Номер провадження 2/754/4307/19
Справа №754/16303/15-ц
РІШЕННЯ
Іменем України
11 листопада 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Таран Н.Г.,
секретаря судового засідання Раєвського П.А.,
за участі представника позивача - адвоката: Мурашова А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, 3-я особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є., треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ВАТ «СВЕДБАНК», правонаступником якого є ПАТ «ОМЕГАБАНК» було укладено кредитний договір за №2630/0308/45-004. Згідно з п. 1.4 кредитного договору: «Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,6 кв.м. Позивач придбала зазначену у договорі квартиру. Відповідно до Договору купівлі-продажу ВКІ №596521 від 12.03.2008 року позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 . Правонаступником майнових вимог за договором №2630/0308/45-004 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». ВАТ «СВЕДБАНК» право вимоги за кредитним договором №2630/0308/45-004-Р-01 від 12.03.2008 року передано ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Представниками ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 11.11.2015 року самоправно, без постанови суду і без участі державного виконавця, було здійснено незаконне захоплення квартири АДРЕСА_1 . За умовами кредитного договору №2630/0308/45-004-Р-01 кошти видавались в іноземній валюті, тож, позивач звертає увагу суду, що вказане житло підпадає під мораторій, визначений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, квартира АДРЕСА_1 є місцем постійного проживання позивача. Також у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований малолітній син позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1. ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не мала попереднього дозволу органу опіки і піклування на примусове стягнення квартири АДРЕСА_1 . На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м. Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Мурашов А.Ю. просив задовольнити позовні вимоги з підстав викладених в позові.
Представник відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В поданій до суду заві від 07.11.2019 року просить суд прости судове засідання без його участі, проти задоволення позову заперечує.
Приватний нотаріус КМНО Єгорова М.Є. в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила.
Представник третьої особи: Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Третя особа: ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.
Вислухавши представника позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 12.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «СВЕДБАНК», яке виступало як правонаступник АКБ «ТАС- Комерцбанк» був укладений кредитний договір №2630/0308/45-004.
Відповідно до укладеного договору Банк надав позичальнику кредит у розмірі 59000,00 дол. США, а остання зобов`язалася в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
Згідно з п. 1.4 кредитного договору: «Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,6 кв.м.
Позивач придбала зазначену у договорі квартиру. Відповідно до Договору купівлі-продажу ВКІ №596521 від 12.03.2008 року позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 .
Одночасно, в забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору №2630/0308/45-004 між Банком та позивачем був укладений Іпотечний договір №2630/0308/45-004-Z-01, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м.
Також 15.06.2009 року між сторонами була укладена Додаткова угода №1 до кредитного договору №2630/0308/45-004 від 12.03.2008 року.
28.11.2012 року Банк відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відповідно до договору факторингу №15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до позичальника та зобов`язаннями по кредитному договору та Іпотечному договору.
У зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі укладених вищенаведених договорів, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки звернулось до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО - Єгорової М.Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 11 Договору іпотеки Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково у т.ч., якщо Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають із Основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених Основним зобов`язанням та цим Договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобов`язання як основного боргу, так і процентів за ним.
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту Договору випадків Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим Договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення па Предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору.
Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього Договору тридцятиденний строк починає підліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається Іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні Іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення Основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий Іпотекодавцем особисто у Іпотекодержателя.
Відповідно до п. 12 Договору іпотеки за вибором іпотеко держателя застосовується один із нижче способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду та у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до п. 12.3 згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в п.п.12.3.1 та 12.3.2 цього пункту Договору.
В пункті 12.3.1. міститься застереження щодо задоволення вимог шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотеко держателем про задоволення вимог іпотеко держателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності та предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Наведені вище вимоги діючого законодавства свідчать про те, що у відповідача -приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є., були відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивача, оскільки будь-якого окремого договору між сторонами укладено не було, як і відсутнє було рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є обов`язковими умовами можливості звернення стягнення на предмет вказаного договору іпотеки, що свідчить про незаконність дій відповідачів.
Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Згідно з Постановою Верховного суду від 31.10.2018 року у справі №465/1310/17 звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Отже визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.
Дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.
Відповідно до постанови 31.10.2018 року у справі №753/12729/15ц Великої Палати Верховного суду держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.
На думку ЄСПЛ поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C.G. and Others v. Bulgaria»), заява №1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява №21722/11.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає, що у даному випадку відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Таким чином, встановлені судом обставини справи та наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що позов підлягає частковому задоволенню в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами наявність у відповідача свідоцтва про права власності на нерухоме майно.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі по 487,20 грн. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 572, 575 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, 3-я особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.
Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни № 21520288 від 22.05.2015 року, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни в рівних частках з кожного на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 487,20 грн.
В іншій частині позовних вимог позивачу відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 18.11.2019 року.
Суддя: Н.Г.Таран
