УХВАЛА
15 грудня 2021 року
Київ
справа №420/3745/20
адміністративне провадження №К/9901/4351/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Смоковича М.І., Коваленко Н.В., Мельник-Томенко Ж.М., Рибачука А.І.,
розглянувши питання про прийняття до свого провадження адміністративну справу №420/3745/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» до Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (колегія суддів: Ступакова І.Г., Бітов А.І., Лукянчук О.В.)
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 23 грудня 2019 року №0010383307 про сплату 83 831,27 гривень військового збору та штрафних санкцій в розмірі 54 785,18 гривень;
- від 24 грудня 2019 року №0010860506 про сплату 1 474 996,00 гривень податку на прибуток приватних підприємств та штрафних санкцій в розмірі 368 749,00 гривень;
- від 23 грудня 2019 року №0010353307 в частині визначення до сплати 1 005 974,87 гривень податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій в розмірі 781 498,36 гривень;
- від 24 грудня 2019 року №0010910506 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 952 245,13 гривень;
- від 24 грудня 2019 року №0010920506 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 476 125,00 гривень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0010383307 від 23 грудня 2019 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 54785,18 гривень;
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0010353307 від 23 грудня 2019 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 781498,36 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов Товариства задоволено в повному обсязі.
22 грудня 2020 року до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла заява платника податків про стягнення вартості послуг за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 57 000 гривень на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року вказана заява на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України була залишена без розгляду у зв`язку з тим, що до закінчення судових дебатів у справі позивачем не було подано та в судовому засіданні не заявлено заяву(вимогу) про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Суду касаційної інстанції, в якій просив скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, направивши справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» до Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року.
Вирішуючи питання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати, Суд процитувавши положення частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (яка передбачає, які ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені у касаційному порядку), вказав, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції, якою було залишено заяву позивача про ухвалення додаткової постанови без розгляду, не підлягає касаційному розгляду, а відтак касаційне провадження підлягає закриттю, як помилково відкрите.
При цьому Суд зазначив, що вказані висновки є відмінними від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначеного у постанові від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18, провадження К/9901/18419/19, яка розглядалась колегію судів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, у зв`язку з чим, дана справа має бути передана на розгляд об`єднаної палати відповідно до вимог частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що у визначених цим Кодексом випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснює, зокрема, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду (частина дев`ята статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 346 Кодексу адміністративного судочинства України закріплює підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати. Зокрема, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України).
Порядок передачі справи на розгляд об`єднаної палати регламентує стаття 347 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, питання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати вирішує суд за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи більшістю від складу суду, що розглядає справу. Таке питання може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції, про що суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Буквальний аналіз вказаних статей свідчить про те, що передачі справи на розгляд об`єднаної палати передує прийняття Верховним Судом рішення, в якому викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, та з яким не погоджується колегія суддів, яка розглядає справу, в якій необхідно застосувати цю ж саму норму права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Колегією суддів, якою передано справу №420/3745/20 на розгляд об`єднаної палати, в ухвалі від 11 листопада 2021 року не наведено жодної ознаки, яка б свідчила про подібність правовідносин у цій справі та справі №850/1/18.
Також з аналізу змісту ухвали Верховного Суду від 11 листопада 2021 року, якою справу №420/3745/20 передано на розгляд об`єднаної палати, залишається незрозумілим, від якого саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеному у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18 та щодо застосування якої конкретно норми права, колегія суддів вважає за необхідне відступити.
Суд, обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати, цитує положення частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує про необхідність закриття касаційного провадження у справі. Зазначене свідчить про те, що Суд не погоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18 щодо застосування частини третьої статті 328 або статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала Верховного Суду від 11 листопада 2021 року не містить посилання на статтю 339 Кодексу адміністративного судочинства України, однак це єдина стаття Кодексу, яка регулює питання закриття касаційного провадження у справі.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18 вбачається, що у вказаному рішенні застосовано положення статей 139 та 252 Кодексу адміністративного судочинства України, які регулюють питання розподілу судових витрат та ухвалення додаткового рішення у справі. Судом у цій постанові взагалі не застосовано статті 328 та 339 Кодексу адміністративного судочинства України, що вказує на те, що у справі №850/1/18 не сформовано висновку, щодо застосування статей 328 та 339 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на вказане Суд вважає, що колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не навела жодних мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18, що відповідно до частини четвертої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України є передумовою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати.
Вказане свідчить про відсутність підстав для розгляду цієї справи об`єднаною палатою.
Щодо меж повноважень об`єднаної палати при ухваленні рішення про повернення справи на розгляд відповідної колегії, Суд звертає увагу на наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює право на справедливий суд: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Вимога щодо того, що суд має бути «встановленим законом», є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві, наприклад пункт 1 статті 5 («відповідно до процедури, встановленої законом» та «законний» арешт або затримання), пункт 2 статті 8 («у відповідності з законом»), підпункти 2 статей 9, 10 та 11 («встановлені законом»), пункт 2 та пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 («згідно із законом») та пункт 1 статті 4 Протоколу № 7 («відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях щодо формулювання «встановлений законом» робить висновки, що межі цієї вимоги є більш обмеженими, ніж вимога стосовно того, що суд має діяти відповідно до закону або шляхом, «передбаченим законом». Буквальне тлумачення цього вислову приводить до думки, що вимагається правова підстава для існування та організації суду, включно із визначенням питань, які підпадають під юрисдикцію суду.
Цей термін не можна розуміти у тому сенсі, що суд для того, щоб уважатись встановленим законом, має також дотримуватись всіх вимог, передбачених національним законодавством, щодо здійснення його функцій. Якщо б існувала така концепція, не було б жодного сенсу виокремлювати пункт 1 статті 6 щодо цього питання з-поміж інших статей.
Об`єднана палата повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У цій справі об`єднана палата Верховного Суду наводить такі аргументи щодо ухвалення рішення про повернення справи на розгляд відповідної колегії, виходячи з наступного.
У межах досліджуваного питання, за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи має об`єднана палата «повну юрисдикцію» або забезпечує «достатність перегляду» для досягнення завдань своєї процесуальної діяльності, остання керується основними засадами щодо справедливого розгляду і вирішення адміністративних справ, якими є принципи адміністративного судочинства, закріплені у Конституції України, Конвенції та інших міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Кодексі адміністративного судочинства України, враховує такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, зміст спору, встановлені судом фактичні обставини, включаючи бажані та дійсні підстави для необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Передача справи на розгляд об`єднаної палати за відсутності підстав, зазначених у статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (суд, який розглядає справу у складі колегії суддів передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного суду у складі колегії з іншої палати), та з порушенням порядку передачі, зазначених у статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України (суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу) призводить до перевищення повноважень об`єднаної палати, а саме положень Кодексу адміністративного судочинства України, які регулюють діяльність останньої (стаття 33 Кодексу адміністративного судочинства України), а тому остання не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно даного судового провадження.
У цьому контексті варто наголосити на тому, що під час застосування загальних засад адміністративного судочинства суттєве значення для встановлення точного та повного змісту принципів адміністративного судочинства має практика Європейського суду з прав людини, у рішеннях якого систематично розкривається суть та призначення універсальних засад судочинства.
Право на справедливий судовий розгляд (право на належну судову процедуру), що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49). Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов`язків». Таким чином, у статті 6 представлено «право на суд», разом із «правом на доступ до суду», тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (Golder v. the United Kingdom (Голдер проти Сполученого Королівства), § 36). «Право на суд» та право на доступ не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v. Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v. France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], § 229).
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 09.01.2013, заява № 21722/11).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява № 18357/91, пункт 40).
Звертаючись до принципу юридичної визначеності в контексті практики Європейського суду, об`єднана палата приділяє увагу питанню поваги до остаточних судових рішень, у розумінні вимоги, що остаточне судове рішення не має ставитись під сумнів за відсутності обставин суттєвого та неспростовного характеру, які це можуть виправдати. Адже за результатом безпідставного провадження, об`єднана палата по суті може нівелювати результат завершеного судового провадження, а саме зроблений правовий висновок щодо застосування норми права.
Отже, не маючи повноважень на здійснення судочинства в цьому провадженні, об`єднана палата діятиме всупереч чітким процесуальним нормам, що не відповідало б принципу юридичної визначеності та обов`язковості (остаточності) рішень та спричинило б порушення статті 6 Конвенції.
Об`єднана палата враховує, що стаття 347 Кодексу адміністративного судочинства України не містить положень саме як діяти об`єднаній палаті у випадку встановлення порушення порядку для передачі справи на її розгляд. Однак при застосуванні таких повноважень як повернення справи відповідній колегії суддів для розгляду, об`єднана палата враховує, що Європейський суд з прав людини визнає, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, може ухвалювати рішення, яке не було чітко визначене законом. У випадку такого застосування закону суд повинен надати чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) від 20.07.2006, заяви № 29458/04 та № 29465/04, рішення у справі «ХуліоВоуЖиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії» (JulioBouGibertandElHogar Y LaModa J. A. Х. А. v. Spain) (ухв.), заява № 14929/02, 13.05.2003, «ТОВ «Базальт-Імпекс» проти України» (Bazalt Impeks, TOV v. Ukraine, заява № 39051/07) від 01.12.2011).
Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що останній не має розглядати помилки фактів або права, допущені національними судами, до тої міри, поки вони не становили втручання у права або свободи, які захищаються Конвенцією (рішення у справі «Schenk v.Switzerland», від 12.07.1988, пункт 45; рішення у справі «Streletz, Kessler and Krenz v. Germany», №№ 34044/96, 35532/97 та 44801/98, пункт 49). Більше того, застосування та тлумачення національного законодавства - це функція національних органів, особливо судів (рішення у справі «Kopp v. Switzerland» від 25.03.1998, пункт 59).
А тому, вищевказані критерії застосування об`єднаною палатою принципів адміністративного судочинства з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, є достатніми поясненнями для відсутності підстав здійснення провадження в даній справі об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду.
З огляду на зазначене, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що справа підлягає поверненню колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, визначеної протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2021 року у складі головуючого судді - Юрченко В.П., суддів - Бившевої Л.І., Пасічник С.С.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 14, 33, 248, 256, 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
Справу №420/3745/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВО ТЕХНОПАРК» до Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі головуючого судді - Юрченко В.П., суддів - Бившевої Л.І., Пасічник С.С. для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
............................
............................
...........................
...........................
...........................
............................
............................
О.В. Калашнікова
І.Я.Олендер
Р.Ф. Ханова
М.І. Смокович
Н.В. Коваленко
Ж.М. Мельник-Томенко
А.І. Рибачук ,
Судді Верховного Суду
