Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 552/499/17
провадження № 61-525св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя - доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним та зустрічним позовами - виконавчий комітет Київської районної у місті Полтаві ради,
відповідачі за первісним позовом: комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради, Полтавська міська рада, Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Литовченко Роман Вікторович, на рішення Київського районного суду м. Полтави, у складі Турченко Т. В., від 16 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Пікуля В. П., Триголова В. М., від 03 грудня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради (далі - КП «ЖЕО № 2»), Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради про відшкодування моральної шкоди, покладення обов`язку розприватизації квартири, реєстрацію в квартирі.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що вона проживала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 із 1970 року до кінця 1984 року. У зв`язку із направленням на роботу в Сахалінську область, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі, за нею була заброньована жила площа в зазначеній квартирі. У період з 08 грудня
1984 року по 06 листопада 2012 року житлова площа зберігалась за нею на підставі бронювання. Останнє охоронне свідоцтво було їй видано 25 вересня 2009 року строком до 06 листопада 2012 року.
Однак КП«ЖЕО №2» видало ОСОБА_4 довідки № 1/559 та № 1/643, без зазначення відомостей про інших осіб, які мають право на користування цієї квартирою та зареєстровані в ній. На підставі вказаних довідок
ОСОБА_4 , без її згоди, переоформив на себе особистий рахунок на квартиру та одноосібно приватизував квартиру.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2017 року у справі № 552/1770/14-ц визнано незаконними та скасовано рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві № 44 від 11 лютого
2013 року про переоформлення особового рахунку на спірну квартиру з ОСОБА_5 на ОСОБА_4 , визнано недійсним розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради № 96
від 20 березня 2013 року про передачу спірної квартири у власність
ОСОБА_4 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на цю квартиру від 25 березня 2013 року.
Вказувала, що у зв`язку із видачею зазначених довідок, на підставі яких була проведена незаконна приватизація спірної квартири, КП «ЖЕО № 2» завдало їй моральну шкоду, яка полягає в незаконному позбавленні житла, перенесених стражданнях, хворобах та нервових потрясіннях.
Посилалась на те, що рішенням апеляційного суду в справі № 552/1770/14-ц встановлено, що за нею зберігається право користування квартирою АДРЕСА_1 та вважала, що зазначена квартира має бути розприватизована, а вона має законне право бути зареєстрованою в цій квартирі.
З урахуванням поданих уточнень, позивач просила суд:
1) стягнути із КП «ЖЕО №2» Полтавської міської ради 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;
2) зобов`язати Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради та Полтавську міську раду розприватизувати квартиру
АДРЕСА_1 ;
3) визнати за нею право на реєстрацію в квартирі АДРЕСА_1 та зареєструвати її в цій квартирі.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2017 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості співвідповідача за позовом ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 31 травня 2017 року виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради залучено до участі у справі в якості співвідповідача за позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання трудових договорів недійсними, визнання недійсним охоронного свідоцтва та визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 січня 2014 року він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі продажу, який укладений між ним та ОСОБА_4
25 вересня 2009 року виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради видав ОСОБА_1 охоронне свідоцтво № 1 на підставі заяви, яка надійшла до виконавчого комітету 22 вересня 2009 року. До заяви додавались документи, а саме: підроблений трудовий договір від 01 листопада 2009 року, між ОСОБА_1 та обласною державною установою (далі - ОДУ) «Вуглегірський лісхоз», підроблене клопотання від імені директора ОДУ «Вуглегірський лісхоз» ОСОБА_6 без зазначення дати і вихідного номера.
У 2012 році ОСОБА_1 знову звернулась до виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради з новим підробленим трудовим договором від 01 жовтня 2012 року та клопотанням.
Зазначені документи є підробленими, оскільки ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з ОДУ «Вуглегірській лісхоз», яке 09 листопада
2007 року було ліквідовано, а ОСОБА_6 був директором цього підприємства лише до 05 червня 2007 року та не міг підписати документи у 2009 та 2012 роках, оскільки помер у 2007 році.
Вважав, що відсутність трудових відносин та недійсність трудових договорів є підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на бронювання житла.
Стверджував, що ОСОБА_1 втратила право користування квартирою в
2007 році, оскільки залишилася проживати в іншій країні, а до України повернулася лише у 2013 році. Також звертав увагу на те, що 03 березня
2015 року ОСОБА_1 купила будинок АДРЕСА_2 та проживає в ньому. Син позивача - ОСОБА_4 продав спірну квартири, а тому ОСОБА_1 втратила право користування житлом, як член сім`ї колишнього власника.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1) визнати недійсними трудові договори, між ОСОБА_1 та ОДУ «Вуглегірський лісхоз» від 01 листопада 2009 року та від 01 жовтня 2012 року;
2) визнати недійсним охоронне свідоцтво № 1, видане виконавчим комітетом Київської районної в м. Полтаві ради на ім`я ОСОБА_1 25 вересня
2009 року для бронювання квартири АДРЕСА_1 ;
3) визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права щодо розприватизації квартири АДРЕСА_1 , оскільки чинне законодавство України не передбачає такого порядку. Видача КП «ЖЕО №2» довідки № 1/559 від 15 лютого 2013 року та довідки № 1/643 від 22 лютого 2013 року не завдало позивачу моральної шкоди, оскільки ці довідки лише фіксують склад сім`ї та родинні відносини на підставі поданих громадянами документів. Судом також зазначено про те, що позивач не має права на реєстрацію у спірній квартирі у зв`язку із перебуванням її у власності ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , районний суд виходив із того, що строк дії оспорюванних трудових договорів і охоронного свідоцтва сплив, і вони не порушують права та інтереси позивача за зустрічним позовом. Крім того встановивши, що ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживає та не зареєстрована, суд вказав на неможливість визнання її такою, що втратила право користування цим житлом в судовому порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону. Судом апеляційної інстанції також враховано, що ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, а тому не має права на приватизацію житла в Україні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій в січні 2020 року до Верховного Суду,
представник ОСОБА_1 - адвокат Литовченко Р. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог первісного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Полтави.
У січні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та її представника, що порушило право на справедливий суд.
Звертає увагу на те, що у виданих КП «ЖЕО № 2» Полтавської міської ради довідках всупереч вимог пункту 19 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, ОСОБА_1 не зазначено як тимчасово відсутню особу, за якою зберігається право на житло. Вважає, що внаслідок видачі саме цих довідок позивачу завдано моральної шкоди, оскільки вони стали підставою для незаконної приватизації житла та позбавлення позивача права користування житлом.
Зауважує, що договір найму квартири укладений із ОСОБА_1 не розірваний, а в судовому порядку ОСОБА_1 не визнано такою, що втратила право користування спірним житлом.
Вважає, що ОСОБА_1 має право на проживання в спірній квартирі, незважаючи на перебування її у власності ОСОБА_2 .
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2019 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Доводи осіб, що подали відзиви на касаційну скаргу
У поданих в лютому 2020 року відзивах на касаційну скаргу, Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, КП «ЖЕО № 2» та ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив Управління мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Законом не передбачено можливості розприватизації квартири. Позовні вимоги щодо реєстрації місця проживання в чужій квартирі є посяганням на право приватної власності іншої особи..
Відзив КП «ЖЕО № 2» мотивований тим, що відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджено наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, у довідках про зареєстрованих осіб, про склад сім`ї наймача інформація про наявність охоронного свідоцтва не зазначається. КП «ЖЕО № 2» не було відомо про наявність охоронного свідоцтва, виданого на ім`я ОСОБА_1 . Довідка про зареєстрованих осіб не належить до правових актів та факт її видачі не спричиняє будь-яких дій, які могли завдати позивачу моральну шкоду. Доводи касаційної скарги про те, що із ОСОБА_1 не розірвано договір найму, не відповідають дійсності.
Відзив ОСОБА_2 мотивований тим, що він придбав спірну квартиру у
2014 році, а тому всі члени сім`ї продавця ( ОСОБА_4 ) втратили право користування цим житлом. Договір купівлі-продажу спірної квартири є чинним. Твердження ОСОБА_1 про те, що право користування спірною квартирою визнано за нею в судовому порядку є безпідставним та не відповідає дійсності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
У зв`язку з направленням на роботу в Сахалінську область, що прирівнюється до районів Крайньої Півночі, за ОСОБА_1 була заброньована житлова площа в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується охоронним свідоцтвом від 08 грудня 1984 року.
У період з 08 грудня 1984 року по 06 листопада 2012 року вказана житлова площа на підставі охоронного свідоцтва зберігалась за ОСОБА_1 . За час дії броні квартиронаймачами за договором найму цієї квартири спочатку був батько позивача - ОСОБА_7 , а із 06 квітня1994 року квартиронаймачем стала ОСОБА_1 .
В подальшому за заявою ОСОБА_1 та на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 138 від 20 квітня 1999 року квартиронаймачем спірної квартири стала мати ОСОБА_1 -
ОСОБА_5 .
Рішенням виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради
№ 577 від 13 листопада 2012 року ОСОБА_1 було відмовлено в продовженні охоронного свідоцтва.
12 лютого 2013 року квартиронаймачем спірної квартири став син позивача ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 44 від 12 лютого 2013 року.
15 лютого 2013 року КП «ЖЕО № 2» видало ОСОБА_4 довідку № 1/559 про те, що останній є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 та за вказаною адресою інші зареєстровані особи відсутні.
22 лютого 2013 року КП «ЖЕО № 2» видало ОСОБА_4 довідку № 1/643 про склад сім`ї наймача та займані приміщення, згідно з якою в квартирі АДРЕСА_1 постійно мешкає та має право на приватизацію житла лише він.
22 лютого 2013 року ОСОБА_4 звернувся до органу приватизації із заявою про оформлення в приватну власність квартири АДРЕСА_1 , додатком до якої була довідка № 1/643
від 22 лютого 2013 року про склад сім`ї.
25 березня 2013 року на підставі розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради відділу обліку, розподілу та приватизації житла № 96 ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
24 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року у справі № 552/7096/15-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування довідки № 1/559
від 25 лютого 2013 року про зареєстрованих осіб та довідки № 1/643 від 22 лютого 2013 року про склад сім`ї наймача, які видані КП «ЖЕО № 2»
ОСОБА_4 .
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2017 року у справі № 552/1770/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано незаконним рішення виконавчого комітету Київської районної
у м. Полтаві ради № 44 від 11 лютого 2013 року про переведення особового рахунку на спірну квартиру із ОСОБА_5 на
ОСОБА_4 ;
- визнано недійсними розпорядження виконкому Полтавської міської ради відділу обліку, розподілу та приватизації житла № 96 від 20 березня 2013 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 та свідоцтво про право власності на зазначену квартиру від 25 березня 2013 року, видане на ім`я
ОСОБА_4 ;
- стягнуто із виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй рішенням виконавчого комітету Київської районної у
м. Полтаві ради № 44 від 11 лютого 2013 року про переведення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 без її особистої на те згоди, як особи тимчасово відсутньої, за якою зберігалося право користування квартирою;
- стягнуто із Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради на користь
ОСОБА_1 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй розпорядженням відділу обліку, розподілу та приватизації житла виконкому Полтавської міської ради № 96 від 20 березня 2013 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 без її на те згоди як особи, тимчасово відсутньої, за якою зберігається право користування квартирою, і видачею свідоцтва про право власності на зазначену квартиру від 25 березня 2013 року, яке видане на ім`я ОСОБА_4 .
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 25 березня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі № 552/126/15-ц за її позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та Територіальної громади міста в особа Полтавської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та вселення у квартиру. Провадження у справі
№ 552/126/15-ц закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції станом на 25 березня 2015 року) згідно з якими суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо вимог про стягнення із КП «ЖЕО №2» моральної шкоди
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Звертаючись до суду, позивач вказала, що незаконна видача КП «ЖЕО № 2» довідок № 1/559 від 15 лютого 2013 року та № 1/643 від 22 лютого 2013 року стало підставою для подальшої незаконної приватизації та відчуження спірної квартири, внаслідок чого їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 300 000 грн.
Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області
від 31 липня 2017 року у справі № 552/7096/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування зазначених довідок - відмовлено, з посиланням на те, що їх зміст не містить зобов`язуючих (розпорядчих) приписів щодо цивільних прав та обов`язків позивача.
Разом із тим, право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди завданої приватизацією спірної квартири відновлено рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2017 року у справі № 552/1770/14-ц.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності позовних вимог в цій частині, оскільки зміст довідок № 1/559 від 15 лютого 2013 року та № 1/643
від 22 лютого 2013 року не містить зобов`язуючих (розпорядчих) приписів щодо цивільних прав та обов`язків позивача, а питання щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої органами місцевого самоврядування в результаті переведення особового рахунку та приватизації квартири, вже вирішено в іншій справі.
Щодо вимог про зобов`язання Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради та Полтавську міську раду «розприватизувати» спірну квартиру
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Приватизація житлових приміщень відбувається відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 369 від 16 грудня 2009 року.
Вказані нормативні акти визначають порядок здійснення процедури приватизації та перелік необхідних документів, проте в них не передбачено здійснення процедури розприватизації, як зворотного механізму приватизації.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів, прийнятими у межах їхньої компетенції.
В разі незгоди із проведеною приватизацією житлового приміщення належним способом захисту порушеного права є зокрема оспорення рішення органів місцевого самоврядування стосовно приватизації житла і свідоцтва про право власності, виданого на підставі зазначеного рішення та відповідні вимоги ОСОБА_1 вже вирішені рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2017 року у справі № 552/1770/14-ц.
Крім того за наявності чинного договору купівлі-продажу квартири від 24 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 сама по собі «розприватизація» не є ефективним способом захисту прав позивача, які вона вважала порушеними.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вимогою «розприватизувати» спірну квартиру, обрала неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Щодо вимог про визнання за ОСОБА_1 права на реєстрацію в квартирі АДРЕСА_1 та її реєстрацію в цій квартирі
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, зокрема документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї.
Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24 січня 2014 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , власником квартири АДРЕСА_1 є
ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 25 березня 2015 року у зв`язку із відмовою позивача від позову закрито провадження у справі
№ 552/126/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та Територіальної громади міста в особа Полтавської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним та вселення у квартиру.
Згідно документів наданих позивачем, вона є громадянкою Російської Федерації, зареєстрована в с. Надеждино Сахалінської області, а також має посвідку на постійне проживання в Україні та зареєстроване місце проживання в України у с. Федорівка Карлівського району Полтавської області.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою (пункт 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року).
Суд не є органом, який здійснює реєстрацію місця проживання фізичних осіб.
Тлумачення статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свідчить, що реєстрація місця проживання особи, є адміністративним актом, який ґрунтується на волевиявленні особи, яка бажає бути зареєстрована в певному житлі та документах, які підтверджують право на проживання в такому житлі.
Натомість у розглядуваній справі ОСОБА_1 не заявлялись, а судами не вирішувались позовні вимоги про вселення у спірну квартиру, визнання права на користування або усунення перешкод у користуванні житлом.
Власником спірної квартири є ОСОБА_2 , який заперечує проти реєстрації ОСОБА_1 у належній йому квартирі.
Договір купівлі-продажу квартири від 24 січня 2014 року за яким ОСОБА_2 набув право власності на квартиру недійсним не визнавався.
Відомості про укладення договору найму житла між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якої була би спірна квартира, в матеріалах справи відсутні.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимог в цій частині.
Щодо проведення судом першої інстанції судового засідання 16 вересня
2019 року без участі позивача
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про порушення права на доступ до суду, як складової права на справедливий суд передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції мав відкладати судове засідання 16 вересня 2019 року або зупиняти провадження у справі з тих підстав, що ОСОБА_1 знаходиться (працює) за кордоном є помилковими, зважаючи на те, що перебування позивача за межами України пов`язано із тим, що вона є громадянкою Російської Федерації де має місце роботи та зареєстроване місце проживання.
Про час та місце судового засідання 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 повідомлена належним чином.
Судове провадження в справі № 552/499/17 було розпочато у січні 2017 року, а отже до вересня 2019 року ОСОБА_1 , мала достатньо часу для доведення своєї позиції в суді, при цьому вона була забезпечена правничою допомогою та користувалася послугами самостійно обраного представника - адвоката Литовченка Р. В.
Крім того позивачем реалізовано право на апеляційний перегляд справи. Апеляційним судом було забезпечено проведення відкритого судового засідання в якому брав участь, у тому числі, і представник ОСОБА_1 .
За таких обставин, наведені в касаційні скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального або допущені такі порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Литовченко Роман Вікторович, залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович
