УХВАЛА
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 826/13632/18
адміністративне провадження № К/9901/25098/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року
у справі № 826/13632/18
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та забезпечення реєстраційних процедур управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Савченко Анни Олександрівни,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та забезпечення реєстраційних процедур управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Савченко А. О., в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та забезпечення реєстраційних процедур управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Савченко А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 червня 2018 року індексний номер 41593791;
- скасувати запис про право власності: 26607808 від 12 червня 2018 року, внесеного Державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та забезпечення реєстраційних процедур управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Савченко А. О.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року позов задоволено частково.
14 березня 2019 року представником ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій просив стягнути на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 25 000,00 грн.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 13 травня 2021 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2019 року залишено без змін.
06 липня 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №400/3917/19.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом питання розподілу судових витрат суд розв`язує у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Одночасно КАС України передбачені випадки, коли суд може розв`язати питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме:
1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (ч. 3 ст.143 КАС України);
2) у разі постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (ч. 6 ст. 143 КАС України);
3) якщо це питання не було розв`язане (п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України).
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, то, відповідно, порядок його оскарження є таким, як і для рішення по суті.
Отже, у процесі розв`язання питання про можливість відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, якою переглянуто додаткове судове рішення суду першої інстанції вирішальним є надання оцінки можливості касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов`язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні й такі обставини не встановлені Верховним Судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення не відповідають правовим позиціям, які висловлені у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі №910/4201/19, від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 03 березня 2021 року у справі №640/18964/17, від 13 травня 2021 року у справі №826/13632/18.
Скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, Верховний суд зазначив, що судом апеляційної інстанції не встановлювались обставини та не надавалась оцінка щодо наявності чи відсутності документів, що свідчать про фактичну оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, які мають бути оформлені у встановленому законом порядку (зокрема, у вигляді квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення або іншого банківського документу, касового чеку).
Суд апеляційної існтанції в оскаржуваному рішенні від 01 червня 2021 року зазначив, що на підтвердження оплати позивачем послуг Адвокатського бюро «Ярослав Шпортило» в заяві про ухвалення додаткового рішення заявник посилався на банківську виписку за період з 22 серпня 2018 року по 28 серпня 2018 року. Однак, дану виписку не прийнято судом як доказ сплати позивачем послуг на правничу допомогу саме у цій справі, оскільки така не відповідає зазначеним вимогам Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 та не свідчить сплату саме ОСОБА_1 . Адвокатському бюро «Ярослав Шпортило».
Отже судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення враховано висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 13 травня 2021 року у цій справі, а тому посилання скаржника на вищезазначені правові позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у даному випадку є переоцінкою встановлених судами у справі обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 01 липня 2020 року у справі №160/608/19, від 07 вересня 2020 року у справі №500/2236/19, від 30 листопада 2020 року у справі №620/1885/20.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовано у касаційній скарзі, а тому відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 12, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі № 826/13632/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та забезпечення реєстраційних процедур управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Савченко Анни Олександрівни, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко
