Постанова
Іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 754/16303/15-ц
провадження № 61-12488св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова Марина Євгенівна,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є., треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовну заяву мотивовано тим, що 12 березня 2008 року між нею та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк», було укладено кредитний договір № 2630/0308/45-004.
Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Позивач придбала зазначену у договорі квартиру.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 березня 2008 року ВКІ № 596521 позивач є власницею квартири АДРЕСА_2 .
ВАТ «Сведбанк» передало ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги за кредитним договором від 12 березня 2008 року № 2630/0308/45-004.
11 листопада 2015 року представниками ТОВ «ФК «Вектор Плюс» самоправно, без постанови суду і без участі державного виконавця було здійснено незаконне захоплення квартири АДРЕСА_2 .
На думку позивача, оскільки за умовами кредитного договору № 2630/0308/45-004-Р-01 кошти видавались в іноземній валюті, то вказане житло підпадає під дію мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, указана квартира є місцем постійного проживання позивача, також у ній зареєстрований малолітній син позивача ОСОБА_3 , 2008 року народження.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не мало попереднього дозволу органу опіки і піклування на примусове звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 .
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв. м;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. від 22 травня 2015 року № 21520288 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» здійснило примусове стягнення квартири АДРЕСА_2 без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тому позов підлягає задоволенню в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Доводи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки мав місце позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а набуття права власності та реєстрація права власності не є примусовим стягненням, а також доводи про відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії щодо реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України у справах № № 6-1243цс16, 6-1219цс16, 6-1309цс15, постановах Верховного Суду № № 61-155св17,
61-26752св18, спростовуються висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_2 відмовлено, оскільки позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами наявність у відповідача свідоцтва про права власності на нерухоме майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
18 серпня 2020 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на суб`єктний склад учасників справи, зокрема не врахували, що позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності не можуть бути пред`явлені до державного реєстратора або приватного нотаріуса, уповноваженого на виконання функцій державного реєстратора. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.
Крім того, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену реєстрацію права власності.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що власником предмета іпотеки є ОСОБА_2 , а тому оскаржуване ОСОБА_1 рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не сприятиме захисту права власності позивача.
На думку заявника, позивач не довела належними та допустимими доказами наявності обставин, які б указували на можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Також необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про порушення прав малолітнього ОСОБА_3 .
У частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_2 рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року не оскаржуються, а тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без руху для надання доказів сплати судового збору.
У жовтні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Вектор Плюс», витребувано з Деснянського районного суду міста Києва цивільну справу № 754/16303/15-ц, відмовлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» як правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» був укладений кредитний договір № 2630/0308/45-004.
Відповідно до укладеного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 59 000,00 дол. США, яка як позичальник зобов`язалася в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу квартири, загальною площею 30,6 кв. м, на АДРЕСА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 березня 2008 року ВКІ № 596521 ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 .
Також 12 березня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 2630/0308/45-004 між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено іпотечний договір № 2630/0308/45-004-Z-01, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 11 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають із основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання як основного боргу, так і процентів за ним.
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Згідно з пунктом 12 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до пункту 12.3 іпотекодержатель може задовольнити вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на майно згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.
У підпункті 12.3.1 міститься застереження щодо задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
15 червня 2009 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 12 березня 2008 року № 2630/0308/45-004.
Відповідно до договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами 28 листопада 2012 року ВАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» свої права вимоги до позичальника та зобов`язаннями за кредитним та іпотечним договорами.
У зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі укладених договорів ТОВ «ФК «Вектор Плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 27 березня 2019 року в справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19), та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15, від 26 лютого 2020 року в справі № 635/2208/16-ц (провадження № 61-23269св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв. м, не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З внесенням змін до цієї норми Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначеною нормою передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судами попередніх інстанцій установлено, що умовами договору іпотеки сторони передбачили можливість позасудового урегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, за змістом пункту 11 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково.
Відповідно до пункту 12 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом пункту 12.3 договором про задоволення вимог іпотекодержателя вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.
У підпункті 12.3.1 міститься застереження щодо задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, у зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі договорів про відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .
Щодо здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс»).
Етапами державної реєстрації речового права є перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмова у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).
Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).
Оспорюючи рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, позивач, серед іншого, обґрунтовувала неправомірність рішення державного реєстратора, посилаючись на наявність заборони щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, яка визначена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
ОСОБА_1 зазначила, що квартира, яка є предметом іпотеки, використовується нею як місце її постійного проживання, іншого житла на праві власності вона не має.
Частиною четвертою Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
У разі, якщо квартира позивача, яка є предметом іпотеки, підпадає під критерії, визначені у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на неї не може бути примусово звернуто стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за іпотекодержателем.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від
19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
Отже, ураховуючи, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, державний реєстратор зобов`язаний був перевірити відповідність спірної квартири вимогам, визначеним у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Згідно з положеннями указаного пункту протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна, або;
- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відмітки у паспорті ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 05 червня 2008 року.
Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-13» від 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 2008 року, а її син - ОСОБА_3 , 2008 року народження, - з 2009 року.
Суди встановили, що спірна квартира, загальною площею 30,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , використовується позивачем та її малолітнім сином як місце постійного проживання. Доказів наявності у ОСОБА_1 у власності іншого нерухомого майна ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не надало.
Таким чином, кредит, на забезпечення повернення якого квартира АДРЕСА_2 була передана в іпотеку, надавався позивачу в іноземній валюті, указана квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м., придбана за кредитні кошти та використовується позивачем та її малолітнім сином як місце постійного проживання.
З огляду на наведене у державного реєстратора не було підстав для здійснення 22 травня 2015 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Зазначене є самостійною та безумовною підставою для скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно за іпотекодавцем, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. від 22 травня 2015 року № 21520288 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча
держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня
2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, що у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже, не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 (провадження № 61-2162св21).
Аналізуючи правові підстави звернення до суду з позовом, характер правовідносин, які склались між учасниками спору, та надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту з огляду на його ефективність в контексті положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів також враховує тривалість розгляду судами цієї справи. Незважаючи на те, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у листопаді 2015 року, коли належним способом захисту було скасування запису про проведену державну реєстрацію права, колегія суддів звертає увагу на те, що фактичне виконання судового рішення про скасування державної реєстрації відбуватиметься під час дії нової редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка не передбачає скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а вказує на необхідність, зокрема, скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, що в цілому відповідає змісту резолютивної частини рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року.
За таких обставин доводи касаційної скарги щодо неналежності обраного позивачем способу захисту прав, зокрема у спосіб скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, є помилковими. Обраний позивачем спосіб захисту прав відповідає змісту порушеного права та сприяє ефективному його поновленню у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Підсумовуючи викладене щодо суті спору, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про неправомірність прийнятого 22 травня 2015 року державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 12 березня 2008 року № 2630/0308/45-004-Z-01, зокрема при наявності заборони на примусове звернення стягнення, передбаченої положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та відновили порушене право позивача у ефективний спосіб.
Щодо суб`єктного складу сторін
У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс» порушує питання щодо неналежного суб`єктного складу відповідачів, а саме вважає приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорову М. Є. неналежним відповідачем.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/2209/18, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем, оскільки державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Верховний Суд ураховує, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, змісту та характеру відносин сторін, убачається, що спір виник між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» з приводу незаконної державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 12 вересня 2008 року № 2630/0308/45-004-Z-01, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , а отже, позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на спірну квартиру не можуть бути пред`явлені до державного реєстратора, зокрема приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем.
Отже, встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є., при цьому відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, оскільки належний відповідач ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є залученим до участі у справі, судам попередніх інстанцій належало відмовити у задоволенні позову до зазначеного приватного нотаріуса як до неналежного відповідача.
Приватний нотаріус не оскаржила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року. Однак, враховуючи, що встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, Верховний Суд вправі самостійно надавати правову оцінку суб`єктному складу відповідачів.
Що стосується доводів ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що власником предмета іпотеки є ОСОБА_2 , проте позовних вимог до нього позивач не заявляла, то колегія суддів відхиляє їх.
Враховуючи, що скасування оскаржуваного ОСОБА_1 рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» сприяє захисту її права власності на квартиру АДРЕСА_2 , вирішення питання його законності стосується позивача ОСОБА_1 та відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Водночас вимог про витребування цього майна, яке може перебувати у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не порушує.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір по суті позовних вимог, однак неправильно визначили суб`єктний склад відповідачів, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно скасувати. Ухвалити у справі у цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
