ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 643/9458/19 Номер провадження 22-ц/814/956/23Головуючий у 1-й інстанції Єрмак Н.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2023 року м.Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Хіль Л.М.,
секретар Владіміров Р.В.,
з участю представника позивача адвоката Бережного Г.В., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Розумної Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником адвокатом Розумною Оксаною Олександрівною,
на рішення Московського районного суду м.Харкова від 02 червня 2021 року, постановлене суддею Єрмак Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
14.06.2019 ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом, уточнивши вимоги заявою від 24.07.2019, у якій просить:
- визнати недійсним, вчинений під впливом обману, правочин, укладений ОСОБА_1 , від імені та не в інтересах ОСОБА_2 , із ФО-П ОСОБА_3 , на виконання якого ОСОБА_1 провела 12.09.2015 сплату банківською карткою № НОМЕР_1 , на суму 31635,91 доларів США, без згоди та відома власника банківської картки ОСОБА_2 ;
- стягнути із ОСОБА_1 на користь Шайр Росс Ор: 1200,00 дол. США - кошти, які позивач 15.09.2015 відправив через фінансову компанію MoneyGram (номер грошового переказу 82829936), а відповідач отримала; 73696,32 дол. США збитків; 3638,00 дол. США проценти за користування грошовими коштами; 4000,00 дол. США моральної шкоди; 11141,80 грн. судових витрат.
В обґрунтування вимог позову зазначає, що у червні 2014 року на міжнародному сайті знайомств познайомився із ОСОБА_1 , з якою сподівався створити сім`ю. У період їх спілкування, яке тривало більше півтора роки, відповідачка, маніпулюючи статусом майбутньої дружини, використовуючи його, позивача, для задоволення власних матеріальних потреб, вмовила придбати за його ж грошові кошти автомобіль. Сторони дійшли згоди, що власником автомобіля буде позивач, а відповідач матиме право користування ним.
06.09.2015 позивач прибув із США до України, м.Харків, для укладення договору купівлі-продажу автомобіля, оплата вартості якого мала бути здійснена у безготівковій формі його банківською платіжною карткою, отже його грошовими коштами, що гарантувало йому право власності на такий автомобіль.
Сторони декілька разів заходили до автомобільного салону «Mitsubishi», де відповідач із менеджером автосалону в його присутності обговорювали умови договору, які позивач не розумів, тому що не володіє українською або російською мовами, а перекладач під час таких зустрічей участі не приймав.
Враховуючи негативні наслідки оскаржуваного правочину та незаконне зняття грошових коштів з його банківської картки, вважає, що ОСОБА_1 перекладала інформацію учасникам договору так, як було вигідно їй, навмисно спотворюючи наміри сторін та повідомляла їм неправдиву інформацію для введення в оману задля отримання особистої фінансової та майнової вигоди.
09.09.2015 ОСОБА_1 , будучи обізнаною про намір позивача 10.09.2015 повернутися до США, повідомила його, що з технічних причин купівля автомобіля затримується і переноситься на 12.09.2015, та для оплати його вартості запропонувала залишити їй банківську платіжну карту. При цьому ОСОБА_1 запевнила його, що як адвокат, розуміється на тому, як саме оформити договір і гарантувати позивачу його право власності на автомобіль.
Позивач довіряв відповідачці, тому залишив їй свою банківську картку для оплати вартості автомобіля та доручив від його імені внести на рахунок ФО-П « ОСОБА_3 » грошові кошти на його ремонт у розмірі 686500,00 грн., про що 12.09.2015 було укладено договір доручення. Того ж дня, із банківської платіжної картки позивача було знято 31635,91 дол. США, що за курсом валют, встановлених НБУ на дату здійснення платежу,складало 686500,00 грн.
Після придбання автомобіля ОСОБА_1 відмовилася від реєстрації шлюбу із позивачем, як і повертати йому автомобіль та правовстановлюючі документи на нього, а також інше майно, придбане ним. Тоді позивач почав намагатися повернути своє майно та дізнався, що ОСОБА_1 , ввівши його в оману, використавши його банківську картку,внесла грошові кошти через термінальне обладнання на розрахунковий рахунок не продавця автомобіля, а ФО-П ОСОБА_3 . Після цього вона отримала та внесла його кошти у готівковій формі до продавця автомобіля ТОВ «Техно-Арт» від свого імені, що стало підставою для оформлення права власності на автомобіль на її ім`я.
Зазначає, що йому не відомі підстави зарахування його коштів на р/р ФО-П ОСОБА_3 , оскільки він у нього нічого не купляв, ніяких документів із ним не підписував та ніколи не зустрічався. Із підстав викладеного вважає правочин, укладений між ФО-П ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені, але не в інтересах ОСОБА_2 , вчиненим обманним шляхом, та просить визнати його недійсним, оскільки позивачу, як його фактичній стороні, не були відомі природа та предмет зобов`язання, права та обов`язки сторін, він нічого не отримав від цього правочину та не має документів, що його стосуються. Тому позивач вважає відповідача винною у вказаних діях, які спричинили йому майнові збитки та моральну шкоду в розмірі, заявленому до стягнення.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 02.06.2021 позовну заяву ОСОБА_2 - задоволено.
Визнано недійсним договір доручення від 12.09.2015, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на виконання якого 12.09.2015 була проведена сплата банківською карткою ОСОБА_2 на суму 31635,91 доларів США, що по курсу валют, встановленому на дату платежу складало 686500,00грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 збитки у розмірі 73696,32 дол. США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 4000,00 дол. США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування грошовими коштами позивача у розмірі 4192,00 дол. США.
Стягнуто із із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12859,60 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено та не спростовано відповідачем, що під час укладення спірного договору внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву. Оскільки відповідачвикористала банківську платіжну картку позивача у своїх особистих потребах, без відома та згоди позивача,навмисно ввівши його в оману щодо істотних умов зобов`язання, уклавши від його імені угоду, від якої позивач не отримав будь-якої послуги або товару, натомість поніс матеріальні збитки, які підлягають стягненню із відповідача, як завдавача збитків.
При цьому суд першої інстанції визнав доведеною спричинену такими діями відповідача моральну шкоду, яка полягає у негативних змінах в житті позивача, його тяжких душевних переживаннях та емоційної напрузі.
Відповідач, в чиїх інтересах діє представник адвокат Розумна О.О., оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
За змістом доводів апеляційної скарги відповідач визнає обставини знайомства із позивачем, серйозність виниклих відносин, намір створити сім`ю, а також укладення договору купівлі-продажу автомобіля та оплату його вартості за допомогою платіжної картки позивача. Проте зазначає, що придбаний автомобіль був предвесільним подарунком позивача. Сторони обговорили його вартість, марку моделі, разом приїздили до автосалону для погодження умов придбання. При цьому позивач був обізнаний, що стороною договору буде саме ОСОБА_1 , наполягав на цьому, акцентуючи увагу, що після одруження та переїзду позивача в Україну автомобіль буде використовуватися в інтересах сім`ї.
Наголошує, що за відсутності у позивача посвідки на постійне чи тимчасове проживання в Україні, такий транспортний засіб не міг бути зареєстрованим за ним.
Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення в суд із цим позовом, який нею обраховується від 12.09.2015, дати вчинення доручення та списання коштів із банківської картки, і позивач, як свідома людина, під час приїзду в Україну, мав можливість скористатися юридичною консультацією та звернутися в суд із позовом.
Звертає увагу, що у позовній заяві позивач вказував, що звертався до ТОВ «Техно-АРТ», які надали йому копію укладеного договору купівлі-продажу, а у клопотанні про поновлення строку позовної давності зазначає, що отримав копію договору лише після надання спірного договору колишнім представником відповідача до суду. Вважає такі розбіжності суттєвими та просить застосувати доктрину «заборони суперечливої поведінки», визнавши дії позивача зловживанням правами.
Вважає, що розгляд справи відбувся неповноважним складом суду, оскільки головуючий суддя першої інстанції в порушення ст.ст.33,187,189 ЦПК України не приймала справу до свого провадження.
Заперечує надану судом оцінку доказів, зокрема електронного листування, яке представляє собою лише їх вибірку, що на думку відповідача, свідчить про викривлення позивачем обставин справи та дійсних взаємовідносин сторін; а сама роздруківка електронних повідомлень не є належним та допустимим доказом, що відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справах №667/266/15-ц від 27.11.2019, №761/13156/16 від 27.02.2017 та ін.
Звертає увагу, що переписка відбувалася через «Skype», де наявна функція видалення виправлення повідомлень у обох співрозмовників, що ставить під сумнів достовірність такої інформації. Тоді як переклад електронної переписки здійснено перекладачем, який не був попереджений про кримінальну відповідальність.
Також наголошує, що суд першої інстанції безпосередньо не досліджував записи відео-діалогів у мережі «Skype», оскільки протоколи судових засідань таких даних не містить.
Посилаючись на положення ст.31 Конституції України, ст.302 ЦК України, якими гарантовано таємницю листування, зазначає, що не була повідомлена та надавала згоди на запис її відеорозмови, що вважає порушенням не тільки українського законодавства, але і ст.9 Європейського конвенції з прав людини. А тому такий доказ є «плодом отруйного дерева» та не підлягає врахуванню при постановленні судового рішення.
Заперечує належність, як доказу, висновку спеціаліста інституту судової експертизи та криміналістики стосовно оцінки психологічного впливу ОСОБА_1 на позивача, також вважає його «плодами отруйного дерева», не є результатом проведення судової експертизи, а тому його висновки не обов`язкові для суду.
Стосовно показань свідка ОСОБА_4 зазначає, що остання є представником позивача і поза увагою районного суду залишилося, що у неї на зберіганні, без згоди власника, знаходиться автомобіль Mitsubishi Outlander, з приводу купівлі якого і виник спір. Зазначає, що показання такого свідка ґрунтуються на припущеннях, вона працює ріелтором, жодного відношення до юриспруденції не має, доказів проведення нею юридичних консультацій позивачу нею не надано.
Звертає увагу, що оскаржуваним рішенням визнано недійсним договір доручення від 12.09.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на виконання якого 12.09.2015 була проведена сплата банківською карткою ОСОБА_2 . Тоді як за змістом такого договору доручення вона, ОСОБА_1 , є довірителем, а ОСОБА_2 повіреним, якому остання доручила внести на рахунок ФО-П кошти на ремонт автомобіля.
Заперечує введення нею позивача в оману, як таких, що не ґрунтуються на доказах, та виключають підстави стягнення матеріальних збитків у подвійному розмірі.
Зазначає, що позивач свідомо використовував для придбання автомобіля кредитні кошти, погодився на оплату процентів за їх використання; тоді як вона, відповідач, з банком-емітентом не пов`язана, кредитні кошти не використовувала, що виключає підстави їх стягнення із неї судом.
Вважає вимоги позову про стягнення моральної шкоди недоведеними, а її розмір надмірним.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.09.2021 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником адвокатом Розумною О.О., на рішення Московського районного суду м.Харкова від 02.06.2021.
05.10.2021 позивачем, в чиїх інтересах діє адвокат Бережний Г.В., подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
20.10.2021 відповідачем подано відповідь на відзив, у якому твердження позивача спростовує, як необґрунтовані.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21.10.2021 справа призначена до судового розгляду із повідомленням сторін.
28.10.2021 позивачем подано заперечення на письмову відповідь відповідача.
Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.10.2022 прийнято справу до провадження та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала, наполягаючи на її задоволенні. Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено, що у період із 06.09.2015 по 10.09.2015 ОСОБА_2 прибув із США до України, м.Харків, що підтверджується відомостями про бронювання готелю та електронними авіаквитками./а.с.65,66 т.1/
09.09.2015 між ТОВ «Техно-Арт» (продавець)та ОСОБА_1 (покупець)укладено договір №OI0901, за умов якого продавець зобов`язується у строк 14 календарних днів поставити та передати у власність покупця новий автомобіль марки Outlander 2.0 CVTInvite, комплекції S93, кольору З26 1 шт.; покупець, у свою чергу, зобов`язується прийняти товар та у строк 5 робочих днів сплатити вартість автомобіля в розмірі 635000,00 грн./а.с.30-31т.1/
12.09.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір доручення, відповідно до якого остання доручила ОСОБА_2 внести на рахунок ФО-П « ОСОБА_3 » грошові кошти на ремонт автомобіля у розмірі 686500,00 грн.
12.09.2015 з банківської платіжної кредитної картки, оформленої та виданої на ім`я Шайп Росс ОР американського банку-емітенту «CHASE» списано 31635,91 дол. США, що за курсом валют, встановленим НБУ на дату списання коштів складало 686500,00 грн., що підтверджується банківською випискою руху коштів від 04.11.2015, де отримувачем коштів зазначено «STO29IKZA1VQACC00», місце проведення грошової операції «Харків»./а.с.38 т.1/
Позивач звертався до банку-емітенту «CHASE», який у своєму листі від 06.02.2017 підтвердив, що дійсно 12.09.2015 з картки ОСОБА_2 списано 31635,91 дол. США та, що грошові кошти надійшли до КБ «ПриватБанк». Щодо отримувача коштів відомо, що він виставив рахунок в якості коду категорії товарів (MCC) 7538 «Автосервіс» та що він не є дилером.
Відповідно до анкети-заяви ФО-П ОСОБА_3 на підключення до послуги «Еквайрингу» у АТ КБ «ПриватБанк», де зазначені: назва його торгового місця для відображення на чеку «STO», місце реалізації товару «м.Харків, вул.Героїв праці, 2В», вид діяльності (асортимент товару/послуг) «автомайстерня/СТО/7538», реквізити для відшкодування коштів за розрахункове обслуговування операцій по платіжним карткам: «р/р НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк», МФО 351533». Також надана банківська виписка по POS-терміналу S1120295 ФО-П ОСОБА_3 у АТ КБ «ПриватБанк», де відображено, що 12.09.2015 списано з банківської картки позивача № НОМЕР_3 через POS-термінал 686500,00 грн., комісія банку склала 12357,00 грн. та, що 13.09.2015 зараховано на р/р № НОМЕР_2 ФО-П ОСОБА_3 у АТ КБ «ПриватБанк» 674143,00 грн. Таким чином, ФО-П ОСОБА_3 отримав списану з банківської платіжної картки ОСОБА_2 суму за вирахуванням комісії банку, а саме 674143,00 грн. (686500,00 грн. + 12357,00 грн.). Про це також свідчить, надана позивачем банківська виписка по р/р № НОМЕР_2 ФО-П ОСОБА_3 у АТ КБ «ПриватБанк», у якій зазначено, що 13.09.2015 на р/р № НОМЕР_2 відкритий ФО-П ОСОБА_3 у АТ КБ «ПриватБанк» надійшло 674143,00 грн., як розрахунок по еквайрингу від 12.09.2015 на суму 686500,00 грн.
ОСОБА_1 внесла від свого імені до ТОВ «Техно-Арт» сплату за автомобіль Mitsubishi Outlander у розмірі 635000,00 грн., трьома платежами у готівковій формі: 14.09.2015 130000,00 грн., 14.09.2015 299999,00 грн. та 15.09.2015 205001,00 грн., що підтверджується виписками особистого рахунку ТОВ «Техно-Арт» у ПАТ «Мегабанк»./а.с.33-35 т.1/
Позивачем надано відео-діалог між ним та ОСОБА_1 з офіційним перекладом розмови з англійської мови, який відбувся 19.09.2015 через Інтернет-ресурс, завдяки програмному забезпеченню Skype. Зі змісту перекладу вбачається, що ОСОБА_1 розповідала позивачу про те, як вона разом із працівниками продавця автомобіля на території автосалону здійснила сплату за придбання автомобіля за допомогою його банківської картки однією транзакцією, а також про відсутність у неї грошових коштів, необхідних для реєстрації автомобіля у розмірі 1200,00 дол. США./а.с.69-74 т.1/
15.09.2015 ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 1200,00 дол. США через міжнародну платіжну систему Money Gram, що підтверджується квитанцією №82829936./а.с.67 т.1/
У зв`язку із тим, що банківська платіжна картка позивача кредитна, тому позивач зобов`язаний був повернути банку-емітенту «CHASE» списану відповідачем суму у розмірі 31635,91 доларів США, як кредит, та суму процентів за користування цим кредитом, у розмірі 5212,25 доларів США, разом 36848,16 доларів США.
До матеріалів справи позивачем наданий розрахунок кредитної суми та виписки банку-емітенту «CHASE» за періоди з 04.11.2015 по 04.01.2018, які свідчать про сплату позивачем кредиту та процентів по ньому, у загальному розмірі 36848,16 доларів США, у повному обсязі.
Позивачем надані докази того, що ОСОБА_1 зареєстрована на декількох міжнародних сайтах знайомств, а саме: Cinderella, VeronikaLove, Find-bride, де вона вказує свій рід занять, як «lawyer», юрист або адвокат./а.с.218-224 т.1/
Згідно висновку спеціаліста Інституту судової експертизи та криміналістики від 30.11.2016 за договором №36, у наданих для дослідження матеріалах переписки містяться висловлювання, вирази, фрази, які представляють собою прийоми психологічного впливу зі сторони ОСОБА_1 в адресу ОСОБА_2 . Такими приймами є: переконання, звернення до позитивних якостей співрозмовника, звернення в емоційно-чуттєвій сфері, активізація особисто-значимих мотивів, актуалізація потреб співрозмовника та формування перспектив їх реалізації; провокація стану тривоги (шляхом тимчасових пауз у спілкуванні).
За змістом п.2 цього висновку експерт дійшов висновку, що ОСОБА_2 проявляв високу зацікавленість та увагу до ОСОБА_1 , відчував до неї почуття прихильності, симпатії та був готовий виконати будь-яке її бажання, щоб отримати у відповідь її взаємність. З огляду на викладене критичність в оцінці своїх дій та вчинків Шайп Россом Ор могла бути недостатньою, що могло виступати умовою, полегшуючим застосування до нього психологічний вплив.
Згідно п.6 висновку, виходячи із індивідуально-психологічної характеристики ОСОБА_2 та виявлених ознак застосування впливу зі сторони ОСОБА_1 , а також приймаючи до уваги значимість для ОСОБА_2 його ідеї (мрії) про створення сім`ї з ОСОБА_1 , його високу прихильність до неї, його поведінка може бути розцінена як конформна. Конформність має місце при прийнятті рішення Шайпом Росс Ор, зокрема, це стосується впливу думки ОСОБА_1 на рішення та вчинків ОСОБА_2 відносно перерахованих грошових сум ОСОБА_1 .
За змістом п.7 висновку, враховуючи зміст відповідей на попередні відповіді, а також приймаючи до уваги наявний інтерес у ОСОБА_1 до питань психології (зокрема, тематика свідомої діагностики та прогнозування поведінки людини) можна припустити, що вона свідомо використовувала свої знання для прогнозування поведінки ОСОБА_2 та цілеспрямована застосовувала вплив на його поведінку при вирішенні грошових питань.
Зміст наданих для дослідження матеріалів дозволяє зробити висновок, що ОСОБА_2 відчував тривогу, страх по відношенню до ОСОБА_1 , пов`язаних із невизначеністю у відношеннях із ОСОБА_1 , періодичною відсутністю інформації про неї, страхом її втрати, втрати взаємність у відносинах (п.8)./а.с.6-110 т.1/
У судовому засідання допитано в якості свідка ОСОБА_4 , яка суду пояснила, що із квітня 2015 року знайома зі сторонами, для яких готувала шлюбний договір та надавала юридичну консультацію позивачу. Влітку 2015 року,зі слів позивача, їй стало відомо, що ОСОБА_1 переконує його придбати автомобіль у м.Харкові. Свідок роз`яснила позивачу ризики такої покупки, на що він повідомив, що ОСОБА_1 запевнила його, що після цього вона обов`язково узгодить шлюбний договір і вони зареєструють шлюб. При цьому позивач повідомив, що планує оформити право власності на автомобіль на себе, а ОСОБА_1 надати право користування ним.
У вересні 2015 року позивач повідомив свідку, що ОСОБА_1 обрала у автосалоні автомобіль Mitsubishi Outlander та, що коштуватиме він йому приблизно 32000,00 дол. США. Свідок запропонувала йому свій юридичний супровід при купівлі автомобіля, від якого він відмовився, оскільки вважав ОСОБА_1 адвокатом, яка і буде супроводжувати укладання договору. Свідок буда здивована інформацією про юридичну діяльність ОСОБА_1 , яка не приймала жодної участі у розробці та узгодженні шлюбного договору, а лише обіцяла його узгодити.
Також зі слів позивача їй відомо, що останній мав намір здійснити оплату вартості автомобіля у безготівковій формі банківською платіжною карткою, що гарантуватиме йому статус належного покупця. У вересні 2015 року під час його приїзду до м.Харкова для укладання договору купівлі автомобіля, свідок роз`яснювала йому ризики відповідальності, як власника автомобіля, у разі скоєння ДТП ОСОБА_1 .
Після купівлі автомобіля, позивач повідомив свідку, що сплату за придбання автомобіля здійснено його банківською карткою та він є власником автомобіля. Свідок також повідомила, що після придбання автомобіля ОСОБА_1 відмовилась від підписання шлюбного договору, їх спілкування припинилось.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив із підстав його доведеності належними та допустимими доказами. Зокрема, наміру позивача безготівково розрахуватися за придбання автомобіля особисто або від свого імені, щоб мати право власності на автомобіль; а також свідомого введення його в оману відповідачкою, яка цілеспрямовано не повідомляла йому інформацію, що після списання грошових коштів з банківської картки позивача, вона отримала їх у готівковій формі та сплатила продавцю автомобіля у наступні два дні трьома платежами від свого імені, що стало підставою для оформлення права власності на автомобіль за нею. У результаті чого позивач був помилково упевнений у тому, що він є власником автомобіля.
Районний суд визнав доведеним, що відповідач у період спілкування з позивачем, увійшовши до нього в довіру, в результаті чого він не залучив до супроводу процесу придбання автомобіля перекладача та юриста при підписанні договору, навмисно ввела в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Такі дії відповідача не були схвалені позивачем. Від указаної угоди він не отримав будь-якої послуги або товар, у зв`язку із чим поніс реальні матеріальні збитки, які підлягають відшкодуванню із відповідача в подвійному розмірі.
Враховуючи, що відповідач, укладаючи спірний договір, не мала на меті настання реальних наслідків укладання договору, внаслідок чого позивач зазнав моральних страждань, які полягають в негативних змінах в його житті, тяжких душевних переживаннях, емоційної напрузі, а також те, що позивач вимушений був вживати додаткових зусиль щодо захисту порушеного права, районний суд визнав доведеними підстави для відшкодування моральної шкоди у розмірі, заявленому до стягнення.
Також суд дійшов висновку про дотримання позивачем строку позовної давності, так як про порушення своїх прав він дізнався лише у жовтні 2016 року, після звернень до автосалону та банків.
При вирішенні питання розподілу судових витрат, районний суд керувався вимогами ст.141 ЦПК України; у компенсації позивачу витрат на перекладача відмовлено за недоведеністю їх розміру 2322,00 дол. США.
Апеляційний суд із такими висновками районного суду погоджується, оскільки вони відповідають повно та об`єктивно встановленим фактичним обставинам справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до заперечення встановлених судом обставин та переоцінки доказів на власну користь.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першої статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
За змістом частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Згідно позиції Верховного Суду, сформованої у справі №910/15715/19 від 16.12.2021 при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст.230 ЦК України.
За правилами частини другої наведеної норми винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 та ч.1 ст.1050 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Із огляду на викладені норми матеріального права та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного та вмотивованого висновку щодо обґрунтованості заявленого позову та доведеності складових визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до ст.230 ЦК України, а саме: наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та самого факту обману.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що придбаний автомобіль був предвесільним подарунком від позивача, який був обізнаний, що стороною договору буде саме вона, ОСОБА_1 , - спростовуються наявними у справі письмовими доказами та показаннями свідка, допитаного в судовому засідання із дотриманням вимог ст.230 ЦПК України. Такі докази є належними та допустимими, ними підтверджено дійсні наміри позивача, який свідомо, попередньо отримавши консультацію спеціаліста, мав намір використати безготівкову форму розрахунку, вважаючи, що це гарантуватиме йому право власності на такий автомобіль. Наведене виключає підстави вважати автомобіль подарунком відповідачці.
Посилання відповідача, що за відсутності у позивача посвідки на постійне чи тимчасове проживання в Україні, такий транспортний засіб не міг бути зареєстрованим за ним, апеляційний суд визнає такими, що зумовлені необізнаністю позивача, як громадянина США, із українським законодавством, що і було цілеспрямовано використано відповідачкою. Остання, маючи на меті отримання грошей для подальшого придбання автомобіля, завідомо переклала позивачу договір у зручній для себе формі та не повідомила, що після списання грошових коштів з банківської картки, вона отримала їх у готівковій формі та сплатила продавцю автомобіля у наступні два дні трьома платежами від свого імені, що стало підставою для оформлення права власності на автомобіль за нею.
Заперечення відповідача щодо наданої судом першої інстанції оцінки доказів, зокрема електронного листування, яке представляє собою лише їх вибірку, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідач мала можливість надати суду для дослідження повну версію, проте не реалізувала таке право, а отже за правилами ч.4 ст.12 ЦПК України несе ризик настання наслідків, із цим пов`язаних, що також виключає підстави застосування практики Верховного Суду у справах №667/266/15-ц від 27.11.2019, №761/13156/16 від 27.02.2017.
При цьому апеляційний суд визнає достатніми наявні у справі докази, якими підтверджено конкретні обставини справи, а саме: ініціативу відповідача придбати автомобіль за кошти позивача, його намір оформити право власності на транспортний засіб на своє ім`я, а також його необізнаність про суттєві умови оскаржуваного правочину, а саме, щодо його сторін (позивач не погоджував особу відповідача, як власника автомобіля), порядку розрахунку (готівкова форма кількома платежами замість безготівкового розрахунку).
Загальні відомості про характер спілкування сторін понад півтора роки не впливають на суть заявленого спору, оскільки значимим для суду по суті спору є тривале, цілеспрямоване введення відповідачем позивача в оману щодо її власної особи, зокрема, що вона працює адвокатом в юридичній компанії, а тому здатна здійснювати юридичний супровід нині оскаржуваного правочину.
Твердження відповідача, що вона не маніпулювала характером професії при спілкуванні з позивачем, спростовуються змістом їх переписок, де вона систематично наголошувала, що дуже зайнята на роботі в юридичній компанії, детально розповідала про свою участь у судових засіданнях, зокрема, по кримінальних справах, відвідування моргів та прикордонної служби з юридичних питань.
До того ж, як зазначив представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, саме відповідач формувала анкети на сайтах-знайомств, де вказувала, що є юристом, адвокатом. І навіть ставлячи під сумнів її особисте внесення таких відомостей, відповідач мала можливість виправити неправдиві дані, але продовжували їх використовувати.
Неспроможними є доводи апеляційної скарги на спростування переписки, як доказу, з підстав її фіксування через «Skype», де наявна функція видалення виправлення повідомлень, оскільки така функція наявна у обох співрозмовників і відповідач не надала доказів втручання позивача та спотворення його змісту.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпосередньо не досліджував записи відео-діалогів у мережі «Skype», апеляційний суд відхиляє, оскільки у справі наявний переклад переписки із англійської на російську мову. Такий переклад здійснено бюро перекладів «Еталон», його достовірність відповідачем під сумнів не ставиться. Те, що перекладач не був попереджений про кримінальну відповідальність, зумовлено позасудовим його здійсненням, а відповідач мала право, однак не заявила клопотання про виклик перекладача в суд для підтвердження перекладу, де його було б попереджено про кримінальну відповідальність в порядку ст.ст.384,385 КК України.
При цьому посилання відповідача на доктрину «плодів отруйного дерева», зводяться до нерозуміння самої доктрини, яка полягає у тому, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому.
У цій справі встановленими та доведеними сукупністю належних та допустимих доказів, які не обмежується відео-перепискою, та не спростованих відповідачем, є наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, наявність обману.
Із підстав викладеного колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо врахування судом в якості доказу, висновку спеціаліста інституту судової експертизи та криміналістики, як «плодів отруйного дерева». При цьому оцінка судом такого доказу надана в сукупності з іншими письмовими доказами, а його висновки є логічними та послідовними.
Посилання відповідача на договір доручення, за змістом якого вона, ОСОБА_1 , є довірителем, а ОСОБА_2 повіреним, якому остання доручила внести на рахунок ФО-П кошти на ремонт автомобіля, не спростовують встановленого факту, що вказані кошти позивача призначалися для покупки автомобіля та, що такий договір був укладений під впливом обману зі сторони відповідачки щодо правильного призначення договору.
Доводи апеляційної скарги, що показання свідка ґрунтуються на припущеннях, а тому врахуванню не підлягають, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки показання свідка узгоджуються із письмовими доказами. Свідок, будучи приведений до присяги, повідомила, що надавала сторонам послуги із укладення шлюбного договору, консультувала позивача з приводу придбання автомобіля до реєстрації шлюбу та їй були відомі його наміри придбати транспортний засіб у свою власність.
Твердження відповідача, що свідок не має відношення до юриспруденції та не надала доказів на підтвердження надання юридичних консультацій, колегія суддів відхиляє, оскільки свідок попереджений про кримінальну відповідальність в порядку ст.ст.384,385 КК України та не зобов`язаний доводити власні показання доказами.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень обставин, попередньо відхилені апеляційним судом, не містять спростувань розміру матеріальних збитків та процентів за користування кредитним коштами.
Не заслуговують на уваги та відхиляються апеляційним судом доводи відповідача, що позивач свідомо використовував для придбання автомобіля кредитні кошти та погодився на оплату процентів за їх використання, тоді як вона із банком-емітентом не пов`язана, кредитні кошти не використовувала. Оскільки кредитні кошти використані саме відповідачем, поза волею позичальника, у своїх особистих потребах, навмисно ввівши позивача в оману щодо істотних умов зобов`язання, уклавши від його імені угоду, від якої позивач не отримав будь-якої послуги або товару, натомість поніс матеріальні збитки, які підлягають стягненню із відповідача, як завдавача збитків.
Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення позивачем строку позовної давності на звернення в суд із цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд його справи судом. Реалізація наведеного права має відбуватися із дотриманням строку позовної давності, що забезпечує юридичну визначеність та остаточність судового рішення. З огляду на практику Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 22.02.2017 у справі № 6-17цс17.
У доводах апеляційної скарги відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення в суд із цим позовом, обраховуючи його від 12.09.2015 - дати вчинення доручення та списання коштів із банківської картки.
Разом із тим, колегія суддів враховує, що при встановленні наявності обману при укладенні оскаржуваного правочину, зокрема, щодо сторони такого зобов`язання, фактичного проживання позивача у США, незнання ним української мови та законодавства, обрахування строку давності від 12.09.2015 є безпідставним, таким, що порушує конвенційні права позивача на судовий захист порушеного права.
Твердження відповідача, що позивач, як свідома людина, під час приїзду в Україну, мав можливість скористатися юридичною консультацією для звернення в суд із цим позовом, за викладених обставин не впливають на обрахування строків. При цьому відповідач, як свідома людина, при укладенні оскаржуваного правочину, мала керуватися законом, поводити себе добросовісно і розумно.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо дотримання позивачем строку позовної давності, так як про порушення своїх прав він дізнався лише в жовтні 2016 року, після звернень до автосалону та банків.
Доводи апеляційної скарги щодо заперечення підстав стягнення моральної шкоди спростовуються змістом вимог ч.2 ст.230 ЦК України, а обставини її застосування зумовлені негативними змінами в житті позивача, який мав намір створити з відповідачкою сім`ї, його тяжких душевних переживаннях, емоційної напрузі, пов`язаних із введенням його в оману та подальшого припинення відносин. Доказів на спростування розміру моральної шкоди апеляційна скарга не містить.
Посилання відповідача на порушення ст.ст.33,187,189 ЦПК України зводиться до довільного їх тлумачення, зокрема: відсутніми є докази порушення ст.33 цього Кодексу щодо порядку розподілу судових справ чи втручання в роботу Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи; не встановлено порушення ст.187 ЦПК України, оскільки наявною є ухвала про відкриття провадження від 24.06.2019; ст.189 ЦПК України підготовче провадження у справі проведено 19.02.2020. При цьому положення ЦПК України не містять обов`язкової норми про прийняття справи до свого провадження суддею, а отже не вчинення такої процесуальної дії не може бути підставою для скасування судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.367, 368, 374,375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником адвокатом Розумною Оксаною Олександрівною, - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м.Харкова від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23.01.2023.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В.Дряниця
Л.М. Хіль
