Ухвала
12 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 361/161/13-ц
провадження № 61-37352св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС.Ф.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Київської області, у складі судді Кулішенко Ю. М., від 13 квітня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Білик Г. О., від 24 квітня 2013 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 158 048 доларів США.
Оскарженою ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що із урахуванням вимог частини другої статті 358 ЦПК України у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки апеляційну скаргу було подано після спливу одного року з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2018 року та передати справу для відкриття апеляційного провадження до апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було незаконно відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Відповідач посилається на те, що через тривалу хворобу була позбавлена можливості брати участь у справі під час її розгляду у суді першої інстанції, про що свідчать медичні документи. Також заявник посилається на те, що не була належним чином повідомлена про результат розгляду справи, яку було розглянуто без її участі. Однак, апеляційним судом не надано належної оцінки даним обставинам.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що усічні 2013 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 158 048 доларів США.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 24 квітня 2013 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 24 березня 2018 року подала апеляційну скаргу на рішення суду.
Оскарженою ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року відмовлено.
Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга ОСОБА_2 подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, яке оскаржується, а тому у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити саме з цих підстав в силу вимог частини другої статті 358 ЦПК України у чинній редакції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за можливе погодитись із висновком апеляційного суду, виходячи із наступного.
Згідно пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (в редакції статті, що діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (параграф 46 рішення).
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.
Враховуючи вищевказані норми процесуального законодавства та фактичні обставини справи, практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд виходив із того, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, оскільки відповідно до положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент подання апеляційної скарги), незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Для розгляду касаційної скарги та формулювання власного правового висновку Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виявлено процесуальні перешкоди, пов'язані з існуванням іншого висновку щодо застосування тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Зокрема, інший правовий висновок щодо застосування положень частини другої статті 358 та пункту 13 Перехідних положень ЦПК України під час оскарження рішення районного суду, винесеного під час дії ЦПК України 2004 року, зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61?35336св18).
Свої висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у зазначених постановах мотивував наступним.
Станом на момент ухвалення рішення суду першої інстанції процедура апеляційного оскарження рішення була врегульована, зокрема, положеннями статей 292, 294, 297 ЦПК України, у редакції 2004 року.
Згідно вимог статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно пункту 13 Перехідних положень ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Із урахуванням зазначеного, керуючись положеннями статей 292, 294, 297 ЦПК України, у редакції від 2004 року, статті 58 Конституції України, пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, враховуючи висновок Конституційного Суду України у рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у зазначених вище постановах дійшов висновку, що станом на момент ухвалення рішень суду першої інстанції (у справах № 369/8537/15-ц та № 635/8219/15-ц) закон не передбачав обов'язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а пов'язував можливість відкриття апеляційного провадження з оцінкою судом поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження (частина третя статті 297 ЦПК України у відповідній редакції).
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за доцільне відступити від висновку щодо застосування частини третьої статті 297 ЦПК України, 2004 року, та частини другої статті 358 і пункту 13 Перехідних положень ЦПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61?35336св18).
Вирішення питання про застосування вказаних процесуальних норм необхідне для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення рівності сторін перед законом і судом, а також дотримання принципу правову визначеності, зокрема, при реалізації права на доступ до суду.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень касаційним судом може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням наведеного існують підстави для передачі справи на розгляд ОбєднаноїПалати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У Х В А Л И В :
Передати на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду цивільну справу 361/161/13-ц за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта
