АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 липня 2018 року
справа 761/16124/15-ц
провадження № 22-ц/796/5055/2018
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Судді-доповідача - Музичко С.Г.,
Суддів - Кулікової С.В., Мазурик О.Ф.,
при секретарі - Юрчуку С.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року ( у складі судді Малинникова О.Ф.) в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення заборгованості, захист прав споживача фінансових послуг,
В С Т А Н О В И В :
У червні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення заборгованості, захист прав споживача фінансових послуг, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20.11.2014 року до 03.06.2015 року у розмірі 607,61 доларів США, майнову відповідальність в розмірі 3% річних на суму основного боргу за період з 20.11.2014 року до 03.06.2015 року у розмірі 142,97 доларів США, пеню за прострочення виконання зобов'язання за період з 20.11.2014 року до 03.06.2015 року у розмірі 52 185,88 доларів США, відшкодування судових витрат покласти на відповідача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення заборгованості, захист прав споживача фінансових послуг задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_2 за договором банківського вкладу «Інтернаціональний» №51-в-16/286455 від 25.02.2014 року в іноземній валюті відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20.11.2014 року по 03.06.2015 року у розмірі 607 доларів США 61 центів, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.05.2016 року становить 15 354,30 грн., майнову відповідальність в розмірі 3% річних на суму основного боргу за період з 20.11.2014 року по 03.06.2015 року у розмірі 142 доларів США 97 центів, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.05.2016 року становить 3 612,85 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на користь держави судовий збір у сумі 243,60 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання зобов'язання скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що він є споживачем фінансових послуг, за невиконання яких відповідач несе відповідальність, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки відповідачем належним чином не виконано договір банківського вкладу, він зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
Також зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано правового висновку Верховного Суду України від 11.05.2016 року по справі №6-37цс16.
В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &qu ;Про судоустрій і статус суддів&quan; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржено, тому у відповідності до чт.367 ЦПК України, рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання зобов'язання з повернення вкладу, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 25 лютого 2014 року між позивачем та ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» укладено договір банківського вкладу «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 в іноземній валюті на суму 17 000 доларів США за процентною ставкою 12,75% річних (а.с.53-54). В той же день, на виконання умов договору, позивачем було внесено 17 000 доларів США.
За заявою позивача про дострокове розірвання договору у вересні 2014 року банк виплатив частково відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, та часткові виплати на загальну суму 8 080 доларів США, після цього в подальшому будь-які виплати вкладу на виконання вимог позивача було відповідачем припинено, решту вкладу відповідачем не повернуто.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року в цивільній справі № 761/29783/14-ц позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_2 суму невиплаченого залишку депозитного вкладу за договором № 51-в-16/286455, яка обліковується на поточному рахунку НОМЕР_1, відкритому на ім'я ОСОБА_2 в сумі 8920 доларів США 15 центів, відсотки у розмірі 274 доларів США 06 центів, 3% річних у розмірі 64 доларів США 49 центів, а всього 9 258 доларів США 70 центів, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.55-57).
24 грудня 2014 року зазначене судове рішення набрало законної сили.
16 лютого 2015 року позивачу видано виконавчий лист, на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року (а.с.58).
24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 9258 доларів США 70 центів (а.с.60).
Згідно із даною постановою боржникові запропоновано добровільно виконати судове рішення в строк до 03.03.2015 року.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року відповідачем виконано 03 червня 2015 року, грошові кошти у сумі 9258 доларів США 70 центів надійшли з рахунку для обліку стягнутих сум ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві - на поточний рахунок позивача (а.с.62).
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що рішення суду відповідачем не виконувалося з 20.11.2014 року по 03.06.2015 року, а тому відповідач повинен відшкодувати позивачу пеню у відповідності до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту договору банківського вкладу можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог вкладника, яке не виконане банком, не припиняє правовідносин сторін такого договору, не звільняє банк від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє вкладника права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки зобов'язання відповідача щодо сплати відсотків виникли не з договору, а з рішення суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року по справі №539/1789/16-ц.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що рішення суду про стягнення коштів не є фінансовою послугою банку, а тому до спірних правовідносин не може бути застосовано частину п'яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Не є підставою для скасування рішення суду посилання позивача на правовий висновок Верховного Суду України від 11.05.2016 року по справі №6-37цс16, оскільки даним висновком встановлено інші фактичні обставини. У даній справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 3 % вартості послуги за кожен день прострочення виконання зобов'язання, а не внаслідок невиконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 року по справі №761/24140/15-ц дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та залишив в силі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 20.07.2016 року про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування грошовими коштами, три відсотки річних та пені за прострочення виконання зобов'язання.
Однак, зазначені вказівки, що містяться у вищевказаній постанові Верховного Суду не можуть бути застосовані у даній у справі, оскільки у справі, яка переглядається апеляційною інстанцією, та у справі, яка переглядалася Верховним Судом, встановлено різні обставини.
Так, у справі, яка перебувала на перегляді у Верховному Суді, встановлено, що положення постанов Правління НБУ від 01.12.2014 року №758 та від 03.03.2015 року №160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не звільняють банк від виконання своїх обов'язків, установлених договором та законодавством, з врахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.
Натомість, у даній справі не переглядалася підстава нарахування пені в розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді
