КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 756/334/21 Головуючий у 1 інстанції: Тиха О.О. Провадження №22-ц/824/13314/2023 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
30 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Сушко Л.П., Музичко С.Г.
при секретарі Дуб С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Асатрян Олени Вікторівни - представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_6 , Київська міська державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кв. АДРЕСА_1 та зняти відповідачів з реєстрації за вказаною адресою.
В обґрунтування позову зазначила, що позивач є власником 3/4 частки кв. АДРЕСА_1 , а власником 1/4 частки квартири є ОСОБА_6 .
У квартирі зареєстровані позивач, другий співвласник ОСОБА_6 , а також відповідачі.
Відповідачі у будинку не мешкають з 2018 року, не беруть участі в утриманні та облаштуванні квартири, не сплачують за комунальні послуги, виїхали на постійне місце проживання до Республіки Польща, проте місце їх перебування не відомо.
Зазначила, що усі витрати по утриманню квартири позивач несе самостійно.
Реєстрація відповідачів у належній їй квартирі порушує її права, як власника.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кв. АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Асатрян О.В. - представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року та ухвалити нове про відмову у позові ОСОБА_4 .
Зазначив, що суд порушуючи законні права та інтереси відповідачів, безпідставно позбавив їх права на користування житлом, ретельно не дослідивши всіх обставин справи, які мають значення для встановлення поважних причин їх довготривалої відсутності за місцем проживанням у зв`язку з пандемією, а також не з`ясував чи виїхали відповідачі за кордон на постійне місце проживання та чи наявне у них там житло.
В заяві про перегляд заочного рішення представник відповідачів та третьої особи вказала, що в матеріалах справи відсутні зворотні повідомлення про те, що відповідачі сповіщені про розгляд справи належним чином та вказано, що останні володіють доказами, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Позивач достеменно знала, що у відповідачів та третьої особи є представник, яка приймала участь в справі №756/4404/18 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності, тому що позивачка не допускає до квартири третю особу, ОСОБА_6 .
Зазначено, що з 15.07.2019 по 21.07.2019 відповідачі перебували на території України та намагалися проживати в квартирі, де вони зареєстровані у встановленому законом порядку. Однак, позивачка не допустила їх в квартиру, тому вони змушені були повернутись в Польщу та тимчасово працевлаштуватись. В подальшому відповідачі вирішили все ж повернутись до України, однак у зв`язку зі спалахом коронавірусу з березня 2020 року введено карантин на міжнародному рівні, дія якого безперервно триває по теперішній час. Повернення в Україну відповідачів з поважних причин стало неможливим.
Крім того, зі змісту позовної заяви суд отримав інформацію про те, що відповідачі тимчасово знаходяться на території Республіки Польщі, однак не повідомив їх встановленому ст. 502 ЦПК України порядку.
Під час розгляду справи, суд також не з`ясував статусу третіх осіб щодо відношення до предметності позову. Будучи співвласником квартири ОСОБА_6 мав бути залучений, як третя особа з самостійними вимогами, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо права користування квартирою.
Також, суд не з`ясував яким чином ухвалене рішення вплине на права та обов`язки місцевого територіального органу - Київської міської державної адміністрації.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу Асатрян О. В. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись постановою апеляційного суду адвокат Асатрян О.В. подала касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 05 липня 2023 року касаційну скаргу адвоката Асатрян Олени Вікторівни - ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні адвокат Асатрян О.В. - представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Адвокат Карманов В.В. - представник ОСОБА_4 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа ОСОБА_6 заперечував проти апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник Київській міській державної адміністрації в судове засідання не з`явився повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) була подаровано матір`ю відповідачем по справі ОСОБА_9 на підставі договору дарування від 11.12.2015 зареєстрованого за №2168, 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
1/4 частка спірної квартири належить ОСОБА_6 , дядьку позивачки.
Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4 .
Згідно з довідками Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА №13991424; №13991388 та №13991323 від 20.01.2021 відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження того, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не мешкають у вказаній квартирі більше двох років позивач надала спільну заяву ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаровою І.В. 12.03.2021.
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91-13328/0/15-21-Вих від 13.04.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній раз перетинали державний кордон України 21.07.2019; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 останній раз перетинала державний кордон України 30.11.2018.
З наданих позивачем документів, зокрема: договору №940/508 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 27.03.2018; акту звіряння №1/15006106925 від 07.12.2020 щодо спожитої електроенергії; акту про відключення газу від 14.12.2018; рахунку за електроенергію НОМЕР_2 від 07.12.2020, а також квитанцій про сплату комунальних послуг вбачається, що комунальні послуги сплачує позивач, на неї відкриті особові рахунки щодо сплати житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем надані належні докази того, що відповідачами порушуються її права власника житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання відповідачів таким, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зняття відповідачів з реєстрації за вказаною адресою, оскільки рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і зазначення про це у рішенні суду є зайвим.
Колегія суддів не погоджується висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України, статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України, у частині другій якої зазначено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
За змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі гарантується, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1990 року у справі Powell and Rayner v. the U.K.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року в справі Gillow v. the U.K.), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року в справі Larkos v. Cyprus).
За змістом рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Право на житло є одним з фундаментальних прав людини, гарантованих не тільки Конституцією України, а і Конвенцією, має велике економічне і соціальне значення, а тому суд при вирішенні спору, пов`язаного з правами на житло, зобов`язаний встановити не тільки законність втручання у право на повагу до житла та його мету, а також необхідність такого втручання в демократичному суспільстві.
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка відповідності та правомірності втручання у право особи на житло охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: законність втручання (згідно із законом); легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує втрата житла, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.
Легітимною метою у цій справі є захист прав власника будинку, гарантованих статтею 41 Конституції України, статтями 317, 391 ЦК України, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас потрібно дотримуватися балансу між захистом права власності позивача та правом відповідача на користування спірним будинком.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Всупереч висновкам суду першої інстанції позивач так і не довела належними та допустимими доказами факт вибуття батьків та рідної сестри на інше постійне місце проживання, адже саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідачів.
Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності у власності у відповідачів іншого житлового приміщення.
Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного суду від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19 підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату інтересу нею до такого житлового приміщення.
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91-13328/0/15-21-Вих від 13.04.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній раз перетинули державний кордон України 21.07.2019; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 останній раз перетинала державний кордон України 30.11.2018.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням поважною причиною відповідача понад встановлені законом строки є тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням.
Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91-13328/0/15-21-Вих від 13.04.2021 встановлені лише факти перетину кордону відповідачами, проте доказів причин знаходження закордоном суду так і не було надано.
Стосовно належності доказів про відсутність відповідачів тривалий час у квартирі, а саме спільної заяви ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаровою І.В. 12.03.2021, про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 багато років проживають у квартирі АДРЕСА_3 , як і акти від 01.01.2020, 01.04.2020, 01.08.2020, 22.12.2020 про не проживання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , складені за участю ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , апеляційний суд також не приймає, оскільки вказані акти не посвідчені уповноваженими представниками житлово-комунального підприємства.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивачем надані належні докази того, що відповідачами порушуються її права власника житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання відповідачів таким, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню, є помилковим.
Крім того колегією суддів встановлено, що між позивачкою та третьої особою ОСОБА_6 існував спір щодо спірної квартири, який було вирішено Постановою Київського апеляційного суду від 4 червня 2019 року якою було задоволено зустрічний позов ОСОБА_6 . Усунуто ОСОБА_6 перешкоду у користуванні належною йому на праві власності 1/4 частиною квартири АДРЕСА_1 , та вселено ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1 .
Таким чином колегія суддів прийшла до висновку, що позивач своїми діями вирішила позбавити усю свою родину житла та права на проживання у спірній квартири, переслідуючі мету стати особистою власницею спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в ході перегляду рішення апеляційним судом, спростовують висновки суду першої інстанції та є достатні підстави для відмови задоволенні позову.
Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче судове засідання призначено на 01 березня 2021 року.
Суд першої інстанції направляв судові повістки відповідачам за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
Проте, судові документи повернулися до суду без вручення та з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1 а. с. 52-59).
В подальшому, підготовче засідання відкладалося на 31 березня 2021 року, 09 квітня 2021 року та 23 квітня 2021 року.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 24 травня 2021 року.
Про день та час розгляду справи 24 травня 2021 року повідомлені: представник позивача та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 117).
Матеріали справи містять оголошення про виклик відповідачів у судові засідання від 01 березня 2020 року, 09 квітня 2021 року, 23 квітня 2021 року.
Доказів направлення судових повісток відповідачам щодо призначення розгляду справи на 24 травня 2021 року матеріали справи не містять.
Отже, відомості про обізнаність відповідачів про розгляд справи 24 травня 2021 року в матеріалах справи відсутні.
При цьому повідомлення відповідачів через офіційний веб-сайт судової влади України у цьому випадку не є належним повідомленням про розгляд справи, оскільки їх зареєстроване місце проживання відоме (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 521/4328/16-ц (провадження № 61-2133св22).
Таким чином, аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначену на 24 травня 2021 року, за відсутності учасників справи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , належним чином не повідомлених про місце, дату та час судового засідання.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено правовий висновок про те, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу адвоката Асатрян Олени Вікторівни представникаОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 рокускасувати, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2023 року
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді С.Г. Музичко
Л.П. Сушко
