УХВАЛА
04 листопада 2020 року
Київ
справа №9901/144/20
адміністративне провадження №П/9901/144/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білоуса О.В.,
суддів: Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., Ханової Р.Ф., Усенко Є.А.,
розглянувши заяву про самовідвід судді Білоуса Олега Валерійовича від розгляду матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про часткове скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
3 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія) про визнання протиправним та скасування наказу Комісії від 29 січня 2020 року №4 «Про встановлення Розміру фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цього позову, який зареєстрований за № П/9901/144/20, визначено наступний склад колегії суддів: Білоус О.В. - головуючий суддя (суддя-доповідач); судді: ОСОБА_2., Желтобрюх І.Л., Блажівська Н.Є., Усенко Є.А.
Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з огляду на те, що до неї всупереч вимогам частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не додано документ про сплату судового збору.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 169 КАС України, позовну заяву повернуто ОСОБА_1 , оскільки позивач не усунув недоліки, на які було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, а саме не сплатив судовий збір за подання цієї заяви.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказану постанову не погодилася з висновками суду першої інстанції щодо несплати позивачем судового збору та зазначила, що вказане вище платіжне доручення підтверджує сплату судового збору за подання до суду саме позовної заяви ОСОБА_1 до Комісії про часткове визнання протиправним і скасування наказу, оскільки у назві реквізиту «Призначення платежу» зазначено: «Судовий збір за позовом ОСОБА_1 до ВККС, - ВС (Касац.ад.с.) за кошти гранту EED №730954377639/2020/1097».
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 2 листопада 2020 року №2109/0/78-20, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 , здійснено повторний автоматизований розподіл справи та згідно з протоколом такого розподілу від 2 листопада 2020 року для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Білоус О.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Желтобрюх І.Л., Блажівська Н.Є., Ханова Р.Ф., Усенко Є.А.
Суддею Білоусом Олегом Валерійовичем, який входить до складу суду, визначеного автоматизованим розподілом судової справи між суддями, заявлено про самовідвід від участі у розгляді цієї справи.
Заява судді мотивована тим, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддею Білоусом О.В. вже було висловлено узагальнену думку про те, що позовна заява, на підставі пункту 1 частини першої статті 169 КАС України, підлягає поверненню ОСОБА_1 , оскільки позивач не усунув недоліки, на які було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху та не сплатив судовий збір за подання цієї заяви. Додане до позовної заяви платіжне доручення від 2 червня 2020 року №61 про сплату ГО "Фундація деюре" судового збору у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за кошти гранту EED №730954377639/2020/1097 не може вважатися належним доказом сплати позивачем судового збору у цій справі.
За вказаних обставин, вважає, що ОСОБА_1 не сплачено судовий збір за подання позовної заяви, а своєю постановою Велика палата Верховного Суду його зобов`язує без належної сплати судового збору особою, яка звертається до суду, відкрити провадження у справі, чим на думку судді Білоуса О.В. буде допущено порушення норм Закону України «Про судовий збір» та норм КАС України.
Також зазначає, що відповідно до статей 139, 140, 141, 142 КАС України, у разі задоволення позову, відмови позивача від позову, примирення сторін, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд буде позбавлений можливості повернути саме позивачеві судовий збір, оскільки ОСОБА_1 його не сплатив. А на користь ГО «Фундація деюре» суд не має можливості повертати судовий збір, оскільки остання не зверталася із позовом до суду і не є стороною у цій справі.
Вважає, що на підставі постанови ВПВС від 30 вересня 2020 року, надаючи перевагу одній стороні у справі, а саме не сплати позивачем судового збору при поданні позовної заяви до суду, може викликати сумнів у його неупередженості чи необ`єктивності в однієї зі сторін у справі, якщо не на цій стадії, то під час або після розгляду цієї справи по суті.
Також у заяві про самовідвід зазначив про можливий конфлікт інтересів при розгляді цієї справи, оскільки позивачем ОСОБА_1 подано на суддю Білоуса О.В. скаргу до Вищої ради правосуддя у зв`язку з розглядом цієї справи.
Ці обставині, на переконання судді Білоуса О.В., унеможливлюють його участь у розгляді цієї справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно з частинами першою та другою статті 40 КАС України, питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має визначатися згідно з суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).
«Будь-який суддя, у відношенні якого існує легітимний привід боятися відсутності безсторонності, має вийти зі справи» (Micallef). Слово "боятися" підкреслює допустиму ірраціональність сумніву. Обставини prima facie вбачаються інтуїтивно, вони не передбачають раціонального аналізу. Вони можуть бути, при раціональному аналізі, визнані помилковими. Ця раціональна відсутність підстав боятися не заважає насправді боятися. Сумніви можуть бути фактично необґрунтованими; достатньо того, що у розумної людини, на її перший погляд, вони викликають побоювання упередженості суду.
Тобто, у випадку виникнення в учасника справи чи розумного спостерігача обґрунтованого побоювання щодо упередженості судді, саме останній несе тягар доказування своєї безсторонності. В практиці ЄСПЛ, це відомо як «об`єктивний тест» (Langborger): докази неупередженості, надані суддею у відповідь на сумніві учасника справи, мають переконати сторонню, раціональну людину.
ЄСПЛ зазначає у рішеннях у справах «Делкурт проти Бельгії», «Пєрсак проти Бельгії» і «Де Куббер проти Бельгії», що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Сумніви мають бути засновані на фактичних обставинах (Bulut).
Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про упередженість судді, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.
Пунктом 1.1 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, передбачено, що суддя повинен виконувати свою професійну функцію незалежно, виходячи з власної оцінки фактів та відповідно до свідомого розуміння закону, не зважаючи при цьому на будь-які зовнішні впливи, стимули, тиски, загрози чи втручання, прямі або непрямі, хоч би від кого вони йшли і хоч би якими були їхні причини.
Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Враховуючи те, що зазначені суддею Білоусом О.В. у заяві про самовідвід обставини не впливають на неупередженість судді, не свідчать про особисту зацікавленість в результатах її розгляду і не є за законом прямою та безумовною підставою до відводу судді, але задля усунення сумнівів у сторін щодо безсторонності та неупередженості судді, який розглядатиме цю справу, з урахуванням подання позивачем ОСОБА_1 скарги на суддю Білоуса О.В. до Вищої ради правосуддя, яка на даний час не розглянута, що може свідчити про конфлікт інтересів при розгляді адміністративної справи, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити самовідвід судді Білоуса О.В. у цій справі.
Керуючись частиною першою статті 36, статтею 40 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Задовольнити заяву судді Білоуса Олега Валерійовича про самовідвід від участі у розгляді справи №9901/144/20.
Відвести суддю Білоуса Олега Валерійовича від участі у розгляді справи №9901/144/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про часткове скасування наказу.
Передати матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про часткове скасування наказу до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для заміни члена колегії суддів для розгляду цієї справи в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх
Р.Ф.Ханова
Є.А.Усенко
