Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 лютого 2026 року
у справі № 910/7133/25
Господарська юрисдикція
Щодо знесення об'єкта самочинного будівництва на підставі ч. 4 ст. 376 ЦПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Приватного підприємства "НИВА" (далі - ПП "НИВА") про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні об`єктом екомережі - земельною ділянкою водного фонду на вул. Борщагівській, 95б у Шевченківському районі м. Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації прав власності ПП "НИВА на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, з одночасним припиненням права власності ПП "НИВА" на нього; закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю та зобов`язання ПП "НИВА" знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною.
Рішенням господарського суду позов задоволено.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишено без змін із тих самих підстав.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частин 1- 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту
Ураховуючи положення частин 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).
Рішення третейського суду не могло та не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка, як установили суди, належить територіальній громаді та знаходиться в прибережній захисній смузі річки Либідь і на яку (земельну ділянку) розповсюджується особливий порядок використання.
Водночас, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, будівництво на спірній земельній ділянці проведено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт; рішення Київською міською радою щодо передачі земельної ділянки під це майно у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймалося; особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, спірна будівля є самочинно збудованим об`єктом, а тому у відповідача не виникло та не могло виникнути права власності на неї.
У силу видимого місця розташування спірної будівлі відповідач, проявивши принаймні розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності, яка знаходиться в прибережній захисній смузі річки Либідь. Однак, проігнорувавши це, у такий спосіб він фактично взяв на себе ризики, пов`язані, в тому числі, з можливим знесенням самочинно збудованого об`єкта будівництва.
ВИСНОВКИ: з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, суди дійшли висновку, що розміщення на земельній ділянці, на яку до того ж розповсюджується особливий порядок використання, спірного об'єкта самочинного будівництва (автомийки), порушує умови землекористування та він підлягає знесенню на підставі частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист земельних прав, реєстрація речових прав, правовий режим самочинного будівництва
