ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 915/212/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020р.
у складі колегії суддів: С. І. Колоколов- головуючий, Г. П. Разюк, Я. Ф. Савицький
та на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 28.02.2020р.
суддя: С. М. Коваль
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Гідробуд Україна"
про забезпечення позову до подання позовної заяви
до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
особа, до якої вжити заходи забезпечення позову - акціонерне товариство "Банк Альянс"
ВСТАНОВИВ:
1. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваних судових рішень
ТОВ «Гідробуд Україна» звернулося до господарського суду з заявою про забезпечення позовних вимог до подання позову шляхом:
- заборони АТ «Банк Альянс» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі виплачувати кошти бенефіціару (державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) за банківською гарантією повернення авансового платежу №2936-18 від 22.05.2018, виданою на забезпечення виконання договору від 27.12.2017 №196-В-МИФ-17, укладеного між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Гідробуд Україна»;
- заборони АТ «Банк Альянс» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі виплачувати кошти бенефіціару (державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) за банківською гарантією №2295-17 від 21.12.2017, виданою на забезпечення виконання договору підряду, укладеного між ДП Адміністрація морських портів України та ТОВ «Гідробуд Україна».
Заява мотивована тим, що існує реальна загроза безпідставного стягнення грошових коштів на підставі банківських гарантій на виконання вимог Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України». Заявник вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову не буде досягнуто ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
2. Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.02.2020 у справі №915/212/20 заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено АТ «Банк Альянс» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі виплачувати кошти бенефіціару (державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) за банківською гарантією повернення авансового платежу № 2936-18 від 22.05.2018, виданою на забезпечення виконання договору від 27.12.2017 №196-В-МИФ-17, укладеного між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Гідробуд Україна»; заборонено АТ «Банк Альянс» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі виплачувати кошти бенефіціару (державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) за банківською гарантією №2295-17 від 21.12.2017, виданою на забезпечення виконання договору підряду на виконання робіт: Будівельні роботи та поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 - 45000000-7 Будівництво причалу №8 у Миколаївському морському порту по вул. Заводській, 23 у Заводському районі міста Миколаєва, укладеного між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Гідробуд Україна».
Задовольняючи вказану заяву місцевий господарський суд виходив із того, що списання грошових коштів на виконання банківської гарантії в сумі 9497875 грн. та гарантії повернення авансового платежу в сумі 76772882,06 грн., призведе до утруднення виконання можливого рішення суду, до необхідності звернення позивача із додатковими позовними вимогами та понесення додаткових витрат. Суд вказав, що порушення прав відповідача внаслідок застосування заходів забезпечення позову не вбачає. Також суд врахував, що визначення строку дії гарантії не призведе до втрати права ДП «Адміністрація морських портів України» на отримання цих грошових коштів, оскільки вимоги щодо перерахування грошових коштів вже надіслані до банку.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками та вказав, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову відповідає процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту), не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову та ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Скаржник вказує, що позивачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено обставин на підтвердження вчинення відповідачем-1 дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду, тоді як лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача-1 від виконання судового рішення у разі задоволення позову не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Також скаржник вказує, що стягнення грошових коштів з АТ «Банк Альянс» за банківською гарантією не є предметом позову у даній справі, а заявлені ТОВ «Гідробуд Україна» позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.
На думку скаржника, пред`явлення ДП «АМПУ» вимог до банку - гаранта не порушує прав позивача у даній справі, оскільки між замовником та підрядником відсутні правовідносини з виплати коштів по банківським гарантіям. Правовідносини з виплати коштів по гарантіям існують виключно між ДП «АМПУ» та АТ «Банк Альянс», і саме банк позбавляється власних коштів у випадку виплати їх за гарантіями, а тому позивач не є належним позивачем у позові в частині визнання незаконними вимог по банківським гарантіям та визнання відсутності права на отримання коштів за гарантіями.
У скарзі стверджується, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми матеріального права, а саме ст. 652 ЦК України та порушено норми процесуального права, такі як ст. ст. 136, 137 ГПК України.
4. Позиції інших учасників справи
ТОВ «Гідробуд Україна» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, а саме ст. ст. 136, 137, 138 ГПК України, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
АТ «Банк Альянс» у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову - без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Предметом судового розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позовних вимог до подання позову у цій справі.
Заявник зазначає, що має намір звернутися з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та АТ «Банк Альянс» про визнання недійсним правочину №4540/18-01-02/Вих/18 від 12.12.2019 про розірвання договору від 27.12.2017 № 196-В-МИФ-17 щодо будівництва причалу №8 у Миколаївському морському порту по вул. Заводській, 23 у Заводському районі м. Миколаєва, укладеного між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Гідробуд Україна»; визнання незаконними вимоги №4930/18-01-02/Вих/18 від 28.12.2019 по Гарантії повернення авансового платежу №2936-18 від 22.05.2018 на загальну суму 76 772 882,06 грн. та вимоги №4928/18-01-02/Вих/18 від 28.12.2019 по Банківській гарантії №2295-17 від 21.12.2017 на загальну суму 9 497 875,00 грн.; визнання відсутнім права у Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) на отримання грошових коштів у розмірі 76 772 882,06 грн. на підставі Гарантії повернення авансового платежу №2936-18 від 22.05.2018 та у розмірі 9 497 875,00 грн. на підставі Банківської гарантії №2295-17 від 21.12.2017.
Вказаний позов буде подано у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» зобов`язань за договором підряду 27.12.2017 № 196-В-МИФ-17 в частині забезпечення умов підряднику для виконання робіт, а також необґрунтованим з боку Адміністрації розірванням договору в односторонньому порядку. З огляду на ці обставини позивач вважає, що гарантійний випадок не настав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що списання грошових коштів на виконання Банківської гарантії в сумі 9497875 грн. та гарантії в сумі 76772882,06 грн. призведе до утруднення виконання можливого рішення суду, до необхідності звернення позивача із додатковими позовними вимогами та понесення додаткових витрат.
Верховний Суд вважає зазначений висновок судів необґрунтованим та безпідставним.
За змістом ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Позивач має намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання. Отже, в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Як вбачається із встановлених судами обставин та з заяви про забезпечення позову, вона обґрунтована тим, що ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» (замовник) надіслало на адресу ТОВ «Гідробуд Україна» (підрядник) повідомлення про розірвання договору №196-В-МИФ-17 від 27.12.2017, з чим не погоджується ТОВ «Гідробуд Україна» і має намір оспорити в суді. Також заявник вказав, що на його адресу надійшли вимоги від ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» про перерахування коштів по банківським гарантіям, які мотивовані порушенням підрядником зобов`язань.
Як правильно зазначає скаржник у касаційній скарзі, стягнення грошових коштів за банківською гарантією не є предметом позову у даній справі.
Господарський суд першої інстанції, вказуючи, що виконання Банківської гарантії в сумі 9497875 грн. та Гарантії повернення авансового платежу в сумі 76772882,06 грн. призведе до утруднення виконання можливого рішення суду, не врахував того, що оскільки спір у цій справі матиме немайновий характер, і як зазначалося вище, в даному випадку повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Апеляційний господарський суд безпідставно погодився з таким висновком місцевого господарського суду.
Ні заявником у заяві про забезпечення позову, ні судами попередніх інстанцій в судових рішеннях не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Верховний Суд звертає увагу, що згідно з положеннями ст. 560 ЦК України саме гарант відповідає перед кредитором (бенефіціаром) за порушення зобов`язання боржником (принципалом).
Тобто заявлені до Банку як гаранта вимоги по гарантіям будуть виконуватись Банком, а не заявником. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові у встановлених законом та договором випадках, так само як і має право відмовити у виплаті суми гарантії у відповідних випадках. А тому допоки вимога не виконана гарантом, передчасними є побоювання позивача про стягнення з нього відповідної суми в порядку регресу.
В такому випадку заборона Банку виплачувати бенефіціару грошові кошти за гарантіями не має зв`язку з предметом позову, оскільки виплата Банком по відповідним гарантіям грошових коштів у разі задоволення позову, який буде подано у цій справі (зокрема щодо визнання незаконними вимог по гарантіям або встановлення відсутності права у бенефіціара на отримання грошових коштів на підставі Гарантій), не вплине на права та інтереси позивача.
Тобто відсутній правовий зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Відновлення порушеного права, за захистом якого буде пред`явлено даний позов, не ставиться в залежність від вчинення або не вчинення Банком дій по виплаті відшкодування за банківською гарантією.
Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про те, що виконання Банком вимог по гарантії призведе до необхідності звернення позивача із додатковими позовними вимогами, є помилковими, оскільки виконання вимог по гарантії Гарантом не є тотожним виконанню Принципалом зворотної вимоги (регрес), заявленої Гарантом.
Верховний Суд вважає, що вжиті судами заходи забезпечення позову не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову, порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а тому висновки судів про забезпечення позову у даній справі є помилковими.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судами ст. 136 ГПК України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
При цьому, щодо аргументів скаржника про те, що позивач не є належним позивачем у позові в частині визнання незаконними вимог по банківським гарантіям та визнання відсутності права на отримання коштів за гарантіями, Суд зазначає, що питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Оскільки судові рішення, що оскаржуються, ухвалені з порушенням вимог ст. ст. 136, 137 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування цих судових рішень та прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали і постанови, що оскаржуються.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) задовольнити.
Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 28.02.2020р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020р. у справі №915/212/20 скасувати.
У задоволенні заяви ТОВ «Гідробуд Україна» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
В. І. Студенець
