Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 травня 2025 року
у справі № 918/938/23
Господарська юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав у справі про повернення захисних споруд цивільного захисту з приватної у державну чи комунальну власність
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор" в інтересах держави в особі міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунсервіс", в якому просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений Фондом комунального майна та товариством покупців членів трудового колективу орендного виробничо-комерційного підприємства (ОВКП) "Здолбунсервіс" в частині включення до площі підвального приміщення площі протирадіаційного укриття, що становить 150 кв.м.;
- зобов`язати Товариство повернути на користь ї об`єднаної територіальної громади в особі Міської ради протирадіаційне укриття площею 150 кв.м., що знаходиться в приміщенні підвального поверху Будинку побуту.
Позовні вимоги Прокурор узагальнено обґрунтовував доводами про те, що станом на момент укладення оспорюваного договору захисні споруди цивільного захисту (протирадіаційні укриття) були віднесені до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим такі об`єкти не могли відчужуватися із державної чи комунальної власності у приватну. Однак, всупереч законодавчих заборон у спірних правовідносинах, захисну споруду цивільного захисту комунальної власності (протирадіаційне укриття) було неправомірно приватизовано.
Господарський суд рішенням у його задоволенні відмовив.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Здійснивши новий розгляд справи, апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення господарського суду в частині позовних вимог про повернення майна (відмова у задоволенні позову) у комунальну власність (з урахуванням відповідних мотивів) залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У спорах щодо повернення об`єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема протирадіаційними укриттями як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України), не дотримано ані першої, ані другої умови неможливості заволодіння порушником нерухомим майном.
Пунктом 20 Декрету Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31.12.1992 № 26-92), в редакції на час виникнення спірних відносин до такого переліку було віднесено протирадіаційні споруди. Відповідно до частини 12 статті 32 чинного Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню) (хоча допускається приватизація (відчуження) споруд подвійного призначення державної та комунальної власності).
Водночас ані на час укладення договору, предмет якого становило комунальне майно ОВКП "Здолбунівсервіс", ані на час розгляду цієї справи, законом не було заборонено знаходження захисних споруд у приватній власності (наприклад, якщо такі споруди створені приватним власником). Більше того, ціла низка положень Кодексу цивільного захисту України вказує на можливість приватної власності на такі споруди (частини 8, 15 - 18 статті 32 зазначеного Кодексу).
Не виконана у спірних правовідносинах і друга умова - наявність зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на захисні споруди є неможливим в принципі.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
При цьому рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У цій справі Відповідач є особою, за якою зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об`єкта. Натомість територіальна громада, за якою не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між Міською радою і Товариством щодо спірного майна відсутні, адже останнє набуло спірне майно від власника, який його придбав, шляхом внесення до статутного капіталу створеного ним товариства. Звідси належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, за яким зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості.
ВИСНОВКИ: особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об`єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об`єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: способи судового захисту, речово-правові способи захисту, правовий режим захисних споруд
