Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 вересня 2025 року
у справі № 910/2546/22
Господарська юрисдикція
Щодо ефективності захисту шляхом подання позовної вимоги про оскарження наказу Мін’юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
Фабула справи: ТОВ «Герман-Агро» і ТОВ «Еконива» звернулись з позовом до Мін`юсту, в якому просили визнати протиправним і скасувати його наказ «Про задоволення скарги» з урахуванням внесених до нього змін та зобов'язати відповідача не пізніше наступного дня з дня надходження судового рішення поновити в Реєстрі шляхом внесення відповідних відомостей права оренди позивача-1 та права суборенди позивача-2, які припинені на підставі Наказу.
Господарський суд рішенням задовольнив позов повністю.
Апеляційний господарський суд ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні вимог позивачів, а також їхніх заяв щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Герман-Агро» і ТОВ «Еконива» вказують, що апеляційний суд неправильно застосував ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в поєднанні з положеннями Порядку при вирішенні питання щодо наявності підстав прийняття Мін'юстом до розгляду доповнень до Скарги.
Правова позиція Верховного Суду: диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню господарського судочинства, яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору.
Беручи до уваги, що сторони цього спору (позивачі та ТОВ «Агро-Лан») не пов`язані зобов`язальними відносинами, та виходячи з мети позову про скасування Наказу з подальшими змінами як такого, що мав наслідком скасування реєстрації за ТОВ «Герман-Агро» і ТОВ «Еконива» речових прав, а також наведених у позові обґрунтувань, заявлену позивачами вимогу слід інтерпретувати як спрямовану на введення їх у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
Крім того, чинний абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін`юсту, прийнятого відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, посадовою особою Мін`юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін`юсту, прийнятого згідно з п. 1 ч. 7 ст. 37 Закону, посадова особа Мін`юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права.
Висновки: позовну вимогу про оскарження наказу Мін`юсту можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Відтак зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.
Ключові слова: належний відповідач, склад сторін спору, учасники судового провадження
