Ухвала
14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 761/16124/15-ц
провадження № 61-42296сво18
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Фінансова Ініціатива»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 18 травня 2016 року у складі судді Малинникова О. Ф. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива») про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
Позовна заява мотивована тим, що 25 лютого 2014 року між ним
та ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» було укладено договір банківського
вкладу в іноземній валюті «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 на суму
17 тис. доларів США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов вказаного договору він вніс 17 тис. доларів США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 ,
що підтверджується касовою квитанцією № 4524.
08 вересня 2014 року банк виплатив йому відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, а, починаючи з 09 вересня 2014 року і до 18 вересня 2014 року, здійснив сім послідовних часткових виплат на загальну суму
8 080 доларів США з належних йому 17 000,15 доларів США. Останню виплату було здійснено 18 вересня 2014 року, відтоді будь-які виплати
за вкладом відповідач не здійснював. Решту вкладу відповідач не повернув, у зв`язку з чим він у жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом
про повернення вкладу, який рішенням Шевченківського районного суду
м. Києва від 20 листопада 2014 року у цивільній справі № 761/29783/14-ц, провадження № 2/761/8178/2014, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, задоволено частково. Стягнуто
з банку заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором
від 25 лютого 2014 року № 51-в-16/286455, яка обліковується на його поточному рахунку № НОМЕР_2 , у сумі 8 920,15 доларів США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн.
16 лютого 2015 року він отримав виконавчий лист, який 23 лютого
2015 року пред`явив до виконання до відділу державної виконавчої
служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), а 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» коштів у сумі 9 258,70 доларів США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року.
Разом з тим, судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі
№ 761/29783/14-ц фактично було виконано лише 03 червня 2015 року, грошові кошти у сумі 9 258,70 доларів США надійшли зрахунка для обліку стягнутих сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на його поточний рахунок.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року у розмірі 607,61 доларів США, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 142,97 доларів США, пеню за прострочення виконання зобов`язання за період
з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 52 185,88 доларів США.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті від 25 лютого 2014 року
№ 51-в-16/286455 відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року
у розмірі 607,61 доларів США, що еквівалентно 15 354,30 грн, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року
до 03 червня 2015 року у розмірі 142,97 доларів США, що еквівалентно
3 612,85 грн. Стягнено з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того,
що у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення суду
від 20 листопада 2014 року позивач має право на стягнення відсотків
за користування грошовими коштами на суму основного боргу та трьох процентів річних.
Відмовивши у позові в частині стягнення пені, суд першої інстанції
виходив із того, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 18 травня 2016 року повернуто заявнику, оскільки ним не виконано вимог ухвали цього самого суду від 09 червня 2016 року про сплату судового збору.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року - без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що рішення суду про стягнення коштів не є фінансовою
послугою банку, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплата пені у розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження
у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 квітня 2020 року № 1102/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1
«Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем
у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
24 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вищезазначену справу прийнято
до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він є споживачем фінансових послуг, за невиконання яких відповідач несе відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором банківського вкладу та вчасно не виконав рішення суду
від 20 листопада 2014 року, то він зобов`язаний сплатити йому пеню
у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
Відмовивши у позові в частині стягнення пені, суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Суди також не звернули уваги на те, що наявність судового рішення
про задоволення вимог кредитора, не звільняє банк від відповідальності
за невиконання зобов`язання за договором і не позбавляє кредитора права на стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору, зокрема, пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги правовий
висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 лютого
2018 року у справі № 761/24140/15-ц, провадження № 61-205св18,
де встановлено аналогічні правовідносини щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених:
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, провадження 61-9903зпв18; у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного
суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, провадження
№ 61-205св18.
При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду встановила різне тлумачення норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду України: від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16; від 13 березня
2017 року у справі № 2128цс16. Разом з тим, повноваженнями відступлення
від правових висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України згідно з положеннями пункту 7 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України наділена виключно Велика Палата Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 лютого 2014 року між ОСОБА_1 таПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» укладено договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті № 51-в-16/286455 на суму 17 тис. доларів США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов вказаного договору позивач вніс 17 тис. доларів США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією
№ 4524.
За заявою позивача про дострокове розірвання договору у вересні
2014 року банк виплатив частково відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, та здійснив часткові виплати на загальну суму
8 080,00 доларів США, а решту вкладу відповідач не повернув.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада
2014 року у справі № 761/29783/14-ц (провадження № 2/761/8178/2014),
яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» задоволено частково: стягнено з відповідача заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором від 25 лютого 2014 року № 51-в-16/286455, яка обліковується на поточному рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , у сумі 8 920,15 доларів США, відсотки та три проценти річних -
140 232,89 грн.
16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.
24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця відкрито виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» коштів у сумі 9 258,70 доларів США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року.
Судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично виконане лише 03 червня 2015 року, грошові кошти у сумі
9 258,70 доларів США надійшли з рахунка для обліку стягнених сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача.
Рішення суду відповідач не виконував з 20 листопада 2014 року до
03 червня 2015 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи
та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Верховного Суду дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду вважала, що, на її думку, частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості на користь споживача за договором депозиту.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 539/1789/16-ц, провадження
№ 61-665св18, згідно з яким до спірних правовідносин не може бути застосована частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме стягнення пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення, оскільки зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків виникли не з договору, а з рішення суду.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, провадження 61-9903зпв18, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, провадження
№ 61-205св18, на які посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначений інший правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, а тому за неналежне надання цих послуг несе відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»,
а саме має сплатити пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що ухвалити судове рішення у цій справі без відступу від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 28 вересня
2016 року у справі № 6-1699цс16 та від 13 березня 2017 рокуу справі
№ 6-2128цс16, є неможливим, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму
(вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму
та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Виходячи із системного аналізу статей525, 526, 599, 611 ЦК України
та змісту договору банківського вкладу можна зробити висновок про те,
що наявність судового рішення про задоволення вимог вкладника, яке
не виконане банком, не припиняє правовідносин сторін такого договору,
не звільняє банк від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє вкладника права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
Положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб;
послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист
прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний
день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Пославшись на вищенаведені положення закону, а також на правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 539/1789/16-ц, провадження № 61-665св18, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин
не може застосовуватися положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме стягнення пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення, оскільки зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків виникли не з договору,
а з рішення суду.
Разом з тим, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, а саме постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, провадження 61-9903зпв18, та постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, провадження
№ 61-205св18, а також Верховного Суду України, які викладені у постановах від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, на які посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду встановив таке.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, провадження 61-9903зпв18, де підставою позову було те, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року з відповідача на користь позивача стягнено суму вкладів, проценти та інфляційні втрати, яке на час звернення до суду з позовом
не виконане, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що результат аналізу зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник
за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і за неналежне надання цих послуг несе відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме має сплатити пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 рокуу справі № 6-2128цс16,
що наданий для порівняння заявником. Суди попередніх інстанції, відмовивши у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені
на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», безпідставно не застосували цю норму матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначене є підставоюдля скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення пені.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі
№ 761/24140/15-ц, провадження № 61-205св18, де підставою позову було те, що 20 жовтня 2014 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до банку про повернення депозитного вкладу
у зв`язку із тим, що ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовив у його вимозі про дострокове повернення суми вкладу з підстав того, що набрала чинності постанова Національного банку України від 29 серпня 2014 року
№ 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ризиків України», рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково та стягнено з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача заборгованість за договором банківського вкладу, проте це рішення станом на час звернення позивача з позовом залишається невиконаним, дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту
є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і за неналежне надання цих послуг несе відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів», а саме має сплатити пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, де підставами позову є те, що 13 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого було відкрито депозитний рахунок на суму 105 тис. грн на строк до 18 березня 2015 року. Позивач після закінчення строку дії договору, а саме 18,
27 та 30 березня 2015 року, звертався до банку із заявами про повернення вкладу та відсотків за ним, проте на його вимоги відповідач відповіді
не надав, коштів не повернув та не сплатив відсотків, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з банку на свою користь грошові кошти, зокрема пеню відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, без уточнення правового висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, а також постановах Верховного Суду України, а саме щодо застосування положень
частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», правильно сформувати правову позицію у справі, яка переглядається,
є неможливим.
При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості
та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судовихрішень.
З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 404, 409, 412, 416, пункту 7 «Перехідних положень» ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу
№ 761/16124/15-ц за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: В. С. Висоцька
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
