Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 жовтня 2024 року
у справі № 320/12314/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів за позовом контролюючого органу про визнання недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання
ФАБУЛА СПРАВИ
Головне управління ДПС у звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айкаріплюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дінекс 2020», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віалон Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Якісний Системний Сервіс 2020» про визнання недійсними договорів поставки, стягнення коштів.
Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, відмовлено у відкритті провадження за позовом Головного управління ДПС.
ОЦІНКА СУДУ
За загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, про захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.
Зі змісту адміністративного позову вбачається, що матеріально-правовою підставою позовних вимог контролюючим органом визначено норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, а фактичною - те, що оспорюваний договори укладені відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов'язань.
Згідно частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.
Натомість, до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.
У пункті 4 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
ВИСНОВКИ: у цій справі суб'єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочини (договори), укладений суб'єктами приватного права (господарюючими суб'єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.
Спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.
Враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб'єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила визначення судової юрисдикції, спори за позовом податкових органів, господарська юрисдикція
