. 109 ЦК України зазначено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.
Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
Отже, виділ є різновидом створення юридичної особи, при цьому припинення юридичної особи, з якої виділяються інші юридичні особи не відбувається, вона передає лише частину майна, прав та обов`язків до новоствореної юридичній особі (особам), а новостворені юридичні особи є правонаступниками такої юридичної особи лише в частині прав та обов`язків, переданих їм за розподільчим балансом, в іншій частині права та зобов`язання залишаються за юридичною особою, з якої здійснено виділ.
Господарським судом першої інстанції вірно враховано правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі № 913/614/16 щодо зобов`язань, які не перейшли за розподільчим балансом до новоствореної юридичної особи, яка утворилася шляхом виділу, де зазначено на те, що виходячи зі змісту ч.3 ст.109 ЦК України, саме у цій частині правонаступництво за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, не відбувається.
Так, за розподільчим балансом КП "Луганська обласна "Фармація" щодо виділу з нього КП "Луганська обласна "Фармація Північ", затвердженим розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації-керівника Луганської обласної військово - цивільної адміністрації № 370 від 01.09.2015 року (в редакції розпорядження від 16.05.2016 року № 272) до КП "ЛО "Фармація Північ" передано лише частину прав та обов`язків.
За змістом розшифровки стрічки 1615 розподільчого балансу: "Кредиторська заборгованість за товари, роботи послуги, що передаються від КП "ЛО "Фармація" до КП "ЛО "Фармація Північ", останньому кредиторська заборгованість перед позивачем не передавалась.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що факт того, що КП "ЛО "Фармація Північ" є правонаступником лише частини прав та обов`язків боржника - КП "ЛО "Фармація" та того, що заборгованість саме перед позивачем від боржника КП "Луганська обласна "Фармація" за розподільчим балансом не передавалась до КП "Луганська обласна "Фармація Північ" і правонаступництво саме у цій частині не відбулося визнає і сам позивач у заяві про заміну сторони виконавчого провадження та про що зазначено у вимозі від 26.08.2016 року за вих. № 26/01, доданій ним до заяви.
Приписами ст.109 ЦК України не передбачено переходу в порядку правонаступництва зобов`язань, що не перейшли за розподільчим балансом до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, а тому місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що відсутні будь-які підстави, передбачені законом для вступу КП "ЛО "Фармація Північ" у якості субсидіарного боржника у виконавче провадження.
Також, стягувач посилається на те, що у випадку вибуття основного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на субсидіарного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з основного боржника стягнуто борг, не переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення основного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання, що на його думку є підставою для застосування аналогії закону та заміни такого боржника як сторони виконавчого провадження двома боржниками (у даній справі - основним і субсидіарним боржниками), приводячи як приклад правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15.
Втім, відповідно до ч. 10 ст.11 ГПК України суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону) якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що виходячи із фактичних обставин справи, підстави для застосування аналогії закону у даному випадку відсутні, оскільки законом врегульовано порядок звернення до субсидіарного боржника із вимогою у досудовому порядку, або із позовом в порядку позовного провадження, а не в порядку подання заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а заявник, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 не взяв до уваги, що фактичні обставини справи, на яку посилається заявник не є аналогічними з обставинами даної справи.
Так, визначаючи наявність підстави для залучення новоутвореної юридичної особи до виконавчого провадження шляхом заміни сторони виконавчого провадження - первісного боржника її правонаступником - новоутвореною шляхом виділу юридичної особою, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що за законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження і така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво та, що за обставинами справи для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником став перехід до нової юридичної особи, як правонаступника за розподільчим балансом частини майна, в тому числі й зобов`язань боржника щодо сплати заборгованості, стягнутої рішенням господарського суду Донецької області від 20.10.2015 року у справі № 905/1956/15.
Вище зазначено, що у даній справі до виділеної юридичної особи КП "ЛО "Фармація Північ" зобов`язання перед позивачем від первісного боржника - КП "ЛО "Фармація" не переходили, а тому первісний боржник - КП "ЛО "Фармація" після виділу не вибуває із виконавчого провадження, оскільки в розумінні ст. 109 ЦК України залишається основним боржником.
Втім, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 слідує, що боржник за судовим рішенням передав за розподільчим балансом новоствореній особі шляхом виділу кредиторську заборгованість, стягнуту на користь стягувача за судовим рішенням у цій справі, внаслідок чого основний боржник відповідно до ст.109 ЦК України і став субсидіарним, а новостворена виділена особа - основним боржником у зобов`язанні.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 містить висновки, відповідно до яких, за наявної необхідності для вступу у виконавче провадження правонаступника - виділеної особи, яка внаслідок переходу за розподільчим балансом стала основним боржником за відповідними зобов`язаннями, можливості не вибуття із виконавчого провадження первісного боржника - юридичної особи, з якої було здійснено виділ, та яка передала свої зобов`язання перед кредитором виділеній особі та стала субсидіарним боржником щодо цього зобов`язання.
Висновків щодо можливості вступу до виконавчого провадження новоствореної внаслідок виділу юридичної особи - субсидіарного боржника, яка не є правонаступником у частині відповідних зобов`язань, до якої такі зобов`язання за розподільчим балансом не переходили, та які залишилися у первісного боржника постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 не містить.
Так, ухвалою Верховного Суду від 09.04.2019 року у справі №905/1956/15, у якості підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що з огляду на фактичні обставині, які формують зміст спірних правовідносин, необхідність відступлення від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові від 07.02.2019 року у справі № 805/677/17-а, стосовно вибуття відповідача - первісного боржника з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, у зв`язку із реорганізацією боржника шляхом виділу та передачі обов`язку виконання спірних зобов`язань новоствореній юридичній особі, без перевірки та дослідження правомірності такого вибуття, без урахування обсягу платоспроможності правонаступника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15, зазначаючи на необхідність застосування аналогії закону виходила із того, що у випадку вибуття субсидіарного боржника (первісного боржника) - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, який став субсидіарним боржником стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення первісного боржника як субсидіарного боржника від виконання рішення суду, оскільки переданих ним новоствореній юридичній особі поточних зобов`язань у декілька разів більше, ніж активів, які можуть бути спрямовані на їх погашення.
Так, у пунктах 6.23, 6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 зазначено на те, що невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Отже, за наявності встановлених законом підстав для заміни первісного боржника, щодо якого винесено рішення суду та який є стороною виконавчого провадження, на новостворену юридичну особу - правонаступника яка стала основним боржником за відповідними зобов`язаннями внаслідок передачі за розподільчим балансом відповідних зобов`язань від первісного боржника у виконавчому провадженні, який став субсидіарним боржником щодо цього зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15 застосовано аналогію права задля недопущення порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення, вимогам правової визначеності внаслідок вибуття із виконавчого провадження первісного боржника, який внаслідок передачі відповідного зобов`язання виділеній юридичній особі став субсидіарним оскільки таке вибуття унеможливило б подальше притягнення його до субсидіарної відповідальності з причин неможливості подання до нього ще одного позову за наявності судового рішення у цій справі між тими ж сторонами.
Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що на відміну від зазначених у справі №905/1956/15 обставин, у даній справі № 922/4519/14 для застосування аналогії закону до спірних правовідносин не має підстав та вірно вказав на те, що у спірних правовідносинах первісний боржник КП "ЛО "Фармація" із виконавчого провадження вибути не може, оскільки останнє не передавало зобов`язання перед позивачем до новоствореної внаслідок виділу юридичної особи - КП "ЛО "Фармація Північ", а тому відсутні будь-які правові підстави як для вибуття первісного боржника внаслідок заміни сторони виконавчого провадження в порядку правонаступництва так і для вступу КП "ЛО "Фармація Північ" до участі у виконавчому провадженні.
Відносини щодо можливості звернення кредитора до субсидіарного боржника не в порядку залучення його до виконавчого провадження, а шляхом звернення з вимогою або позовом врегульовані законодавством, а саме ст. 619 ЦК України, відповідно до ч.ч. 1, 2 якої договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
Також, за змістом ч. 4 статті 619 ЦК України, особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред`явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.
У разі, коли первісний боржник зобов`язань перед кредитором за розподільчим балансом не передавав та залишається основним боржником за відповідними зобов`язаннями, щодо яких винесено судове рішення, стягувач не втрачає права та можливості звернення до особи, яку він вважає субсидіарним боржником з окремим позовом в межах строків позовної давності, оскільки, на відміну від відносин, що склалися між учасниками у вищеназваній справі № 905/1956/15, в такому випадку відсутнє рішення щодо спору між тими ж сторонами, отже відсутні перешкоди для звернення до суду із позовом.
Господарським судом першої інстанції враховано судову практику з приводу реалізації прав кредитора щодо притягнення до відповідальності боржника, якого він вважає субсидіарним боржником саме в порядку позовного провадження та вірно наведено як приклад постанову Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 921/446/18, у якій на підставі невиконання рішення суду щодо основного боржника задоволено окремий позов кредитора до субсидіарного боржника.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15, якою застосовано аналогію закону, на яку посилається позивач не містить висновків щодо можливості вступу до виконавчого провадження новоствореної внаслідок виділу юридичної особи, яка не є правонаступником у частині відповідних зобов`язань, до якої такі зобов`язання за розподільчим балансом не переходили, та які залишилися у первісного боржника.
Господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до розподільчого балансу, після виділу більша частина активів - у розмірі 211806 тис.грн у тому числі запасів (товарів, готової продукції) на суму 81553 тис.грн, дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги на суму 39926 тис.грн, основні засоби на суму 80690 тис.грн, залишилась за Комунальним підприємством "Луганська обласна "Фармація" - основним боржником за зобов`язаннями перед позивачем, який не вибуває з виконавчого провадження, що майже вдвічі перевищує суму загальної поточної кредиторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги останнього після виділу.
Спірні правовідносини щодо можливості звернення кредитора до субсидіарного боржника із позовом, врегульовані законом, та в даному випадку не виникає обставин, які б унеможливлювали можливість кредитора реалізувати таке право, а тому, місцевий господарський суд вірно зазначив на те, що за даних фактичних обставин, підстави для застосування аналогії закону відсутні, а принцип обов`язковості виконання судового рішення та правової визначеності жодним чином не порушується.
А отже, є вірним висновок господарського суду першої інстанції про те, що внаслідок залучення до виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі КП "ЛО "Фармація Північ", яке не є правонаступником боржника, не тільки порушуються вимоги ст.ст. 52, 334 ГПК України, ст.15 Закону України "Про виконавче провадження", а і норми-принципи щодо верховенства права, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, оскільки під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження з урахуванням процесуальних особливостей, КП "ЛО "Фармація Північ" позбавлено можливості реалізації у повному обсязі своїх процесуальних прав, які б мало можливість реалізувати під час позовного провадження.
Залученням одночасно до виконавчого провадження КП "ЛО "Фармація Північ" у якості субсидіарного боржника за відсутністю визначених законом підстав для залучення до виконавчого провадження нової особи, до якої не переходили в порядку правонаступництва відповідні зобов`язання від первісного боржника, який залишається основним боржником та не вибуває із зобов`язання та виконавчого провадження, фактично ототожнюється солідарну та субсидіарну відповідальність.
Зі змісту статті 543 ЦК України слідує, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.
Саме солідарна відповідальність виникає одночасно щодо усіх боржників та задоволення вимоги кредитора відбувається усіма такими боржниками одночасно або кожним з них окремо в залежності від того, до кого з них буде пред`явлена вимога кредитора. У той же час відповідальність субсидіарного боржника є додатковою та наступає виключно у разі незадоволення вимог кредитора основним боржником внаслідок прямої відмови останнього або неотримання кредитором у розумний строк відповіді на вимогу до основного боржника про виконання зобов`язання.
Господарським судом першої інстанції враховано судову практику та вірно наведено як приклад постанову Верховного Суду, викладену у постанові від 22.05.2019 року у справі №920/369/17, в якій колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду погодилась із доводами щодо помилковості висновків апеляційного суду, яким стягнуто одночасно з першого відповідача як з основного божника та з другого відповідача, як з субсидіарного боржника, суму боргу за договором поставки про покладення одночасної відповідальності на основного та субсидіарного боржників, ототожнивши суть субсидіарної та солідарної відповідальності та щодо того, що резолютивна частина спірної постанови суперечить вимогам частини 7 статті 238 ГПК України, оскільки з її змісту неможливо встановити, в якій частині судове рішення стосується кожного з відповідачів, що у свою чергу унеможливлює виконання такого рішення та породжує правову невизначеність щодо зобов`язань відповідача-1, як субсидіарного боржника.
За таких обставин аргументи апелянта на те, що у даному випадку має місце створення шляхом виділу нової юридичної особи КП "Луганська обласна "Фармація Північ", яка є правонаступником КП "Луганська обласна "Фармація" і відповідно до приписів ч. З ст. 109 ЦК України несе субсидіарну відповідальність і за зобов`язаннями юридичної особи КП "Луганська Фармація", які не перейшли до неї за розподільчим балансом, що є підставою для заміни боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним) та вчинення виконавчих дій з виконання рішення щодо обох цих боржників, не приймаються.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" про заміну сторони виконавчого провадження відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад - Алтай" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 25.11.2019 року у справі №922/4519/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23.01.2020 року.
Головуючий суддя О.І. Терещенко
Суддя В.І. Сіверін
Суддя М.М. Слободін
