Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 756/334/21
провадження № 61-13239св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , Київська міська державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Асатрян Олена Вікторівна, на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року під головуванням судді Тихої О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Київська міська державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кв. АДРЕСА_1 та зняти відповідачів з реєстрації за вказаною адресою.
В обґрунтування позову зазначила, що позивач є власником 3/4 частки кв. АДРЕСА_1 , власником 1/4 частки вказаної квартири є ОСОБА_5 .
У квартирі зареєстровані вона, ОСОБА_5 , а також відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Відповідачі у будинку не мешкають з 2018 року, не беруть участі в утриманні та облаштуванні вказаної квартири, не сплачують за комунальні послуги, останні виїхали на постійне місце проживання до Республіки Польща, проте, куди саме, не відомо. Усі витрати по утриманню квартири позивач несе самостійно. Реєстрація відповідачів у належній їй квартирі порушує її права як власника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Оболонський районний суд м. Києва заочним рішенням від 24 травня 2021 року позов задовольнив частково.
Визнав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кв. АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишив без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року залишив без змін.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи доведено, що відповідачі тривалий час не проживають у спірному житловому приміщенні без поважних причин, витрат по його утриманню не несуть.
Отже, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не проживають за місцем реєстрації без поважних причин понад один рік, у зв`язку з чим у відповідності до вимог частини другої статті 405 ЦК України наявні правові підстави до визнання їх такими, що втратили право користування зазначеною квартирою.
Крім того, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зняття відповідачів з реєстрації за вказаною адресою, оскільки рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Разом з тим, щодо доводів апеляційної скарги про те, суд отримавши інформацію, що відповідачі тимчасово знаходяться на території Республіки Польща не повідомив їх у встановленому статтею 502 ЦПК України порядку, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять адреси проживання/перебування або робочого місця відповідачів на території Республіки Польща.
01 березня 2021 року та 26 квітня 2021 року на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено оголошення про виклик відповідачів до Оболонського районного суду м. Києва на 31 березня 2021 року та 24 травня 2021 року, останні також повідомлялися й за зареєстрованим місцем проживання, що відповідає вимогам частині одинадцятій статті 128 ЦПК України.
Під час подання заяви про перегляд заочного рішення, а також інших заяв та скарг представником відповідачів, адресу останніх вказано кв. АДРЕСА_1 , інші адреси проживання/перебування включаючи за кордоном, відсутні.
Апеляційний суд відхилив доводи про те, що ОСОБА_5 будучи співвласником квартири мав бути залучений, як третя особа з самостійними вимогами, оскільки ОСОБА_5 не висловив незгоди з його процесуальним статусом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Асатрян О. В., подали до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19. Також, суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідачів, які не були належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи. Розгляд заяви про перегляд заочного рішення суду відбувся теж без представника відповідачів. Суд проігнорував клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи з поважних причин.
Разом з тимкасаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач заявляючи свої позовні вимоги, посилалась на статті 71, 72 ЖК України, проте вказані норми регулюють вирішення спору, предмет якого є житлове приміщення державної чи комунальної власності.
Крім того, позивач не довела факт вибуття батьків та рідної сестри на постійне місце проживання. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідачів на постійне місце проживання в інше жиле приміщення. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Разом з тим, відповідачі знаходилися в Україні з 15 липня 2019 року до 21 липня 2019 року та намагалися постійно проживати в зазначеній квартирі, проте позивач не допустила відповідачів в квартиру, тому вони змушені були повернутися до Республіки Польща. В подальшому відповідачі вирішили повернутися в Україну, однак у зв`язку зі спалахом коронавірусу з березня 2020 року введено карантин, тому повернення відповідачів з поважних причин стало неможливим.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 березня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Оболонського районного суду м. Києва.
Справа № 756/334/21 надійшла до Верховного Суду 04 квітня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
ОСОБА_7 є власником 3/4 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 41,3 кв. м. Власником 1/4 частки вказаної квартири є ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2016 року ОСОБА_7 07 жовтня 2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та після укладення шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 .
У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані окрім позивача та ОСОБА_5 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що підтверджується довідками Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної державної адміністрації № 13991424; № 13991388 та № 13991323 від 20 січня 2021 року (т. 1 а. с. 43-45).
Відповідно до спільної заяви ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаровою І. В. 12 березня 2021 року, убачається, що вказані особи багато років проживають у кв. АДРЕСА_2 та зазначають, що власником 3/4 частки кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , яка проживає у вказаній квартирі, а власником 1/4 частки квартири є ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мешкають у вказаній квартирі більше двох років (т. 1 а. с. 122).
З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13 квітня 2021 року № 91-13328/0/15-21-Вих вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 останній раз перетнули державний кордон України, а саме: виїхали з території України 21 липня 2019 року; ОСОБА_4 останній раз перетнула державний кордон України, а саме: виїхала з території України 30 листопада 2018 року (т. 1 а. с. 109).
Відповідно до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 27 березня 2018 року № 940/508; акта звіряння від 07 грудня 2020 року № 1/15006106925 щодо спожитої електроенергії; акта про відключення газу від 14 грудня 2018 року; рахунку за електроенергію від 07 грудня 2020 року № 53658377, а також квитанцій про сплату комунальних послуг вбачається, що комунальні послуги сплачує позивач, на неї відкриті особові рахунки щодо сплати житлово-комунальних послуг за адресою: кв. АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 26-28, 33-37).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи (частина перша статті 131 ЦПК України).
Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частини перша та друга статті 211 ЦПК України).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче судове засідання призначено на 01 березня 2021 року.
Суд першої інстанції направляв судові повістки відповідачам за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
Проте, судові документи повернулися до суду без вручення та з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1 а. с. 52-59).
В подальшому, підготовче засідання відкладалося на 31 березня 2021 року, 09 квітня 2021 року та 23 квітня 2021 року.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 24 травня 2021 року.
Про день та час розгляду справи 24 травня 2021 року повідомлені: представник позивача та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 117).
Матеріали справи містять оголошення про виклик відповідачів у судові засідання від 01 березня 2020 року, 09 квітня 2021 року, 23 квітня 2021 року.
Доказів направлення судових повісток відповідачам щодо призначення розгляду справи на 24 травня 2021 року матеріали справи не містять.
Отже, відомості про обізнаність відповідачів про розгляд справи 24 травня 2021 року в матеріалах справи відсутні.
При цьому повідомлення відповідачів через офіційний веб-сайт судової влади України у цьому випадку не є належним повідомленням про розгляд справи, оскільки їх зареєстроване місце проживання відоме (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 521/4328/16-ц (провадження № 61-2133св22).
Таким чином, аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначену на 24 травня 2021 року, за відсутності учасника справи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , належним чином не повідомлених про місце, дату та час судового засідання.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено правовий висновок про те, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У вказаній постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначено, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
В апеляційній скарзі на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року представник відповідачів посилався на те, що відповідачі не були належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи (т. 1 а. с. 213), проте апеляційний суд помилково дійшов висновку, що ці доводи є безпідставними.
Таким чином, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги відповідачів щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки справу розглянуто за відсутності заявників, які належним чином не були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, і вони обґрунтовують свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Асатрян Олена Вікторівна, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров
