КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа 754/5554/16-ц
провадження № 22-ц/824/695/2021
03 березня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Гайворонському В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська ОСОБА_2 Володимирівна про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в складі судді Панченко О. М.,
встановив:
22.04.2016 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 31 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Посилались на ті підстави, що 09.04.2013 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» ( далі - ТОВ «Каса народної допомоги») було укладено кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13, відповідно до умов якого ними було отримано кредит на загальну суму 250 000 грн.
У забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Каса народної допомоги» 09.04.2013 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., згідно з яким в іпотеку було передано належне їм нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
В рамках даного договору було оформлено та видано іпотекодержателю ТОВ «Каса народної допомоги» заставну серії АА №000137 від 09 квітня 2013 року, що надає право кредитору в разі невиконання зобов`язання за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.
В квітні 2016 року їм стало відомо, що квартиру АДРЕСА_1 продано ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 31.03.2016, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
Зазначили, що при укладенні цього договору їх не було повідомлено про намір реалізувати предмет іпотеки, чим порушено їх права.
15.06.2016 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про уточнення підстав позовних вимог.
Зазначили, що при посвідченні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 приватним нотаріусом не було враховано наявність постанови старшого державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Верхушевої Р. М. від 09.06.2015 про накладення арешту на все майно ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 55 665,42 грн.
08.11.2016 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою про зміну підстав та збільшення позовних вимог, в якій просили суд: визнати недійсним кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.13, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 з моменту його укладення; визнати недійсним договір іпотеки від 09.04.13, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований за реєстровим № 3759; виключити з реєстру іпотек і заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка була предметом договору іпотеки від 09.04.2013; визнати недійсним договір № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25.02.2016 р. купівлі-продажу заставної, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 31.03.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований за реєстровим №417; витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Посилались на ті підстави, що при укладенні кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.13 ТОВ «Каса народної допомоги» приховала повну інформацію про сукупну вартість кредиту для здійснення свідомого вибору схеми кредитування і не зазначило реальний відсоток по кредиту, чим ввело в оману щодо реальної процентної ставки, сукупної вартості кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту, інших складових частин істотної умови, кінцевої суми кредиту; встановило дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки із застосуванням формули зі змінними величинами; встановило дискримінаційні умови стосовно застосування коефіцієнта валютного ризику, поклавши всі валютні ризики на позивача. Кредитний договір був укладений з порушенням вимог ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що відповідно до ч.1 ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Враховуючи, що на забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки, останній відповідно до вимог ч. 2 ст. 548 ЦК України також підлягає визнанню недійсним.
Додатково зазначили, що на час укладення договору іпотеки спірна квартира була і є єдиним місцем проживання дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок укладення договору іпотеки порушено її права на житло.
При розгляді справи просили врахувати постанову Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа №6-57цс12) про те, що боржник вважається належним чином повідомленим, коли банком не лише відправлено на адресу боржника претензію, але й доведено факт її вручення адресатові під розпис.
Враховуючи те, що кредитний договір, на забезпечення якого було укладено договір іпотеки, підлягає визнанню недійсним, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсним підлягає визнанню й договір купівлі-продажу заставної № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25.02.2016 та договір купівлі-продажу квартири від 31.03. 2016 р.
У відповідності до ст. 387, 388 ЦК України просили витребувати спірне майно від ОСОБА_3 на їх користь.
02.03.2018 ОСОБА_3 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.45 т.3).
24.04.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про зміну підстав позову.
Зазначили, що ТОВ «Каса народної допомоги» не надала належних та допустимих доказів передання позичальнику грошових коштів за кредитним договором в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому кредитний договір є недійсним.
При посвідченні договору іпотеки приватний нотаріус не переконався в належності права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , а тому договір іпотеки посвідчений незаконно та підлягає визнанню недійсним.
Наявні в матеріалах докази направлення приватним нотаріусом повідомлення ОСОБА_4 в порядку ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме копії поштового відправлення за номером 0100136604028 та за номером 0100136604010 є сфальсифікованими.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року вказаний позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Свої доводи мотивує тим, що кредит в розмірі 250 000 грн за кредитним договором №0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.13 отримано не було, а висновок суду першої інстанції про отримання коштів за кредитним договором не відповідає обставинам справи та зібраним доказам. Надана суду копія видаткового касового ордеру від 09.04.2013 є завідомо недостовірним і підробленим доказом.
Також зазначила, що у зв`язку з розбіжностями в написанні імені в свідоцтві про право власності на квартиру, виключно судміг встановити факт належності правовстановлюючих документів особі, а тому нотаріус незаконно прийняв для вчинення нотаріальних дій документи, що не відповідають вимогам, встановленим у ст. 47 Закону України «Про нотаріат», та посвідчив договір іпотеки з використанням висновку експерта.
Крім цього, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитора, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст. 512, 1054 ЦК України. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа №909/968/16), від 31 жовтня 2018 року (справа №465/646/11).
Купівля-продаж заставних не включена законодавцем до переліку фінансових послуг, передбачених ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому ТОВ «Каса народної допомоги», як фінансовій компанії, заборонено надавати таку фінансову послугу, як купівля-продаж заставних. Відповідач ОСОБА_3 не набула на законних підставах прав іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, як це передбачено ч.2 ст.20 Закону України «Про іпотеку».
Про укладення договору купівлі-продажу заставної позивачі повідомлені не були.
На неодноразові повідомлення ОСОБА_2 і її представника про тяжку хворобу ОСОБА_1 , суд першої інстанції не задовольнив клопотання про призначення судово-медичної експертизи та зупинення розгляду справи до її одужання, що свідчить про упереджений розгляд справи судом, грубе обмеження судом процесуальних прав ОСОБА_1 на доступ до правосуддя.
Адвокати ТОВ «Каса народної допомоги» Березовчук М. Л. та Дмитрієв С. О. представляли інтереси вказаної особи в суді без належних повноважень.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Єгоров О Ф. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вважає, що видатковим касовим ордером № 63 від 09.04.2013 типової форми № КО-2 підтверджено факт отримання позивачем ОСОБА_1 кредиту, а посилання в апеляційній скарзі на підробку її підпису на видатковому касовому ордері є голослівним і ґрунтується на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 протягом певного часу сплачувала заборгованість за кредитним договором, що повністю спростовує твердження апеляційної скарги про неотримання кредитних коштів.
Зазначає, що оспорювані кредитний договір та договір іпотеки були укладені 09.04.2013, а з позовом про визнання їх недійсними позивачі звернулися 24.04.2016 та 08.11.2016, після спливу строку позовної давності, про застосування якої відповідачем були подані відповідні заяви.
Вважає, що судом першої інстанції правомірно було взято до уваги експертний висновок, зроблений Українським бюро лінгвістичних експертиз № 056/185-m-2 від 08.04.2013 р., який є доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України.
Зазначає, що договором іпотеки від 09.04.2013 було передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, кредитор вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, про що свідчить відповідне застереження в договорі іпотеки. Крім того, договором іпотеки передбачено право власника заставної передати її будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту, яка з цього моменту стає новим власником заставної та набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора). Заставна була передана ТОВ «Каса народної допомоги» ОСОБА_4 , який став новим кредитором та іпотекодержателем. ОСОБА_4 не є кредитодавцем, або особою, яка надає фінансові послуги, а є власником цінного паперу (заставної), яка надає йому безумовне право на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням. Доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_4 ліцензії на здійснення фінансових операцій є неспроможними.
Договір купівлі-продажу заставної ОСОБА_4 та договір купівлі-продажу квартири від 31.03.2016 ОСОБА_3 укладено на підставі ст. 655-697 ЦК України, тобто в порядку купівлі-продажу. Вказані договори не суперечать нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а тому підстав їх недійсності , визначених ст. 203, 215 ЦК України не вбачається. Право власності на нерухоме майно було набуте ОСОБА_3 на законних підставах, вона є добросовісним набувачем квартири.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Каса народної допомоги» - адвокат Бойченко О. В. просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вважає безпідставним твердження апеляційної скарги щодо підробки видаткового касового ордеру про отримання ОСОБА_1 250 000 грн та допущені порушення під час укладання договору іпотеки від 09.04.2013 з огляду на наявність розбіжностей у правовстановлюючому документі та паспорті, як підставу для визнання договору іпотеки недійсним.
Щодо права укладення договору купівлі-продажу заставної з фізичною особу зазначив, що ч.2 ст.20 Закону України «Про іпотеку» визначено, що заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються. Вважає доводи апеляційної скарги, що заставна не може передаватись фізичній особі безпідставними.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Куликов Ю.Ю. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Єгоров О. Ф., представник ТОВ «Каса народної допомоги» - адвокат Бойченко О. В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В. просила розглянути справи без її участі. В задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до відомостей АТ «Укрпошта», відповідач ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , відсутній ( не проживає) (а.с. 185 т.6, 13 т.7).
Відповідно до відомостей АТ «Укрпошта», вручити повістку ОСОБА_4 в судове засідання не виявилось можливим у зв`язку з відсутністю адресата; ОСОБА_1 - адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 13, 15 т.7).
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи и інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 квітня 2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» (фінансова установа) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №0904001/000-КФІВ/13, за умовами якого фінансова установа зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у національній валюті України на загальну суму 250 000 грн на поточні цілі позичальника, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит фінансовій установі з урахуванням прийнятого сторонами валютного ризику, обумовленого цим договором. Кредит надається строком з 9 квітня 2013 року по 9 квітня 2014 року зі сплатою 30 % річних.
Відповідно до змісту видаткового касового ордеру від 09 квітня 2013 року , ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Каса народної допомоги» згідно кредитного договору №0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.2013 суму грошових коштів в розмірі 250 000 грн (а.с. 146 т.3).
09.04.2013 між ТОВ «Каса народної допомоги» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (іпотекодавці) укладено договір іпотеки від 09 квітня 2013 року на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_1 на підставі вищевказаного кредитного договору.
Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 . Дана квартира складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 46,5 кв.м. та належить іпотекодавцям в наступних частинах: 66/100 частин квартири належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частин квартири, посвідченого Ковальчуком С. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 лютого 2008 року, за реєстровим №1283, зареєстрованих Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 березня 2008 року в реєстрову книгу під №1305-34 за номером запису 2599 та 34/100 частин квартири належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 липня 1995 року згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року за №2113 відділом приватизації Державного житлофонду Ватутінської районної ради , зареєстрованих Бюро технічної інвентаризації м. Києва Київської міської ради народних депутатів 18 липня 1995 року на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності на підставі «свідоцтва про право власності на житло» і записаний у реєстрову книгу за №2599 (п.1.2. договору іпотеки).
Запис про іпотеку на підставі договору іпотеки, укладеного 09 квітня 2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , внесений до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 09 квітня 2013 року (а.с.238, 239 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним кредитного договору №0904001/000-КФІВ/13, укладеного з позивачем ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вказаних позовних вимог.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору фінансова установа зобов`язалася надати позичальнику грошові кошти у національній валюті на загальну суму 250 000 грн.
Разом із тим, сторони у договорі не визначили грошовий еквівалент вказаних 250 000 грн в іноземній валюті і не зафіксували, яка ж сума в доларах США відповідала сумі кредиту на час його видачі.
Пунктом 3 кредитного договору передбачено, що сторони домовились прийняти на себе валютний ризик шляхом введення при розрахунках одна з одної в рамках цього договору коефіцієнта валютного ризику, на який здійснюється коригування нарахованих процентів та коригування сплати (повернення) суми (частки суми) кредиту (пункт 3.1).
Пунктом 3.2 визначено, що коефіцієнт валютного ризику - це відносний показник, за рахунок якого сторони домовилися приймати на себе відповідний валютний ризик відхилення у майбутньому курсу іноземної валюти (а саме долара США) по відношенню до курсу іноземної валюти (а саме долара США) на дату на дату укладання цього договору. За рахунок коефіцієнта валютного ризику фінансова установа бере на себе валютний ризик ревальвації національної валюти по відношенню до іноземної валюти, а саме долара США. За рахунок коефіцієнта валютного ризику позичальник бере на себе валютний ризик девальвації національної валюти по відношенню до іноземної валюти, а саме долара США.
Відповідно до пункту 3.3 договору коефіцієнт валютного ризику розраховується як співвідношення поточного курсу іноземної валюти до базового курсу іноземної валюти відповідно до формули: Квр = поточний курс іноземної валюти/ базовий курс іноземної валюти, де Квр - це коефіцієнт валютного ризику; поточний курс іноземної валюти - це офіційно встановлений Національним банком України (далі - НБУ) курс гривні стосовно долара США на дату нарахування процентів та/або сплати кредиту з урахуванням решти умов цього пункту; базовий курс іноземної валюти - це офіційно встановлений НБУ курс гривні стосовно долара США на дату укладення цього договору.
Пунктом 3.6 кредитного договору встановлено, що у разі, якщо відхилення поточного курсу іноземної валюти від базового курсу іноземної валюти складає більш ніж три проценти, всі розрахунки між сторонами здійснюються з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до таких формул: за нарахованими процентами: СНВ (сплати) = НВ*Квр, де СНВ (сплати) - це сума нарахованих процентів до сплати позичальником з урахуванням валютного ризику; НВ - сума нарахованих процентів без урахування валютного ризику; Квр - це коефіцієнт валютного ризику станом на дату нарахування процентів за кредитом; за сплатою позичальником часткової суми кредиту: ЧСК (сплати) = К*Квр, де ЧСК (сплати) - це часткова сума кредиту, яку повинен (бажає) сплатити позичальник відповідно до умов договору з урахуванням валютного ризику на відповідну дату; К - часткова сума кредиту, що сплачується на конкретну дату, без урахування валютного ризику; Квр - це коефіцієнт валютного ризику станом на дату здійснення часткової та/або повної сплати позичальником кредиту.
Така ж формула застосовується і за сплатою повної суми кредиту: ПСК (сплати) = К*Квр.
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 договору позичальник зобов`язується сплатити (погасити) заборгованість за кредитом в останній день строку користування кредитом. Повне та/або часткове погашення кредиту здійснюється позичальником з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до умов цього договору. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в останній день місяця. Проценти за користування кредитом нараховуються з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до умов цього договору.
Колегія суддів вважає, що за відсутності визначеного у кредитному договорі грошового еквіваленту 250 000 грн в іноземній валюті, встановлення формул валютного ризику як для повернення кредиту, так і для сплати процентів за користування кредитом, ускладнило прочитання споживачем та визначення сукупної вартості кредиту. Доказів про те, що споживачу до укладення кредитного договору була надана інша письмова інформація про сукупну вартість кредиту, з відповідними прикладами розрахунків тощо, відповідач не надав.
За вказаних обставин пункт 3 (п.п. 3.1 - 3.10) та п.п. 4.1 та п.п. 4.5 пункту 4 кредитного договору в частині, що стосується застосування коефіцієнту валютного ризику, не відповідає вимогам ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ускладнює прочитання кредитного договору споживачем.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З огляду на те, що кредитний договір було укладено 09.04.2013 року, а позовні вимоги про недійсність його умов заявлено лише 08.11.2016, позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, а тому у задоволенні позову в частині вказаних позовних вимог необхідно було відмовити за пропуском строку позовної давності, а не у зв`язку з їх безпідставністю.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним п. 3 кредитного договору не призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала кредитні кошти згідно кредитного договору №0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.2013, що на думку позивачки може свідчити про його недійсність, є необґрунтованими.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (частина перша статті 638 ЦК України).
Передача грошей відбувається на стадії виконання кредитного договору, відтак посилання позичальника на неотримання грошей не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження №61-23326св18) зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Крім цього, отримання позичальником ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 250 000 грн підтверджено видатковим касовим ордером №63 від 09.04.2013.
Типова форма вказаного видаткового касового ордеру була затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.04.2009 №252, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 травня 2009 р. за №448/16464 « Про затвердження Змін до Положення про ведення касових операцій у національній валюті України».
Доказів того, що підпис у видатковому касовому ордері від 09.04.2013 від імені одержувача вчинено не ОСОБА_1 , а іншою особою, суду надано не було.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконності вчинення нотаріусом нотаріальної дії при посвідченні договору іпотеки на підставі документів, що не відповідали вимогам ч.3 ст. 47 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч.3 ст. 47 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час посвідчення договору іпотеки від 09.04.2013, для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.
Матеріали справи не містять доказів, що для вчинення нотаріальної дії при посвідченні договору іпотеки приватним нотаріусом Верповською О. В. було прийнято документи, які не відповідали вимогам законодавства, а також доказів оскарження вказаної нотаріальної дії.
Як вбачається з матеріалів справи, при посвідченні вказаного договору нотаріусом було витребувано документи, необхідні для вчинення вказаної нотаріальної дії, які підтверджували належність ОСОБА_2 права власності на частку квартири, яка передавалась в іпотеку ТОВ «Каса народної допомоги».
Розбіжності в написанні імені ОСОБА_2 в свідоцтві про право власності на житло ( ОСОБА_2 ) (а.с.20 т. 2) та в її паспорті ( ОСОБА_2 ) не давали підстав для висновку, що вказана особа не є співвласником майна, що передавалось нею в іпотеку.
Крім цього, на запит самої ОСОБА_2 . Українське бюро лінгвістичних експертиз 08 квітня 2013 р. надало експертний висновок про те, що особові імена ОСОБА_2 (паспорт, запис ОСОБА_2 ) та ОСОБА_2 (свідоцтво про право власності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, а також і інших документах зазначеної особи є ідентичними. Розбіжності виникли внаслідок фіксації в офіційному документі розмовного варіанта особового імені ОСОБА_2-ОСОБА_2 і зумовлені впливом ономастичної традиції білоруської або російської мови (а.с. 118 т. 1).
Вказаний висновок було надано ОСОБА_2 під час посвідчення нотаріусом договору іпотеки від 09.04.2013.
Враховуючи те, що договір іпотеки носить похідний характер й виступає способом забезпечення вимог за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки та виключення з реєстру іпотек і заборон відчуження запису про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2013 іпотекодавцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було видано іпотекодержателю ТОВ «Каса народної допомоги» заставну серії АА №000137 від 09 квітня 2013 року.
Відповідно до вчиненого передавального напису (індосаменту), заставна була передана ОСОБА_4 ; умови передачі заставної - відчуження (продаж) заставної відповідно до договору №0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2015 року. Стан заборгованості на дату передачі заставної : залишок боргу за основним зобов`язанням - 249 723 грн 84 коп. Дата передачі заставної : 25 лютого 2016 року (а.с.117 т.2).
Судом встановлено, що 25 лютого 2016 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 укладено договір №0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної (а.с. 144 т.4).
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу заставної недійсним, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів позивачів про те, що ОСОБА_4 , як фізичній особі, не могло бути відступлене право іпотекодержателя за іпотечним договором.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 20 Закону України «Про іпотеку» заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов`язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю.
Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються. Попередній власник заставної на вимогу нового власника зобов`язаний передати новому власнику документи та інформацію, які є важливими для здійснення прав, що випливають із заставної.
Після видачі заставної виконання основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розділом V цього Закону.
Судом встановлено, що 25 лютого 2016 року між ТОВ «Каса народної допомоги» (продавець) та ОСОБА_4 ( покупець) укладено договір №0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної, за умовами якого продавець зобов`язується шляхом здійснення передавального напису ( індосаменту) передати у власність покупця ( продати), а покупець зобов`язується прийняти (купити) заставну (борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням) (надалі - «Заставна») на умовах цього договору.
Заставна, що продається за умовами цього договору має наступні реквізити:
- заставна серії АА №000137, видана 09.04.2013 р.;
- заставна видана за умовами договору іпотеки від 09.04.2013, укладеного між продавцем, з одного боку, та ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 , з іншого боку, та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. 09.04.2013 за реєстр. №3759, що укладений у якості забезпечення зобов`язань боржника перед продавцем за кредитним договором №0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.2013 (кредитний договір);
- заставна засвідчує безумовне право її власника на отримання від боржника виконання його зобов`язань за кредитним договором , а в разі невиконання таких зобов`язань - право звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,5 кв.м, і яка належить боржнику та ОСОБА_2 на праві власності ( п. 1.3. договору).
Після вчинення зазначеного індосаменту продавець передає покупцю за актом прийому-передачі оригінали заставної, договору іпотеки, кредитного договору та інші оригінали документів, що відносяться до відповідної кредитної справи боржника (п.2.2 договору) .
Після підписання цього договору продавець самостійно і за власний рахунок вчиняє дії щодо внесення інформації про зміну власника заставної до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п 2.3 договору).
За домовленістю сторін продавець здійснює продаж заставної покупцю за ціною у розмірі 411 000 грн, які покупець повністю сплатив продавцеві під час підписання цього договору.
Відповідно до змісту повідомлення ОСОБА_4 від 26.02.2016 (в порядку статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку») на адресу позивачів, первісний іпотекодержатель передав йому, як новому іпотекодержателю, всі права та обов`язки за договором іпотеки та кредитним договором. Станом на 16.02.2016 заборгованість за кредитним договором становить суму у розмірі 640 065,37 грн, у тому числі: 249 723,84 грн - заборгованість за кредитом; 390 341, 53 грн - заборгованість за нарахованими процентами (а.с. 122 т.2).
З огляду на викладене, ТОВ «Каса народної допомоги» (первісний кредитор) уступило право грошової вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (боржники) в обмін на грошові кошти, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є ознакою договору факторингу.
Уклавши договір купівлі-продажу заставної, фінансова установа отримала фінансування у розмірі 411 000 грн, а ОСОБА_4 , в свою чергу, набув право на одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається ( 640 065,37 грн) , і ціною вимоги, що передбачена умовами укладеного договору ( 411 000 грн).
Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 договір №0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної за своєю правовою природою є договором факторингу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.
Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352«Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Зі статтей 1077 та 1079 ЦК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.
Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій(частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За обставинами справи, встановленими судом, є очевидним, що внаслідок укладення договору, на підставі якого було здійснено передачу заставної, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, відповідно оспорюваний у цій справі договір суперечить положенням статті 1079 ЦК України та є недійсним з моменту укладення.
Наведене свідчить, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення ч.3 ст.512, ст.1054, ч. 3 ст.1079 ЦК України, ст. 6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання недійсним договору № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2016 року.
За змістом ч. 2 ст. 20 Закону України «Про іпотеку» заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту - виконання на ній особою, якій належить заставна (індосантом), передавального напису.
Обставини законності вчинення передавального напису на заставній не були предметом даного спору, а тому судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Судом встановлено, що 31 березня 2016 року між ОСОБА_4 ( продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином:
- 66/100 часток у праві власності на квартиру належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини кватири, посвідченого Ковальчуком С. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 лютого 2008 року за реєстром №1283, зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 07 березня 2008 року та записано в реєстрову книгу №1305-34 за реєстровим №2599. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності зареєстровано 08.04.2013 року, номер запису про право власності 593008;
- 34/100 часток у праві власності на квартиру належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної ради у місті Києві 17 липня 1995 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року №2113, зареєстрованого Бюро технічної інвентаризації м. Києві 18 липня 1995 року у реєстрову книгу №2599. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 зареєстровано 08.04.2013 року, номер запису про право власності 593011, право власності ОСОБА_2 зареєстровано 08.04.2013, номер запису про право власності 593015.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
Частина перша статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 31.03.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з підстав ч.1 ст.216 ЦК України задоволенню не підлягають.
Частиною першою ст. 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З огляду на те, що договір № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2016 року, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 визнано недійсним, подальше звернення іпотекодержателем ОСОБА_4 стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу квартири від 31.03.2016 відбулося за відсутності волевиявлення іпотекодавців.
Вказана обставина є підставою для висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частках, які були за ними зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 31 березня 2016 року, відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення судув частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної, витребування квартири з чужого незаконного володінняз ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині відмови суду першої інстанції задовольнити клопотання її представника ОСОБА_10 про призначення по справі судово-медичної експертизи позивача ОСОБА_1 та зупинення провадження з підстав її захворювання є необґрунтованими.
З огляду на те, що встановлення характеру та ступені ушкодження здоров`я ОСОБА_1 після перенесеного нею 25.06.2018 захворювання не входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду у розгляді справ з метою правильного вирішення спорів, і щоразу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування судового розгляду, для створення перешкод опоненту тощо) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 2 грудня 2010 року), і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03.10.2018 звернулися до суду зі спільною заявою, в якій повідомили про припинення повноважень їх представників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з 02.10.2018 (а.с. 86 т.4). При цьому угоду на надання правової допомоги з адвокатом уклала лише ОСОБА_2
ОСОБА_1 обмежилась лише тим, що 08.08.2018 видала нотаріально посвідчену довіреність на представлення своїх інтересів ОСОБА_2 , яка не є адвокатом, а дана справа не відноситься до кола малозначних.
Вказані дії суд розцінює такими, що були спрямовані на затягування розгляду справи та вчинення перешкод для її розгляду протягом розумного строку.
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим медичним документам, що свідчили про стан здоров`я ОСОБА_1 та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження внаслідок наявного у неї захворювання.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що представники відповідача ТОВ «Каса народної допомоги» - адвокати Березовчук М. Л. та Дмитрієв С. О. на підтвердження своїх повноважень представників надали лише довіреність, а тому діяли без належних повноважень в суді.
Відповідно до ч.4 ст.62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Доказів того, що надання правової допомоги відповідачу адвокатами здійснювалось без укладення договору в письмовій формі матеріали справи не містять.
Зміст поданих учасниками справи заяв про відвід судді не свідчить про наявність обставин, що могли викликати сумнів в її неупередженості або об`єктивності, а в ухваленні судового рішення брала участь суддя, підстави для відводу якої можуть бути визнані обґрунтованими.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_4 та ТОВ «Каса народної допомоги» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 826 грн 80 коп., по 413,40 грн з кожного відповідача; з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - витрати по сплаті судового збору в сумі 10 335 грн; з ОСОБА_4 та ТОВ «Каса народної допомоги» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 551, 20 грн, по 275, 60 грн з кожного відповідача.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної, витребування квартири з чужого незаконного володіння скасувати.
Постановити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Визнати недійсним договір № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 .
Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частках, які були за ними зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 31 березня 2016 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 826 грн 80 коп., по 413 грн 40 коп. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 10 335 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» в дохід держави судовий збір в сумі 551, 20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк
