Єдиний державний реєстр судових рішень
09 жовтня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (частково розбіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц (провадження № 14-12цс24)
Із цією постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся частково, оскільки вважаю, що у цій справі суд касаційної інстанції не виконав повною мірою покладених на нього обов`язків із забезпечення сталості та єдності судової практики, адже не сформулював правового висновку щодо питання застосування частини першої статті 523 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, необхідністю вирішення якого було обґрунтовано прийняття цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст і обґрунтування позовних вимог
1.1. 24 січня 2014 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Харчік» (далі - ПП «Харчік», підприємство) про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів за користування кредитом та пені.
1.2. Позов обґрунтувало тим, що 05 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11114550000, а 05 лютого 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальниці за вказаним договором кредиту укладено договори поруки між банком та ОСОБА_1 № П-11114550000 та між банком та ПП «Харчік» № П1-11114550000.
1.3. 06 грудня 2013 року відповідачам направлено вимоги про погашення простроченої заборгованості, проте останні зобов`язання не виконали.
1.4. Отже, з урахуванням уточнених вимог позову, АТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути з відповідачів суму боргу за договором про надання споживчого кредиту від 05 лютого 2007 року № 11114550000 у розмірі 41 276,74 дол. США та 8 842,24 грн, з яких: 29 877,28 дол. США - заборгованість за кредитом; 11 399,46 дол. США - заборгованість за процентами; 3 058,68 грн, що за курсом Національного банку України на 10 січня 2014 року становить 382,67 дол. США, - пеня за прострочення сплати кредиту; 5 783,56 грн, що за курсом Національного банку України на 10 січня 2014 року становить 723,58 доларів США, - пеня за прострочення сплати процентів.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. 31 березня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 31 березня 2000 року серії НОМЕР_1 .
2.2. 05 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 укладено договір про надання кредиту № 11114550000, за умовами якого банк надав позичальниці кредит (грошові кошти) у сумі 40 000,00 дол. США, а позичальниця зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 05 лютого 2018 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,3 % річних.
2.3. 05 лютого 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , а також між банком та ПП «Харчік» укладено договори поруки № П-11114550000 та № П1-11114550000 відповідно, за умовами яких поручителі зобов`язалися відповідати в повному обсязі за виконання позичальницею усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальниці та поручителя є солідарною.
2.4. Крім того, 05 лютого 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , до якого в подальшому договором від 31 січня 2009 року № 1 внесено зміни.
2.5. 30 січня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту від 05 лютого 2007 року щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації, за якою сторони домовилися про перенесення строків виконання зобов`язань позичальниці зі сплати процентів за договором таким чином: сплата процентів, нарахованих згідно з умовами договору за використання кредитних коштів у період з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року здійснюється позичальником у період з 01 листопада 2013 року по 10 листопада 2013 року згідно з умовами договору. Також сторони домовилися про зміну кінцевого терміну повернення кредиту на 04 лютого 2022 року.
2.6. Також 30 січня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання кредиту від 05 лютого 2007 року щодо зміни схеми погашення кредиту, за якою позичальниця зобов`язалась повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 490 дол. США 10 числа кожного місяця.
2.7. У зв`язку з укладенням 30 січня 2009 року додаткових угод до кредитного договору цього ж дня укладено додаткові угоди до договорів поруки, за умовами яких поручителі надали свою згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується порукою.
2.8. За матеріалами справи встановлено, що поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_6 за договором про надання кредиту від 05 лютого 2007 року № 11114550000 є її чоловік ОСОБА_1 .
2.9. 11 грудня 2013 року банк на адреси ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ПП «Харчік» направив вимоги про погашення заборгованості станом на 18 листопада 2013 року у розмірі 37 270,50 дол. США, з яких 29 877,28 дол. США - кредитна заборгованість, в тому числі прострочена - 3 696,37 дол. США, 7 393,22 доларів США - заборгованість за процентами. Банк вимагав погасити прострочену заборгованість протягом 31 дня з дати одержання повідомлення. У випадку не усунення порушення на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а в разі відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальниці повідомлення (вимоги) банк вимагав виконання зобов`язань за кредитним договором у розмірі 37 270,50 доларів США.
2.10. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
2.11. 14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, якою повідомив про смерть ОСОБА_6 .
2.12. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 заведена спадкова справа № 187/2015.
2.13. 21 квітня 2015 року ОСОБА_1 направив на адресу АТ «УкрСиббанк» листа, у якому повідомив про смерть ОСОБА_6 та про припинення поруки, на який банк надав відповідь 30 квітня 2015 року щодо необхідності надання посвідченої копії свідоцтва про смерть.
2.14. 20 травня 2015 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на частку в статутному фонді ПП «Харчік» у розмірі 500,00 грн, що складає 100 % статутного фонду підприємства.
2.15. Рішенням від 22 червня 2015 року № 1 ОСОБА_2 прийняла на себе права засновника (власника) ПП «Харчік» та стала його директором, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
2.16. 02 листопада 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації припинення ПП «Харчік».
2.17. 22 січня 2016 року до суду надійшла відповідь Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори від 19 січня 2016 року на запит суду.
2.18. З цієї відповіді вбачається, що після смерті ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини 26 березня 2015 року звернулась дочка спадкодавиці ОСОБА_2 , а із заявами про відмову від прийняття спадщини звернулись чоловік спадкодавиці ? ОСОБА_1 , батько померлої ? ОСОБА_3 та мати померлої ? ОСОБА_4 .
2.19. 29 лютого 2016 року АТ «УкрСиббанк» подало до суду першої інстанції заяву про залучення до участі у справі ОСОБА_5 , яка є правонаступницею ОСОБА_6 .
2.20. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2016 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступницю відповідачки ОСОБА_6 .
2.21. 13 березня 2020 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_6 , що складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та зареєструвала за собою право власності на це майно.
2.22. Вартість зазначеного нерухомого майна на 09 жовтня 2014 року становила 100 760,00 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна від 18 серпня 2021 року.
2.23. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника відповідача ПП «Харчік» у цій справі.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3.1. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» відмовлено.
3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк дізнався про смерть ОСОБА_6 03 лютого 2015 року, проте до ОСОБА_2 як до спадкоємиці позичальниці вимог не пред`явив, тому в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку, встановленого статтею 1281 ЦК України.
3.3. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що зобов`язання іпотекодавця за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, якщо спадкоємцем позичальника, а отже і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов`язання новим боржником. Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
3.4. Отже, установивши, що спадкоємиця ОСОБА_2 є новим боржником за кредитним договором, на забезпечення виконання якою зобов`язання поручителі ОСОБА_1 та ПП «Харчік» згоди не давали, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог банку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.
4. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4.1. Постановою Харківського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
4.2. Стягнуто із ОСОБА_2 , яка є правонаступницею ОСОБА_6 та ПП «Харчік», на користь АТ «УкрСиббанк» 101 260,00 грн заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 11114550000.
4.3. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» 32 032,91 дол. США заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 11114550000, що складається з: 29 877,28 дол. США - заборгованості за кредитом; 1 555,13 дол. США - заборгованості за відсотками за користування кредитом з 24 липня 2013 року по 24 січня 2014 року; 206,32 дол. США - заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення кредиту з 24 липня 2013 року по 10 січня 2014 року; 394,18 дол. США - заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом з 24 липня 2013 року по 10 січня 2014 року.
4.4. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
4.5. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов пред`явлено банком до позичальниці ОСОБА_6 ще за її життя; дізнавшись про відкриття спадщини та про прийняття спадщини спадкоємицею ОСОБА_2 з відповіді нотаріальної контори від 19 січня 2016 року, банк у лютому 2016 року подав заяву про залучення її до участі у справі як правонаступниці ОСОБА_6 . Отже, відсутні підстави для відмови в позові у зв`язку з пропуском банком строку пред`явлення вимоги до спадкоємиці, встановленого статтею 1281 ЦК України.
4.6. У ОСОБА_6 у зв`язку з неналежним виконанням кредитних зобов`язань утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 як її спадкоємиці на користь банку.
4.7. Вирішуючи вимоги банку щодо стягнення заборгованості, яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 як спадкоємиці ОСОБА_6 , апеляційний суд виходив з того, що відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, тому ОСОБА_2 несе відповідальність за зобов`язаннями ОСОБА_6 у межах суми 101 260,00 грн [100 760,00 грн (успадковане майно) + 500,00 грн (частка в статутному фонді ПП «Харчік»)].
4.8. Задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що в разі якщо в поручителя виник обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором до смерті позичальника, то відсутні правові підстави стверджувати, що порука припинилася відповідно до правил частини першої статті 523 ЦК України, оскільки можливі умови припинення поруки настали після виникнення обов`язку з погашення заборгованості, а отже, поручитель не може бути звільнений від відповідальності у зв`язку з подальшою смертю позичальника та відсутністю згоди поручителя відповідати за зобов`язаннями спадкоємця боржника. Аналогічних висновків за подібних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16-ц.
4.9. Апеляційний суд зазначив, що позов про стягнення заборгованості подано до суду 24 січня 2014 року, тому на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась щодо всіх періодичних платежів за кредитним договором, строк сплати яких настав станом на 24 липня 2013 року і які не сплачені.
5. Зміст вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
5.1. 08 червня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 09 травня 2023 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року.
5.2. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.3. Заявник зазначив, що станом на день подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у поручителя ще не виник обов`язок зі сплати заборгованості за боржника. Позивач пропустив строк пред`явлення вимог до поручителя, і такий строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
5.4. До того ж порука за зобов`язаннями ОСОБА_6 припинилася, оскільки спадкоємиця позичальниці - ОСОБА_2 є новим боржником за кредитним договором, на забезпечення виконання якою зобов`язань перед кредитором ОСОБА_1 згоди не давав, отже, відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 362/2232/17, а також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15 (провадження № 14-49цс19).
5.5. Підставами касаційного оскарження заявник зазначив застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 13 березня 2019 року у справах № 520/7281/15 та справі № 520/7281/15, Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11, від 23 вересня 2019 року у справі № 501/2700/16, від 11 березня 2020 року у справі № 362/2232/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 212/5525/16, від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18, постанові Верховного Суду України від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11.
5.6. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначив те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України).
6. Рух справи в суді касаційної інстанції та підстави передачі її на розгляд Великої Палати Верховного Суду
6.1. Ухвалою від 22 червня 2023 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 17 січня 2024 року на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в її постанові від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14, шляхом його конкретизації.
6.2. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у цій справі постало питання щодо застосування приписів частини першої статті 523 ЦК України у спірних правовідносинах, оскільки АТ «УкрСиббанк» з указаним позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ПП «Харчік» звернулося 24 січня 2014 року, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2014 року відкрито провадження у справі за цим позовом, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Поручитель ОСОБА_1 відмовляється відповідати за борговими зобов`язаннями спадкоємців боржника.
6.3. Згідно із частиною першою статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
6.4. Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема унаслідок його смерті.
6.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 у пунктах 9.10 - 9.16 зроблено такий висновок: «При цьому спільну підставу для припинення поруки та застави (іпотеки) законодавець визначив у частині першій статті 523 ЦК України, відповідно до якої порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема у результаті його смерті. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України). За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна. Необхідно наголосити, що зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем). У разі отримання такої згоди правовідносини поруки/іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками. У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими».
6.6. Таким чином, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено загальний висновок про те, що в разі недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем) порука та/або іпотека визнаються припиненими.
6.7. Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 904/1163/15, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18, у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 524/3203/16, від 17 червня 2020 року у справі № 629/4053/15, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16, від 15 серпня 2023 року у справі № 210/3330/20 сформульовано правовий висновок про те, що в разі якщо кредитор за життя позичальника шляхом подання позову до суду реалізував своє право вимоги до поручителя до настання умов, за яких порука припиняється, то відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв`язку з подальшою заміною боржника в порядку спадкування.
6.8. Разом із цим у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 при касаційному перегляді справи за аналогічних фактичних обставин жодних висновків з вирішення цього питання не викладено, справа розглянута без надання оцінки факту звернення кредитора до суду з відповідним позовом за життя позичальника та за відсутності згоди поручителя відповідати за борговими зобов`язаннями спадкоємців боржника.
6.9. Питання щодо можливості відступу від правових висновків, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду не досліджувала.
6.10. Відсутні висновки щодо застосування норми матеріального права (частини першої статті 523 ЦК України) у подібних правовідносинах і в інших постановах Великої Палати Верховного Суду.
6.11. У зв`язку з наведеним Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14, шляхом його конкретизації та вказати, що:
- для з`ясування належного розуміння правила статті 523 ЦК України для оцінки спірних правовідносин вирішальним є визначення співвідношення моменту настання обставин, з якими пов`язується припинення поруки за правилами частини першої цієї статті, та моменту пред`явлення формалізованої вимоги кредитора до поручителя;
- смерть позичальника, що настала після звернення кредитора до суду з відповідним позовом, та наступна заміна у спірних правовідносинах особи боржника його спадкоємцями не може призвести до припинення поруки ретроспективно в тому разі, якщо мало місце своєчасне пред`явлення вимоги до поручителя;
- якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється, то відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв`язку з подальшою заміною боржника в порядку спадкування.
7. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
7.1. 09 жовтня 2024 рокуВелика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Скасувала постанову Харківського апеляційного суду від 09 травня 2023 року. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року змінила шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
7.2. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: 1) безпосередньо спадкоємцю; 2) опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульську установу).
7.3. Сплив строків, визначених статтею 1281 ЦК України, має своїм наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже й неможливість вимагати в суді захисту відповідного права.
7.4. Аналіз приписів частини першої статті 559 ЦК України, частин другої, четвертої статті 1281 ЦК України свідчить про те, що в разі пропуску кредитором строків пред`явлення вимог до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, кредитор позбавляється прав вимоги як за основним зобов`язанням, так і за додатковим зобов`язанням - порукою, що не може існувати окремо від основного зобов`язання.
7.5. Керуючись цим висновком та зауваживши, що кредитор вимогу до спадкоємців боржниці у строки, визначені частиною другою статті 1281 ЦК України, не пред`являв, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості як із ОСОБА_2 - спадкоємиці померлої боржниці, так і з ОСОБА_1 як поручителя має бути відмовлено з підстави, передбаченої частиною першою статті 559 ЦК України, у зв`язку із втратою кредитором права вимоги з підстав пропуску строку, визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України.
7.6. Тож Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком суду першої інстанції про підстави відмови у стягненні суми заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_1 , оскільки останній не надав згоди відповідати за кредитними зобов`язаннями у зв`язку зі зміною боржника у цьому зобов`язанні, зазначивши, що у цій справі вимоги до поручителя не підлягають задоволенню, оскільки кредитор не пред`явив вимоги до спадкоємців боржника у строк, визначений частиною другою статті 1281 ЦК України, у зв`язку із чим втратив право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за додатковим.
7.7. Жодних висновків у постанові 09 жовтня 2024 року в цій справі щодо правозастосування статті 523 ЦК України Велика Палата Верховного Суду не зробила зосередившись на тлумаченні статті 1281 ЦК України.
ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
8. Зауваження щодо змісту мотивувальної частини постанови
8.1. Погоджуюся загалом з висновками про часткове задоволення касаційної скарги та вирішенням справи по суті, проте вважаю, що Велика Палата Верховного Суду не сформулювала висновків щодо всіх правових питань, вирішення яких було необхідне у цій справі, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку щодо прийнятої постанови з таких міркувань.
8.2. У цій справі предметом розгляду є вимоги кредитора про стягнення заборгованості за кредитом до боржниці та її поручителів, які були заявлені в судовому порядку до смерті позичальниці, що сталася під час розгляду справи місцевим судом.
8.3. Ці вимоги суди попередніх інстанцій вирішили по-різному, застосувавши одні й ті самі положення статей 523, 1281 ЦК України, але врахувавши протилежні за змістом правові висновки касаційного суду щодо застосування цих норм.
8.4. Так, у рішенні від 06 березня 2023 року суд першої інстанції, встановивши, що банк довідався про смерть ОСОБА_6 03 лютого 2015 року, проте до ОСОБА_2 як спадкоємниці ОСОБА_6 вимог не пред`являв, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку, встановленого статтею 1281 ЦК України. Відмовляючи в частині задоволення вимог до ОСОБА_1 як поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що порука припнилася в силу положень статті 523 ЦК України, оскільки після заміни боржниці на її спадкоємицю, поручитель не надав згоди на забезпечення виконання зобов`язання останньою. Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
8.5. В апеляційній скарзі на це рішення позивач наголошував, зокрема, на неправильному застосуванні положень частини першої статті 523 ЦК України, стверджуючи, що ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин за встановлених обставин, адже у разі, якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя до настання умов, за яких порука припиняється, то відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилась у зв`язку з подальшою заміною боржника у порядку спадкування.
8.6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи 09 травня 2023 року нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що банк, дізнавшись про прийняття спадщини дочкою померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_2 з відповіді нотаріальної контори від 19 січня 2016 року, у лютому 2016 року подав заяву про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступниці ОСОБА_6 .
8.7. Задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що у разі, якщо у поручителя виник обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором до смерті позичальника, то відсутні правові підстави стверджувати, що порука припинилася відповідно до правил частини першої статті 523 ЦК України, оскільки можливі умови припинення поруки настали після виникнення обов`язку з погашення заборгованості, а отже, поручитель не може бути звільнений від відповідальності у зв`язку з подальшою смертю позичальника та відсутністю згоди поручителя відповідати за зобов`язаннями спадкоємця боржника. Аналогічних висновків за подібних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16-ц.
8.8. До того ж, на обґрунтування підстав касаційного оскарження касант, серед іншого, зазначав, що порука за зобов`язаннями ОСОБА_6 припинилася, оскільки спадкоємиця позичальниці є новим боржником за кредитним договором, на забезпечення виконання якою зобов`язань перед кредитором ОСОБА_1 згоди не давав, отже, відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
8.9. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2024 року, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у цій справі постало питання щодо застосування приписів частини першої статті 523 ЦК України у спірних правовідносинах, та стверджувала про необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14, шляхом його конкретизації та вказати, що:
- для з`ясування належного розуміння правила статті 523 ЦК України для оцінки спірних правовідносин вирішальним є визначення співвідношення моменту настання обставин, з якими пов`язується припинення поруки за правилами частини першої статті 523 ЦК України, та моменту пред`явлення формалізованої вимоги кредитором до поручителя;
- смерть позичальника, що настала після звернення кредитора до суду з відповідним позовом, та наступна заміна у спірних правовідносинах особи боржника його спадкоємцями не може призвести до припинення поруки ретроспективно у тому разі, якщо мало місце своєчасне пред`явлення вимоги до поручителя;
- у разі, якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється, то відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв`язку з подальшою заміною боржника у порядку спадкування.
8.10. Із цими мотивами погодилася Велика Палата Верховного Суду та в ухвалі від 27 березня 2024 року про прийняття справи до розгляду виснувала, що у спірних правовідносинах існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень частини першої статті 523 ЦК України.
8.11. Отже, застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 523 ЦК України у спірних правовідносинах було ключовим при вирішенні вимог до поручителів боржниці, а питання єдності судової практики щодо застосування цієї норми - основним мотивом прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
8.12. Саме тому, з моєї точки зору, Велика Палата Верховного Суду була зобов`язана за результатами касаційного перегляду справи сформулювати правовий висновок стосовно застосування у спірних правовідносинах приписів частини першої статті 523 ЦК України.
8.13. На моє переконання, формулювати правовий висновок щодо застосування цієї норми при вирішенні питання припинення / чинності поруки у зв`язку із заміною боржника в основному зобов`язанні внаслідок спадкового правонаступництва Велика Палата Верховного Суду мала з урахуванням такого.
8.14. Заміна боржника у зобов`язанні може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема, в порядку спадкування через його смерть.
8.15. Універсальний характер спадкового правонаступництва зумовлює перехід до спадкоємців усіх прав та обов`язків, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України.
8.16. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості одержаного у спадщину майна (частина перша статті 1282 ЦК України).
8.17. Отже, в порядку спадкування відбувається заміна боржника у зобов`язанні з кредитних правовідносин, відтак одночасно постає питання припинення поруки у разі установлення такого забезпечення зобов`язання померлого боржника.
8.18. На моє переконання, системний аналіз статей 553-556 ЦК України засвідчує, що законодавець визначає поруку як фідуціарний (довірчий) зв`язок між поручителем і боржником, пов`язаний з майновою сферою меншою мірою, ніж з особистою впевненістю поручителя у діях, платоспроможності і ділових якостях цього боржника.
8.19. Відповідно якщо боржником стає інша особа (незалежно від причини такої заміни), то цей зв`язок і довіра втрачаються, тому поручитель може бути не згодний забезпечувати виконання обов`язку новим боржником.
8.20. Згідно із частиною першою статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
8.21. Цією нормою встановлено загальне правило припинення поруки / застави внаслідок заміни боржника.
8.22. Законодавець у частині першій статті 523 ЦК на відміну від статті 520 цього Кодексу не ототожнює заміну боржника із переведенням боргу. За текстуальним тлумаченням її змісту дія цієї норми поширюється на всі випадки заміни боржника, у забезпеченому порукою чи заставою зобов`язанні, окрім винятків, передбачених законом.
8.23. Отже, у разі заміни боржника у зобов`язанні, забезпеченому порукою, за загальним правилом необхідна згода поручителя забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником незалежно від підстав такої заміни.
8.24. В аспекті порушуваного питання за правилом частини першої статті 523 ЦК України у разі смерті боржника за основним зобов`язанням, що забезпечено порукою, за наявності спадкоємця, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника (спадкоємця), якщо договір поруки прямо не містить такої згоди. Відсутність такої згоди має наслідком припинення поруки.
8.25. Вважаю, що для застосування іншого тлумачення, всупереч буквальному змісту правової норми статті 523 ЦК України, зокрема звуження сфери її застосування, мають бути вагомі підстави, яких наразі не вбачається.
8.26. У практиці Верховного Суду України, а в подальшому також Великої Палати Верховного Суду сформувався усталений підхід, згідно з яким кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), інакше (у разі відсутності згоди) забезпечувальний договір вважається припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України [див. постанови Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19)].
8.27. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14, не відступаючи від зазначених висновків, акцентувала, що спільну підставу для припинення поруки та застави (іпотеки) законодавець визначив у частині першій статті 523 ЦК України. У разі неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем первісного боржника) порука та/або іпотека визнаються припиненими.
8.28. Такі правові висновки кореспондують з підходом законодавця до регламентації правовідносин поруки шляхом внесення змін до відповідних правових норм, зокрема щодо винятків з універсальних приписів статті 523 ЦК України.
8.29. Так, із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII від 03 липня 2018 року статтю 559 ЦК України доповнено частиною п`ятою про те, що ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.
8.30. Цим Законом також уточнено у частині третій статті 559 ЦК України те, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.
8.31. Таким чином, законодавець уточнив лише виняток щодо чинності поруки, наданої боржнику - юридичній особі, яка ліквідується (частина п`ята статті 559 ЦК України).
8.32. Отже, на моє переконання, відсутні жодні законні та логічні підстави поширювати правила, аналогічні частині п`ятій статті 559 ЦК України, на боржників - фізичних осіб до прийняття відповідних законодавчих змін.
8.33. Аналогічно, за відсутності відповідної вказівки закону звернення з позовом до суду з вимогами до поручителя та/або боржника не є і не може бути достатньою підставою для збереження поруки у разі заміни боржника - фізичної особи, позаяк пред`явлення позову є насамперед юридичним фактом процесуального права і наразі цивільний закон не пов`язує із цим фактом жодних змін у відповідних матеріальних правовідносинах.
8.34. Ураховуючи наведене, на мою думку, у постанові за результатами розгляду справи Великій Палаті Верховного Суду слід було наголосити, що норма частини першої статті 523 ЦК України є універсальною і застосовується до всіх випадків заміни боржника у забезпеченому порукою / заставою зобов`язанні, окрім винятків із цього правила, визначених законом.
8.35. Тому сам по собі процесуальний факт заявлення позову не змінює матеріальних правовідносин, пов`язаних із заміною боржника у зобов`язанні, забезпеченому порукою, адже таке не випливає з відповідних матеріальних норм і логіки співвідношення матеріального і процесуального права.
8.36. Нагальна потреба у формулюванні таких правових висновків зумовлена діаметрально протилежною практикою касаційного суду щодо застосування приписів частини першої статті 523 ЦК України у подібних правовідносинах, на існування якої послалася Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 17 січня 2024 року, обґрунтовуючи підстави передачі цієї справи для розгляду Великій Палаті Верховного Суду.
8.37. Так, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що зокрема, у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про те, що у разі недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем) порука та/або іпотека визнаються припиненими.
8.38. Водночас існує інша судова практика. Зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 904/1163/15, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 524/3203/16, від 17 червня 2020 року у справі № 629/4053/15, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16, від 15 серпня 2023 року у справі № 210/3330/20 сформульовано правовий висновок про те, що у разі, якщо кредитор за життя позичальника шляхом подання позову до суду реалізував своє право вимоги до поручителя до настання умов, за яких порука припиняється, то відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв`язку з подальшою заміною боржника у порядку спадкування.
8.39. Як зазначала колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, питання щодо можливості відступу від правових висновків, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду не досліджувала.
8.40. Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій вирішували спір у цій справі із застосуванням частини першої статті 523 ЦК України та у касаційній скарзі відповідач 2 посилався саме на цю норму як підставу для відмови у позові до поручителів боржниці, абсолютно переконаний, що Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду цієї справи не могла не надати оцінку зазначеним правовим підставам вирішення спору та доводам касанта щодо припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 523 ЦК України, через ненадання поручителем згоди забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
8.41. Тож вважаю, що, не сформулювавши відповідних правових висновків щодо застосування частини першої статті 523 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду фактично не забезпечила виконання покладених на неї обов`язків як суд, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у справі та як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, основним завданням якого є забезпечення сталості та єдності судової практики.
8.42. З моєї точки зору усунення Великої Палати Верховного Суду від вирішення питання єдності правозастосування норми, щодо якої існують різні підходи у практиці касаційних судів, призводить до консервації невизначеності у правозастосуванні та не сприяє прогнозованості та розумній передбачуваності судової практики позаяк не усуває різновекторні підходи до тлумачення змісту частини першої статті 523 ЦК України у судовій практиці, зокрема, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 14 березня 2018 року у справі № 524/3203/16, від 17 червня 2020 року у справі № 629/4053/15, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16, від 15 серпня 2023 року у справі № 210/3330/20), що суперечить правовим висновкам щодо застосування цієї норми, викладеним у постановах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 (провадження № 14-44цс22).
8.43. Тож вважаю, що Велика Палата Верховного Суду вдалася до хибної практики, приділивши всю увагу тлумаченню положень статті 1281 ЦК України у попередній редакції, яка була чинна на час виникнення спору в цій справі та зазнала кардинальних змін згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII від 03 липня 2018 року (тобто більше ніж 6 років тому).
8.44. На моє переконання, сформульовані у постанові від 09 жовтня 2024 року Великої Палати Верховного Суду правові висновки позбавлені актуальності для судів нижчих інстанцій позаяк є незастосовними до правовідносин, врегульованих чинною з 2018 року редакцією статті 1281 ЦК України.
8.45. Отже, наголошую, що, незалежно від правових підстав задоволення касаційної скарги відповідача 2 у цій справі, за результатами її розгляду Великій Палаті Верховного Суду належало сформулювати правовий висновок щодо застосування частини першої статті 523 ЦК України саме задля дотримання принципу юридичної визначеності, забезпечення єдності і сталості судової практики.
8.46. Єдність розуміння та прогнозованість норм права забезпечується шляхом тлумачення їх застосування, мета якого полягає у розкритті дійсного змісту (сенсу, значення) правового тексту через чітке окреслення прав та обов`язків суб`єктів у юридичній справі, яка потребує вирішення.
8.47. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95.
8.48. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються [див. рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), від 21 жовтня 2013 року, заява № 20372/11, у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09].
8.49. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (див. рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «С.В. проти Сполученого Королівства» (S.W. v. тне United Kingdom), заява № 20166/92.
8.50. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справах «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France), заява № 17862/91 та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11].
8.51. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини» (Sahin and Shahin v. Turkey), 13279/05).
8.52. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
8.53. За частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
8.54. Велика Палата Верховного Суду мала б враховувати наведені висновки ЄСПЛ при визначенні власної ролі у реалізації основних завдань, покладених на Верховний Суд, зокрема, щодо забезпечення сталості та єдності судової практики.
8.55. Однакове застосування закону всіма інституціями, зокрема судом, забезпечує загальнообов`язковість законодавчих приписів, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
ІІІ. ВИСНОВКИ
9. Ураховуючи наведене, вважаю, що приймаючи постанову в цій справі, Велика Палата Верховного Суду повинна була в обов`язковому порядку сформулювати правовий висновок з питання застосування частини першої статті 523 ЦК України, для вирішення якого прийняла справу до свого розгляду.
10. На моє переконання, з урахуванням викладеного вище, при прийнятті постанови Велика Палата Верховного Суду мала підстави сформувати такий правовий висновок щодо застосування частини першої статті 523 ЦК України:
«За текстуальним тлумаченням частини першої статті 523 ЦК України дія цієї норми поширюється на всі випадки заміни боржника у забезпеченому порукою чи заставою зобов`язанні, окрім винятків, передбачених законом.
Тому за правилом частини першої статті 523 ЦК України у разі смерті боржника за основним зобов`язанням, що забезпечено порукою, за наявності спадкоємця, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника (спадкоємця), якщо договір поруки прямо не містить такої згоди. Відсутність такої згоди має наслідком припинення поруки».
Суддя О. О. Банасько
