ОКРЕМА ДУМКА
20 липня 2020 року
м. Київ
справа №9901/144/20
адміністративне провадження №П/9901/144/20
Колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу від 16 липня 2020 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про часткове скасування наказу.
Мною, ОСОБА_2 , у зв`язку із незгодою з результатом розгляду матеріалів позовної заяви було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.
03 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ВККС від 29 січня 2020 року № 4 в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом скасування.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2020 року у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя - Білоус О. В., судді: Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Білоуса О. В. ухвалою від 04 червня 2020 року залишив вказану позовну заяву без руху, мотивуючи тим, що позивачем до позовної заяви додано платіжне доручення від 02 червня 2020 року № 61 про сплату ГО «Фундація деюре» судового збору у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС України за кошти гранту EED № 730954377639/2020/1097. Суд дійшов висновку, що ГО «Фундація деюре» не є особою, яка звертається до суду, а тому не може бути належним платником судового збору у цій справі. При цьому, позивачу надано десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали без урахування строку дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), встановленого Кабінетом Міністрів України, для усунення її недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору належним платником.
На виконання вказаної ухвали, 09 червня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій зазначено, що вказане платіжне доручення, на його думку, є належним доказом сплати судового збору, а тому суд має відкрити провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року зазначена позовна заява повернута особі, яка її подала ( ОСОБА_3 ). Суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, а саме не подано платіжного доручення про сплату ним судового збору на виконання ухвали від 04 червня 2020 року, і в подальшому позивач не має наміру усувати недоліки позовної заяви, тому підстав для очікування закінчення дії карантину, встановленого до 31 липня 2020 року, для надання часу ОСОБА_3 для усунення недоліків позовної заяви, немає.
Однак, на мою думку, у ситуації, що розглядається, необхідно було відкрити провадження у справі № 9901/144/20.
Згідно із ч. 4 ст. 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України передбачені ст. 266 КАС України.
Зокрема частиною першою цієї статті встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Поряд з цим, за п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України установлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За змістом наведених норм закону, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.
Повертаючи позовну заяву, колегія суддів зробила висновок про те, що ОСОБА_1 не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги і немає намірів у подальшому його сплачувати.
Верховний Суд не прийняв як доказ сплати судового збору платіжне доручення від 02 червня 2020 року № 61, оскільки у назві реквізиту «Платник» указано особу, яка не є стороною у справі і яка не подає позовну заяву.
Однак до поданої позовної заяви додано платіжне доручення про сплату судового збору у необхідному розмірі. Крім того, у назві реквізиту «Призначення платежу», зазначено: «Судовий збір за позовом ОСОБА_1 до ВККС, - ВС (Касац.ад.с.) за кошти гранту EED № 730954377639/2020/1097».
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав та людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення від 01 березня 2002 року у справі «Кутіч проти Хорватії»).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі від 28 жовтня 1998 року «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
З урахуванням викладено, вважаю, що висновок Верховного Суду щодо неможливості прийняття квитанції як доказ сплати судового збору у зв`язку із зазначенням у ній платником іншої особи, а не учасника справи чи представника, а відтак і застосування наслідків невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, є обмеженням особи в доступі до суду, передбаченим ст. 6 Конвенції.
При цьому, вважаю за необхідне зазначити, що аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 752/4567/19 та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 910/14147/19.
_______________
Т.М. Шипуліна
Суддя Верховного Суду
