П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 серпня 2020 року м. Київ
Справа №757/23249/17-ц
Резолютивна частина постанови оголошена 19 серпня 2020 року
Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк»
відповідач ОСОБА_1
треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», ОСОБА_2
розглянувши цивільну справу за апеляційними скаргами представника третьої особи адвоката Бутовича Сергія Олеговича, який діє на підставі довіреності в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», представника відповідача Харіна Олексія Миколайовича, який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року, ухваленого суддею Остапчук Т.В., повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус» про визнання недійсним іпотечного договору, -
В С Т А Н О В И В:
Справа №757/23249/17-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-824/773/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним іпотечного договору, посилаючись на те що згідно попереднього договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 066 250,00 грн. (еквівалент 250 000 доларів США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 161,90 кв.м.
Згідно додаткової угоди до попереднього договору строк повернення ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) Банк, згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 23 квітня 2014 р. та зареєстрований в реєстрі за №91, забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього).
За Договором іпотеки Банк передав в іпотеку ОСОБА_1 належну Банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв.м. житловою площею 107,30 кв.м. Згідно Договору іпотеки оціночна та ринкова вартість Квартири дорівнюють одна одній та складають 4 738 845,76 грн. За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за Попереднім договором Банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за Договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1) та 5) частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11.07.2014 до 12.08.2015).
Вважає договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 23.04.2014 р. та зареєстрований в реєстрі за №916 є нікчемним. Спостережна рада ПАТ «Старокиївький банк» не приймала рішення стосовно укладення Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916, що є порушенням ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів Позивача. В результаті вказаного договору та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , відбувся перехід права власності на належне Банку майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв.м. житловою площею 107,30 кв.м.. При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю Банку. Крім того, відсутні будь які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в Банка майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам. Також, як вже зазначалося банком в поясненнях до матеріалів справи, ОСОБА_2 на момент укладення вказаних угод був одним з основних акціонерів Банку та Головою Наглядової Ради Банку. Вважає, вказані договори мали на меті відчуження майна Банку на користь ОСОБА_1 , при цьому розрахунок за майно був проведений між ОСОБА_1 та безпосередньо ОСОБА_2 , а не Банком як власником відчуженого майна.
Таким чином, відбувся продаж майна Банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та Головою Наглядової Ради Банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь Банку. Тому просить визнати недійсним Іпотечний договір (без видачі заставної), укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за №916.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року Позов Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк»до ОСОБА_1 третя особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус» про визнання недійсним іпотечного договору - задоволено.
Визнано недійсним Іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 23.04.2014 р. та зареєстрований в реєстрі за №916.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» судовий збір в розмірі 1600 грн.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, представником третьої особи адвокатом Бутовичем С.О., який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Панамедікус», подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Старокиївський Банк», посилаючись на те, що судом першої інстанції застосовано невірний спосіб захисту прав та інтересів позивача, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, визнавши недійсним нікчемний правочин, а також порушив норми матеріального права, застосувавши положення закону, які не підлягали застосуванню.
Крім того, не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача адвокатом Харіним О.М. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції застосовано невірний спосіб захисту прав та інтересів позивача, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, визнавши недійсним нікчемний правочин, а також порушив норми матеріального права, застосувавши положення закону, які не підлягали застосуванню.
В судовому засіданні представник третьої особи адвокат Губський Р.В., який діє на в інтересах ТОВ «Панамедікус», та представник відповідача Харін О.М. підтримали доводи апеляційних скарг.
Представник ТОВ «Новокиївське» що є правонаступником ПАТ «Старокиївський Банк» адвокат Бондар Е.А, проти доводів апеляційних скарг заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно Попереднього договору від 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 066 250,00 грн, що еквівалентно 250 000,00 доларів США, та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 161,90 кв.м. За домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься 25 січня 2014 року.
Згідно додаткової угоди до Попереднього договору строк повернення ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.
У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього), ПАТ «Старокиївський банк», згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрованого в реєстрі за №91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв.м, житловою площею 107,30 кв.м. Згідно договору іпотеки оціночна та ринкова вартість квартири є однакова та становить 4 738 845,76 грн.
На підставі Постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року №365 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк».
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк» призначено Пантіну Л.О., тимчасову адміністрацію запроваджено з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року №563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2014 року прийнято рішення №92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» призначено Пантіну Л.О.
В ході перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, що укладені ПАТ «Старокиївський банк», з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , на той момент Голови Наглядової Ради ПАТ «Старокиївський банк». Договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком в зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки відсутні.
Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916.
В ПАТ «Старокиївський банк» наявний оригінал протоколу Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року з оригінальним підписом третьої особи - ОСОБА_2 , який на момент підписання протоколу був головою Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк». У вказаному протоколі розглянуто виключно одне питання - погодження ОСОБА_8 на посаду головного бухгалтера банку. Ніяких інших питань в протоколі Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року не розглядалося. Копія оригінального протоколу Спостережної ради № 10 від 14 квітня 2014 року була додана представником банку до матеріалів справи. Оригінал протоколу був оглянутий в судовому засіданні.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк», що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. При цьому, місцевим судом встановлено, що Правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційних скаргах, апеляційний суд виходить із такого.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої
статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (частина третя статті 34 Закону).
Згідно з частиною п`ятою статті 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
У силу частини першої статті 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
При цьому, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону).
У свою чергу, приписами частини другої статті 38 цього Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Таким чином, з контексту наведених норм права вбачається законодавчо визначене право уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на визнання правочинів неплатоспроможного банку нікчемними у випадках, визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів і виданий з цього приводу наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року».
Також аналогічна правова позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №813/1061/16, від 20.09.2018 у справі №804/1920/16, №809/316/16, №809/74/16, №819/589/16.
Тлумачення вказаних норм права, дає підстави зробити висновок про те, що правочин є нікчемним в силу закону з моменту його укладення.
Разом з цим, положеннями статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У статті 531 ЦК України встановлено, що боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до положення частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
Згідно зі статтями 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Системне тлумачення наведених норм права, дає підстави зробити висновок про те, що для встановлення у судовому рішення згідно статті 38 Закону України 4452-VI нікчемності правочину, слід встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення, такий правочин є недійсним згідно загальних правил статей 203, 215 ЦК України.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зробити висновок про те, що недійсний правочин є нікчемним згідно статті 38 Закону України 4452-VI з моменту його укладення.
Проте, до моменту застосування вказаної норми права, потрібно встановити волевиявлення сторін. У разі відсутності волевиявлення в однієї із сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
За наведених вище обставин, встановивши, що спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як Спостережної ради та Правління ПАТ «Старокиївький банк» стосовно укладення спірного Іпотечного договору, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення спірного іпотечного договору, волевиявлення ПАТ «Старокиївський банк» було відсутнє.
Відповідно до статі 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги представника третьої особи адвоката Бутовича Сергія Олеговича, який діє на підставі довіреності в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», представника відповідача Харіна Олексія Миколайовича, який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна
