Ухвала

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 757/23249/17-ц

провадження № 61-14020св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське»,

відповідачі - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк» (далі - ПАТ «Старокиївський Банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» (далі - ТОВ «Новокиївське») звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.

Позов мотивований тим, що згідно попереднього договору від 19 грудня

2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 161,90 кв. м. Згідно додаткової угоди до попереднього договору строк повернення

ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня

2014 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна та ринкова вартість квартири дорівнюють одна одній та складають 4 738 845,76 грн.

За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

Вважає вказаний договір іпотеки нікчемним, оскільки спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів позивача. В результаті укладення вказаного договору та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , відбувся перехід права власності на належне банку майно. При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Крім того, відсутні будь які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в банка майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам. ОСОБА_2 на момент укладення вказаних угод був одним з основних акціонерів банку та головою Наглядової Ради банку.

Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та головою Наглядової Ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь банку.

Позивач просив:

визнати недійсним іпотечний договір (без видачі заставної), укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року позов ПАТ «Старокиївський Банк» задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за

№ 916.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Старокиївський Банк» судовий збір в розмірі 1 600,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року,

№ 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня

2018 року. Також аналогічна правова позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №813/1061/16, від 20.09.2018 у справі №804/1920/16, №809/316/16, №809/74/16, №819/589/16.

Виконуючи обов`язки, покладені на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Старокиївський банк» було забезпечено проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів ), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів ), що є нікчемними. В ході перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, що укладені ПАТ «Старокиївський банк», з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , на той момент голови Наглядової Ради ПАТ «Старокиївський банк». Договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком в зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки відсутні.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо ) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором Банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

Отже, оспорюваний іпотечний договір є нікчемним з усіма його додатковими угодами.

Крім того також встановлено, що на час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів Банку та займав посаду голови спостережної ради позивача.

Спостережна рада ПАТ «Старокиївький банк» не приймала рішення стосовно укладення Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня

2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів позивача. Правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».

Укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк», що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. Відповідно, надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

В результаті укладення договору іпотеки та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , відбувся перехід права власності на належне банку майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_3 . При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Крім того, відсутні будь які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в банка майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам.

Таким чином, ОСОБА_2 був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства»; відбувся продаж майна Банку на користь ОСОБА_1 ; грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та Головою Наглядової Ради Банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь Банку.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено до участі у справі ТОВ «Новокиївське» як правонаступника позивача - ПАТ «Старокиївський банк».

Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційні скарги представника третьої особи адвоката Бутовича С. О., який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Панамедікус», представника відповідача Харіна О. М., який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк», що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. При цьому, місцевим судом встановлено, що Правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».

Для встановлення у судовому рішення згідно статті 38 вказаного Закону нікчемності правочину слід встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення, такий правочин є недійсним згідно загальних правил статей 203, 215 ЦК України. Недійсний правочин є нікчемним згідно статті 38 Закону України № 4452-VI з моменту його укладення. У разі відсутності волевиявлення в однієї із сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину. За наведених обставин спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як Спостережної ради та Правління ПАТ «Старокиївький банк» стосовно укладення цього договору, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення спірного іпотечного договору волевиявлення ПАТ «Старокиївський банк» було відсутнє.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних рішеннях послались на статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону України від 04 липня 2014 року, у той час, як оспорюваний договір іпотеки було укладено 23 квітня 2014 року. При цьому, станом на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (23 квітня 2014 року) діяла редакція зазначеного закону, згідно із частини третьої статті 38 якої договори, зазначені в частині другій цієї статті (тобто, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), є нікчемними. Частина друга статті 38 вказаного Закону на момент укладення оспорюваного договору іпотеки передбачала інші підстави нікчемності договорів, що укладались неплатоспроможним банком. Крім того, чинна на той момент редакція закону встановлювала обов`язковим критерієм нікчемності договорів, укладеним неплатоспроможним банком те, що виконання таких договорів спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку. Наведені норми матеріального закону у відповідній редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, судами першої та апеляційної інстанцій застосовані не були, як і не було застосовано положення частини першої статті 215 ЦК України в частині недодержання вимог стосовно відповідності правочину актам цивільного законодавства саме у момент вчинення такого правочину. Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. До аналогічних висновків неодноразово приходив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 15 січня 2020 року по справі № 604/1210/18, у якій Верховний Суд наголосив, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Тому судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення матеріального закону, а саме частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Верховний Суд неодноразово доходив висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Така правова позиція була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі

№ 916/3156/17 від 04 квітня 2019 року; у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 463/5896/14-ц від 10 квітня 2019 року.

Суд першої інстанції неправильно застосував статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства». Суд дійшов висновку про те, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради позивача, тому був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства». Апеляційний суд у зазначеній частині рішення суду першої інстанції не змінив. Однак наведена норма закону не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_2 стосовно оспорюваного договору іпотеки не був заінтересованою особою: 1) не був стороною такого оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не був членом виконавчого органу позивача, як сторони оспорюваного договору іпотеки; 2) не отримував винагороду за вчинення оспорюваного договору іпотеки ні від банку (його посадових осіб), ні від відповідача, як сторони оспорюваного правочину; 3) не придбавав майно внаслідок оспорюваного договору іпотеки; 4) не брав участь у оспорюваному правочині як представник або посередник.

Суди не дослідили статут ПАТ «Старокиївський банк» та не встановили, чи було необхідним рішення правління банку для укладення головою правління оспорюваного договору іпотеки та не послались на відповідні належні докази, на підставі яких було встановлено таку необхідність.

Суди не мотивували відхилення у якості доказу копії протоколу Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року, наданого представником третьої особи ОСОБА_2 та не обґрунтували підстав, з яких примірник відповідного протоколу спостережної ради, наданий позивачем, має більшу доказову силу, ніж примірник, наданий представниками відповідача і третьої особи.

Таким чином, суди допустили порушення статей 89, 263, 265 ЦПК України, у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку стосовно відсутності у посадових осіб позивача необхідного обсягу дієздатності для укладення від імені ПАТ «Старокиївський банк» оспорюваного договору іпотеки, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень по суті спору.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 604/1210/18, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16).

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/23249/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/10006/19.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що згідно попереднього договору від 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі

2 066 250,00 грн, що еквівалентно 250 000,00 дол. США, та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 161,90 кв. м. За домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься 25 січня 2014 року.

Згідно додаткової угоди до попереднього договору строк повернення ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) ПАТ «Старокиївський банк» згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрованого в реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. Згідно договору іпотеки оціночна та ринкова вартість квартири є однакова та становить 4 738 845,76 грн.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк», тимчасову адміністрацію запроваджено з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2014 року прийнято рішення № 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк».

В ході перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, що укладені ПАТ «Старокиївський банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , на той момент Голови Наглядової Ради ПАТ «Старокиївський банк». Договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком в зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки відсутні.

Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня

2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916.

В ПАТ «Старокиївський банк» наявний оригінал протоколу Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року з оригінальним підписом третьої особи - ОСОБА_2 , який на момент підписання протоколу був головою Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк». У вказаному протоколі розглянуто виключно одне питання - погодження ОСОБА_9 на посаду головного бухгалтера банку. Ніяких інших питань в протоколі Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року не розглядалося. Копія оригінального протоколу Спостережної ради № 10 від 14 квітня 2014 року була додана представником банку до матеріалів справи. Оригінал протоколу був оглянутий в судовому засіданні.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочинне створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Відповідно до частин другої та третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла до 11 липня

2014 року - станом на момент укладення іпотечного договору) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

11 липня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04 липня 2014 року, яким внесено зміни, зокрема, до статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частин другої - четвертої статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції цього Закону від 04 липня 2014 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і тлумачення приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від

08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2022 року у справі № 519/2-5034/11).

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

За загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19).

11 липня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» № 1586-VII від 04 липня 2014 року, яким внесено зміни, зокрема, до статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В Законі № 1586-VII Прикінцеві та перехідні положення не містять вказівки про зворотну дію в часі.

Аналіз статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить, що підстава нікчемності правочинів неплатоспроможного банку складається з двох частин (темпоральної та сутнісної).

Темпоральна складова - вчинення правочинів банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, яким потрібно вважати день з якого Фонд розпочинає здійснення тимчасової адміністрації та який вказаний в рішенні про запровадження тимчасової адміністрації. Тому річний строк потрібно обчислювати у зворотному порядку, починаючи від дня, що передує даті, встановленій у рішенні про запровадження тимчасової адміністрації.

Сутнісна складова відображена у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка власне і визначає підстави для кваліфікації правочинів неплатоспроможного банку нікчемними, редакції якої неодноразово змінювались.

Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, колегія суддів зауважує, що:

оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного;

норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину;

якщо стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації правочину як нікчемного.

У справі, що переглядається, суди кваліфікували як нікчемний договір іпотеки від 23 квітня 2014 року на підставі пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року, тобто на час здійснення тимчасової адміністрації банку та проведення перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку).

І. У практиці Касаційного цивільного суду сформувався підхід, за якого норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину. Зокрема:

(1) у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18) колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що «в обґрунтування нікчемності договору про розірвання договору іпотеки від 25 лютого 2014 року позивач посилався на пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції від 11 липня 2014 року, згідно якої правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Разом з тим, на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25 лютого 2014 року Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» діяв в іншій редакції, і стаття 38 Закону не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено положеннями цієї статті у редакції Закону, на яку посилається позивач при зверненні з даним позовом»;

(2) у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала висновок, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц, і так само зазначила, що «суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, не врахував, що редакція частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на момент укладення - 25 березня 2014 року договору про розірвання іпотечного договору не передбачала такої підстави нікчемності правочину як відмова банку від своїх майнових вимог. Тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що договір про розірвання іпотечного договору є нікчемним у зв`язку з відмовою банку від своїх майнових прав».

ІІ. У практиці Касаційного господарського суду сформувався підхід, за якого норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент запровадження щодо банку тимчасової адміністрації. Зокрема:

(1) у пункті 8.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року у справі

№ 922/2250/16 зроблено висновок, що набрання чинності з 04 липня

2014 року змін, внесених у статтю 38 Закону не містить обмежень на поширення дії цієї норм на правочини, вчинені банком (щодо якого після вказаної дати запроваджена тимчасова адміністрація) до набрання чинності з 04 липня 2014 року вказаних змін, оскільки нікчемність правочину банку згідно із наведеною реакцією статті 38 Закону за передбачених в її частині третій підстав, пов`язується з фактом запровадження щодо банку тимчасової адміністрації в період дії цієї редакції статті 38 Закону;

(2) в пункті 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 кваліфіковано нікчемним договір від 27 червня 2014 року про розірвання Договору іпотеки на підстав норми частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04 липня 2014 року N 1586-VII, який набрав чинності 11 липня 2014 року.

Тобто згідно висновку Касаційного господарського суду дія стаття 38 вказаного Закону (у будь-якій редакції) поширюється на правочини банку, укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, незалежно від того, яка редакція статті 38 була чинна на час вчинення правочинів банком.

Отже, існує різна практика в судах різних юрисдикцій щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», коли при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах суди зробили протилежні висновків щодо визначення моменту для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними, залежно від моменту введення тимчасової адміністрації або моменту укладення договору (вчинення правочину).

Слід зазначити, що аналогічне питання передавалось на розгляд Великої Палати Верховного Суду ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 грудня 2021 року у справі № 910/10006/19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 січня 2022 року справу прийняла та призначила до розгляду.

У зв`язку з цим ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі. Проте за наслідком розгляду справи № 910/10006/19 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 серпня 2022 року (провадження № 12-79гс21) не вважала можливим розглядати питання щодо визначенні правил дії в часі частини третьої статті вказаного 38 Закону в контексті застосування її до договору, який оспорювався в наведеній справі.

Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не має можливості розглянути цю справу без відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16 стосовно застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року, і який оспорюється в цій справі.

Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, і зробити висновок про те, що:

«оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного;

норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину;

якщо стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації правочину як нікчемного».

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 757/23249/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков