Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 504/2864/13-ц
Провадження № 14-452 цс 18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Гудими Д. А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С ., Кібенко О. Р. , Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ситнік О. М. , Ткачука О. С. , Уркевича В. Ю. , Яновської О. Г .
розглянула справу за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління (далі також - ГУ) Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської (нова назва - Лиманської) районної державної адміністрації (далі також - РДА) Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Енерго Продукт-2», ОСОБА_14 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Регіональне відділення з продажу земель», Визирська сільська рада Комінтернівського (нова назва - Лиманського) району Одеської області, про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об`єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки,
за касаційною скаргою першого заступника прокурора Одеської області на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, ухвалене суддею Рудніцьким В. А., ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року, ухвалені колегією суддів у складі: Процика М. В., Сєверової Є. С . і Дрішлюка А . І.
Учасники справи:
позивачі: ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівська РДА Одеської області, від імені яких в інтересах держави позов подав прокурор;
відповідачі: ТзОВ «Енерго Продукт-2», ОСОБА_14 (представник - адвокат Змаженко Олександр Дмитрович ),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : ТзОВ «Регіональне відділення з продажу земель», Визирська сільська рада Лиманського району Одеської області.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 13 серпня2013 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив:
1.1. Визнати недійсним протокол від 14 листопада 2003 року № 2/2 (далі - протокол), згідно з яким переможцем аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 33,6638 га (далі - земельна ділянка) визнане ТзОВ «Енерго Продукт-2»;
1.2. Визнати недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14 листопада 2003 року Комінтернівською РДА Одеської області з ТзОВ «Енерго Продукт-2» (далі - договір купівлі-продажу), та договір міни, укладений 13 грудня 2003 року ТзОВ «Енерго Продукт-2» з ОСОБА_14 (далі - договір міни);
1.3. Зобов`язати ОСОБА_14 повернути земельну ділянку.
2. Мотивував позов такими обставинами :
2.1. 30 вересня 2003 року голова Комінтернівської РДА Одеської області видав розпорядження № 741, яким погодив продаж земельних ділянок, які перебувають на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, та затвердив Положення про порядок проведення земельних торгів у Комінтернівському районі Одеської області (далі - Положення).
2.2. 10 жовтня 2003 року голова Комінтернівської РДА Одеської області видав розпорядження № 765, яким затвердив проекти відведення виставлених на аукціон земельних ділянок, що знаходяться на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, затвердив висновки про їх експертну грошову оцінку та склад аукціонної комісії і призначив проведення аукціону з продажу цих земельних ділянок.
2.3. Підготовку та проведення торгів проводило TзOB «Регіональне відділення з продажу земель».
2.4. Згідно з протоколом переможцем аукціону з продажу земельної ділянки визнане ТзОВ «Енерго Продукт-2», з яким 14 листопада 2003 року Комінтернівська РДА Одеської області уклала договір купівлі-продажу.
2.5. 13 грудня 2003 року за договором міни ТзОВ «Енерго Продукт-2» передало ОСОБА_14 у власність земельну ділянку, а ОСОБА_14 передав ТзОВ «Енерго Продукт-2» іншу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 42,94 га, розташовану на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
2.6. Під час проведення земельних торгів з продажу земельної ділянки були допущені порушення вимог земельного законодавства, оскільки Положення не регламентувало порядок продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а крім того, земельна ділянка на час продажу перебувала у межах прибережної захисної смуги Григорівського лиману.
2.7. Земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог законодавства.
2.8. Про порушення під час проведення аукціону та продажу земельної ділянки прокурор дізнався лише після проведення перевірки Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області 28 січня 2013 року, а тому не пропустив позовну давність.
3. Юридичними підставами для задоволення позовних вимог прокурор вказував приписи статей 203, 215, 216, 328 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. 21 травня 2014 року Комінтернівський районний суд Одеської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
5. Мотивував рішення так :
5.1. Доводи прокурора про перебування земельної ділянки в момент продажу у межах прибережної захисної смуги Григорівського лиману не підтверджені;
5.2. Прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права, а поважних причин пропуску цього строку не вказав;
5.3. Комінтернівській РДА Одеської областіяк стороні правочину було відомо про відчуження земельної ділянки, однак лише у 2013 році, тобто більш ніж через 10 років з моменту її відчуження, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Комінтернівської РДА Одеської області.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 24 грудня 2014 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким змінив рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини висновок про пропуск позовної давності, а в іншому - залишив без змін.
7. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, встановивши недоведеність позовних вимог, помилково відмовив у задоволенні позову одночасно і з цієї підстави, і через пропуск позовної давності.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
8. 25 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на новий розгляд до цього суду.
9. Мотивував так :
9.1. Суди не звернули увагу на те, що до земель водного фонду (щодо яких установлена заборона на передання у власність) віднесені землі, які розташовані у межах двокілометрової зони від урізу води. Через це, передаючи у власність земельні ділянки навколо водних об`єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об`єктів, збереження водних об`єктів має досягатися шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених законодавством.
9.2. Вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження землями державної власності та передання їх у власність громадянам. А тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.
Короткий зміст ухвали та рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
10. 26 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року в частині вирішення позовних вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу земельної ділянки скасував, а провадження у справі в цій частині закрив.
11. Мотивував ухвалу тим, що пред`явлені до ТзОВ «Енерго Продукт-2» позовні вимоги неправомірно розглянуті за правилами цивільного судочинства. Вважав, що ці вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки прокурор пред`явив позов до юридичної особи (ТзОВ «Енерго Продукт-2») в інтересах іншої юридичної особи (Комінтернівської РДА Одеської області).
12. 26 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області також ухвалив рішення, яким у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору міни та про повернення земельної ділянки рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року скасував, а у задоволенні позову у цій частині відмовив з інших підстав.
13. Апеляційний суд мотивував рішення так :
13.1. Суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову в зазначеній частині через пропуск позовної давності, встановивши, що позов є необґрунтованим. Саме через необґрунтованість необхідно відмовити у задоволенні вимог про визнання недійсним договору міни та про повернення земельної ділянки.
13.2. Відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму прибережної захисної смуги, а тому передання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у такій смузі, суперечить вимогам законодавства.
13.3. Договір міни укладений після договору купівлі-продажу, а тому застосування до договору міни наслідків недійсності правочину не призводить до поновлення прав держави в особі Комінтернівської РДА Одеської області та не дає підстав для задоволення позову прокурора про повернення земельної ділянки у власність держави.
13.4. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом цивільного права, майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, проте у визначений законом спосіб. А віндикаційного позову прокурор не подав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У травні 2016 року перший заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
15. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
16. 19 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
17. Обґрунтував ухвалу тим, що у касаційній скарзі першого заступника прокурора Одеської області є доводи про порушення судом апеляційної інстанції правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. Всі позовні вимоги прокурора мають розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки у позові об`єднані пов`язані між собою вимоги, які стосуються спору щодо земельної ділянки, і їх окреме вирішення є неможливим.
19. Відмовивши у задоволенні вимог про визнання недійсним договору міни та про повернення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту.
20. Земельна ділянка вибула з володіння власника незаконно, а тому вимога про зобов`язання її повернути є саме тим способом захисту, який спрямований на відновлення порушеного права.
21. До спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статті 1212 ЦК України, оскільки відповідні підстави для переходу права власності до ОСОБА_14 на спірну земельну ділянку відпали внаслідок визнання недійсним протоколу з продажу об`єкта земельних торгів та укладених після цього правочинів щодо земельної ділянки.
22. Суд апеляційної інстанції помилково застосував статті 215, 216 ЦК України та не врахував висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.
(2) Позиція інших учасників справи
23. 10 серпня 2016 року ОСОБА_14 подав заперечення на касаційну скаргу. Просить застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні позову.
24. Мотивує заперечення так :
24.1. Апеляційний суд правильно застосував вимоги процесуального закону, закриваючи провадження в частині вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу земельної ділянки.
24.2. Суд апеляційної інстанції не робив висновки про належність земельної ділянки до прибережної захисної смуги.
24.3. Позивачам стало відомо про протокол і про договір купівлі-продажу земельної ділянки ще у 2003 році, оскільки інформація про них була оприлюднена у встановленому законом порядку та була достовірно відомою Комінтернівській РДА Одеської області як стороні оспорюваного договору купівлі-продажу.
25. Інші учасники процесу позицію щодо касаційної скарги не висловили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
26. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
27. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
28. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесені до компетенції адміністративних судів (пункт 6 частини другої статті 12).
29. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою статті 20), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі на землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6 частини першої статті 20).
30. Прокурор подав позов в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області, зокрема, про визнання недійсним протоколу аукціону, переможцем якого стало ТзОВ «Енерго Продукт-2», і про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного двома юридичними особами - Комінтернівською РДА Одеської області з переможцем аукціону. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у частині цих вимог належить до юрисдикції господарського суду, тоді як вимоги до ТзОВ «Енерго Продукт-2» і ОСОБА_14 про визнання недійсним укладеного ними договору міни та про повернення ОСОБА_14 земельної ділянки мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.
31. ЦПК Україниу редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, не передбачав обмежень щодо розгляду за правилами цивільного судочинства спору з усіма вказаними вимогами та таким суб`єктним складом як у цій справі, а ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову одночасно до фізичної та юридичної осіб.
32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
33. Прокурор заявив однорідні вимоги щодо земельної ділянки з метою повернути її державі від кінцевого набувача-фізичної особи. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами прокурора та вважає, що всі позовні вимоги взаємопов`язані і спрямовані на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача.
34. Отже, спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, за всіма заявленими вимогами є приватноправовим і за суб`єктним складом його сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства (див. також пункт 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16, пункт 34 постанови від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16 та пункт 40 постанови від 4 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц). А висновки апеляційного суду щодо необхідності розгляду вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу за правилами господарського судочинства є помилковими.
(1.2) Щодо правового статусу земельної ділянки
35. У касаційній скарзі прокурор звертає увагу на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про доведеність знаходження земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Григорівського лиману, про її приналежність до земель водного фонду, а також про невідповідність вимогам водного законодавства передання земельної ділянки у приватну власність.
36. ОСОБА_14 вказує на те, що суд апеляційної інстанції взагалі не робив висновків про належність земельної ділянки до прибережної захисної смуги.
37. До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм(стаття 58 Земельного кодексу (далі - ЗК) України та стаття 4 Водного кодексу (далі - ВК) України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
38. Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частини перша, третя статті 60 ЗК України).
39. Відповідно до частини п`ятої статті 88 ВК України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
40. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України).
41. Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
42. Окрім того, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
43. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у статті 59 ЗК України.
44. Апеляційний суд правильно застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом (аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).
45. З огляду на приписи частин першої та третьої статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду не має можливості переоцінити встановлені судами факти та вважає, що з урахуванням наведених вище приписів законодавства, висновків Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 360 від 18 листопада 2003 року, Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України № 13-04-2611 від 18 листопада 2003 року і Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Комінтернівської РДА Одеської області № 858 від 18 листопада 2003 року (Т. 1 а. с. 39-41) апеляційний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права, встановивши належність земельної ділянки до прибережної захисної смуги Григорівського лиману та вважаючи помилковим висновок суду першої інстанції про те, що прокурор не довів факту віднесення земельної ділянки до земель водного фонду через відсутність проекту землеустрою про встановлення прибережної захисної смуги.
(1.3) Щодо належного способу захисту позивача
46. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
47. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
48. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; аналогічний припис закріплений у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
49. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (див. пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
50. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
51. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
53. Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
54. Позов прокурор обґрунтував приписами статей 203, 215, 216 ЦК України, в яких визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, загальні підстави та правові наслідки недійсності правочину, а також приписами статті 328 цього кодексу про підстави набуття права власності.
55. Апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту в частині вимог до ТзОВ «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_14 про визнання недійсним договору міни та повернення земельної ділянки і вказав, що прокурор віндикаційного позову не пред`явив.
56. Крім того, прокурор вказав, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин приписи статей 215 і 216 ЦК України та не врахував сформульований у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 висновок Верховного Суду України, відповідно до якого права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням механізму, передбаченого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правовідносин речово-правового характеру безпосередньо між власником і володільцем майна.
57. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
58. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
59. У справі № 504/2864/13-ц між особами, в інтересах яких позов подав прокурор, і кінцевим набувачем відсутні договірні відносини, проте ТзОВ «Енерго Продукт-2» набуло земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за визначеними протоколом результатами аукціону.
60. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
61. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
62. Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.
63. Натомість, прокурор просив зобов`язати повернути земельну ділянку фізичну особу, яка не є стороною правочину, що передбачав вибуття цієї ділянки з володіння власника, в інтересах якого прокурор подав позов.
64. Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16).
65. Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).
66. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
67. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
68. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
69. З огляду на вказане у разі задоволення вимоги власника про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстроване право власності на цю ділянку, суд витребує останню на користь власника від вказаної особи, а не зобов`язує таку особу повернути відповідну ділянку власникові (див. пункти 142-144постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
70. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
71. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
72. З огляду на наведене правильним є висновок апеляційного суду про те, що застосування до договору міни наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, не призводить до поновлення прав держави та не дає підстав для задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави як наслідку недійсності договору міни.
73. Однак такий висновок є неповним без оцінки законності передання земельної ділянки першому набувачеві (ТзОВ «Енерго Продукт-2») і вирішення вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу, провадження за якими суд апеляційної інстанції безпідставно закрив.
74. Оскільки всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача ( ОСОБА_14 .), і їх слід розглядати разом за правилами цивільного судочинства (пункт 34 цієї постанови), Велика Палата Верховного Суду вважає висновки суду апеляційної інстанції у рішенні від 26 квітня 2016 року неповними та такими, що не враховують усіх суттєвих обставин справи.
(1.4.) Щодо інших доводів учасників справи
75. Довід прокурора стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, оскільки, на його думку, підстави для переходу права власності на земельну ділянку до ОСОБА_14 відпали, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим з огляду на наведені вище висновки щодо належності й ефективності такого способу захисту прав позивача як негаторний позов (пункти 70-71 цієї постанови).
76. Велика Палата Верховного Суду також вважає необґрунтованим довід касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15. Правовідносини у цій справі та у справі № 504/2864/13-ц не є подібними: на відміну від останньої, спір у справі № 6-3090цс15 стосувався визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, яку первісний набувач іншій особі не відчужував.
77. Щодо вимоги у запереченні на касаційну скаргу про застосування позовної давності Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
78. У цій справі обидва відповідачі заявили у суді першої інстанції про сплив позовної давності за звернутими до них позовними вимогами до ухвалення судового рішення.
79. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
80. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
81. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
82. З огляду на вказане та на наведені вище висновки щодо юрисдикції суд касаційної інстанції питання про застосування позовної давності не вирішуватиме. У випадку підтвердження під час нового розгляду справи підставності заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції має дослідити питання перебігу позовної давності за кожною вимогою і щодо кожного з відповідачів, які заявили про її застосування, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 138-140 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 і в пункті 96 постанови від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
83. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
84. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
85. З огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Тому ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
86. Під час нового розгляду справи суд повинен врахувати викладене у цій постанові, повно та всебічно встановити всі суттєві обставини справи, дійсні права й обов`язки сторін, надати належну оцінку зібраним доказам і постановити законне й обґрунтоване рішення.
(2.2) Щодо судових витрат
87. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду справи.
Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та п`ятою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргупершого заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
2. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ . В . Саприкіна О. С . Золотніков О. М . Ситнік О. Р . Кібенко О. С . Ткачук В. С . Князєв В. Ю . Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська
