ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 922/614/19

Провадження № 12-157гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,

позивача - заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (від прокуратури - Гудименко Ю. В.),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу№ 922/614/19 за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, Фермерського господарства «Агрозем-7», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх повернення за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року (головуючий суддя Медуниця О. Є., судді Барбашова С. В., Пушай В. І.) й ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року (суддя Прохоров С. А.) та

ВСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фермерського господарства «Агрозем-7» (далі - ФГ «Агрозем-7»), у якій просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області (далі - ГУ Держземагентства) від 18 серпня 2014 року № 1918-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства від 23 жовтня 2014 року № 2821-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства від 09 квітня 2015 року № 747-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства від 10 березня 2015 року № 504-СГ;

- визнати недійсним договір від 14 листопада 2014 року щодо оренди землі площею 9,2054 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0709 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471284763206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 14 листопада 2014 року щодо оренди землі площею 4,4190 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0699 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471336163206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 14 листопада 2014 року щодо оренди землі площею 11,5358 га із кадастровим номером 6320680200:01:000:1475 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471339563206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 14 листопада 2014 року щодо оренди землі площею 13,7729 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0710 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471301863206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 18 вересня 2014 року щодо оренди землі площею 34,9100 га із кадастровим номером 6320680200:01:000:1462 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 425939663206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 30 квітня 2015 року щодо оренди землі площею 12,459 га із кадастровим номером 6320686300:01:001:0151 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574188463206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 30 квітня 2015 року щодо оренди землі площею 52,8055 га із кадастровим номером 6320686300:01:001:0090 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574205763206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 19 червня 2015 року щодо оренди землі площею 10,6243 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386586663206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 19 червня 2015 року щодо оренди землі площею 12,5404 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0651 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386717563206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 19 червня 2015 року щодо оренди землі площею 10,7156 га із кадастровим номером 6320684000:02:000:0479 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605764463206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 19 червня 2015 року щодо оренди землі площею 6,8288 га із кадастровим номером 6320683000:01:000:0473 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605571663206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір від 19 червня 2015 року щодо оренди землі площею 7,5956 га із кадастровим номером 6320683000:02:000:0489 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605679063206), укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ФГ «Агрозем-7» та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельні ділянки державної власності загальною площею 187,4126 га (кадастрові номери 6320680200:01:000:1462, 6320680200:02:000:0709, 6320680200:02:000:0699, 6320680200:01:000:1475, 6320680200:02:000:0710, 6320686300:01:001:0151, 6320686300:01:001:0090, 6320682000:01:001:0650, 6320682000:01:001:0651, 6320684000:02:000:0479, 6320683000:01:000:0473 та 6320683000:02:000:0489), які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської, Софіївської та Верхньосамарської сільських рад Близнюківського району Харківської області.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані накази ГУ Держземагентства прийнято з порушенням статей 116, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, що призвело до незаконної передачі ОСОБА_1 у користування земельних ділянок державної власності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13 травня 2019 року залишив без задоволення клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду; закрив провадження у справі № 922/614/19, зазначивши, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року залишено без змін.

5. Мотивуючи рішення, суди зазначили, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства, якими надані в оренду земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення саме громадянину ОСОБА_1 , отже, такий спір є приватноправовим і за суб`єктом складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки саме фізичної особи.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

6. У серпні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу № 922/614/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора та передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб`єктної юрисдикції.

8. Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент постановлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 17 вересня 2019 року) справа підлягала передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

9. З огляду на те, що прокурор оскаржує постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Прокурор у своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема при визначенні суб`єктної юрисдикції справи. Вважає, що, закриваючи провадження у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи ОСОБА_1 , який не є підприємцем.

11. Скаржник зазначає, що спір між фермерським господарством та іншою юридичною особою (органом державної влади) щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

12. Крім того, скаржник навів правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18 (провадження № 14-102цс19), та зазначив, що ОСОБА_1 вже після отримання земельних ділянок в оренду створив та зареєстрував ФГ «Агрозем-7», а тому землекористувачем земельних ділянок, які є предметом оспорюваних договорів у цій справі, у розумінні Закону України «Про фермерське господарство» є саме ФГ «Агрозем-7», а не ОСОБА_1

13. Також прокурор звертає увагу на те, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі № 612/766/17 за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 з аналогічними позовними вимогами, що і в цій справі, та роз`яснено повивачу (прокурору), що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

14. У судовому засіданні прокурор підтримав доводи касаційної скарги з підстав, викладених у ній.

Доводи ГУ Держгеокадастру

15. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу вказало, що прокурором не виконано вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не обґрунтовано наявність підстав для представництва, що виключає можливість звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави.

16. Окрім цього, ГУ Держгеокадастру посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц (провадження № 14-214цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 904/1182/17 (провадження № 12-195гс18) та зазначає, що надання у власність або в оренду земельної ділянки не залежить від наявності у фізичної особи статусу підприємця, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Отже, наявність у ОСОБА_1 статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця він виступає в такій якості у спірних правовідносинах або втратив набуті ним цивільні права та обов`язки як фізичною особою.

17. Оскільки земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення надавалися в оренду саме громадянину ОСОБА_1 , то ГУ Держгеокадастру вважає спір у цій справі приватноправовим і таким, що за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, бо його вирішення впливає на права і обов`язки саме фізичної особи, якій надано такі земельні ділянки в оренду.

Доводи ОСОБА_1

18. У своєму відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що створення фермерського господарства або іншої юридичної особи не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи, тому перебування ОСОБА_1 у якості засновника ФГ «Агрозем-7» не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства він втратив набуті ним цивільні права та обов`язки як фізична особа.

19. Пославшись на аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 910/13755/17 (провадження № 12-60гс18), від 15 січня 2019 року у справі № 911/4007/16 (провадження № 12-222гс18), ОСОБА_1 зазначив, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

20. Крім цього, ОСОБА_1 зазначає, що прокурором не доведено своє право на звернення до суду з позовною заявою, апеляційною та касаційною скаргами, оскільки прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції суду

21. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

22. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

23. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

24. Разом з тим, частинами другою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

25. Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 6, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

26. У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до органу, уповноваженого розпоряджатися землею державної власності у спірних правовідносинах, до фізичної особи та до створеного останньою фермерського господарства про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути державі земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства. При цьому прокурор зазначає, що земельні ділянки отримані в порушення вимог законодавства, оскільки ОСОБА_1 раніше вже надавалися земельні ділянки, що стало підставою для створення та реєстрації останнім Фермерського господарства «Агропром АВ» та Фермерського господарства «Агропром-7», а звідси спірні земельні ділянки отримані ОСОБА_1 з метою ухилення від процедури земельних торгів.

27. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV; у редакції, чинній на час надання відповідачеві земельних ділянок, укладення оспорюваних договорів та державної реєстрації ФГ «Агрозем-7») фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

28. Відповідно до частини першої статті 5, частини першої статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

29. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

30. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

31. Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

32. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

33. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

34. Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

35. Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарсько судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства.

36. Така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справах №704/29/17-ц (провадження №14-495цс18) і № 388/1103/16-ц (провадження №14-419цс18).

37. Як встановлено судами, спірними наказами ГУ Держземагентства ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 187,4126 га на підставі Закону України «Про фермерське господарство».

38. На виконання спірних наказів ГУ Держземагентства, між останнім та ОСОБА_1 укладено договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років. Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

39. Після державної реєстрації права оренди земельних ділянок, ОСОБА_1 засновано ФГ «Агрозем - 7», яке 14 серпня 2015 року зареєстроване як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (том 2, а. с. 66-70).

40. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що за правилами цивільного судочинства необхідно розглядати справи у спорах, у яких без проведення земельних торгів особі виділена друга та кожна наступна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності (див. висновки, висловлені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17 (провадження № 14-83цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) та у справі № 627/1351/18 (провадження № 14-619цс19)).

41. Прокурор вказав у позовній заяві на те, що ОСОБА_1 є засновником ще 3 - х сільськогосподарських підприємств, у тому числі фермерських господарств. Наведене підтверджують дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з якими ОСОБА_1 є засновником, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнік» (код ЄДРПОУ: 31148919, державна реєстрація здійснена 13 березня 2002 року), Фермерського господарства «Агропром АВ» (код ЄДРПОУ: 32414252, державна реєстрація здійснена 01 квітня 2005 року, перереєстроване в Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропром АВ» 19 травня 2010 року) та Фермерського господарства «Агропром-7» (код ЄДРПОУ: 37685929, державна реєстрація здійснена 10 листопада 2011 року). Окрім того, прокурор звертав увагу на те, що у користуванні вказаних суб`єктів уже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення не лише приватної, але й державної власності.

42. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що у 2002, 2005, 2011 роках ОСОБА_1 одержав земельні ділянки для створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнік» та Фермерських господарств «Агропром АВ» і «Агропром-7». Суди не встановили у цій справі, що одержання таких ділянок для створення відповідних товариств мало місце саме із земель державної чи комунальної власності. Однак, як вказав прокурор у позові, та проти чого не заперечувало у відзиві на позовну заяву ФГ «Агрозем-7» (т. 1, а. с. 140-141), на підставі розпоряджень голови Близнюківської районної державної адміністрації від 02 вересня 2009 року № 613, 614 та 615 Фермерському господарству «Агропром АВ» надано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки державної власності.

43. Окрім того, у справі № 922/5238/13 за позовом прокурора Близнюківського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області, Близнюківської районної державної адміністрації до Фермерського господарства «Агропром-7» суди у чинних судових рішеннях, що доступні у відповідному державному реєстрі (рішення Господарського суду Харківської області від 21 лютого 2014 року (у реєстрі за № 38917777), постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14 травня 2014 року (у реєстрі за № 38770982), встановили такі обставини:

43.1 Згідно з витягом із протоколу № 6 засідання районної конкурсної комісії по відбору бажаючих створити фермерське господарство у Близнюківському районі Харківської області від 1 вересня 2011 року № 01-01-22/731 члени комісії одноголосно вирішили дати згоду ОСОБА_1 на відкриття в районі нового фермерського господарства як такому, що пройшов конкурсний відбір.

43.2 У заяві до Близнюківської районної державної адміністрації від 5 вересня 2011 року ОСОБА_1 просив виділити йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва державні землі сільськогосподарського призначення в кількості 35 га на території Олексіївської сільської ради з правом виготовлення технічної документації для подальшого обробітку та взяття її в оренду.

43.3 8 листопада 2011 року Близнюківська районна державна адміністрація (орендодавець) уклала з фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) тимчасовий договір оренди землі терміном до 31 грудня 2012 року.

43.4 10 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство «Агропром-7».

43.5 29 листопада 2011 року голова Близнюківської районної державної адміністрації видав розпорядження № 759, яким надав дозвіл голові новоствореного Фермерського господарства «Агропром-7» ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 34,91 га із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) для ведення фермерського господарства.

43.6 21 травня 2012 року голова Близнюківської районної державної адміністрації видав розпорядження № 578, яким затвердив проект землеустрою та надав в оренду голові Фермерського господарства «Агропром-7» ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку загальною площею 34,91 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення (запасу), розташовану на території Олексіївської сільської ради терміном на 49 років. 28 травня 2012 року Близнюківська районна державна адміністрація та Фермерське господарство «Агропром-7» уклали відповідний договір оренди землі стосовно цієї ділянки.

44. 23 липня 2014 року Вищий господарський суд України прийняв постанову у справі № 922/5238/13 (у реєстрі за № 39905771), якою скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову й ухвалив нове рішення, яким позов прокурора задовольнив частково, вказавши, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам.

45. У відзиві на позовну заяву у справі № 922/614/19 Фермерське господарство «Агрозем-7» вказало, що Фермерське господарство «Агропром-7» вже повернуло державі спірну земельну ділянку у справі № 922/5238/13 (т. 1, а. с. 144).

46. Отже, суди у справі № 922/614/19 не встановили, а матеріали справи не підтверджують те, що ОСОБА_1 , повернувши державі на підставі судового рішення у справі № 922/5238/13 земельну ділянку, отримував ділянки державної чи комунальної власності для ведення фермерського господарства інші, ніж ті, що були отримані ним в оренду протягом 2014 - 2015 років із земель державної власності та яких стосується цей спір. Крім того, на час подання позову ОСОБА_1 створив ФГ «Агрозем-7». Тому з огляду на встановлені судами факти та наявні матеріали справи немає підстав вважати, що ОСОБА_1 раніше, ніж заснував ФГ «Агрозем-7», створював фермерські господарства на землях державної чи комунальної власності, що зумовлювало б цивільну юрисдикцію суду згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 та у справі № 627/1351/18. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір згідно з її усталеною практикою належить до юрисдикції господарського суду.

47. Посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 910/13755/17 та від 15 січня 2019 року у справі № 911/4007/16 є помилковим, позаяк ці справи не є подібними. Так, у справі, що розглядається, земельні ділянки були виділені фізичній особі саме для ведення фермерського господарства на підставі Закону № 973-IV; натомість земельні ділянки, права на які досліджувались у справах № 910/13755/17 та № 911/4007/16, такими не є.

48. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів апеляційної та першої інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

49. З приводу вказівки суду першої інстанції про те, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та зобов`язання саме громадянина ОСОБА_1 та ФГ «Агрозем-7» повернути земельні ділянки є похідними та підлягають вирішенню в залежності від прийнятого рішення у справі в порядку реституції, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

52. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

53. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

54. Щодо доводів ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 про те, що прокурором не виконано вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не обґрунтовано наявність підстав для представництва, що виключає можливість звернення до суду за захистом інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

55. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення до суду).

56. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті цього ж Закону).

57. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

58. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

59. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) тавід 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

61. Відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

62. Ураховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а прийняті у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

63. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.

Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року й ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року у справі № 922/614/19 скасувати.

3. Справу направити до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. Г. Яновська