Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 серпня 2022 року
у справі № 990/94/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо неможливості судового розгляду вимоги про зобов’язання Верховної Ради України привести нормативне регулювання, установлене положеннями КК України, у відповідність до Конституції України та рішень Європейського суду з прав людини
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо невиконання рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 березня 2019 року у справі «Петухов проти України (№ 2)» (заява № 41216/13), від 11 березня 2021 у справі «Дембо та інші проти України» (заява № 2778/18 та 46 інших), від 18 листопада 2021 року у справі «Токар та інші проти України» (заява № 22356/20 та 7 інших) та Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 (справа № 3-349/2018/4800/18, 1328/19, 3621/19, 6/20) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України (далі - КК), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 КК та за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 КК (справа про перегляд вироку особи, караної на довічне позбавлення волі);
- зобов'язати ВРУ протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК, у відповідність із Конституцію України, рішеннями ЄСПЛ від 12 березня 2019 року у справі «Петухов проти України (№ 2)» (заява № 41216/13), від 11 березня 2021 у справі «Дембо та інші проти України» (заява № 2778/18 та 46 інших), від 18 листопада 2021 року у справі «Токар та інші проти України» (заява № 22356/20 та 7 інших) та Рішенням Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 (справи № 3-349/2018/4800/18, 1328/19, 3621/19, 6/20) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 КК, ОСОБА_4, ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 КК та за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 КК (справа про перегляд вироку особи, караної на довічне позбавлення волі);
- стягнути з ВРУ за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду кожному в розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн, завдану їм протиправною бездіяльністю ВРУ та дискримінацією за «іншою ознакою», яка триває протягом 18 років, тобто з дня постановлення щодо них вироку Апеляційного суду Черкаської області від 24 березня 2004 року у справі № 1-4/2004, яким призначено покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, внаслідок прийняття ВРУ 5 квітня 2001 року Закону № 2341-III з неконституційними нормами (статті 81 та 82 КК).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
ОЦІНКА СУДУ
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ встановлені статтею 266 КАС. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України.
Положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, ВРУ, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції.
Здійснюючи законотворчу діяльність, ВРУ не виконує владних управлінських функцій, які можуть бути предметом оскарження.
У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України указав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.
Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
ВИСНОВКИ: дії ВРУ щодо реалізації законотворчої функції (розгляд законопроекту шляхом голосування) не є владно-управлінськими, відтак предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.
Вимога позивачів про зобов`язання ВРУ привести нормативне регулювання, установлене положеннями КК, у відповідність із Конституцією України, рішеннями ЄСПЛ пов`язана саме із вчиненням ВРУ дій, які віднесено до законотворчої діяльності, контроль за якою, як указано вище, знаходиться поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: повноваження парламенту, спори з ВРУ, право на доступ до суду
