П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 серпня 2020 року м. Київ
Справа № 22-2569 Головуючий у1-й інстанції - Таран Н. Г.
Унікальний № 754/16303/15-ц Доповідач - Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Пузикової В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,-
у с т а н о в и л а:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 пред`явила в суд позов до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Приватного нотаріуса КМНО Єгорової М. Є., третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м., скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м. (т. 1, а.с.1-4).
Позов обґрунтовувала тим, що між нею та ВАТ «СВЕДБАНК», правонаступником якого є ПАТ «ОМЕГАБАНК» було укладено кредитний договір за № 2630/0308/45-004. Згідно з п. 1.4 кредитного договору: «Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м. Позивач придбала зазначену у договорі квартиру. Відповідно до Договору купівлі-продажу ВКІ № 596521 від 12 березня 2008 року позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 . Правонаступником майнових вимог за договором № 2630/0308/45-004 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». ВАТ «СВЕДБАНК» право вимоги за кредитним договором № 2630/0308/45-004-Р-01 від 12 березня 2008 року передано ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Представниками ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 11 листопада 2015 року самоправно, без постанови суду і без участі державного виконавця, було здійснено незаконне захоплення квартири АДРЕСА_1 . За умовами кредитного договору № 2630/0308/45-004-Р-01 кошти видавались в іноземній валюті, тож, позивач звертає увагу суду, що вказане житло підпадає під мораторій, визначений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, квартира АДРЕСА_1 є місцем постійного проживання позивача. Також у вказаній квартирі зареєстрований малолітній син позивача ОСОБА_3 2008 року народження. ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не мала попереднього дозволу органу опіки і піклування на примусове стягнення квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. № 21520288 від 22 травня 2015 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Стягнуто з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Приватного нотаріуса КМНО Єгорової М. Є. в рівних частках з кожного на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 487 грн 20 коп.
В іншій частині позовних вимог позивачу відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», діючи через представника адвоката Ковалевського Є. В., подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі (т. 2, а.с.206-214).
В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.
В суд апеляційної інстанції Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М. Є. не з`явилась, про місце та час апеляційного розгляду повідомлена належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв`язку зворотне повідомлення про вручення 16 липня 2020 року уповноваженій особі Єгорової М. Є. судового повідомлення про розгляд справи, призначений на 05 серпня 2020 року.
23 липня 2020 року до апеляційного суду надійшла заява приватного нотаріуса Єгорової М. Є. про розгляд справи за її відсутності.
Суд ухвалив розглядати справу у відсутність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є., оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», адвоката Ковалевського Є. В., та третьої особи ОСОБА_2 , які підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити; ОСОБА_1 , яка заперечувала проти апеляційної скарги та просила залишити оскаржуване рішення без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «СВЕДБАНК», яке виступало як правонаступник АКБ «ТАС-Комерцбанк» був укладений кредитний договір № 2630/0308/45-004.
Відповідно до укладеного договору Банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 000 доларів США, а остання зобов`язалася в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
Згідно з п. 1.4 кредитного договору: «Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв. м.
Позивач придбала зазначену у договорі квартиру. Відповідно до Договору купівлі-продажу ВКІ № 596521 від 12 березня 2008 року позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 .
Одночасно, в забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору № 2630/0308/45-004 між Банком та позивачем був укладений Іпотечний договір № 2630/0308/45-004-Z-01, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м.
Також 15 червня 2009 року між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 до кредитного договору № 2630/0308/45-004 від 12 березня 2008 року.
28 листопада 2012 року Банк відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відповідно до договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до позичальника та зобов`язаннями по кредитному договору та Іпотечному договору.
У зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі укладених вищенаведених договорів, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки звернулось до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО - Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 11 Договору іпотеки Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково у т.ч., якщо Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають із Основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених Основним зобов`язанням та цим Договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобов`язання як основного боргу, так і процентів за ним.
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту Договору випадків Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим Договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення па Предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору.
Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього Договору тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається Іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні Іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення Основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий Іпотекодавцем особисто у Іпотекодержателя.
Відповідно до п. 12 Договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із нижче способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду та у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до п. 12.3 згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в п.п.12.3.1 та 12.3.2 цього пункту Договору.
В пункті 12.3.1. міститься застереження щодо задоволення вимог шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
За встановлених обставин, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що у даному випадку відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тому позов підлягає задоволенню в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Оскільки у розпорядження суду не надано доказів щодо наявності у відповідача свідоцтва про права власності на нерухоме майно, у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на спірну квартиру позивачем не оскаржується, а тому у апеляційному порядку в цій частині не перевіряється.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідають обставинам справи.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення цієї частини позову ОСОБА_1 , нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т. 2, а.с.195-199).
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Під час апеляційного розгляду ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року провадження у справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 760/18364/16-ц.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду у цивільній справі № 760/18364/16-ц від 11 лютого 2020 року, яка оприлюднена 27 лютого 2020 року, справа повернута колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року касаційне провадження у справі № 760/18364/16-ц зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 644/3116/18-ц.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2020 року провадження у справі поновлене, справа призначена до розгляду у судовому засіданні для вирішення питання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 644/3116/18-ц.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року провадження у справі зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 644/3116/18-ц.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року касаційна скарга АТ «КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення.
Постанова Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишена без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року провадження у справі поновлене, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
Отже Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
При звернені стягнення на предмет іпотеки відповідачем ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»не було перевірено чи не поширюється мораторій на іпотечне майно та не надано суду доказів на підтвердження того, що на предмет іпотеки не поширюється вказаний закон. ОСОБА_1 зазначила, що квартира, яка є предметом іпотеки, використовується нею як місце її постійного проживання, іншого житла на праві власності вона не має.
Доводи апеляційної скарги про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки мав місце позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а набуття права власності та реєстрація права власності не є примусовим стягненням та доводи про відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України у справах №№ 6-1243цс16, 6-1219цс16, 6-1309цс15, постановах Верховного Суду №№ 61-155св17, 61-26752св18, постановах Київського апеляційного суду №№ 760/4725/17, 755/13331/16-ц, 127/20712/17, 295/13727/15-ц та інші, відхиляються апеляційним судом як неприйнятні, оскільки вони спростовуються висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
У даній справі майно, що є предметом іпотеки, так само вибуло з власності іпотекодавця без згоди позивача ОСОБА_1 , як власника.
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що склад сторін у справі не відповідає фактичним спірним правовідносинам, оскільки позовні вимоги до іпотекодержателя відсутні та оскаржуються дії реєстратора, а тому відповідач у даній справі є неналежним, колегія суддів відхиляє, оскільки у зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі договору про відступлення прав вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», останній є іпотекодержателем у даних правовідносинах та звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 було пред`явлено вимоги у тому числі і до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», право якого на спірну квартиру (іпотечне майно) було зареєстровано.
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 06 серпня 2020 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома
