Справа № 465/6671/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Провадження № 22-ц/811/810/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
Провадження №22-ц/811/811/21
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Мікуш Ю.Р.
Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
Секретар Савчук Г.В.
З участю: представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Телішевського І.Д., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 -адвоката Юнко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 465/6671/14ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2020 року та ухвалу про виправлення описки від 22.09.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і вселення,-
в с т а н о в и в:
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2020 року уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа Франківська РА ЛМР про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення- задоволено.
Визнано недійсним ордер №159 від 11.06.2010 року виданий на ім`я ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 .
Вирішено зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не вчиняти ОСОБА_1 перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 , а саме: припинити недопущення до даної кімнати, припинити закривання загальних дверей до житлового блоку, в якому знаходяться кімнати № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 і 728, в яких проживають відповідачі, а також передати ОСОБА_1 ключ від замка до цих загальних вхідних дверей.
Виселити відповідачів ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1 та вселити у кімнату АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Позовну вимогу про витребування з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і зобов`язати їх повернути майно позивача, а саме: шафу, сервант, телевізор «Томсон», холодильник, диван, стіл, вішалку, предмети одягу (верхній зимовий, демісезонний та літній одяг, нижню білизну тощо), кухонне начиння, коштовності ( прикраси, кольє, перстені, кульчики тощо), документи (трудову книжку, квитанції, інші особисті документи), які знаходяться у кімнаті АДРЕСА_1 на час її незаконного захоплення відповідачами-залишити без розгляду.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 22 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про виправлення помилок у чотирьох виконавчих листах, виданих на виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2020 року у цивільній справі № 465/6671/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа: Франківська РА ЛМР про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і вселення- задоволено.
Внесено ідентифікуючі дані кожної із сторін справи із зазначенням року народження, РНОКПП, місця реєстрації, дані ЄДРПОУ для юридичних осіб та адреса знаходження.
Рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2020 року та ухвалу про виправлення описки від 22.09.2020 року у справі № 465/6671/14-ц оскаржив відповідач ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду вважає незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не встановлено фактичні обставини справи, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи.
Просить скасувати оскаржуване рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2020 року та ухвалу про виправлення описки від 22.09.2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Телішевським І.Д. надано суду Відзив на апеляційну скаргу.
У Відзиві представник позивача зазначає, що відповідно до ордера № 587 від 01.08.2005 року, виданого ВАТ «Львівський автобусний завод» позивачу ОСОБА_1 надано кімнату №726 у відособлене користування. На підставі вказаного ордера позивачка вселилася у кімнату № НОМЕР_1 , а відтак має право користуватися нею для постійного проживання.
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2020 року без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Телішевського І.Д. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 -адвоката Юнко М.В., вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. (ч.2 ст.263 ЦПК).
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення Франківського районного суду м.Львова від 22.09.2020 року зазначеним у ст.263 ЦПК вимогам не відповідає.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у проживанні та користуванні кімнатою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона зареєстрована і проживала в гуртожитку у кімнаті АДРЕСА_1 . У 2003 році гуртожитку надано статус сімейного, відповідно, внесено зміни у інвентаризаційні справи. Кімната їй виділена ВАТ «Львівським автобусним заводом» на якому вона працювала з 1980 року на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ВАТ «Львівський автобусний завод»№ 24 від 12.07.2005р.
26.03.2015 року позивач уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним ордер № 159 від 11.06.2010 року виданий на ім`я ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити їй перешкод у користуванні цією кімнатою.
Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції прописав, що у матеріалах справи міститься ордер № 587 від 01.08.2005р., виданий на основі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «ЛАЗ» №24 від 12.07.2005 року згідно якого позивач ОСОБА_1 , сім`я якої складається з 1 чоловіка, має право заселення кімнати 11,80 кв.м в окремій квартирі АДРЕСА_1 .
З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, оскільки судом не встановлено фактичних обставин справи, не дано оцінки доказам сторони відповідача.
З копії ордеру № 587, виданого позивачу ОСОБА_1 зазначено, що ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» (далі по тексту «ЛАЗ») №24 від 12.07.2005 року. Згідно Витягу з протоколу вказано наступне: «Дати згоду адміністрації заводу на узаконення проживання у відокремлених кімнатах та ліжко-місцях в гуртожитку заводу по АДРЕСА_2 наступним мешканцям: ОСОБА_1 - к.726». (а.с.5,51 т.1).
Згідно ч.1 ст. 128 Житлового кодексу України (далі ЖК) та п.9 Примірного положення про гуртожитки порядок надання житлової площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу кооперативної або громадської організації та відповідного профспілкового комітету у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Тому, рішення профкому не є рішенням належного органу відповідно до закону, який вправі виділяти житлову площу у гуртожитку.
Ордер №587 від 01.08.2005 року, виданий на основі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «ЛАЗ» №24 від 12.07.2005 року не відповідає вимогам закону, враховуючи те, що ОСОБА_1 було виділено у кімнаті №726 ліжко-місце, а не кімнату.
Про те, що позивачу ОСОБА_1 було видано ордер на ліжко-місце , а не на окрему кімнату №726 свідчить Витяг із протоколу №9 спільного засідання адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ» у якому ухвалено рішення про переселення ОСОБА_1 із ліжко-місця кімнати №726 на ліжко-місце кімнати №1019, а також Витяг з протоколу №8 від 07.10.2011 року адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ» , де вирішено перереєстрацію ОСОБА_1 з ліжко-місця на кімнату АДРЕСА_3 . ( а.с.41,42).
В той же час, на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ» (протокол №9 від 29.04.2010 року) ОСОБА_2 видано ордер №159 на право заселення кімнат АДРЕСА_4 про що вказано у ордері, який відповідно до ст.129 ЖК є підставою для вселення. (а.с.8 т.1).
Видача ордеру ОСОБА_2 на кімнати, в тому числі, АДРЕСА_1 спростовує доводи позивача ОСОБА_1 про виділення їй кімнати №726.
Суд також зазначає, що з оглянутого в судовому засіданні паспорта позивача ОСОБА_1 встановлено, що прописка ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_1 зазначена як помилкова та проставлено штамп місця реєстрації ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 , тобто без зазначення кімнати, що означає, що такій виділено ліжко-місце у гуртожитку. (а.с.4-4зв).
З копій паспортів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вбачається, що їх місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_5 з 18.06.2010 року (а.с. 48-50 т.1).
Із матеріалів справи також встановлено, що 28 квітня 2015 року ТзОВ «Львівавтокомплектація» зверталося в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про скасування рішення профспілкового комітету ВАТ «ЛАЗ « від 27 травня 2003 року оформлене протоколом №22 про надання ОСОБА_1 кімнати АДРЕСА_1 та визнання недійсним ордеру №587 від 01 серпня 2005 року, що виданий ОСОБА_1 на заселення кімнати АДРЕСА_1 . (а.с.91-94 т.1).
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 23 вересня 2015 року зустрічна позовна заява повернена позивачу через невідповідність вимогам ст.. 119 ЦПК України.
Даючи оцінку наданим вище рішенням, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з прийняттям виконкомом Львівської міської ради рішення №154 від 28.02.2003 року про зміну статусу гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» на АДРЕСА_2 для одиноких на гуртожиток для проживання сімей, було вирішено: п.1) Гуртожитку для проживання одиноких на АДРЕСА_2 надати статус гуртожитку для проживання сімей;
п.2) ВАТ «Львівський автобусний завод» провести заселення приміщень гуртожитку для проживання сімей на АДРЕСА_2 згідно з чинним законодавством. (а.с.6 т.1).
Позивач ОСОБА_1 не позбавлена права на проживання у гуртожитку АДРЕСА_2 , оскільки внаслідок переселення та укомплектування житлових місць за сім`ями, за нею рахується ліжко-місце у кімнаті №426 оплату за що здійснює ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТзОВ «Львівавтокомплектація» № 354 від 07.07.2011 року за підписом директора О.М.Кушлак (а.с.238т.1).
Судом першої інстанції помилково застосовано абз.1 п.3 та п.6 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20 червня 2018 року № 498, де прописано, що жила площа в гуртожитках надається у вигляді окремого жилого приміщення для відособленого користування однієї особи чи сім`ї, оскільки на час виникнення спірних правовідносин діяло Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою РМ УРСР від 03 червня 1986 року №208.
Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції скасовується рішення суду першої інстанції, відповідно підлягає до скасування ухвала Франківського районного суду м.Львова від 22.09.2020 року згідно якої виправлено описку, допущену у резолютивній частині рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2020 року у зазначеній справі,а саме зазначено ідентифікуючі дані відповідачів по справі.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску строку позовної давності ОСОБА_1 із зверненням в суд з позовною заявою до відповідачів, колегія суддів виходить із пояснень, наданих позивачем ОСОБА_1 та її представником адвокатом Телішевським І.Д., посилаючись на Інвентаризаційний акт володіння фізичними особами житловим приміщенням у гуртожитках для тимчасового проживання у АДРЕСА_6 із якого вбачається, що станом на 2010 рік відповідачі проживали у кімнатах №727, АДРЕСА_7 (а.с.153 т.1).
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 383, 384, 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2020 року та ухвалу про виправлення описки від 22.09.2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТоОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і вселення.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 21 грудня 2021 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк
