ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 160/5330/20
адміністративне провадження № К/9901/17811/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Cмоковича М.І., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань та виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. про визнання дій протиправними та скасування наказів стосовно проведення службового розслідування, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (головуючий суддя - Тулянцева І.В.), постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року (головуючий суддя - Суховаров А.В., судді: Ясенова Т.І., Головко О.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач, ДБР) та виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В., в якому просив:
- визнати протиправними дії виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В. щодо видання наказу №133 від 21 квітня 2020 року про проведення службового розслідування;
- визнати протиправними і скасувати наказ №133 від 21 квітня 2020 року про проведення службового розслідування;
- визнати протиправними дії виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В. щодо видання наказу №227 від 21 травня 2020 року про продовження строку проведення службового розслідування;
- визнати протиправними і скасувати наказ №227 від 21 травня 2020 року про продовження строку проведення службового розслідування;
- визнати протиправними дії виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В. по виданню наказу №281 від 22 червня 2020 року про проведення службового розслідування;
- визнати протиправними і скасувати наказ №281 від 22 червня 2020 року про проведення службового розслідування;
- визнати протиправними дії виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В. щодо видання наказу №354 від 21 липня 2020 року про продовження строку проведення службового розслідування;
- визнати протиправними і скасувати наказ №354 від 21 липня 2020 року про продовження строку проведення службового розслідування;
- встановити відсутність компетенції виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В. проводити службові розслідування в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР, затвердженої наказом ДБР №9 від 14 січня 2020 року.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДБР не дотрималось приписів чинного законодавства при призначенні спірних службових розслідувань, а саме: вказані розслідування призначено на підставі Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР, затвердженої наказом ДБР №9 від 14 січня 2020 року (далі - Інструкція №9), яка не зареєстрована в Міністерстві юстиції України; оскаржувані накази не містять посилання на мету проведення службового розслідування та на дисциплінарний проступок, який вчинив позивач; порушено право позивача знайомитись з матеріалами службового розслідування, надавати пояснення, користуватись допомогою адвоката; відсторонення від виконання посадових обов`язків на час здійснення службового розслідування протирічить статті 72 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
3. Також позивач вважає, що виконуючий обов`язки директора ДБР Соколов О.В. не мав повноважень на видання оскаржуваних наказів, оскільки обіймає посаду заступника директора ДБР та до обрання директора виконання його обов`язків протирічить частинам першій, четвертій статті 10, частині четвертій статті 12 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII).
II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Наказом ДБР №201-ос від 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі.
5. 21 квітня 2020 року наказом ДБР №133 (далі - Наказ №133 від 21 квітня 2020 року) призначено службове розслідування з 22 квітня 2020 року по 22 травня 2020 року з метою дослідження порушень, допущених в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019080000000154 та прийняття рішення про його закриття. На час здійснення службового розслідування ОСОБА_1 відсторонений від виконання посадових обов`язків. Підставою для видання наказу стала службова записка Управління внутрішнього контролю №196/10-07/20 від 16 квітня 2020 року про незаконне закриття кримінального провадження №62019080000000154 та повернення вилученої у ТОВ «Мелітопольський олійноекстрадиційний завод» готівки в розмірі 709' 300$ та 17' 556' 800гр.
6. 21 травня 2020 року наказом ДБР №227 (далі - Наказ №227 від 21 травня 2020 року) строк проведення службового розслідування продовжений до 22 червня 2020 року. Підставою для видання наказу стала службова записка Управління внутрішнього контролю №270/10-07/20 від 20 травня 2020 року про необхідність вивчення великого об`єму інформації.
7. 22 червня 2020 року наказом ДБР №281 (далі - Наказ №281 від 22 червня 2020 року) призначено службове розслідування з 22 червня 2020 року по 22 липня 2020 року стосовно заступника директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі ОСОБА_1 та заступника начальника Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі Деркача М.А. на предмет причетності до вчинення правопорушень, невиконання обов`язків. На час здійснення службового розслідування ОСОБА_1 і Деркач М.А. відсторонені від виконання посадових обов`язків. Підставою для видання наказу стала службова записка Управління внутрішнього контролю №352/10-07/20 від 22 червня 2020 року про ймовірне викрадення частини грошей, вилучених у кримінальному провадженні №62019080000000154.
8. 21 липня 2020 року наказом ДБР №354 (далі - Наказ №354 від 21 липня 2020 року) продовжений строк проведення службового розслідування. Підставою для видання наказу стала службова записка Управління внутрішнього контролю №450/10-07/20 від 20 липня 2020 року про необхідність вивчення великого об`єму інформації.
9. Не погодившись з діями відповідачів щодо видання наказів від 21 квітня 2020 року №133, від 21 травня 2020 року № 227, від 22 червня 2020 року №281 та від 21 липня 2020 року №354, позивач звернувся до суду.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.
11. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про дотримання відповідачем чинного законодавства при проведенні службового розслідування та прийняті оскаржуваних наказів.
11.1 Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що акти ДБР не підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України, оскільки ДБР не відноситься ні до міністерств, ні до інших центральних органів виконавчої влади, ні до органів господарського управління та контролю. Вказана обставина підтверджується листами Міністерства юстиції України від 09 квітня 2020 року №16781/6380-26-20/11.1.3, від 23 липня 2020 року №32743/145223-26-20/00011, які містяться в матеріалах адміністративної справи.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
12. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
14. У касаційній скарзі вказано, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані пункт 8 частини першої статті 12, пункту 6 частини другої статті 24 Закону №794-VIII, пункту 2 розділу III, пункту 5 розділу IV, пункту 1 розділу V Інструкції №9, безпідставно застосовано Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут) та не застосовано статтю 72 Закону 889-VIII. Також скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не спростовано, що виконувач обов`язків Директора ДБР не є керівником державної служби та суб`єктом, який в розумінні пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII має повноваження на призначення проведення службових розслідувань відносно державних службовців ДБР.
15. ДБР подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач просив залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення. У відзиві наголошено, що оскаржуваними діями та наказами не припинялись ні трудові відносини ОСОБА_1 , ні виплата заробітної плати, а тому твердження позивача про порушення його права на працю та оплату праці оскаржуваними наказами є безпідставними. Окрім того, на момент розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з причин не пов`язаних із спірними службовими розслідуваннями.
16. Представником позивача подані пояснення на відзив, в яких зазначено, що розгляд питання правомірності винесення наказів про порушення службового розслідування, про продовження строку службового розслідування та відсторонення позивача від виконання службових обов`язків надасть змогу, у передбаченому законодавством порядку, отримати відповідну компенсацію за порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, тобто дозволить ефективно захистити та відновити порушене право ОСОБА_1 , а тому у повній мірі відповідає завданням адміністративного судочинства.
17. Відповідачем також подані до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких вказано про помилковість доводів скаржника щодо необхідності реєстрації в Міністерстві юстиції України Інструкції №9. Відповідач наголосив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту без факту порушення його прав або інтересів, що суперечить завданню адміністративного судочинства та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. У поясненнях представником ДБР також зазначено, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 08 вересня 2022 року у справі №400/2913/20, від 11 серпня 2022 року у справі №400/4034, від 02 червня 2022 року у справі 420/3541/20 та від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20 сформовано висновки щодо застосування положень статей 10, 12 Закону № 794-VIII, які стосуються повноважень в.о. Директором ДБР, у порядку ротації, на прийняття кадрових рішень стосовно державних службовців ДБР.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
20. Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 Закону № 794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.
Повноваження директора Державного бюро розслідувань, першого заступника директора Державного бюро розслідувань і заступника директора Державного бюро розслідувань припиняються в зв`язку із закінченням строку повноважень або у разі: 1) подання письмової заяви про припинення повноважень за власним бажанням; 2) призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою; 3) досягнення 65 років; 4) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 5) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або про обмеження його цивільної дієздатності, про визнання його безвісно відсутнім чи про оголошення його померлим; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього або притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, набрання законної сили рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 7) припинення ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України; 8) смерті; 10) набуття громадянства іншої держави; 11) наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини.
21. Згідно із пунктом 8 частини першої, частиною четвертою статті 12 Закону № 794-VIII директор Державного бюро розслідувань видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.
У разі звільнення директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового директора Державного бюро розслідувань в порядку, передбаченому цим Законом.
22. Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (в частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
23. Згідно із абзацом 2 частини шостої статті 14 Закону № 794-VIII на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
24. Пунктом 6 частини другої статті 24 Закону № 794-VIII визначено, що підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань має обов`язок проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань.
25. Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону № 794-VIII для розгляду питань застосування дисциплінарних стягнень до працівників Державного бюро розслідувань утворюється Дисциплінарна комісія у складі п`яти осіб. До складу Дисциплінарної комісії входять три особи, визначені Радою громадського контролю при Державному бюро розслідувань.
Склад та положення про Дисциплінарну комісію Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Дисциплінарна комісія на підставі службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність в діях працівника Державного бюро розслідувань дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення.
26. Процедуру проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань та його територіальних управлінь - осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та працівників, які працюють за трудовими договорами у ДБР, оформлення таких розслідувань, і реалізація прийнятих за ними висновків визначає Інструкція про порядок затвердження службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затверджену Наказом ДБР від 14 січня 2020 року №9.
27. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції №9 у кожному випадку вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, невиконання працівниками бюро вимог Закону України «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли їх вчиненню, службове розслідування призначається або проводиться за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції.
28. Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №9 передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є наявність даних про: 1) невиконання чи неналежне виконання обов`язків; 3) перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 7) використання повноважень в особистих інтересах або особистих інтересах інших осіб; 10) подію, яка сталась за участі працівника бюро та викликала негативний суспільний резонанс; 11) вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або іншого порушення Закону України «Про запобігання корупції», за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням директора бюро стосовно працівника центрального апарату та відповідно директора територіального управління бюро стосовно працівника територіального управління; 21) утрату або викрадення матеріалів досудового розслідування, справ оперативного обліку, речових доказів; а також тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження; 25) за інформацією інших правоохоронних органів; 26) отримання інформації про скоєння інших дій, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення, а щодо осіб рядового і начальницького складу також з підстав, визначених Дисциплінарним статутом Національної поліції України.
29. Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Інструкції №9 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою з`ясування причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини працівника бюро.
30. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Інструкції, службове розслідування проводиться з метою встановлення: 1) неправомірних дій працівника, яким вчинено правопорушення; 2) причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням працівником бюро своїх обов`язків; 3) наявності або відсутності вини працівника бюро; 4) порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, організаційно-розпорядчих документів тощо; 5) причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; 6) виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди, причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
31. Пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції №9 визначено, що у разі встановлення Управлінням внутрішнього контролю бюро підстав, за наявності яких може бути проведене службове розслідування, доповідна або рапорт скеровуються директору бюро для прийняття рішення.
32. Згідно із пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції №9 рішення про проведення службового розслідування оформлюється наказом бюро, в якому, в тому числі, зазначаються: 1) підстава проведення службового розслідування; 2) прізвище, ім`я, по батькові особи, щодо якої проводиться службове розслідування та її посада, а у випадку, коли на дату прийняття рішення про проведення службового розслідування вказана інформація невідома, зазначається структурний підрозділ центрального апарату або його територіальне управління щодо працівників якого буде проведено службове розслідування; 3) мета проведення службового розслідування; 4) особи, які уповноважені на проведення службового розслідування, з числа працівників Управління внутрішнього контролю бюро.
33. Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №9 особа, щодо якої проводиться розслідування, може бути відсторонена від виконання посадових чи службових обов`язків за посадою на час проведення службового розслідування.
34. Пунктом 2 розділу V Інструкції №9 визначено, що рішення про відсторонення приймається директором бюро. Відсторонення працівника від виконання посадових чи службових обов`язків за посадою здійснюється за наказом директора бюро, воно не може тривати більше строку, передбаченого для проведення службового розслідування або зазначеного в рішенні суду.
35. Відповідно до частини 3 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
37. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в її межах.
38. Предметом спору у цій справі є відносини щодо призначення службового розслідування стосовно працівника ДБР.
39. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про дотримання відповідачами вимог чинного законодавства при призначенні службових розслідувань. Верховний Суд погоджується із цим висновком з огляду на наступне.
40. Порядок проведення службового розслідування стосовно працівників ДБР визначений Законом № 794-VIII та Інструкцією № 9. Також, враховуючи приписи абз. 2 частини шостої статті 14 Закону № 794-VIII, при проведенні службового розслідування стосовно осіб начальницького складу ДБР може використовуватись Дисциплінарний статут національної поліції України із особливостями, визначеними спеціальним законодавством. Отже, є безпідставними доводи скаржника щодо необґрунтованості застосування судами попередніх інстанцій приписів вказаного Дисциплінарного статуту.
41. Відповідно до приписів Інструкції №9, Закону № 794-VIII службове розслідування призначається наказом директора ДБР у разі наявності даних про можливе вчинення співробітником ДБР правопорушення, зокрема неналежне виконання обов`язків, використання повноважень всупереч інтересам служби, вчинення корупційного правопорушення, втрату вилученого майна під час кримінального провадження, скоєння інших подібних дій.
42. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для призначення спірних службових розслідувань стали службові записки Управління внутрішнього контролю №196/10-07/20 від 16 квітня 2020 року та №352/10-07/20 від 22 червня 2020 року про незаконне закриття кримінального провадження №62019080000000154 та повернення вилученої готівки в розмірі 709' 300$ і 17' 556' 800гр СУ ТУ ДБР в м. Мелітополі; і про ймовірне викрадення частини грошей, вилучених у кримінальному провадженні №62019080000000154 СУ ТУ ДБР в м. Мелітополі.
43. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо законності наказів від 21 квітня 2020 року та №281 від 22 червня 2020 року №133 про проведення спірних службових розслідувань, оскільки, враховуючи наявність вищезазначених службових записок, у директора ДБР був наявний обов`язок призначити службові розслідування для встановлення об`єктивних обставин, дотримання нормативно-правових актів, наявності або відсутності вини співробітників, в тому числі і позивача як заступника директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі.
44. Накази видані із дотриманням форми та вимог, передбачених пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції №9, а твердження скаржника, що накази не містять посилання на мету проведення службового розслідування та на дисциплінарний проступок, який він вчинив, не відповідають дійсності.
45. Також є безпідставними доводи скаржника щодо не забезпечення його права знайомитись з матеріалами службового розслідування, надавати пояснення, користуватись допомогою адвоката, оскільки на стадії призначення службових розслідувань, що є предметом даного спору, вказані права не можуть бути реалізовані, їх дотримання може бути перевірено в подальшому на стадії проведення службового розслідування.
46. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про відхилення доводів ОСОБА_1 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин статті 72 Закону № 889-VIII, якою передбачено відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків на час здійснення службового розслідування лише одночасно із порушенням дисциплінарного провадження в разі вчинення дисциплінарного проступку. Згідно із частиною другою статті 25 Закону № 794-VIII висновок про наявність або відсутність дисциплінарного проступку приймає дисциплінарна комісія за наслідками службового розслідування. Вказана норма є спеціальною до спірних правовідносин, приписи Закону № 889-VIII, у свою чергу, є загальними, враховуючи і статтю 72 Закону №889-VIII.
47. Із аналізу спеціального законодавства (приписів Закону № 794-VIII, Інструкції №9 та Дисциплінарного статуту) вбачається, що у вказаних актах відсутнє поняття «дисциплінарне провадження». Для встановлення наявності чи відсутності в діях працівника ДБР дисциплінарного проступку, збирання, перевірки, оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок, з метою своєчасного, повного, об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення дисциплінарного проступку, - призначається службове розслідування з можливим відстороненням від виконання посадових обов`язків на час проведення службового розслідування.
48. Також Верховний Суд зазначає про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо необхідності реєстрації Інструкції № 9 у Міністерстві юстиції України.
49. Згідно із частиною третьою статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Отже, Конституцією України визначено вичерпний перелік органів, нормативно-правові акт яких підлягають державній реєстрації.
50. З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України від 03 жовтня 1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі - Указ №493/92).
51. На виконання зазначених вимог Указу №493/92 постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (далі - Положення №731).
52. Процедура підготовки та подання до Міністерства юстиції України нормативно-парових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, та єдиний механізм їх розгляду та державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, визначається Порядком подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх на державної реєстрації, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 (далі - Порядок №34/5)
53. Враховуючи приписи Указу №493/92, Положення № 731 та Порядку №34/5, слідує, що державній реєстрації підлягають виключно нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю.
54. Частиною першою статті 1 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) встановлено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.
55. З 27 грудня 2019 року (набрання чинності Законом України від 03 грудня 2019 року №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305-IX) правовий статус ДБР буз змінений з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. На виконання Закону №305-IX Кабінетом Міністрів України від 13 травня 2020 року прийнято постанову №359 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України у зв`язку із прийняттям Закону №305-IX, згідно із якої, зокрема, ДБР виключено із переліку центральних органів виконавчої влади, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 та від 12 березня 2005 року №179.
56. Таким чином, внаслідок зміни статусу ДБР з 27 грудня 2019 року на нього не поширюється дія Закону № 3166-VI та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, про що також вказано в листах Міністерства юстиції України від 09 квітня 2020 року №16781/6380-26-20/11.1.3 та від 23 липня 2020 року №32743/14523-26-20/00011.3.1, що наявні в матеріалах справи.
57. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 400/2913/20.
58. Щодо відсутності у виконуючого обов`язки директора ДБР Соколов О.В. на видання оскаржуваних наказів, Верховний Суд зазначає наступне.
59. Директор ДБР, у розумінні частини першої статті 10 Закону № 794-VIII, здійснює керівництво діяльністю ДБР (за відсутності Директора ці повноваження виконує його заступник). ДБР здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні управління, які входять до його системи (частини перша, третя статті 9 Закону № 794-VIII) і забезпечують виконання його завдань. До них, з-поміж інших, належить ТУ ДБР в м. Мелітополі.
60. Із приписів частини першої статті 14 Закону № 794-VIII вбачається, що працівники ДБР умовно діляться на три категорії: особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Щодо усіх них Директор ДБР (або особа, яка виконує його повноваження відповідно до згаданого Закону) наділений однаковими керівними повноваженнями, зокрема й у «кадровому» сегменті, щодо державних службовців теж (про це свідчить, приміром, те, що Директор: видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками ДБР; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату ДБР, директорів та заступників директорів територіальних управлінь ДБР; вирішує питання про заохочення працівників ДБР, присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам ДБР та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу; накладає стягнення на працівників центрального апарату ДБР на підставі рішення Дисциплінарної комісії).
61. Наведене у сукупності дає колегії суддів підстави вважати, що Директор ДБР (або особа, яка виконує його повноваження відповідно до Закону), незважаючи на те, що ця посада не належить до посад державної служби, але є найвищою у цьому державному правоохоронному органі, наділена певним обсягом повноважень щодо державних службовців й особа, яка її обіймає (чи виконує повноваження за цією посадою відповідного Закону) відповідає за організацію їхньої роботи і очолюваного органу загалом, наділений керівними функціями також і щодо державних службовців і має право призначати щодо них службові розслідування та відсторонювати їх у зв`язку з цим від виконання посадових обов`язків. Реалізація Директором ДБР (або особою, яка відповідно до Закону виконує його повноваження) цих функцій основується на положеннях Закону №794-VIII й не може вважатися нелегітимною.
62. Враховуючи положення частини четвертої статті 12 Закону № 794-VIII, частини третьої статті 14 Дисциплінарного статуту та відсутність директора та першого заступника директора ДБР на час прийняття спірних наказів, повноваження директора ДБР здійснював Соколов О.В. Отже, є безпідставними доводи скаржника про відсутність повноважень у відповідача приймати оскаржувані накази.
63. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №400/2913/20, від 11 серпня 2022 року у справі №400/4034, від 02 червня 2022 року у справі 420/3541/20 та від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20.
64. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо дотримання відповідачами вимог законодавства при винесенні наказів від 21 квітня 2020 року №133, від 21 травня 2020 року № 227, від 22 червня 2020 року №281 та від 21 липня 2020 року №354.
65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
66. Отже, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
67. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року у справі №160/5330/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Судді О.В. Калашнікова
М.І. Смокович
Н.М. Мартинюк
