Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
9 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
судді-доповідача Кривенди О.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Прокопенка О.Б., -
розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Комісаріат), Військової частини А НОМЕР_1 (Оперативне командування «ІНФОРМАЦІЯ_2» Сухопутних військ Збройних Сил України) (далі - Військова частина), третя особа - заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор ОСОБА_3, про визнання протиправною бездіяльності, наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
в с т а н о в и л а:
Ухвалою від 5 жовтня 2016 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року про часткове задоволення позову у вищезазначеній справі.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Заява про перегляд судових рішень подана з пропуском строку, встановленого статтею 238 КАС та містить клопотання про його поновлення.
У разі пропущення строку, встановленого, зокрема, частиною четвертою статті 238 КАС, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Питання про поновлення строку вирішується колегією суддів під час вирішення питання про допуск справи до провадження (частина п'ята статті 238 КАС).
Колегія суддів визнає поважними причини пропуску строку та поновлює його.
Також колегія суддів враховує, що заява ОСОБА_2, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС була предметом перевірки Верховним Судом України і ухвалою цього суду від 26 жовтня 2016 року відмовлено у допуску справи до провадження за цією заявою.
Разом з тим, у заяві ОСОБА_2 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права, а саме, статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 3 частини першої статті 231 КАС.
На обґрунтування заяви додає копії рішень Вищого адміністративного суду України від 12 квітня, 7 вересня, 2 і 23 листопада 2016 року, 25 січня і 8 лютого 2017 року (№№ К/800/47935/15, К/800/38335/15, К/800/31664/15, К/800/47376/15, К/800/36059/15, К/800/13771/16 відповідно).
Проте аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті ж самі норми матеріального і процесуального права.
Так, долучену ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права не можна вважати такою, що дає підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України, оскільки цим рішенням не розв'язано спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наявність неповноти встановлення обставин справи, а відтак, ухвала не містить висновків щодо правомірності застосування норм матеріального права.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
У рішеннях суду касаційної інстанції від 7 вересня 2016 року і 25 січня 2017 року, які надані на порівняння, у справах щодо виплати грошової компенсації замість встановлених норм харчування, Вищий адміністративний суд України з огляду на встановлені у справах обставини, дійшов висновку про те, що позивачі мають право на таку компенсацію.
Тоді, як в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, позовна вимога щодо виплати грошової компенсації замість встановлених норм харчування не була предметом спору у цій справі. Ухвалою від 5 жовтня 2016 року Вищий адміністративний суд України на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС відмовив у відкритті касаційного провадження. Так, суди у цій справі задовольнили позов частково. Визнали протиправною бездіяльність Військової частини щодо: ненадання ОСОБА_2 відповіді на його клопотання від 18 листопада 2015 року, нерозгляду питання про подання документів на присвоєння первинного офіцерського звання, нерозгляду рапорту позивача від 29 квітня 2016 року та недоведення результатів його розгляду. Щодо позовних вимог про стягнення з Комісаріату коштів, що належать позивачу до виплати, зобов'язання видати речове майно, стягнення моральної шкоди, стягнення компенсації, визнання протиправною бездіяльності Комісаріату щодо: ненадання відповіді на рапорт, ненарахування індексації, нерозгляду питання про подання документів на присвоєння ОСОБА_2 первинного офіцерського звання, нерозгляду рапорту та недоведення результатів його розгляду; визнання протиправною бездіяльності Військової частини щодо: нездійснення нагляду і контролю за підпорядкованими особами щодо прийняття рішень про переміщення позивача; визнання незаконним припису, наказу, телеграми; поновлення на військовій службі та стягнення матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, то суди відмовили у їх задоволенні.
Щодо рішень Вищого адміністративного суду України від 2 і 23 листопада 2016 року, 8 лютого 2017 року, які надані на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, то вони постановлені у справах за позовами до податкових органів.
Таким чином, рішення суду касаційної інстанції, додані на обґрунтування заяви, не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах.
Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм права, про які йдеться у заяві позивача.
Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої ОСОБА_2 заяви.
Враховуючи викладене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Поновити ОСОБА_2 строк для подання заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2016 року.
Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини А НОМЕР_1 (Оперативне командування «ІНФОРМАЦІЯ_2» Сухопутних військ Збройних Сил України), третя особа - заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор ОСОБА_3, про визнання протиправною бездіяльності, наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2016 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. КривендаСудді: О.Ф. Волков О.Б. Прокопенко
