Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 760/18306/18
провадження № 61-9328св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, акціонерне товариство «Полтаваобленерго»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника акціонерного товариства «Полтаваобленерго» - адвоката Баранової Віталії Іванівни, ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року у складі судді Парахіної Є. В. та постанову Полтавського апеляційного суду
від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Панченка О. О., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (далі - ПАТ «Полтаваобленерго») про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2016 року до кінця липня 2017 року приймав участь у конкурсі на зайняття вакантних посад судді Касаційного цивільного суду Верховного Суду. Після здачі двох іспитів у лютому 2017 року мав досить високу оцінку - 150 балів і перебував у прохідній частині списку кандидатів, займаючи 28 місце з 30, що мали бути відібрані за умовами конкурсу.
24 квітня 2017 року був допущений до третього етапу конкурсу - співбесіди, яка транслювалась он-лайн на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Під час співбесіди член комісії, який був доповідачем, заявив, що до Вищої ради доброчесності надійшов анонімний лист про непорозуміння між позивачем та ПАТ «Полтаваобленерго», в якому зазначалось і про існування кримінальної справи. Комісія звернулася до ПАТ «Полтаваобленерго», яке надало характеристику, згідно змісту якої з 1997 року до 2012 року
ОСОБА_1 справлявся зі своїми посадовими обов`язками, а починаючи від 2012 року до 2015 року систематично порушував трудову дисципліну, використовуючи службовий транспорт та службовий телефон в особистих цілях, а у 2014 році протягом більше 50 днів безпідставно був відсутній на роботі, оскільки знаходився за кордоном, за ці дні отримав заробітну плату в розмірі, що перевищує 136 000,00 грн, що стало підставою для звернення товариства у 2015 році до правоохоронних органів щодо проведення розслідування даного кримінального правопорушення за ознаками статей 190, 191 КК України; щодо позивача були застосовані заходи дисциплінарного впливу й він був звільнений. Дана інформація публічно оприлюднювалася.
Вважає, що поширення даної недостовірної інформації відповідачами є незаконним та грубо порушує його права, оскільки анонімні звернення розгляду не підлягають, а поширена відповідачами інформація є абсолютно недостовірною.
Посилаючись на те, що незаконне поширення недостовірної інформації призвело до втрати нормального способу життя та в гіршу сторону змінило його спілкування з товаришами, він постійно відчуває приниження, безсилля та зневіру, змушений докладати значних зусиль для організації свого життя, вирішувати питання захисту своїх прав у судах, ОСОБА_1 просив:
- визнати незаконними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо розгляду анонімного звернення при зборі документів для проведення співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1
24 квітня 2017 року;
- визнати незаконними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо поширення незаконно зібраних та неправдивих відомостей при проведенні співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1
24 квітня 2017 року;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України спростувати оприлюднені неправдиві відомості при проведенні співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 24 квітня 2017 року;
- визнати незаконними дії ПАТ «Полтаваобленерго» щодо поширення неправдивих відомостей, наданих Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та оприлюднених при проведенні співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 24 квітня 2017 року;
- зобов`язати ПАТ «Полтаваобленерго» відшкодувати йому моральну шкоду, завдану порушенням його особистих немайнових прав, у розмірі
500 000,00 грн.
У липні 2019 року подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди на 800 000,00 грн, обґрунтовуючи такі дії тривалістю судового розгляду справи. Просив стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди кошти в загальному розмірі 1 300 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень по справі
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії в порядку адміністративного судочинства.
Цивільну справу з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «Полтаваобленерго» про визнання незаконними дій та відшкодування моральної шкоди передано за підсудністю на розгляд до Ленінського районного суду м. Полтави.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишено без змін.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконними дії АТ «Полтаваобленерго» щодо поширення неправдивих відомостей, викладених у характеристиці від 24 квітня
2017 року № 08-66/5242, наданій на запит Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та оприлюдненій при проведенні співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , а саме: « ОСОБА_1 в 2012-2015 роках неодноразово використовував своє службове становище в особистих інтересах, шляхом використання службового стільникового зв`язку в роумінгу за межами України у невиробничих цілях, оскільки за кордон не відряджався, а також використовував службовий автомобіль для власних невиробничих потреб», «упродовж 2014 року та січня 2015 року ОСОБА_1 протягом більш ніж 50 днів безпідставно був відсутній на роботі (знаходився за кордоном). За ці дні ним було отримано більше 136 000,00 грн заробітної плати», «на протязі 2015 року до ОСОБА_1 було застосовано заходи дисциплінарного впливу та оголошено догани».
Стягнено з АТ «Полтаваобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 150 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, враховуючи характер викладеної інформації у характеристиці, виданої ПАТ «Полтаваобленерго» 24 квітня 2017 року
№ 08-66/5242, дійшов висновку, що дані відомості наведені у формі фактичних тверджень, правдивість яких в судовому порядку не була доведена належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Внаслідок незаконних дій відповідача АТ «Полтаваобленерго», що виразились у наданні до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України неправдивих відомостей у формі характеристики на позивача як колишнього працівника, йому завдано моральну шкоду, яка судом оцінена у 150 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційні скарги АТ «Полтаваобленерго», ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки внаслідок незаконних дій відповідача АТ «Полтаваобленерго», що виразились у наданні до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України неправдивих відомостей у формі характеристики на позивача як колишнього працівника, йому завдано моральну шкоду, яка була оцінена судом першої інстанції з урахуванням принципу співмірності та розумності.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Полтаваобленерго» - адвоката Баранової В. І. на рішення Ленінського районного суду м. Полтави
від 11 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 13 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справіза касаційною скаргою представника АТ «Полтаваобленерго» - адвоката Баранової В. І., витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі представник АТ «Полтаваобленерго» - адвокат
Баранова В. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 462/3547/16-ц, провадження № 61-25556св18,
від 21 березня 2019 року у справі № 280/61/17, провадження № 61?35977св18, від 22 травня 2019 року у справі № 161/16563/17, провадження
№ 61-45758св18, від 05 червня 2019 року у справі № 758/6022/14-ц, провадження № 61-24072св18, від 20 травня 2019 року у справі
№ 591/7099/16-ц, провадження № 61-34159св18, від 11 липня 2019 року у справі № 757/29455/16-ц, провадження № 61?18537св18, від 13 травня
2021 року у справі № 760/20241/18, провадження № 61?6511св20,
від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц, провадження
№ 61-41020св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті
389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 був кандидатом на посаду судді Верховного Суду, з`ясування члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час співбесіди у порядку дослідження суддівського досьє підстав звільнення з попереднього місця роботи та наявності судових процесів з цього приводу мало на меті перевірку компетентним органом відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності, свідчить про реалізацію Комісією покладених на неї Законом повноважень та не є поширенням недостовірної інформації.
Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження, у зв`язку з цим межа допустимої критики щодо публічного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Також зазначав, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди не визначили характер такої інформації та не з`ясували, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Зважаючи на те, що інформація, яку бажає спростувати позивач, не містить фактичних даних, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних дій, тобто є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості та по своїй суті стосується інформуванням громадськості про суспільно значиму подію, вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того заявляв, що у даній справі судами порушено норми процесуального права, оскільки належним чином не встановлено автентичність та відповідність оригіналу залученого позивачем похідного аудіовізуального твору, взято до уваги недопустимі докази, надані лише позивачем, що призвело до винесення незаконного судового рішення.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити судові рішення в частині розміру моральної шкоди, стягнувши з АТ «Полтаваобленерго» моральну шкоду у розмірі
1 300 000,00 грн.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц, провадження № 61-21960св18,
від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, провадження
№ 61?48155св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що визначений судами попередніх інстанцій розмір відшкодування нанесеної йому моральної шкоди шляхом спричинення фізичних страждань, зміни всієї стратегії життєдіяльності, способу життя і характеру взаємодії з оточуючими людьми внаслідок неправомірного умисного діяння відповідача, є неспівмірним з реальною шкодою і несправедливим.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу представника АТ «Полтаваобленерго» - адвоката
Баранової В. І., в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначав про законність та всебічність рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання факту необґрунтованості даних, поширених АТ «Полтаваобленерго» 24 квітня 2017 року. Вважав, що розмір стягнутої з відповідача моральної шкоди є неспівмірним з нанесеною йому шкодою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 1997 року перебував у трудових відносинах з АТ «Полтаваобленерго», працював на посаді керівника юридичної служби підприємства - директора з правових питань, був звільнений з роботи 29 жовтня 2015 року на підставі наказу
№ 342-к, який в подальшому був ним оскаржений.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року його позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині зазначення підстави для звільнення ОСОБА_1 , директора з правової роботи, згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. У задоволені позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в решті формулювання, відновлення становища, яке існувало до порушення прав, поновлення на роботі відмовлено за безпідставністю.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення в частині звільнення згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення його на роботі скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині звільнення ОСОБА_1 , директора з правової роботи, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» з 30 жовтня 2015 року.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року скасовано, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року залишено в силі.
Таким чином, позивач був поновлений на посаді з листопада 2017 року та звільнений у листопаді 2019 року у зв`язку зі скасуванням поновлення постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року.
У листопаді 2016 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 145/зп-16 від 07 листопада 2016 року був оголошений конкурс на зайняття вакантних посад суддів Верховного Суду. ОСОБА_1 приймав участь у конкурсі, претендував на зайняття посади судді Касаційного цивільного суду Верховного Суду, успішно пройшовши початкові його етапи.
24 квітня 2017 року за участю кандидата на посаду судді Касаційного цивільного суду Верховного Суду ОСОБА_1 було заплановано проведення співбесіди.
На запит Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 квітня 2017 року № 32дпс-209/16 ПАТ «Полтаваобленерго» 24 квітня 2017 року за
№ 08-66/5242 надано характеристику на ОСОБА_1 , відповідно до змісту якої позивач розпочав роботу у товаристві з 1997 року на посаді юрисконсульта, потім начальника юридичного відділу, начальника юридичного департаменту, директора юридичного департаменту, директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго». В цілому протягом часу до
2012 року ОСОБА_1 справлявся із своїми посадовими обов`язками та належно виконував роботу, за що неодноразово його було заохочено адміністрацією, у колективі користувався повагою та авторитетом. Разом з цим, за результатами внутрішньої перевірки, проведеної в 2015 році, було зафіксовано, що позивач в 2012-2015 роках неодноразово використовував своє службове становище в особистих інтересах шляхом використання службового стільникового зв`язку в роумінгу за межами України у невиробничих цілях, оскільки за кордон не відряджався, а також використовував службовий автомобіль для власних, невиробничих потреб. Упродовж 2014 року та січня 2015 року ОСОБА_1 протягом більш ніж 50 днів безпідставно був відсутній на роботі (знаходився за кордоном). За ці дні ним було отримано більше 136 000,00 грн заробітної плати. Враховуючи наведене, товариство звернулося в 2015 році до правоохоронних органів щодо розслідування кримінального правопорушення в рамках кримінально-процесуального та кримінального законодавства відносно ОСОБА_1 за ознаками статей 190, 191, 366 КК України. На протязі 2015 року до
ОСОБА_1 було застосовано заходи дисциплінарного впливу та оголошено догани. 29 жовтня 2015 року позивач був звільнений з ПАТ «Полтаваобленерго» за порушення трудової дисципліни.
24 квітня 2017 року в ході співбесіди, яка була однією із етапів конкурсу та транслювалась он-лайн на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, одним із членів комісії була оголошена
вищевказана характеристика майже повністю, що об`єктивно встановлено в ході судового розгляду справи судом першої інстанції шляхом
дослідження наданого відеозапису позивачем з сайту https://www.youtube.com/watch?v=0pRafKcH0Ww.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника АТ «Полтаваобленерго» - адвоката
Баранової В. І. підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга
ОСОБА_1 - залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).
Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов`язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За змістом статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
Факт поширення інформації підтверджується тим, що оспорювана інформація була викладена в характеристиці, зміст якої було оголошено під час співбесіди, яка транслювалась он-лайн на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що підтверджується відеозаписом з сайту https://www.youtube.com/watch?v=0pRafKcH0Ww.
Відповідачем зазначена обставина спростована не була.
Суди попередніх інстанцій, враховуючи зміст та характер характеристики, виданої ПАТ «Полтаваобленерго» 24 квітня 2017 року № 08-66/5242, дійшли правильного висновку, що інформація у характеристиці викладена у ствердній категоричній формі, тому не є оціночними судженнями відповідача.
За своїм змістом ці твердження є формою висловлювання фактичних даних, які підлягають перевірці й доказуванню їх дійсності в порядку, встановленому законом. І відповідний обов`язок покладається саме на особу, яка поширила такі дані.
При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що хоча відповідач і вказує, що інформація, яка викладена в характеристиці, є його оціночними судженнями і не потребує доведення, проте одночасно на підтвердження викладеної інформації посилається на судові рішення, якими, на його думку, підтверджується достовірність вищевказаної інформації.
Проаналізувавши з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення судів, на які посилається відповідач як на факт підтвердження правдивості інформації, висловленої у характеристиці, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що дані рішення не підтверджують вищевказане, оскільки в них не наведено даних та підстав використання службового телефону позивачемта використання ним службового транспортного засобу для власних потреб.
Крім того, оцінюючи правдивість відомостей у характеристиці ПАТ «Полтаваобленерго» на ОСОБА_1 від 24 квітня 2017 року про те, що «…На протязі 2015 року до ОСОБА_1 було застосовано заходи дисциплінарного впливу та оголошено догани», суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено той факт, що в 2015 році до ОСОБА_1 застосовувались інші дисциплінарні стягнення, ніж ті, за які накладено стягнення у виді догани на підставі наказів від 07 жовтня 2015 року № 10-П та від 07 жовтня 2015 року № 11-П.
Разом з тим, наказ про накладення дисциплінарного стягнення від 01 жовтня 2015 року № 10-П визнаний незаконним та скасований частково рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 грудня 2015 року у справі
№ 553/4093/15-ц, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада
2016 року, а наказ про накладення дисциплінарного стягнення від 07 жовтня 2015 року № 11-П - визнаний незаконним та скасований рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 грудня 2015 року у справі
№ 553/4133/15-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16 лютого 2016 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що про вказані судові рішення було достовірно відомо відповідачу ПАТ «Полтаваобленерго» як учаснику відповідних судових проваджень.
Також судами обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновок судової економічної експертизи по кримінальному провадженню
від 06 серпня 2018 року № 658/659, оскільки він виконаний більше ніж через рік після подій, які є предметом з`ясування у даному провадженні, містить відомості щодо розміру збитків товариства за наслідками перевірки проведеної у 2018 році, а не щодо заробітної плати, отриманої ОСОБА_1 у 2014 році - січні 2015 року, про що зазначено у характеристиці від 24 квітня 2017 року.
Оцінюючи достовірність твердження, наведеного у характеристиці ПАТ «Полтаваобленерго» на ОСОБА_1 від 24 квітня 2017 року про те, що «упродовж 2014 року та січня 2015 року ОСОБА_1 протягом більш ніж 50 днів, безпідставно був відсутній на роботі (знаходився за кордоном). За ці дні ним було отримано більше 136 тис. грн. заробітної плати», суди попередніх інстанцій врахували, що в період з 01 січня 2014 року по 01 лютого 2015 року ОСОБА_1 тричі знаходився у відпустці, в тому числі у січні, липні та кінці вересня - початку жовтня 2014 року, у січні 2015 року, що також підтверджується змістом табелів обліку робочого часу працівників ПАТ «Полтаваобленерго» за вказаний період.
Зміст цих документів свідчить про те, що в той період часу, коли ОСОБА_1 не знаходився у відпустці або на лікарняному, він постійно перебував на роботі.
Жодних об`єктивних доказів того, що в цей період часу ОСОБА_1 допустив прогули, був відсутній на роботі без поважних причин більше 50 днів, в тому числі матеріалів відповідних службових перевірок, наказів про застосування дисциплінарних стягнень тощо та, відповідно, даних про внесення коригувань до табелів обліку робочого часу у зв`язку з цими порушеннями, відповідачем суду не надано.
Не надано також представником відповідача жодних доказів того, коли саме, на підтвердження твердження відповідача - з зазначенням конкретних дат та періодів - позивач ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин упродовж 2014 року та січня 2015 року, який розмір заробітної плати за цей час безпідставно був йому нарахований та виплачений, доказів того, що розмір такої заробітної плати складав більше 136 000,00 грн, а підприємство вживало заходів, передбачених чинним законодавством, для стягнення з нього цих сум, розмір яких є значним.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 правдивість та достовірність вказаних обставин заперечував, вказував, що розмір його заробітної плати не був таким, що міг скласти зазначену у характеристиці суму коштів за 50 днів, на підтвердження чого надав довідку, видану АТ «Полтаваобленерго» № 38 від 31 січня 2020 року, відповідно до якої розмір нарахованої йому заробітної плати в 2014 році та у січні 2015 року не перевищував в середньому близько 32 000,00 грн в місяць, а у грудні 2014 року склав максимальний розмір 64 332,20 грн, що пов`язано з отриманням відпускних. Відтак, за 50 днів, що менше двох місяців, навіть нарахована заробітна плата ніяк не могла скласти 136 000,00 грн.
З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відомості, викладені у характеристиці від 24 квітня 2017 року № 08-66/5242, наведені у формі фактичних тверджень, правдивість яких в судовому порядку не була доведена належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Відповідач був достеменно обізнаний про мету подання характеристики, оскільки інформація щодо участі ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді Верховного Суду була публічною, про мету характеристики було також зазначено у запиті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відповідач усвідомлював, що відомості, наведені у характеристиці, можуть вплинути на подальший хід конкурсу щодо позивача та його результати. Текст характеристики викладений як сукупність фактів, питома частина з яких носить негативний характер, при цьому, відповідач не довів правдивості усієї наведеної інформації, не повідомив про існування значної кількості судових спорів з позивачем після його звільнення з роботи в АТ «Полтаваобленерго».
Враховуючи, що судами визнано доведеним факт поширення відносно позивача відповідачем негативної інформації, яка не відповідає дійсності, що була озвучена Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час співбесіди, яка транслювалася у відкритому доступі у мережі Інтернет, з кандидатом на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду
ОСОБА_1 , Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про визнання незаконними дій АТ «Полтаваобленерго» щодо поширення неправдивих відомостей, викладених у характеристиці
від 24 квітня 2017 року № 08-66/5242, наданій на запит Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та оприлюдненій при проведенні співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 .
Апеляційним судом було обґрунтовано відхилено заперечення відповідача щодо автентичності та відповідності оригіналу залученого позивачем похідного аудіовізуального твору, оскільки в судовому рішенні присутнє посилання на веб-сайт, на якому розміщується запис співбесіди, тому підстави вважати такий запис сфальсифікованим відсутні.
Безпідставними є й доводи касаційної скарги відповідача щодо значно ширшої межі допустимої критики щодо публічного діяча чи іншої публічної особи, оскільки публічна особа повинна бути готовою до підвищеного рівня критики, в тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо. Позивач проходив конкурс на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, проте на час надання характеристики він мав тільки статус кандидата на дану посаду.
При цьому, як було встановлено судами, інформація, достовірність якої оспорюється позивачем, не носила характер оціночних суджень або критичних висловлювань, а була викладена у ствердній категоричній формі, носила характер фактичних даних, недостовірність яких доведена позивачем.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі
№ 462/3547/16-ц, провадження № 61-25556св18, від 21 березня 2019 року у справі № 280/61/17, провадження № 61?35977св18, від 22 травня 2019 року у справі № 161/16563/17, провадження № 61-45758св18, від 05 червня
2019 року у справі № 758/6022/14-ц, провадження № 61-24072св18,
від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, провадження
№ 61-34159св18, від 11 липня 2019 року у справі № 757/29455/16-ц, провадження № 61?18537св18, від 13 травня 2021 року у справі
№ 760/20241/18, провадження № 61?6511св20, від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц, провадження № 61-41020св18, від 30 січня
2019 року у справі № 308/5318/15-ц, провадження № 61-21960св18,
від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, провадження
№ 61?48155св18, на які посилаються заявники у своїх касаційних скаргах.
Крім того, враховуючи, що позивач зазнав значних страждань та переживань, пов`язаних з неправдивою інформацією, наданою відповідачем до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка безумовно принижує його честь та гідність як людини та фахівця з тривалим стажем, отримав психологічну травму, яка позначилась як на його душевному, так і на фізичному стані, негативно вплинула на спосіб життя та відносини з оточуючими, а також стан здоров`я, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з розміром стягнутого відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне зменшити розмір морального відшкодування до 50 000,00 грн, який є в повній мірі достатнім для компенсації спричинених моральних страждань.
Колегія суддів зауважує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення.
З огляду на вказане касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги позивача щодо збільшення розміру відшкодування моральної шкоди як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають зміні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Полтаваобленерго» - адвоката Баранової Віталії Іванівни задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Полтаваобленерго» про відшкодування моральної шкоди змінити.
Зменшити розмір стягнутої з акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди до 50 000,00 грн.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня
2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
