Єдиний державний реєстр судових рішень
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" січня 2021 р. Справа № 922/2341/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Россолов В.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
за участю представників сторін:
позивача - адвокат Зарицька К.Ю.
відповідача - адвокат Матвєєва Л.В.,
адвокат Потерайло А.М.,
директор Семаков Б.В.,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 (вх.№3537Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2020 у справі № 922/2341/20 (повний текст якого складено та підписано 26.11.2020 суддею І.П. Жигалкіним у приміщенні господарського суду Харківської області),
за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Біла Церква Київської області
до ТОВ "Белвіт", м. Харків
про стягнення коштів
ВСТАНОВИЛА:
24.07.2020 до господарського суду Харківської області звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Позивач) з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Белвіт" (надалі - Відповідач) суму у розмірі 702 978,38 грн. (де: сума заборгованості за договором поставки - 12 743,61 грн.; штрафні санкції - 690 234,77 грн.). Також просив стягнути суму судового збору за подання позову до суду.
ФОП ОСОБА_1 із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Так, апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності факту укладання спірного договору, щодо відсутності дозволу на використання факсиміле, оскільки, на його думку факт укладання договору підтверджується долученими до матеріалів справи копіями (оригінали яких було досліджено судом першої інстанції під час судового розгляду) договору, видаткових накладних, актів звіряння взаєморозрахунків, додаткової угоди про використання факсиміле, використання якої є правомірним з огляду на свободу договірних правовідносин. Крім того, апелянт зазначає, що з огляду на проведення сплати грошових коштів, проведені звіряння взаєморозрахунків, слід наголосити на дійсності правочину та схвалення останнього відповідачем.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/2341/20, встановлено строк для подання відзиву. Розгляд справи призначено на 14.01.2021.
11.01.2021 від представника ТОВ "Белвіт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
14.01.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, та зазначив, про те, що наведені у відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача твердження не мають доказового значення, оскільки відсутні докази на їх підтвердження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 оголошено про перерву у судовому засіданні до 26.01.2021.
21.01.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення в обґрунтування ціни позову.
22.01.2021 від представника відповідача надійшло клопотання, в якому представник просив постановити в порядку ч. 11 ст. 246 ГПК України окрему ухвалу у даній справі, яку надіслати до органу досудового розслідування СУ ГУНП в Харківській області.
Розглянувши дане клопотання колегія суддів вирішила у його задоволенні відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.
Так, заявник зазначає, що задля запобігання зловживанню процесуальними правами ОСОБА_1 під час апеляційного провадження у справі, уникнення сумнівів щодо реального підписання договору поставки № 1017 від 30.06.2017, додаткової угоди від 01.07.2017 про внесення змін до договору поставки №1017 від 30.06.2017, а також видаткових накладних (що є доказами по справі) та перевірки правдивості відомостей, зазначених у поданих до суду доказах та можливої наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, а також враховуючи, що суд позбавлений процесуальної можливості самостійно встановити наявність або відсутність в діях позивача ФОП ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, просить постановити в порядку ст. 246 ГПК України окрему ухвалу, яку надіслати до органу досудового розслідування - СУ ГУНП у Харківській області.
Так, колегія суддів зазначає, що ті обставини на які посилається заявник даного клопотання (ознаки кримінального правопорушення і діях визначеної фізичної особи) не були предметом дослідження у даній справі, в силу чого колегія не має підстав до здійснення висновків щодо наявності ознак злочинів в діях будь-якого.
26.01.2021 від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
В судове засідання 26.01.2021 з`явились представники сторін та надали пояснення по справі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі, письмових поясненнях та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку про те, що факт укладання договору поставки №1017 від 30.06.2017 між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ "Белвіт" (покупець), а також додаткової угоди від 01.07.2017 про внесення змін до договору поставки №1017 від 30.06.2017 спростовуються твердженнями відповідача та наданими доказами в їх підтвердження, оскільки не знаходить свого підтвердження в частині вільного укладення договору під час вибору контрагента та визначених умов договору (додаткової угоди), в розумінні статей 6, 626 - 647, 649, 651-654 ЦК України.
Колегія суддів погоджується із цими висновками суду першої інстанції із деякими застереженнями.
Зокрема, колегія суддів вважає недоцільними посилання суду першої інстанції на визначення терміну «майно» , який вживається у ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, оскільки таке посилання є релевантним щодо будь-якого господарського спору, який стосується предмету, який має грошову оцінку, однак в контексті даного спору не має суттєвого значення для прийняття судового рішення.
Аналогічну ваду колегія суддів вбачає у посиланнях суду на принцип верховенства права, «принцип надмірного формалізму», «усунення підстав для правового пуризму» і докладний опис категорій порушеного права і законного інтересу, а також зміст принципів рівності сторін і змагальності.
На переконання колегії суддів, викладення в судовому рішенні загальновідомих юридичних тез або нерелевантних чи неактуальних для даного спору юридичних положень не йде на користь такому рішенню, оскільки збільшує обсяг тексту без співмірного збільшення його змістовного наповнення. Інакше кажучи, таке судове рішення має багато переваг і один недолік - з нього складно, а інколи неможливо зрозуміти, які саме обставини і юридичні висновки обумовили прийняте судом рішення.
При цьому, оцінюючи фінальні висновки суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову, колегія суддів погоджується із ними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як зазначає позивач в позовній заяві, між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ "Белвіт" (покупець) був укладений договір поставки № 1017 від 30.06.2017 (т. 1 а.с. 82 - 86), у відповідності до умов якого постачальник зобов`язувався в порядку та на умовах визначених договором, поставляти покупцю, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити товари по накладним, які є невід`ємною частиною договору (п. 1.1 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 7.1 договору).
Даний договір було підписано з боку позивача ФОП ОСОБА_1 та скріплено печаткою, а з боку відповідача підписаний за допомогою факсимільного підпису відповідальної особи ТОВ «Белвіт» Семакова Б.В.
Цей факт визнаний усіма учасниками спору і в силу положень ст. 75 ГПК України не підлягає додатковому доведенню.
Оцінюючи правомірність використання факсимільного підпису договору, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Між тим, безспірним є факт, що угода про використання факсимільного підпису була укладена вже після дати укладання спірного договору.
Так, 01.07.2017 додатковою угодою внесено зміни до договору поставки №1017 від 30.06.2017, шляхом викладення п. 2.7. розділу 2. Умови поставки та передачі товару договору (т. 1 а.с. 81) в наступній редакції: при отриманні товару покупець зобов`язувався відправляти поштою на адресу постачальника підписані накладні протягом 2 днів. Накладні мають бути належним чином оформлені, містити всі необхідні реквізити згідно законодавства. Сторони домовились про використання факсимільного підпису відповідальної особи ТОВ «Белвіт» Семакова Б.В.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Тобто, у відповідності до положень ст. 207 ЦК України тільки при наявності письмової згоди на використання при вчиненні правочину факсимільного відтворення підпису, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі.
Таким чином, на час укладання спірного договору поставки від 30.06.2017 письмова згода сторін на використання факсиміле була відсутня.
Більше того, колегія суддів звертає увагу учасників спору на ту обставину, що зазначеною додатковою угодою були внесені зміни до пункту договору, який регламентував передання товару покупцю, і жодним чином не стосується укладання правочинів, що взагалі унеможливлює використання факсиміле для укладання договору поставки навіть в разі, якщо б такий був укладений після домовленості сторін про використання факсиміле.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний договір поставки від 30.06.2017 є неукладеним, оскільки не підписаний з боку відповідача.
Позивач при зверненні з позовом, зокрема, просив стягнути на його користь штраф за порушення зобов`язання за договором щодо проведення строків розрахунків за поставлений продавцем товар у розмірі 690234,77 грн. нарахування якого передбачено умовами п.п. 5.1, 5.2 договору.
Відповідно до положень ст. 547 ЦК України угода про неустойку (штраф, пеню) укладається в письмовій формі.
Оскільки законом передбачена обов`язкова письмова форма угоди про неустойку, колегія суддів констатує, що така угода сторонами не укладалася, в силу чого відсутні правові підстави нарахування штрафу в розмірі 690 234,77 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 12773,61 грн., яка за твердженнями позивача є заборгованістю за проданий товар, колегія суддів зазначає, що підстави стягнення вказаної суми відсутні.
В цій частині колегія суддів звертає увагу учасників спору на наступне.
Закон та судова практика, які склалися на час вирішення даного спору, в цілому не забороняють суду захистити порушене право позивача навіть в тому випадку, коли обрана ним підстава позову не відповідає встановленим судом обставинам справи. Встановивши наявність порушеного права, суд може захистити його в судовому рішенні тим способом, який є ефективним з огляду на обставини конкретного спору.
Однак очевидно, що таке повноваження суду юридично обмежене принципом рівності сторін та необхідністю усунення будь-яких підстав, які можуть свідчити про упередженість суду на користь однієї з сторін.
В обставинах даного спору для надання судом ефективного захисту та стягнення 12 773, 61 грн. на користь позивачки необхідно встановити ряд юридичних обставин: за якою саме накладною виникла вказана заборгованість та чи законно здійснене зарахування сплачених відповідачем сум на погашення заборгованості за визначеними накладними (якщо погашення боргу взагалі здійснювалося позивачкою за кожною накладною окремо).
Такі дії суду по-перше, вимагають дослідження нових доказів, що юридично неможливо на стадії апеляційного перегляду судового рішення; по-друге, можуть свідчити про упередженість суду на користь позивачки, оскільки суд вимушений буде самостійно розрахувати суму позовних вимог та обґрунтувати вимогу про стягнення коштів на підставі визначеної накладної, чого сама позивачка не робила.
Позицією позивачки у даному спорі є наполягання на дійсності договору, позицією відповідача є заперечення існування господарських відносин (на думку відповідача, мав місце кримінальний злочин).
Тому колегія суддів вважає, що в обставинах даного спору неможливо захистити право позивачки без порушення принципу рівності сторін і здійснення дій, які можуть свідчити про упередженість суду.
Крім того, колегія суддів керується тим міркуванням, що позивачка не позбавлена юридичної можливості звернутись за стягненням боргу за визначеною накладною шляхом подання нового позову.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а мотивувальну частину рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2020 у справі № 922/2341/20 змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, виклавши її в редакції мотивувальної частини цієї постанови, як зазначено вище.
Керуючись статтями 269, п.2, ч.1 ст.275, ч.4 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2020 у справі № 922/2341/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2020 у справі № 922/2341/20 залишити без змін, змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2020 у справі № 922/2341/20 виклавши її в редакції даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний тест постанови апеляційного суду складено 01.02.2021.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя В.В. Россолов
Суддя І.А. Шутенко
