Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
02 червня 2020 р.Справа №160/5330/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
ВСТАНОВИВ:
18 травня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відповідача-1: Державного бюро розслідувань, Відповідача-2: Виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича із позовними вимогами про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу.
Ухвалою суду від 22.05.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання ухвали шляхом подання до суду документу, що підтверджує повноваження адвоката Стрєльнікова Євгенія Анатолійовича на здійснення представництва у встановленому законом порядку, а саме, оригінал ордеру на надання правової допомоги серії АЕ №1022978; уточненої позовної заяви із зазначенням відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі вживалися та відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, відповідно до кількості сторін; оригіналу або належним чином завіреної копії наказу Державного бюро розслідувань від 21.04.2020 №133 «Про проведення службового розслідування», або вказати причини неможливості подання такого доказу та заявити клопотання про його витребування; доказів сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.
01 червня 2020 року представником позивача - адвокатом Стрєльніковим Є.А. подано заяву на виконання ухвали від 22.05.2020 та уточнену позовну заяву, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Державного бюро розслідувань та виконувача обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича по виданню наказу від 21.04.2020 № 133 «Про проведення службового розслідування»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 21.04.2020 №133 «Про проведення службового розслідування»;
- визнати протиправними дії Державного бюро розслідувань та виконувача обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича по виданню наказу від 21.05.2020 №227 «Про продовження строку проведення службового розслідування»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 21.05.2020 №227 «Про продовження строку проведення службового розслідування».
Ухвалою суду від 02.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5330/20 за правилами загального позовного провадження. Призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 15 червня 2020 року о 15:00 год.
Також, 01 червня 20220 року представником позивача - адвокатом Стрєльніковим Є.А. подано заяву про забезпечення позову, в якій просять:
- зупинити дію пункту 2 наказу Державного бюро розслідувань від 21.04.2020 №133 та пункту 2 наказу Державного бюро розслідувань від 21.05.2020 №227 в частині відсторонення ОСОБА_1 , заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, до закінчення розгляду даної справи по суті;
- звернути судове рішення до негайного виконання та примірник такого рішення направити до Державного бюро розслідувань для вжиття відповідних заходів.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову заявником зазначено, що наказом Державного бюро розслідувань від 21.04.2020 №133 призначено проведення службового розслідування з метою дослідження порушень, допущених в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62019080000000154, а наказом від 21.05.2020 №227 продовжено строки проведення вказаного службового розслідування. Цими ж наказами відсторонено від виконання посадових обов`язків заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, ОСОБА_1 з 22.04.2020 по 22.05.2020, а потім безстроково - до кінця проведення службового розслідування. Правовою підставою для проведення службового розслідування визначено наказ Державного бюро розслідування від 14.01.2020 року № 9 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань». Позивач вказує, що наказ Державного бюро розслідувань № 9 від 14.01.2020 не зареєстровано у Міністерстві юстиції України, а тому його вимоги не є обов`язковими для виконання та не можуть бути підставою для проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного Бюро розслідувань. Зауважив, що всупереч приписам Закону України «Про державну службу» у наказі Державного бюро розслідувань від 21.04.2020 №133 не зазначено ані виду дисциплінарного проступку (з визначенням об`єктивних і суб`єктивних ознак) ані місця, часу його вчинення та обставин, за яких його було вчинено. Крім того, наказ від 21.04.2020 № 133 виданий особою, не уповноваженою в силу вимог п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» тимчасово виконувати обов`язки Директора ДБР, а тому він є незаконним.
Згідно з частиною 1 статті 153, частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта.
За змістом частини 1 статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з Рекомендаціями N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Оцінивши усі докази, досліджені судом у їх сукупності, та виходячи з положень частини другої статті 150 КАС України, суд вважає, що в разі забезпечення позову в даній справі шляхом, зазначеним позивачем, суд фактично без належних на те підстав поставить під сумнів рішення суб`єкта владних повноважень, втрутившись у його повноваження без надання правової оцінки підставам для такого рішення, а відтак тимчасово вирішить майбутній спір по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі встановлених підстав для забезпечення позову.
Не доведено заявником в поданій заяві про забезпечення позову і мотивів та підстав очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, як і того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Встановлення ж протиправності дій та рішень суб`єкта владних повноважень - відповідача, є предметом розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Таким чином, позивачем не доведено наявності у поданій заяві хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених КАС України, для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відсутні передбачені частиною 2 статті 150 КАС України обставини для вжиття заходів забезпечення позову, тому заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева
