Справа № 170/581/21 Головуючий у 1 інстанції: Жевнєрова Н. В. Провадження № 22-ц/802/171/22 Категорія: 60 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 лютого 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання Савчук О. В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Щелкунова Іванна Анатоліївна, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішенняШацького районногосуду Волинськоїобласті від22листопада 2021 року,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2021року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є спадкоємцем за заповітом її рідної сестри ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт складено 20.02.2017 р. та посвідчено секретарем виконавчого комітету Світязької сільської ради Шацького району Волинської області, реєстраційний №7. Відповідно до заповіту до складу спадщини увійшло майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: частка 1/3 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 64,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025786107257; частка 1/3 земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025818107257; земельна ділянка з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025743407257.
Вказує, що приватний нотаріус Шацького районного нотаріального округу Волинської області Щелкунова І. А. 07.02.2020 р. у спадковій справі №106/2018 видала позивачу ОСОБА_3 три свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказане майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 : на частку у розмірі 3/4 спадкового майна (1/3 частка житлового будинку АДРЕСА_1 ), що складає частку в розмірі 3/12 від будинку в цілому; на частку у розмірі 3/4 спадкового майна (1/3 частка земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), що складає частку в розмірі 3/12 від ділянки в цілому; на частку в розмірі 3/4 спадкового майна (в цілому земельна ділянка з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства), що складає частку в розмірі 3/4 ділянки в цілому.
Окрім цього у спадковій справі №123/2018 приватний нотаріус Шацького районного нотаріального округу Волинської області Щелкунова І. А. 10.02.2020 р. видала відповідачу ОСОБА_4 як спадкоємцю ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і був чоловіком ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , три свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 : на частку у розмірі 1/4 спадкового майна (1/3 частка житлового будинку АДРЕСА_1 ), що складає частку в розмірі 1/12 будинку в цілому; на частку у розмірі 1/4 спадкового майна (1/3 частка земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), що складає частку в розмірі 1/12 ділянки в цілому; на частку в розмірі 1/4 спадкового майна (в цілому земельна ділянка з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства), що складає частку в розмірі 1/4 ділянки в цілому.
У зв`язку з цим позивач вважає, що ОСОБА_4 заволодів частиною належного їй спадкового майна, на яке не мав права згідно з вимогами чинного законодавства, оскільки на момент смерті ОСОБА_5 її спадкоємцями за законом були її чоловік ОСОБА_6 (за статтями 1241, 1261 ЦК України) та її внук ОСОБА_4 - син дочки спадкодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (за статтею 1266 ЦК України). Вказує, що оскільки спадкування спірного майна здійснювалося за заповітом, ОСОБА_6 був спадкоємцем обов`язкової частки.
Позивач вважає, що спільне проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем ОСОБА_5 на день відкриття спадщини після її смерті саме по собі не свідчить про прийняття ОСОБА_6 обов`язкової частки, оскільки фактичне прийняття обов`язкової частки у спадщині законодавством не передбачено. Зазначає, що спадкоємець, який претендує на обов`язкову частку у спадщині, повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Тому позивач вважає, що ОСОБА_6 обов`язкову частку у спадковому майні ОСОБА_5 не встиг прийняти в силу того, що до спливу строку у шість місяців на її прийняття, а саме через чотири місяці і 20 днів, він помер і його право на обов`язкову частку було припинено смертю. Таким чином, частина спадкового майна після смерті ОСОБА_5 у розмірі обов`язкової частки не може бути у складі спадкового майна після смерті ОСОБА_6 . Вказана обставина унеможливлює спадкування цього майна відповідачем ОСОБА_4 .
З огляду на викладене позивач вважає, що свідоцтва про право на спадщину за законом, видані відповідачу ОСОБА_4 приватним нотаріусом Щелкуновою І. А. у спадковій справі №123/2018, є такими, що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, згідно з вимогами ст. 1301 ЦК України. Позивач вважає, що її позиція узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова від 04.09.2019 у справі №450/328/15-ц).
Просила суд визнати недійсними три свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 10.02.2020 р. приватним нотаріусом Шацького (на час розгляду справи Ковельського) районного нотаріального округу Щелкуновою І. А. на ім`я ОСОБА_4 щодо права власності на: частку 1/12 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 64,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025786107257; частку 1/12 земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025818107257; частку 1/4 земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025743407257, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . А також позивач просила визнати її право власності на все спадкове майно, зазначене у заповіті ОСОБА_5 від 20.02.2017 р., а саме: на частку 1/3 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 64,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025786107257; на частку 1/3 земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025818107257; на земельну ділянку з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025743407257, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 22 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд жодним чином не мотивував своїх висновків, не надав оцінки всім аргументам позивача та її представника, а посилання на судову практику здійснено судом не коректно. Суд допустив грубе порушення норм процесуального права, неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до помилкових висновків і неправильного вирішення справи в цілому.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вважає її необґрунтованою, безпідставною, неконкретизованою та такою, що не підлягає до задоволення. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, таким, що відповідає усім обставинам справи, просить залишити його без змін, оскільки судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 встиг прийняти спадщину, в тому числі й обов"язкову частку, після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , оскільки проживав разом із нею на час її смерті. Він лише не мав можливості її оформити у встановленому порядку, оскільки до спливу шестимісячного строку помер, однак про відмову від спадщини заяви не подавав. Таким чином, видача нотаріусом йому, як внукові, за правом представлення свідоцтв про право на спадщину на майно, яке належало спадкодавцю на час його смерті, є законною, а тому в позові, як і в задоволенні апеляційної скарги, слід відмовити.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відповідно до статті 1220 ЦК України відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема, за заповітом, посвідченим 20 лютого 2017 року секретарем виконавчого комітету Світязької сільської ради Шацького району Волинської області, зареєстрованим за №7, до складу якого увійшли: 1/3 частка житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 64,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025786107257; 1/3 частка земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025818107257; земельна ділянка з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2025743407257, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із довідкою Світязької сільської ради Шацького району Волинської області від 09 листопада 2018 року №1507 на час смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею разом за адресою: АДРЕСА_2 , проживав та був зареєстрований її непрацездатний чоловік ОСОБА_6 , 1949 року народження.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 помер. Тобто, на час своєї смерті ОСОБА_6 не оформив своїх спадкових прав, у тому числі на вказане у заповіті від 20 лютого 2017 року майно як спадкоємець обов`язкової частки після смерті своєї дружини ОСОБА_5 ,оскільки ще не скінчився визначений законом шестимісячний строк, після спливу якого нотаріус може видати відповідні свідоцтва, що також підтверджується документами спадкової справи №106/2018.
Так, зі спадкової справи №106/2018 судом першої інстанції встановлено, що після смерті ОСОБА_5 було два спадкоємці за законом: непрацездатний вдівець ОСОБА_6 та неповнолітній внук ОСОБА_4 за правом представлення. Отже, обов`язкова частка ОСОБА_6 становить 1/4 визначеного у заповіті майна.
З матеріалів заведеної приватним нотаріусом Шацького (на даний час Ковельського) нотаріального округу Щелкуновою І. А. спадкової справи №123/2018 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 вбачається, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 є його внук ОСОБА_4 за правом представлення. Тому приватний нотаріус Щелкунова І. А. у спадковій справі №123/2018 видала ОСОБА_4 , у тому числі, три оспорюваних позивачем свідоцтва про право на спадщину за законом: на 1/12 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; на 1/12 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0870, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд; на 1/4 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0725785601:01:002:0905, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на майно, яке ОСОБА_6 успадкував після смерті своєї дружини ОСОБА_5 як обов`язкову частку, однак не встиг оформити право власності на нього, бо помер, тому зазначене майно увійшло до складу його спадщини і було успадковане за законом його єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 .
Також матеріалами заведених приватним нотаріусом Шацького (на даний час Ковельського) нотаріального округу Щелкуновою І. А. спадкових справ №106/2018 щодо майна померлої ОСОБА_5 та №123/2018 щодо майна померлого ОСОБА_6 вбачається, що відповідач ОСОБА_4 оформив право на спірне спадкове майно в загальному порядку за правом представлення, успадкувавши це майно після смерті ОСОБА_6 . Спадкову трансмісію щодо вказаного майна нотаріусом не застосовано, так як встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після його дружини ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом.Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту.Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19 (провадження № 61-6658св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 552/3281/20 (провадження № 61-5972св21).
Статтями 1261-1265 ЦК України встановлено черги спадкоємців за законом, згідно з якими до спадкоємців першої черги за законом віднесені діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шести місяців з дня відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно із ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч.1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто через чотири місяці і 20 днів після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач і апелянт ОСОБА_3 покликається на норми ст. 1276 ЦК України, стверджуючи, що ОСОБА_6 не встиг прийняти спадщину, оскільки не отримав відповідне свідоцтво і не зареєстрував за собою право власності на майно за обов"язковою часткою. Проте, колегія суддів не бере до уваги вказані доводи апелянта з огляду на таке.
Статтею 1276 ЦК України встановлено, що якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
Однак, з`ясувавши всі обставини справи, судом правильно встановлено, що ОСОБА_6 , як спадкоємець після своєї дружини, прийняв спадщину відповідно до приписів ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини був зареєстрований і постійно проживав разом із своєю дружиною спадкодавцем ОСОБА_5 та протягом встановленого законом строку не заявив про відмову від спадщини. Із заявою про прийняття спадщини він також до нотаріуса не звертався, що підтверджується дослідженими судом документами спадкової справи №106/2018, заведеної приватним нотаріусом Шацького (на даний час Ковельського) нотаріального округу Щелкуновою І.А. щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Також вірно встановлено, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 був його внук ОСОБА_4 (відповідач у даній справі), мати якого ОСОБА_7 та дочка спадкодавця ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . Оскільки відповідач ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 був неповнолітнім, то відповідно він вважається таким, що прийняв спадщину у відповідності до ч. 4 ст. 1268 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що право на обов`язкову частку не може переходити за правом представлення, а тому і ОСОБА_4 не мав права згідно з вимогами чинного законодавства на вищевказане майно, тому і свідоцтва про право на спадщину слід визнати недійсними, спростовуються наступним.
З матеріалів справи вбачається, що обов`язкову частку ОСОБА_6 , як непрацездатний вдівець спадкодавця ОСОБА_5 , прийняв особисто сам, проживаючи постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини. В той же час ОСОБА_4 прийняв спадщину в порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_6 .
Отже, в даному випадку при переході спадщини, а саме права на обов`язкову частку у спірному спадковому майні від ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ні спадкування за правом представлення, ні спадкова трансмісія не застосовувались. Спадкування за правом представлення застосовувалось відповідачем тільки після смерті ОСОБА_6 , тому такі посилання апелянта є хибними та необґрунтованими.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Враховуючи, що сторони в установленому законом порядку прийняли спадщину, кожен з них отримав свідоцтва на визначені їм частки, обґрунтованим є висновок суду про те, що відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину, виданих відповідачу ОСОБА_4 приватним нотаріусом Щелкуновою І. А., оскільки визнання недійсним цього свідоцтва в цілому не порушуватиме право позивача на право спадкування належної їй частки майна за заповітом.
Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про недослідження належним чином зібраних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Інші доводи, наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 131 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи.До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать,зокрема,витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатамирозгляду справивитрати направничу допомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разоміз іншимисудовими витратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним із: 1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); 3)обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Як стверджується матеріалами справи, представник відповідача в порядку надання Короць Г. С. професійної правничої допомоги приймала особисту участь у судових засіданнях, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, на підставі Договору про надання правничої допомоги від 24 вересня 2021 року №67 та Додатку №1 до нього (копії яких є наявними у матеріалах справи) і до заяв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу долучено відповідні докази про надання такої допомоги даним представником як адвокатом та докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що вже сплачена відповідачем.
Натомість, представником позивача в судовому засіданні апеляційного суду не було подано до суду клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та (або) доводів і доказів про неспівмірність цих витрат, що унеможливлює вирішення судом питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки (враховуючи принципи диспозитивності та змагальності) суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, із власної ініціативи.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 454/3919/18 (провадження № 61-13848св21) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковою для суду апеляційної інстанції.
За вищенаведенихобставин вїх сукупностіколегія суддівдоходить висновкупро задоволенняклопотання представникавідповідача ОСОБА_2 про стягненняз позивачана користьвідповідача 8896грн (8000грн +896грн)понесених відповідачемсудових витратна професійнуправничу допомогута пов"язанихіз явкоюпредставника досуду апеляційноїінстанції,що підтвердженодокументально.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шацького районного суду Волинської області від 22 листопада 2021 року в даній справі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 8896 (вісім тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді
