ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м.Чернігів Справа № 825/841/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представника відповідача Лотоцького А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Заступник Генерального прокурора України Головний військовий прокурор Матіос Анатолій Васильович про визнання протиправними бездіяльності та наказів, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

29.04.2016 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністр оборони України ОСОБА_2 , Заступник Генерального прокурора України Головний військовий прокурор Матіос Анатолій Васильович, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.05.2016, просив суд:

« - стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 кошти, які належали позивачу до виплати, відповідно до законодавства, але не були виплачені, особливо індексацію за період з 18.03.2014 по дату подання цього позову;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати позивачу речове забезпечення за весь період служби з березня 2014 року по травень 2016 року, яке, відповідно до норм та правових актів, повинно було бути видано позивачу, але не видавалось;

-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 моральну шкоду у розмірі 25000 грн. або визначеному судом, але не менше грошового забезпечення, яке б отримував позивач, перебуваючи на посаді у ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 24.11.2014 по 12.01.2015 та з 26.10.2015 по 16.11.2015, з 29.04.2016 по 05.05.2016 період переміщення до іншої військової частини, адже позивач зазнав моральної шкоди через таке переміщення, змушений був просити людей допомагати матері, шкода полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя (позивач був головою депутатської фракції в Козелецькій районній раді Чернігівської області на час його переміщення), порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (позивач був кандидатом на адміністративну посаду в місцеву прокуратуру, зайняв 3 місце після тестування, був допущений до співбесіди, але напередодні такої співбесіди позивача було переміщено до Рівненської області і він не мав змоги прибути на співбесіду, позивач був кандидатом на посаду в НАБУ і не мав змоги нормально підготуватись перешкодили у праві на державну службу та здійснення депутатських повноважень);

-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) моральну шкоду у розмірі 25000 грн. або визначеному судом, але не менше грошового забезпечення, яке б отримував позивач, перебуваючи на посаді у ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 24.11.2014 по 12.01.2015 та з 26.10.2015 по 16.11.2015, з 29.04.2016 по 05.05.2016 період переміщення до іншої військової частини, адже позивач зазнав моральної шкоди через таке переміщення, змушений був просити людей допомагати матері, шкода полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя (позивач був головою депутатської фракції в Козелецькій районній раді Чернігівської області на час його переміщення), порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (позивач був кандидатом на адміністративну посаду в місцеву прокуратуру, зайняв 3 місце після тестування, був допущений до співбесіди, але напередодні такої співбесіди позивача було переміщено до Рівненської області і він не мав змоги прибути на співбесіду, позивач був кандидатом на посаду в НАБУ і не мав змоги нормально підготуватись перешкодили у праві на державну службу та здійснення депутатських повноважень);

-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) 280,00 грн. як компенсацію за переміщення за власні кошти, клопотання про виплату яких подано 18.11.2015, які по сьогодні не виплачені, а на клопотання відповіді не надано;

-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) 57,00 грн. як компенсацію за переміщення за власні кошти із військової частини пп НОМЕР_2 05.05.2016 до ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-визнати незаконною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо: ненадання відповідей на рапорт позивача від 24.11.2014; ненарахування позивачу індексації за період з 18.03.2014 по дату подання цього позову; невидачі позивачу належного речового забезпечення за період з 18.03.2014 по дату подання цього позову; нерозгляду питання про подання документів на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання; нерозгляду рапорту позивача від 29.04.2016 та недоведення результатів його розгляду;

-визнати незаконною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо: ненадання відповіді на клопотання про виплату від 18.11.2015; нерозгляду питання про подання документів на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання; нерозгляду рапорту від 29.04.2016 та недоведення результатів його розгляду; нездійснення нагляду і контролю за підпорядкованими особами щодо прийняття рішень (наказів, розпоряджень) про переміщення позивача всупереч законодавству;

-визнати незаконним припис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.04.2016 про вибуття позивача до військової частини пп НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби;

-визнати незаконним наказ Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № 16-РС від 25.04.2016 в частині переміщення позивача до іншого місця служби;

-визнати незаконною телеграму військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 № 2/246-к від 28.04.2016 в частині переміщення позивача до іншого місця служби;

-поновити позивача на військовій службі у Збройних Силах України на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_7 з 06.05.2016 та стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, які позивач недоотримав внаслідок незаконного звільнення та переміщення на дату поновлення».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він у відповідності до Указів Президента України від 17.03.2014 № 303 та від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» був призваний на військову службу по мобілізації та проходив військову службу у різних військових формуваннях (Козелецький районний військовий комісаріат, військова частина польова пошта НОМЕР_3 (Рівненська область), військова частина польова пошта НОМЕР_4 (с. Нова Любомирівка, Рівненська область), військова частина польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Проте, під час проходження позивачем служби, останнього, на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 25.04.2016 № 16РС та виданих на його підставі телеграми військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2016 № 2/246-к і припису від 29.04.2016 № 10, було протиправно переміщено на нове місце проходження служби - з ІНФОРМАЦІЯ_8 до військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Протиправність переміщення, на думку позивача, полягає у порушенні відповідачами пункту 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, у відповідності до якого переміщення військовослужбовця на нове місце служби з однієї військової частини до іншої здійснюється без його згоди, крім випадків, зокрема, потреби у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують. У свою чергу, позивачем, на виконання вищевказаної норми, до відповідачів були подані рапорти, в яких останній повідомляв відповідачів про необхідність постійного догляду за своєю хворою матір`ю та неможливість переведення його до іншої частини без його згоди. При цьому, відповідачами рапорти позивача та акти обстеження його сімейного стану, якими безпосередньо встановлено наявність у позивача сімейних обставин, що дають підстави для переміщення останнього на рівнозначну або нижчу посаду у випадку особистого прохання позивача (тобто лише за його особистою згодою), були проігноровані. Також, позивач вважає, що переміщення його до іншої військової частини (сел. Гончарівське, Козелецького району, Чернігівської області) порушувало його право на проходження співбесід у Національному антикорупційному бюро України та Ніжинській місцевій прокуратурі Чернігівської області і на виконання його депутатських повноважень у Козелецькій районній раді Чернігівської області. Крім того, вважає, що наявні усі правові підстави для поновлення його на військовій службі у Збройних Силах України на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_7 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також, зазначив, що відповідачами за час проходження позивачем військової служби не було видано все належне ОСОБА_1 речове майно, не проведено з ним повний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію та компенсацію за переміщення останнього за власні кошти до інших військових формувань та допущені численні порушення норм чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 17.05.2016 позовні вимоги позивача у частинах визнання протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невидачі належного позивачу речового забезпечення за період з 18.03.2014 по 29.10.2015 та щодо зобов`язання Чернігівського обласного військового комісаріату видати позивачу речове забезпечення за весь період служби з березня 2014 року по 29.10.2015, яке, відповідно до норм та правових актів, повинно було бути видано позивачу, але не видавалось - залишено без розгляду.

Також, ухвалою суду від 17.05.2016 з участі у справі виключено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністра оборони України Полторака Степана Тимофійовича.

Позивач у судовому засіданні 17.05.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. У судове засідання 12.07.2016 позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні проти задоволення позовним вимог заперечував у повному обсязі, оскільки останній у оскаржуваних правовідносинах діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Представник відповідача - Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України) у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду письмові заперечення, в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки жодна із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог не містить за собою відповідного правового підґрунтя.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що у відповідності до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію» ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації, що підтверджується копією військового квитка позивача серії НОМЕР_5 від 07.07.2011, наявного у матеріалах справи (т. 1 а.с.121-127).

Як вбачається із довідки про періоди проходження військової служби ОСОБА_1 від 12.05.2016 № 1916 (т. 1 а.с.186-187) позивач з 18.03.2014 по 24.11.2014 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 24.11.2014 № 54 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 24.11.2014 № 18 позивача зараховано до списку особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 (період проходження військової служби позивачем з 24.11.2014 по 08.01.2015).

Згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.01.2015 № 6 ОСОБА_1 зараховано до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У відповідності до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.03.2015 № 7РС позивача демобілізовано у запас.

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 06.03.2015 № 22 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи (т. 1 а.с.121-127), 18.03.2015 позивача, у відповідності до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», призвано на військову службу по мобілізації.

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 18.03.2015 № 30 позивача зараховано до списку особового складу Козелецького районного військового комісаріату (т. 1 а.с.13).

Наказом військового комісара Козелецького районного військового комісаріату від 26.10.2015 № 193 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 від 27.10.2015 № 238 позивача зараховано до списку особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_4 (період проходження військової служби позивачем з 27.10.2015 по 14.11.2015).

Наказом військового комісара Козелецького районного військового комісаріату від 16.11.2015 № 210 позивача зараховано до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2016 тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу першого заступника командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 розпорядження № 502/2/4/2/551, в якому повідомлялось про вимоги начальника Генерального штабу Збройних Сил України та Командувача Сухопутними військами Збройних Сил України про комплектування військових комісаріатів виключно військовослужбовцями військової служби за контрактом та поставлено вимогу до 30.03.2016 надати до управління персоналу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » списки військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, які не бажають укладати контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, для переміщення їх для подальшого проходження військової служби до військових частин (т.1 а.с. 175).

07.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_10 на адресу Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) направлено план переміщення військовослужбовців, призваних на військову службу по мобілізації, які відмовились від укладання контракту на проходження військової служби, зокрема, відповідальний виконавець мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 , молодший сержант ОСОБА_1 (т. 1 а.с.93-96).

24.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_10 на адресу Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) направлено службовий лист від 24.04.2016 № 2/236-к щодо надання списків військовослужбовців обласного, районних (міських) військових комісаріатів Чернігівської області для переміщення до бойових частин (т. 1 а.с.176).

25.04.2016 Військовою частиною НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено вимогу про завершення звільнення військовослужбовців, які вислужили строки військової служби за призовом по мобілізації (т.1 а.с.178).

Цього ж дня Командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » винесено наказ (по особовому складу) № 16РС, яким, зокрема, ОСОБА_1 увільнено від займаної посади - відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 та призначено головним сержантом механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 1 окремої танкової бригади, ВОС 100975А (т.1 а.с.88-92).

Телеграмою від 28.04.2016 № 2/246-к Чернігівським обласним військовим комісаріатом повідомлено військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 про прийняте рішення щодо переміщення ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до військової частини польова пошта НОМЕР_2 та наказано забезпечити здачу позивачем справ і посади; 29.04.2016 виключити зі списків особового складу військового комісаріату та направити до Чернігівського обласного військового комісаріату для отримання відповідних атестатів з подальшим вибуттям до нового місця служби (т.1 а.с. 181).

Згідно припису від 29.04.2016 № 10 Чернігівським обласним військовим комісаріатом позивачу запропоновано 29.04.2016 вибути до військової частини польова пошта НОМЕР_2 (смт. Гончарівське) для подальшого проходження служби (т. 1 а.с.61).

Наказом військового комісара Козелецького районного військового комісаріату від 29.04.2016 № 63 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 та знято з усіх видів забезпечення (т. 1 а.с.36).

Цього ж дня наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 № 97 позивача зараховано до списку особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 та на всі види забезпечення (крім зарахування на котлове забезпечення частини) (т. 1 а.с.197).

У відповідності до Указу Президента України від 25.03.2015 № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» та наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 05.05.2016 № 101 позивача звільнено у запас з військової служби за призовом під час мобілізації та виключено із списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 і знято з усіх видів забезпечення (а.с.144).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, у відповідності до частини 2 статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зокрема, переміщення військовослужбовців по службі, регулюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженимУказом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення № 1153/2008)та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженоюнаказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170(далі - Інструкція).

Частиною 2 статті 6 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

У відповідності до пункту 112 Положення № 1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

У свою чергу, серед випадків переміщення військовослужбовця на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої стаття 82 Положення № 1153/2008 визначає призначення військовослужбовців на вищі посади - у порядку просування по службі.

Призначення на посади здійснюється щодо військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України (пункт 81 Положення № 1153/2008).

Відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців наказами по особовому складу, затвердженої наказом Міністра оборони України від 18.12.2012 № 865 командувач військ оперативного командування здійснює призначення військовослужбовців на посади з штатною посадовою категорією до «майор» включно.

У свою чергу, як вбачається з наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 25.04.2016 № 16РС (по особовому складу) ОСОБА_1 був призначений на вищу посаду у порядку просування по службі, а саме: з шпк «старший солдат» на «старший сержант» (т.1 а.с.88-92).

При цьому, позивач як у адміністративному позові, так і у судовому засіданні зазначав, що його переміщення до іншої військової частини проведено всупереч пункту 112 Положення № 1153/2008, а саме: на його утриманні перебуває хвора матір, а переміщення проведено без його згоди.

Разом з тим, у даному випадку, суд не погоджується з вищевказаними твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Так, згідно абзацу 2 пункту 112 Положення № 1153/2008 переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Тобто, Положенням № 1153/2008 передбачено випадки, коли згода на переміщення військовослужбовців з однієї військової частини до іншої є обов`язковою.

Як встановлено у судовому засіданні, рішенням Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України було визначено службову необхідність у комплектуванні військових комісаріатів військовослужбовцями військової служби за контрактом.

На виконання зазначеного рішення, Командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України від 27.03.2016 №116/8/4981 видано розпорядження, відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом, повинні бути переміщенні з військових комісаріатів до військових частин (т.1 а.с.86).

25.04.2016 Командувачем військ оперативного командування «Північ» винесено наказ (по особовому складу) № 16РС, яким, зокрема, ОСОБА_1 увільнено від займаної посади - відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 та призначено головним сержантом механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 1 окремої танкової бригади, ВОС 100975А (т. 1 а.с.88-92).

На підставі вищевказаного наказу, 28.04.2016 Чернігівським обласним військовим комісаріатом телеграмою № 2/246-к повідомлено військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 про прийняте рішення щодо переміщення ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до військової частини польова пошта НОМЕР_2 та 29.04.2016 винесено припис №10, яким позивачу запропоновано 29.04.2016 вибути до військової частини польова пошта НОМЕР_2 (смт. Гончарівське) для подальшого проходження служби (т. 1 а.с. 61,181).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що переміщення позивача для проходження військової служби до іншої військової частини відбулось у зв`язку із службовою необхідністю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був призваний на військову службу у зв`язку з оголошенням мобілізації, на підставі наказу військового комісару Козелецького районного військового комісаріату від 18.03.2015 №30 (т. 1 а.с.13), та у відповідності до частини 2 пункту 2 Положення № 1153/2008 вважався таким, що проходив службу за призовом.

У свою, чергу військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди (абзац 3 пункту 112 Положення № 1153/2008).

Оскільки, позивач проходив військову службу за призовом та був переміщений для проходження військової служби до іншої військової частини, у зв`язку із службовою необхідністю, то для такого переміщення згода військовослужбовця Положенням № 1153/2008 не передбачена.

За таких обставин та з урахуванням того, що відповідачами переміщення ОСОБА_1 проведено у суворій відповідності до абзацу 3 пункту 112 Положення № 1153/2008), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № 16-РС від 25.04.2016 в частині переміщення позивача до іншого місця служби та виданих ІНФОРМАЦІЯ_10 на його підставі телеграми від 28.04.2016 № 2/246-к та припису від 29.04.2016.

У свою чергу, позовна вимога позивача щодо нездійснення нагляду і контролю за підпорядкованими особами щодо прийняття рішень (наказів, розпоряджень) про переміщення позивача, всупереч вимогам чинного законодавства України, також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від попередньої позовної вимоги ОСОБА_1 , у задоволенні якої судом було відмовлено.

Щодо вимоги позивача про поновлення його на військовій службі у Збройних Силах України на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_7 з 06.05.2016 та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 231 Положення № 1153/2008 передбачено, що у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення.

При цьому, суд зазначає, що вирішенню питання про поновлення військовослужбовця на військовій службі та відповідно виплати останньому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу передує вирішення питання про скасування наказу, яким військовослужбовця було незаконно звільнено із займаної посади.

Разом з тим, позивачем, у даному адміністративному позові, вимогу щодо скасування наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 05.05.2016 № 101, яким його звільнено у запас з військової служби за призовом під час мобілізації та виключено із списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 не заявлено.

У свою чергу, принцип диспозитивності (від лат. Dispono - розпоряджаюся), закріплений у статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, означає надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Зміст принципу диспозитивності розкривається, зокрема, через такі положення: хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це; нікого не можна примушувати пред`явити позов проти своєї волі; суд не повинен виходити за межі вимоги позивача; сторона може розпорядитися об`єктом процесу.

За таких обставин та з урахуванням того, що вимозі про поновлення військовослужбовця на військовій службі та виплаті йому матеріального і грошового забезпечення передує вимога про скасування наказу, яким військовослужбовця було незаконно звільнено із займаної посади, а така вимога позивачем не заявлялась, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання позивачу відповіді на його рапорт від 24.11.2014, суд зазначає наступне.

Так, позивачем як у позовній заяві, так і у судовому засіданні наголошувалось на тому, що ним 24.11.2014 на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату було подано рапорт (заяву), в якому останній просив відповідача прийняти відповідне рішення про залишення ОСОБА_1 на займаній посаді у Козелецькому районному військовому комісаріаті для подальшого проходження військової служби.

Вищевказаний рапорт (заяву) залучено позивачем до матеріалів справи (а.с.224-226).

У свою чергу, у відповідності до статті 110 Закону України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі Закону № 551-XIV) усі військовослужбовці мають право надсилати письмові звернення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів досудового розслідування та інших державних органів у разі, зокрема, незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод.

Пропозиція, заява чи скарга, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (cтаття 117 Закону №551-XIV).

Усі пропозиції, заяви та скарги в день їх надходження заносяться до Журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян, який ведеться і зберігається у кожній військовій частині, закладі та установі.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що розгляду підлягають лише ті рапорти (заяви), які надійшли до відповідної військової частини, закладу та установи та були зареєстровані у Журналі реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян.

Разом з тим, як вбачається із довідки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.05.2016 № 1836 звернення ОСОБА_1 від 24.11.2014, відповідно до даних журналу реєстрації вхідних документів Чернігівського обласного військового комісаріату та журналу реєстрації пропозицій, заяв та скарг громадян, у Чернігівському обласному військовому комісаріаті, не зареєстровано (т. 2 а.с.35).

При цьому, рапорт (заява) містить лише відмітку про його реєстрацію ІНФОРМАЦІЯ_11 24.11.2014 за № 1203, що у свою чергу, додатково підтверджує факт ненадходження рапорту (заяви) позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У свою чергу, суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Як вже було встановлено судом вище ІНФОРМАЦІЯ_10 не було допущено бездіяльності у ненаданні відповіді на рапорт (заяву) позивача від 24.11.2014, оскільки останній не надходив відповідачу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача у цій частині за необґрунтованістю.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з Чернігівського обласного військового комісаріату коштів, які належали позивачу до виплати, відповідно до законодавства, але не були виплачені, особливо індексацію за період з 18.03.2014 по дату подання цього позову та визнання незаконною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування позивачу індексації за період з 18.03.2014 по дату подання позову до суду, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

У свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон ).

Під індексацією грошових доходів населення слід розуміти встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону № 1282-XII).

При цьому, абзацом 3 пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 29.04.2016 № 63 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 та знято з усіх видів забезпечення (т. 1 а.с.36).

У відповідності до наявного у матеріалах справи грошового атестату позивача, підтвердження до грошового атестату серії ЗУ № 076756, довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.05.2016 № 1812 заборгованість по грошовому забезпеченню, у тому числі індексації грошового забезпечення, відсутня (т. 2 а.с. 29,30,34).

За таких обставин та з урахуванням того, що позивачу сума грошового забезпечення та сума індексації його грошового забезпечення виплачена у повному обсязі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Чернігівського обласного військового комісаріату коштів, які належали позивачу до виплати, відповідно до законодавства, але не були виплачені, особливо індексацію за період з 18.03.2014 по дату подання цього позову та визнання незаконною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування позивачу індексації за період з 18.03.2014 по дату подання позову до суду.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невидачі належного ОСОБА_1 речового забезпечення за період з 30.10.2015 по дату звернення позивача до суду та зобов`язання Чернігівського обласного військового комісаріату видати позивачу речове забезпечення, яке, відповідно до норм та правових актів, повинно було бути йому видано, але не видавалось, суд зазначає на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку № 178).

У відповідності до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, який мав право на отримання предметів речового майна, останньому за місцем військової служби за його заявою (рапортом) видається грошова компенсація вартості неотриманого речового майна.

Тобто, військовослужбовці, звільненні з військової служби, мають право на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, а не самого речового майна, як про це просить позивач у своїй позовній заяві.

Разом з тим, позивачем не заявлено позовну вимогу про стягнення на його користь грошової компенсації вартості неотриманого ним речового майна, що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

Також, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 у нерозгляді рапорту позивача від 29.04.2016 та недоведення результатів його розгляду і нерозгляді питання про подання документів на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 119 Закону № 551-XIV усі пропозиції, заяви чи скарги розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця з часу їх отримання, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів з часу їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, командир встановлює новий строк, про що сповіщається військовослужбовець, який подав звернення. При цьому загальний строк розгляду пропозиції, заяви чи скарги не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 29.04.2016 позивачем на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату направлено рапорт (звернення), в якому останній просив відповідача зупинити дію наказів щодо його переміщення, заборонити приймати рішення щодо переміщення позивача до іншої військової частини, заборонити переміщати його до іншої військової частини, розглянути питання щодо його поновлення на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 та подати відповідні документи Міністру оборони України про призначення його на посаду молодшого офіцерського складу до Козелецького районного військового комісаріату з одночасним прийняттям його на військову службу за контрактом і присвоєнням первинного військового звання молодшого лейтенанта (т. 1 а.с.132-142).

Листом від 25.05.2016 № 1905 Чернігівським обласним військовим комісаріатом, у строки передбачені статтею 119 Закону № 551-XIV, на адресу позивача була направлена відповідь на його рапорт (звернення) від 29.04.2016 з обґрунтуванням усіх заявлених позивачем вимог (т. 2 а.с. 36,37).

Крім того, у вищевказаному листі від 25.05.2016 № 1905 Чернігівським обласним військовим комісаріатом було розглянуто питання про подання позивачем документів на присвоєння йому первинного офіцерського звання.

Вищевказані обставини спростовують твердження позивача про допущення Чернігівським обласним комісаріатом бездіяльності у розгляді рапорту (звернення) позивача від 29.04.2016 та розгляду питання про подання позивачем документів на присвоєння йому первинного офіцерського звання.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) грошової компенсації, пов`язаної із переміщенням ОСОБА_1 з військової частини польова пошта НОМЕР_4 (с.Нова Любомирівка, Рівненська область) до ІНФОРМАЦІЯ_8 (с. Козелець, Чернігівська область) у розмірі 280 грн. та із військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_8 (с. Козелець, Чернігівська область) у розмірі 57 грн., з огляду на наступне.

Так, позивачем, на підтвердження понесених ним витрат при переміщенні із одних військових формувань до інших, до суду були подані квитки на проїзд у автобусі серії ВВВК № 582016 на суму 17 грн., серії ААВФ № 001833 на суму 40 грн., серії АБАА № 015161 на суму 40 грн., серії ААВФ 001675 на суму 40 грн., серії ААВФ 001676 на суму 40 грн. та № 003836 на суму 160 грн. (а.с.214-218).

Разом з тим, вищевказані квитки на проїзд у автобусі судом не приймаються до уваги, оскільки останні не є належними та допустимими доказами, у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, так як є не персоніфікованими, не містять даних ані про особу, яка здійснила проїзд, ані про особу, яка понесла витрати на їх придбання.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до пункту 8 Порядку відшкодування витрат, пов`язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 155 (далі Порядок № 155) фактичні витрати військовослужбовцям та членам їх сімей, пов`язані з їх проїздом та перевезенням їх особистого майна, у разі придбання військовослужбовцями та членами їх сімей проїзних (перевізних) документів за власні кошти, відшкодовуються шляхом виплати їм грошової компенсації відповідно до наказів командирів військових частин (керівників установ, організацій), в яких вони проходять військову службу. Для відшкодування фактичних витрат командиру військової частини (керівнику установи, організації) у місячний строк після здійснення перевезення подаються: заява; використані проїзні (перевізні) документи (квитки на проїзд та перевезення багажу, квитанції); оригінал відпускного квитка з відповідними відмітками (припис, посвідчення про відрядження).

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що відшкодування військовослужбовцю витрат, пов`язаних з його проїздом та перевезенням ним особистого майна, у разі придбання проїзних (перевізних) документів за власні кошти, здійснюється при його особистому зверненні із заявою та пакетом відповідних документів до командира військової частини, в якій останній проходить військову службу, та прийняття командиром наказу про виплату грошової компенсації.

Згідно довідки про періоди проходження військової служби ОСОБА_1 від 12.05.2016 № 1916 (т. 1 а.с.186,187) останнім місцем проходження позивачем військової служби була військова частина польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).

Тобто, з метою отримання компенсації позивач, у відповідності до пункту 8 Порядку № 155, повинен був звернутися до командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 із відповідною заявою.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів щодо такого звернення ОСОБА_1 до командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 .

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо ненадання відповіді на клопотання про виплату від 18.11.2015 та нерозгляді питання про подання документів на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2015 позивачем на адресу Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) подано рапорт, в якому позивач просив командування військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) вирішити питання про відшкодування йому фактичних витрат за проїзд, у зв`язку із переміщенням позивача з однієї військової частини до іншої: з с. Нова Любомирівка до м. Києва; з м. Києва до смт. Козелець; з смт. Козелець до м. Чернігова; з м. Чернігова до смт. Козелець (т. 2 а.с.16).

Крім того, 29.04.2016 позивачем на адресу Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) направлено рапорт (звернення), в якому останній просив зупинити дію наказів щодо його переміщення, заборонити приймати рішення щодо переміщення позивача до іншої військової частини, заборонити переміщати його до іншої військової частини, розглянути питання щодо його поновлення на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 та подати відповідні документи Міністру оборони України про призначення його на посаду молодшого офіцерського складу до Козелецького районного військового комісаріату з одночасним прийняттям його на військову службу за контрактом і присвоєнням первинного військового звання молодшого лейтенанта (а.с.132-142).

У свою чергу, у відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Разом з тим, відповідачем не надано до суду допустимих та належних доказів на підтвердження факту розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) рапортів позивача від 18.11.2015 та від 29.04.2016.

Вищевказане спростовує твердження представника Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України) у письмових запереченнях про те, що при опрацюванні відповідачем книг реєстрації вхідної кореспонденції Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) було встановлено, що звернення позивача від 18.11.2015 про виплату останньому компенсації за переміщення до оперативного командування не надходило.

За таких обставин та з урахуванням того, що відповідачем не надано до суду належним та допустимих доказів розгляду рапортів позивача від 18.11.2015 та від 29.04.2016, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Разом з тим, суд не приймає до уваги, той факт, що рапорт позивача від 29.04.2016 було розглянуто відповідачем у листі від 10.05.2016 в повному обсязі, оскільки вищевказаний лист не містить ґрунтовні відповіді на всі поставлені позивачем у рапорті від 29.04.2016 питання (а.с. 248).

Крім того, Військовою частиною НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) до суду не надано жодних належних доказів на підтвердження направлення останнім листа від 10.05.2016 на адресу позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо нерозгляду рапорту позивача від 29.04.2016 та недоведення ОСОБА_1 результатів його розгляду.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) на його користь моральної шкоди у розмірі по 25000 грн. з кожного, але не менше грошового забезпечення, яке б отримував позивач, перебуваючи на посаді у Козелецькому районному військовому комісаріаті у період з 24.11.2014 по 12.01.2015, з 26.10.2015 по 16.11.2015 та з 29.04.2016 по 05.05.2016, суд зазначає наступне.

Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У свою чергу, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння останньому моральної шкоди, а також не зазначено з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, тому вказана вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.

Згідно з частиною 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Як передбачає частина 2статті 8 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, якастаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»визнана джерелом права.

Згідно пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) «Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...».

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (Заява № 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За змістом частин 4, 5статті11 КАС Українисуд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальнийзакон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Відповідно достатті 86Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин та з урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутний військ Збройних Сил України) щодо не надання ОСОБА_1 відповіді на його клопотання від 18.11.2015 про виплату грошової компенсації, пов`язаної із переміщенням ОСОБА_1 до іншої військової частини.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутний військ Збройних Сил України) щодо не розгляду питання про подання документів на присвоєння ОСОБА_1 первинного офіцерського звання.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо нерозгляду рапорту позивача від 29.04.2016 та недоведення ОСОБА_1 результатів його розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядок та строки, передбачені статтями 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Падій