ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Кібенко О. Р., Пророка В. В., Уркевича В. Ю.
30 вересня 2020 року
м. Київ
у справі № 9901/144/20
провадження № 11-241заі20
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) про часткове визнання протиправним і скасування наказу.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Комісії від 29 січня 2020 року № 4 «Про встановлення розміру фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, пославшись на те, що до неї всупереч вимогам частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України не додано документ про сплату судового збору.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що додане до позовної заяви ОСОБА_1 платіжне доручення від 02 червня 2020 року № 61 не може вважатися належним доказом сплати судового збору з огляду на його сплату не позивачем, а ГО «Фундація деюре», яка не є особою, що звертається до суду, а тому не може бути належним платником судового збору у цій справі у розумінні статті 2 Закону України «Про судовий збір».
09 червня та 13 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяви, в яких, зокрема, наголошував на відсутності недоліків його позовної заяви, адже зазначене вище платіжне доручення є належним доказом сплати судового збору і суд має відкрити провадження у справі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 липня 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернув позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки позивач не усунув її недоліків, на які було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, а саме не сплатив судовий збір за подання цієї заяви.
Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постановлену ухвалу про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року - скасувала, направила справу для продовження розгляду до цього суду.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, прийнявши за результатами розгляду апеляційної скарги позивача постанову від 30 вересня 2020 року, залишила поза увагою існування обставин, які перешкоджали справедливому судовому розгляду з огляду на об`єктивну неможливість забезпечення ВККСУ ефективним засобом юридичного захисту станом на цей час.
Правовий статус ВККСУ визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до статті 92 якого Комісія є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
ВККСУ є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
07 листопада 2019 року набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».
Пунктами 2 та 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що з дня набрання ним чинності повноваження членів ВККСУ припиняються, а керівник секретаріату ВККСУ призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону.
Вища рада правосуддя протягом 90 днів з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, формує за результатами конкурсу склад ВККСУ відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, станом на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду ухвали від 16 липня 2020 року Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та ухвалення у ній постанови від 30 вересня 2020 року відповідач у справі - ВККСУ фактично перебував у стані перетворення, тобто повноваження попереднього складу членів цього колегіального органу, зокрема і голови, вже були припинені на підставі зазначених норм Закону, водночас новий склад ВККС ще не був утворений у визначеному законодавством порядку.
Фактичне неіснування складу ВККСУ є обставиною, що об`єктивно унеможливлює реалізацію цим органом своїх прав та виконання обов`язків, обумовлених його правовим статусом як державного колегіального органу суддівського врядування, тобто свідчить про тимчасову неповноважність Комісії в цей період.
Звертаємо увагу на те, що Законом № 1402-VIII визначено правовий статус ВККСУ як державного колегіального органу, тобто будь-які рішення приймаються лише колегіально, або в установленому Законом порядку відповідний колегіальний орган делегує голові ВККСУ повноваження, в тому числі на представництво цього колегіального органу, висловлення його колегіальної волі при розгляді справ у суді. У подальшому голова Комісії може передоручити частину делегованих йому членами Комісії повноважень іншій особі, зокрема працівнику апарату ВККСУ. Оскільки на час розгляду Великою Палатою Верховного Суду апеляційної скарги позивача в цій справі відсутні члени колегіального органу та його голова, то такого органу фактично не існує, не існує його колегіальної волі та позиції щодо апеляційної скарги. Це означає, що такий неіснуючий орган державної влади не може реалізувати свої процесуальні повноваження. Формальне існування Комісії як юридичної особи (як суб`єкта цивільних правовідносин) жодним чином не свідчить про існування відповідного органу влади як суб`єкта адміністративних правовідносин.
Окрім цього, відповідно до статей 1311 та 1312 Конституції України представництво іншої особи в суді здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Абзацом другим підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.
Верховною Радою України 18 грудня 2019 року прийнято Закон України № 390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді».
Водночас у Верховній Раді України очікує розгляду проект Закону України від 29 серпня 2019 року № 1013 «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)», що передбачає викладення в іншій редакції статті 1312 та вилучення підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Станом на час прийняття Великою Палатою Верховного Суду рішення у цій справі питання представництва ВККСУ в судах на законодавчому рівні не врегульовано.
Водночас рішенням Вищої ради правосуддя від 12 грудня 2019 року № 3474/0/15-19 оголошено про початок конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ, що відбувається з 26 грудня 2019 року згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».
Проте в подальшому рішенням від 17 березня 2020 року № 793/0/15-20 Вища рада правосуддя визнала неможливим утворення конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ та визнала конкурс таким, що не відбувся.
За таких обставин, під час апеляційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та ухвалення за результатами такого перегляду постанови від 30 вересня 2020 року, ВККСУ не мала можливості належним чином відстоювати свою позицію в суді та реалізовувати передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України права учасника справи, що свідчить про незабезпечення ефективного способу юридичного захисту учаснику судового процесу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі: смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб`єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, до встановлення правонаступника.
Вважаємо, що наразі фактично відбувається перетворення відповідного суб`єкта владних повноважень, а тому, Велика Палата Верховного Суду мала б зупинити провадження за апеляційною скаргою позивача до моменту формування складу ВККСУ задля надання змоги цьому учаснику справи належно представляти свої інтереси в суді.
Ураховуючи, що Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про повернення позовної заяви та направила справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вирішення цього питання без участі ВККСУ становить під загрозу дотримання процесуального аспекту права відповідача на справедливий суд.
Судді Великої Палати Верховного Суду О. Р. Кібенко В. В. Пророк В. Ю. Уркевич
