Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 січня 2026 року
у справі № 902/1302/22(902/65/25)
Господарська юрисдикція
Щодо порушення принципу добросовісності внаслідок заперечення дійсності договору після його фактичного визнання
ФАБУЛА СПРАВИ
У межах справи за заявою ОСОБА_2 про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" фізична особа ОСОБА_1 (далі - Позивач) подала позов про визнання неукладеним та недійсним договору поруки (далі - Договір), укладеного між Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна" та Боржником, здійснивши повернення виконаного за недійсним правочином.
Господарський суд вирішив позов задовольнити частково: визнати Договір недійсним, а у позові про визнання Договору неукладеним - відмовити.
Апеляційний господарський суд постановив: скасувати рішення господарського суду в частині рішення про визнання недійсним Договору та прийняти в цій частині нове рішення - про відмову в позові; із залишенням без змін решти рішення господарського суду.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом спору став укладений між сторонами договір поруки, який заперечується Позивачем з тих підстав, що Позивачка цей Договір не укладала та не підписувала, а тому не дотримано письмової форми вчинення оспорюваного правочину, чим порушено статтю 207 ЦК України.
Відповідно ж до приписів частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однією з основних засад законодавства є добросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
Зокрема доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України, аналогічно частина перша статті 44 ЦПК України).
ВИСНОВКИ: в іншій справі за участі як сторін тих самих осіб, що і у цій справі, за вимогами про стягнення з Позивачки як з поручителя за оспорюваним у цій справі Договором заборгованості Позивачка хоча і заперечувала відповідне зобов`язання, що виникло у неї як у поручителя за оспорюваним у цій справі Договором (поруки), однак не заперечувала при цьому і факт, і обставини укладення оспорюваного у цій справі Договору (поруки), що свідчить про непослідовність та суперечливість поведінки та аргументів Позивачки у цій справі стосовно факту та обставин укладення оспорюваного Договору.
Тож, Позивачка, звернувшись із позовом у цій справі та заявивши вимоги про недійсність Договору (поруки) з підстав відсутності волевиявлення Позивачки на його укладення (з посиланням на відсутність її підпису на Договорі), діяла всупереч власній поведінці та аргументам в іншій справі.
Суд погоджується з правильним та обґрунтованим висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання Договору недійсним з підстав відсутності волі Позивачки на його укладення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: межі здійснення цивільних прав, недійсність правочинів, оспорювання укладення договору
