Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3228/24 Справа № 206/2402/22 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А.О. Суддя у 2-й інстанції - Лопатіна М. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Лопатіної М.Ю.,
суддів: - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
за участю секретаря - Ніколиної А.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року, ухвалене по цивільній справі за позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
Описова частина.
Короткий зміст вимог позовної заяви.
В серпні 2022 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 вересня 2020 року між ним та начальником Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Буримом В.В. укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 78/2/1-1, за умовами якого останній взяв на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання автомобіля, марки «BMW 325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Даний транспортний засіб 28 грудня 2019 року з балансу Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, що ліквідовано, було передано на баланс Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Передавальний атом від 28 грудня 2019 року вказаний автомобіль було передано відповідачу, яка матеріально відповідальній особі. За результатами проведеної інвентаризації необоротних активів, оформленої протоколом від 06 серпня 2021 року, виявлено нестачу зазначеного автомобіля, марки «BMW325». Згідно зі звітом від 07 жовтня 2021 року № 95/3, вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від нестачі автомобіля марки «BMW 325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 04 жовтня 2021 року складає 64660,00 грн. 18 жовтня 2021 року позивач направив начальнику Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 пропозицію про добровільне відшкодування збитків у строк до 01 листопада 2021 року, яка відповідачем була не прийнята.
Посилаючись на наведене, а також враховуючи те, що відповідальність за завдану працівником матеріальну шкоду несе юридична особа, позивач просив стягнути на його користь з відповідача у порядку регресу 64660,00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої нестачею автомобіля марки «BMW 325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що посада відповідача не входить до переліку посад працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, а тому укладений між сторонами договір про повну матеріальну відповідальність є недійсним, а отже не є підставою для покладання на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Крім того,суд виходивз того,що позивач не надав суду належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача щодо заподіяння матеріальної шкоди та розміру цієї шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач, через свого представника - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи, а тому дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди.
Доводи і заперечення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , з огляду на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам законності та обґрунтованості, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача адвокат Говіна Л.В. у судове засідання не з`явилась, згідно заяви, просила справу розглянути без її участі, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Мотивувальна частина.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено,що ОСОБА_1 ,згідно донаказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №1105-к від 26 грудня 2019 року, працював на посаді начальника Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (том 1 а.с. 16), а відповідно до наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №2761-к від 19 липня 2021 року займав посаду начальника Енергодарського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (том 1 а.с. 15).
28 грудня 2019 року між Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро), в особі ввиконуючого обов`язки начальника управління Більчука О. А., та начальником Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Буримом В.В. був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 19, за умовами якого останній взяв на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання, зокрема, автомобіля марки «BMW 325Е», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (том 1 а.с. 23-25).
Відповідно до передавального акту за 28 грудня 2019 року, автомобіль марки «BMW325Е» передано начальнику Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Буриму В. В. Первісна вартість вказаного автомобіля складає 5853,75 грн, залишкова вартість 0 грн.(том 1 а.с. 17-19).
Крім того,18вересня 2020року міжПівденно-Східнимміжрегіональним управліннямМіністерства юстиції(м.Дніпро),в особіначальника управлінняЗахарової О.В.,та начальникомЕнергодарського міськоговідділу державноївиконавчої службиПівденно-Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Дніпро)Буримом В.В.укладений договірпро повнуіндивідуальну матеріальнувідповідальність №78/2/1-1,за умовамиякого останнійвзяв насебе повнувідповідальність зазабезпечення зберігання,зокрема,автомобіля марки «BMW 325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (том 1 а.с. 20-22).
Відповідно до інвентаризаційного опису необоротних активів, які не придатні до подальшої експлуатації від 01 жовтня 2020 року, в Енергодарському міському відділі державної виконавчої служби обліковується та зберігається (фактично наявний) автомобіль «BMW 325Е», 1985 року випуску. За даними бухгалтерського обліку балансова вартість автомобіля 278,75 грн (том 1 а.с. 26-27).
За результатами проведеної інвентаризації необоротних активів, відображених у протоколі від 06 серпня 2021 року, комісії надано для огляду кузов легкового автомобіля світло-сірого кольору, без колес, з вибитим склом, у якому відсутні заводські номери. Комісія не має можливості ідентифікувати наданий кузов автомобіля як об`єкт інвентаризації. Отже, виявлено нестачу автомобіля, марки «BMW325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був переданий відповідачу, як матеріально-відповідальній особі. (том 1 а.с. 28-31).
Згідно зізвітом оцінювача№ 95/3від 07жовтня 2021року,вартість матеріальногозбитку,завданого власникуколісного транспортногозасобу віднестачі автомобілямарки «BMW 325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 04 жовтня 2021 року становить 64600,00 грн. (том 1 а.с. 34-42).
04 листопада 2021 року позивач направив відповідачу пропозицію №122-64-72/4589 про добровільне відшкодування збитків у вищевказаній сумі у строк до 24 листопада 2021 року (том 1 а.с. 43-44), яка згідно з запереченнями від 01 грудня 2021 року, ОСОБА_1 прийнята не була. При цьому останній просив Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) прийняти рішення щодо списання автомобіля «BMW 325», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (том 1 а.с. 45-47).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно зістаттею 134КЗпП України,відповідно дозаконодавства працівникинесуть матеріальнувідповідальність уповному розмірішкоди,заподіяної зїх винипідприємству,установі,організації,у випадках,коли:1)між працівникомі підприємством,установою,організацією відповіднодо статті135-1цього Кодексуукладено письмовийдоговір провзяття насебе працівникомповної матеріальноївідповідальності занезабезпечення цілостімайна таінших цінностей,переданих йомудля зберіганняабо дляінших цілей;2)майно таінші цінностібули одержаніпрацівником підзвіт заразовою довіреністюабо заіншими разовимидокументами;3)шкоди завданодіями працівника,які маютьознаки діянь,переслідуваних укримінальному порядку;4)шкоди завданопрацівником,який буву нетверезомустані;5)шкоди завданонедостачею,умисним знищеннямабо умиснимзіпсуттям матеріалів,напівфабрикатів,виробів (продукції),в томучислі приїх виготовленні,а такожінструментів,вимірювальних приладів,спеціального одягута іншихпредметів,виданих підприємством,установою,організацією працівниковів користування;6)відповідно дозаконодавства напрацівника покладеноповну матеріальнувідповідальність зашкоду,заподіяну підприємству,установі,організації привиконанні трудовихобов`язків;7)шкоди завданоне привиконанні трудовихобов`язків;8)службова особа,винна внезаконному звільненніабо переведенніпрацівника наіншу роботу;9)керівник підприємства,установи,організації всіхформ власності,винний унесвоєчасній виплатізаробітної платипонад одинмісяць,що призвелодо виплатикомпенсацій запорушення строківїї виплати,і заумови,що Державнийбюджет Українита місцевібюджети,юридичні особидержавної формивласності немають заборгованостіперед цимпідприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 135-1 КЗпП України( в редакції, яка діяла на час укладення між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність) передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України
Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. На час укладення між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність застосовувалась постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.
Згідно вказаного переліку посада відповідача не відноситься до посад працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.
Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-16цс12 від 25 квітня 2012 року, за яким договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правової природи та юридичної сили укладеного між сторонами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, правильно встановив, що такий договір не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі ОСОБА_1 .
За умовами статті 135-3 КЗпП України, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Відповідно до статей 132, 133 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть обмежену матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобіганням простоям.
Відповідно до статті 43 ЦПК України імперативно визначено, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Положеннями статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
За змістом статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, виходячи із того, що суду не надано будь-яких доказів в розумінні статей 76-80 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог, вважаючи, що надані позивачем докази не встановлюють протиправність дій відповідача щодо завдання позивачу матеріальної шкоди та розміру цієї шкоди, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
З урахуванням викладеного, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи, а тому дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, є безпідставними.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вищевказаних обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, не проводиться.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Судді:
