Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
(розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Булейко О. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Шевцової Н. В.
23 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 712/3525/23
Провадження № 14-75цс24
у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської обласної військової адміністрації) про визнання рішень безпідставними та повернення майна
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складіФетісова Т. Л., Гончар Н. І., Новікова О. М.,
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Працівник поліції тимчасово затримав автомобіль ОСОБА_1 у зв`язку зі складенням стосовно особи, яку він визначив як водія цього транспортного засобу, - ОСОБА_2 протоколу про вчинення адміністративного правопорушення у виді керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.
2. На виконання розпорядження Черкаської обласної військової адміністрації поліція повідомила про зазначену обставину робочу групу, створену Черкаською обласною військовою адміністрацією як її допоміжний орган для розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, яка протокольним рішенням ухвалила відчужити згаданий транспортний засіб на користь Військової частини НОМЕР_1 . Також робоча група склала відповідний акт про примусове відчуження майна.
3. Суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно особи, яку працівник поліції визначив як водія транспортного засобу, - ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
4. ОСОБА_1 як власниця реквізованого автомобіля звернулася до суду з метою повернення транспортного засобу. Свої вимоги мотивувала відсутністю підстав для відчуження автомобіля, акцентуючи увагу на невчиненні водієм транспортного засобу адміністративного правопорушення (що було основним мотивом для ініціювання питання реквізиції її майна), непропорційним втручанням у її право власності (за недоведеності необхідності відчуження саме її автомобіля для потреб держави) та неналежним оформленням акта, за яким її автомобіль було відчужено на користь Військової частини НОМЕР_1 .
5. Місцевий суд відмовив у позові, зазначив про його передчасність та можливість захистити порушене право лише шляхом отримання, в порядку встановленому законом, компенсації за примусово відчужене майно після скасування правового режиму воєнного стану.
6. Апеляційний суд дійшов протилежного висновку, послався на факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, що свідчить про передчасність розгляду питання про примусове відчуження транспортного засобу позивачки. Зазначив про відсутність обґрунтування мотивів та підстав необхідності вилучення автомобіля саме в позивачки. Керуючись правовими нормами про віндикацію майна, зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повернути автомобіль у власність позивачки.
7. З касаційною скаргою звернулася Військова частина НОМЕР_1 , на балансі якої перебуває спірний автомобіль. Зазначила про недоцільність поєднання непритягнення водія автомобіля до адміністративної відповідальності з вирішенням питання про реквізицію майна, оскільки при вирішенні цього питання бралася до уваги потреба у примусовому відчуженні транспортного засобу та інформація про його перебування на майданчику затриманих автомобілів.
8. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про неможливість повернення реквізованого майна до скасування правового режиму воєнного стану, у зв`язку із чим просила відступити від висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо можливості витребування (віндикації) реквізованого майна з огляду на його відчуження обласною військовою адміністрацією, до повноважень якої не належить вирішення такого питання.
9. У цій справі Великій Палаті Верховного Суду слід було відповісти на таке ключове питання: чи можна застосувати віндикацію щодо реквізованого майна за наявності законодавчого обмеження щодо можливості його повернення до скасування правового режиму воєнного стану. У зв`язку із цим також необхідно було встановити наявність / відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо можливості витребування (віндикації) реквізованого майна до скасування правового режиму воєнного стану, якщо таке майно вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави - з порушенням встановленого законом порядку.
10. Постановою від 23 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову скасувала, а рішення суду першої інстанції змінила. Відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів, наведених у цій постанові.
11. Ухвалюючи це судове рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що до складу робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану входили, зокрема, начальник Черкаського обласного штабу, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , командир військової частини НОМЕР_2 . Зазначені особи відповідно до законодавства належать до суб`єктів, зобов`язаних спільно запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану.
12. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що згадана робоча група з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану є спеціально уповноваженим колективним органом, який у межах визначених повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства зобов`язаний ухвалювати рішення про відчуження транспортних засобів для забезпечення виконання завдань з оборони України, її територіальної цілісності та недоторканності, а також усунення наслідків або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути в період воєнного стану.
13. Наголосила на тому, що у справі містяться протокол оперативної наради робочої групи та акт про примусове відчуження (вилучення) майна від 18 липня 2022 року № 155/1/01/13-13, згідно з якими рішення про вилучення спірного автомобіля приймали та підписували особи, визначені Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII), Законом України від 17 травня 2012 року № 4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Закон № 4765-VI) та постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
14. На основі зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про те, що автомобіль позивачки відчужений з дотриманням приписів законодавства України уповноваженим на те органом, тому відсутні підстави для зобов`язання військової частини повернути цей автомобіль колишньому власнику.
15. Оцінюючи можливість відступу від висновків, сформованих у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, про те, що військові адміністрації не наділені повноваженнями ухвалювати рішення (видавати накази, розпорядження) про примусове відчуження / вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать, Велика Палата Верховного Суду зазначила про неподібність обставин цієї справи до обставин, встановлених судами у справі № 910/10009/22, а саме:
постановою Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 встановлено, що спірне майно було відчужене (вилучене) у власника наказом Київської обласної військової адміністрації, яка не віднесена до військового командування в розумінні Закону № 389-VIII, а тому не мала права самостійно приймати рішення про відчуження. Натомість з обставин справи, що переглядається, вбачається, що спірний автомобіль відчужено на користь військової частини рішенням робочої групи, до якої входить військове командування. Тобто рішення щодо реквізиції приймалося належним органом та посадовими особами, як того і вимагають Закони № 389-VIII, № 4765-VI та постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
16. З наведеними вище висновками, підтриманими більшістю суддів Великої Палати Верховного Суду, та з результатом вирішення цієї справи не можна погодитися з огляду на таке.
17. Ми переконані, що реквізиція є винятковим, однак за існування надзвичайних обставин, легальним та правомірним втручанням у майнове право особи. Таке втручання має відбуватися як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом. У протилежному випадку це буде свавіллям з боку держави, яка хоча й перебуває у надзвичайних обставинах і вправі обмежити певні конституційні права особи, однак не відмовитися від їх дотримання.
18. Отже, норми статей 9, 11 (щодо отримання компенсації за примусово відчужене майно) та 12 (щодо повернення примусово відчуженого майна, що збереглося, та надання взамін іншого майна) Закону № 4765-VI врегульовують порядок захисту права особи, майно якої реквізовано в умовах правового режиму воєнного стану у встановленому законом порядку.
19. Прийняття рішення про примусове відчуження (реквізицію) майна, що перебуває у приватній власності, в умовах правового режиму воєнного стану органом, який не уповноважений на вирішення цього питання, свідчить про недотримання встановленого законом порядку для відчуження такого майна.
20. За недотримання порядку примусового відчуження майна право власності на таке майно не переходить до держави, яка стає його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові.
21. Законодавче обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до скасування правового режиму воєнного стану є складовою законного процесу примусового відчуження майна та не стосується віндикації - витребування такого майна із чужого незаконного володіння, яка є способом захисту порушеного майнового права особи.
22. Отже, належним способом захисту права особи, майно якої було примусово відчужене (реквізоване) в умовах правового режиму воєнного стану з порушенням встановленого законом порядку, є пред`явлення віндикаційного позову - про витребування майна з незаконного володіння держави в особі органу, що здійснює управління цим майном. При цьому не потрібно оскаржувати рішення органу державної влади, якими було оформлене відчуження цього майна, оскільки це не є ефективним способом захисту порушеного права, тому що не призведе до відновлення володіння позивачем незаконно реквізованим майном.
23. За обставинами цієї справи автомобіль позивачки примусово відчужений (реквізований) за рішенням робочої групи, утвореної розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року № 97, зі змінами, внесеними розпорядженням від 26 березня 2022 року № 123, основним завданням якої визначено - прийняття рішення щодо передачі, примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, яке оформлюється протоколом.
24. Це розпорядження також установило, що у своїй діяльності робоча група керується Примірним положенням про консультативно-дорадчий, координаційний та інший допоміжний орган облдержадміністрації, затвердженим розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12 жовтня 2009 року № 285 «Про допоміжні органи облдержадміністрації» (далі - Примірне положення), і припиняє свою діяльність за розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації.
25. Пункт 1 Примірного положення визначив, що консультативно-дорадчий, координаційний та інший допоміжний орган облдержадміністрації (далі - допоміжний орган) є постійно діючим або тимчасовим органом облдержадміністрації, який утворюється для сприяння здійсненню повноважень обласної державної адміністрації.
26. Тобто робоча група діє в межах повноважень Черкаської обласної військової адміністрації, яка не належить до військового командування (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22) у розумінні статті 3 Закону
№ 389-VIII, отже, не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону № 4765-VI, ухвалювати рішення (як безпосередньо, так і через допоміжні органи) та прямо вчиняти дії щодо примусового відчуження майна, що перебуває у приватній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
27. Що стосується посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою Велика Палата Верховного Суду також обґрунтувала наявність у робочої групи повноважень на реквізицію спірного майна, то цією постановою затверджено Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, а також форму акта про примусове відчуження або вилучення майна. Зазначеним підзаконним актом врегульовано порядок отримання компенсації за майно, реквізоване в установленому законом порядку, однак не визначено органів, уповноважених на здійснення реквізиції майна, оскільки це віднесено до виключної компетенції законодавця, який встановлює й чітко регламентує порядок обмеження конституційних прав людини, в тому числі й у частині визначення компетентних органів на вчинення відповідних дій.
28. Начальник Черкаського обласного штабу, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , командир військової частини НОМЕР_2 , які входили до складу згаданої робочої групи, діяли в межах повноважень Черкаської обласної військової адміністрації, а їх участь у цій робочій групі не наділяла останню невластивою для неї компетенцією.
29. Той факт, що зазначені особи могли самостійно вирішити питання реквізиції спірного майна в межах наділених законом повноважень як органи військового командування, не спростовує встановленої в цій справі обставини нереалізації ними такої функції, про що додатково свідчить факт незалучення їх відповідачами в цій справі.
30. Завуальовано розділяючи повноваження обласної військової адміністрації та її допоміжного органу - робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, Велика Палата Верховного Суду оминула питання належного, на її переконання, суб`єктного складу в цій справі, оскільки до її участі як відповідачів залучено Черкаську обласну військову адміністрацію та Військову частину НОМЕР_1 , які, за висновками ухваленої в цій справі постанови, не дотичні до ухвалення оспореного рішення про реквізицію спірного автомобіля.
31. За таких обставин виникає логічне питання: про правомірність дій якого з відповідачів виснувала Велика Палата Верховного Суду.
32. На наше переконання, в цій справі законним і справедливим було б таке рішення:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення від 18 липня 2022 року № 2008/2, прийнятого на підставі листа Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 18 липня 2022 року № 8132/55/06-2022, відображеного у протоколі від 18 липня 2022 року № 208/2 оперативної наради робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, закріпленого актом про примусове відчуження та вилучення майна № 155/1/01/13-13, яким примусово відчужено автомобіль марки Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_4 , на користь Військової частини НОМЕР_1 , скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної вимоги.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повернути автомобіль Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, у власність ОСОБА_1 , змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину постанови Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року викласти в такій редакції:
Витребувати від Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_4 .
Скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та здійснити новий розподіл судових витрат.
Решту постанови Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.
33. Такий результат розгляду справи відповідав би вимогам законності та справедливості судового рішення за наступним алгоритмом: при вирішенні цивільної справи суд має насамперед визначити вид спірних правовідносин, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.
Так, спірні правовідносини стосуються питання витребування майна із чужого незаконного володіння (обумовленого реквізицією цього майна неуповноваженим на це органом державної влади). За встановлених в цій справі обставин вони врегульовані статтею 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння). Для правильного застосування зазначеної норми права Великій Палаті Верховного Суду слід було сформувати висновки щодо її застосування у подібних правовідносинах у співвідношенні з нормами статті 9 Закону № 4765-VI (право на відшкодування вартості майна).
34. Висновки щодо застосування цієї норми права у спірних правовідносинах логічно та структуровано можна викласти так.
Щодо правових підстав передачі, примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану
35. За положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
36. Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
37. Згідно зі статтею 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
38. Стаття 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) передбачає, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.
39. Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону № 4765-VI).
40. Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
41. Частинами першою - третьою статті 353 ЦК України визначено, що у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.
42. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно зберіглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку (частини п`ята, шоста статті 353 ЦК України).
43. Як в доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:
під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;
реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;
право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].
44. Президент України Указом № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України 24 лютого 2022 року, в Україні запровадив воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває дотепер.
45. За пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 28, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
46. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
47. Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон № 4765-VI.
48. Згідно зі статтею 3 Закону № 4765-VI примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Щодо суб`єктів, уповноважених приймати рішення про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану
49. Стаття 4 Закону № 4765-VI передбачає, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
50. Норми зазначеної статті кореспондуються з положеннями вищенаведеного пункту 4 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII.
51. Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 4765-VI термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.
52. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 389-VIII військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
53. Аналогічне визначення військового командування міститься у статті 1 Закону № 1932-XII).
54. Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 389-VIII на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
55. Отже, Закон № 389-VIII розділяє повноваження військового командування та військових адміністрацій щодо запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
56. Частина друга статті 9 Закону № 389-VIII визначає, що Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
57. Відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону № 389-VIII та передбачені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону № 389-VIII).
58. Між тим, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення / відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
59. Виходячи із статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
60. Отже, правильним є висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, сформований у постанові від 16 лютого 2024 року № 910/10009/22, за змістом якого обласна військова адміністрація, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону № 389-VIII, а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону № 4765-VI, ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення / відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема й у місцевостях, де ведуться бойові дії.
Щодо встановленого законом порядку повернення реквізованого в умовах правового режиму воєнного стану майна
61. За положеннями статті 23 Закону № 389-VIII примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, якщо не було здійснено попереднє повне відшкодування вартості такого майна, тягне за собою наступне повне відшкодування його вартості в порядку, визначеному законом. У разі стягнення такого майна (активів) в дохід держави як санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», відшкодування його вартості не здійснюється. Якщо майно, що було примусово відчужене у юридичних і фізичних осіб, після скасування правового режиму воєнного стану збереглося, колишній власник або уповноважена ним особа має право вимагати у судовому порядку повернення такого майна на умовах, визначених законом. Колишній власник майна, примусово відчуженого у зв`язку із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.
62. Згідно зі статтею 9 Закону № 4765-VI право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.
63. Стаття 10 Закону № 4765-VI передбачає, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта.
Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.
Оформлення документів для примусового відчуження або вилучення майна, а також оплата витрат з оцінки майна, яке відчужується, здійснюються військовим командуванням, органом, що прийняв рішення про таке відчуження або вилучення, за рахунок коштів державного бюджету.
64. Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.
Порядок розгляду заяв та здійснення виплат з метою наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно встановлюється Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга, четверта статті 11 Закону № 4765-VI).
65. За положеннями статті 12 Закону № 4765-VI у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, зберіглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку.
Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.
66. На наше переконання, ці положення врегульовують порядок захисту права особи, майно якої реквізовано в умовах правового режиму воєнного стану у встановленому законом порядку.
67. Наведене обумовлено тим, що за нормами статті 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом. В умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, а не їх нівелювання. Такі обмеження переслідують легітимну мету, якщо втручання у право особи здійснюється у спосіб, передбачений законом.
68. Зазначене також кореспондується з обов`язком органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), особливо, коли їх дії призводять до втрати особою права власності на належне їй майно.
69. Варто зауважити, що вербальною нотою, датованою 28 лютого 2022 року, Україна, керуючись статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), проінформувала Генерального секретаря Ради Європи про відступ від взятих на себе зобов`язань за цією Конвенцією та Міжнародним пактом про громадянській і політичні права (далі - Пакт).
70. В цьому ж документі наведені норми Конституції України та їх зміст, якими передбачені конституційні права і свободи людини і громадянина, що обмежені в Україні у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану, зокрема наявне посилання на статтю 41 щодо права особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
71. В контексті введених обмежень Україна послалася на норми статті 8 Закону № 389-VIII щодо заходів правового режиму воєнного стану, які можуть запроваджуватися та здійснюватися в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема щодо примусового відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку.
72. При цьому, уточнюючи інформацію щодо відступу від низки взятих на себе зобов`язань за Конвенцією згідно з вербальною нотою, датованою 04 квітня 2024 року, Україна послалася на статтю 8 Закону № 389-VIII та зазначила, що саме військове командування («the military command») може запроваджувати та здійснювати визначені згаданою статтею заходи правового режиму воєнного стану. В попередній редакції зазначалося про військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) («the military command together with military administrations (if formed)»).
Щодо захисту права особи, майно якої було примусово відчужене (реквізоване) в умовах правового режиму воєнного стану з порушенням встановленого законом порядку
73. На нашу думку, у випадку реквізиції майна, яке належало особі на праві приватної власності, із суттєвим порушенням встановленого законом порядку, належним способом захисту права цієї особи буде звернення з віндикаційним позовом - про витребування майна із чужого незаконного володіння.
74. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
75. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
76. Умовами пред`явлення віндикації є: 1) позивач є власником речі; 2) річ є індивідуально визначеною і збереглася в натурі як така; 3) річ перебуває у володінні того, до кого пред`явлено позов; 4) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин щодо спірної речі.
77. Національне законодавство навіть в умовах правового режиму воєнного стану повинне бути чітко визначним і передбачуваним, особливо коли це стосується питання втручання держави в приватне майнове право особи.
78. Як зазначалося вище, реквізиція є особливим видом відчуження майна, право власності на яке набувається в порядку, визначеному законом.
79. За недотримання встановленого законом порядку примусового відчуження майна право власності на таке майно не переходить до держави, яка стає його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові.
80. Отже, особа, майно якої реквізовано не у встановленому законом порядку, залишається законним власником цього майна, тому має право на його витребування із чужого незаконного володіння.
81. За висновками Великої Палати Верховного Суду, для витребування нерухомого майна оспорення наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)].
82. Ці висновки також підлягають застосуванню при вирішенні питання про витребування рухомого майна.
83. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).
84. Отже, під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101)].
85. Відтак суд незалежно від того, чи оскаржене відповідне рішення, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)].
86. Згідно з частинами другою, третьою статті 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
87. Належним способом захисту права особи, майно якої було примусово відчужене (реквізоване) в умовах правового режиму воєнного стану з порушенням встановленого законом порядку, є пред`явлення віндикаційного позову - про витребування майна з незаконного володіння держави в особі органу, що здійснює управління цим майном. При цьому не потрібно оскаржувати рішення органу державної влади, якими було оформлене відчуження цього майна, оскільки це не є ефективним способом захисту порушеного права, тому що не призведе до відновлення володіння позивачем незаконно реквізованим майном.
Судді С. Ю. Мартєв О. В. Булейко Л. Ю. Кишакевич В. В. Король Н. В. Шевцова
