ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Британчука В. В., Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Прокопенка О. Б.
на постанову від 11 лютого 2020 року
у справі № 922/614/19
провадження № 12-157гс19
Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку.
У березні 2019 року заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фермерського господарства «Агрозем-7»(далі - ФГ «Агрозем-7»), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , у якій просив визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Харківській області (далі - ГУ Держземагентства), якими ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства; визнати недійсними договори, укладені між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 на підставі цих наказів, щодо оренди 12 земельних ділянок; зобов`язати ФГ «Агрозем 7» та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельні ділянки державної власності загальною площею 187,4126 га (кадастрові номери 6320680200:01:000:1462, 6320680200:02:000:0709, 6320680200:02:000:0699, 6320680200:01:000:1475, 6320680200:02:000:0710, 6320686300:01:001:0151, 6320686300:01:001:0090, 6320682000:01:001:0650, 6320682000:01:001:0651, 6320684000:02:000:0479, 6320683000:01:000:0473 та 6320683000:02:000:0489), які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської, Софіївської та Верхньосамарської сільських рад Близнюківського району Харківської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані накази ГУ Держземагентства прийнято з порушенням статей 116, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, що призвело до незаконної передачі ОСОБА_1 у користування земельних ділянок державної власності.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 9 липня 2019 року, провадження у справі № 922/614/19 закрито з тих підстав, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Зазначені судові рішення мотивовано тим, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства, якими надані в оренду земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення саме громадянину ОСОБА_1 , отже, такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки саме фізичної особи.
Заступник прокурора Харківської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір між фермерським господарством та іншою юридичною особою (органом державної влади) щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. Крім того, скаржник навів правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18 (провадження № 14-102цс19), та зазначив, що ОСОБА_1 вже після отримання земельних ділянок в оренду створив та зареєстрував ФГ «Агрозем?7», а тому землекористувачем земельних ділянок, які є предметом оспорюваних договорів у цій справі, у розумінні Закону України «Про фермерське господарство» є саме ФГ «Агрозем-7», а не ОСОБА_1 . Також прокурор звернув увагу на те, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі № 612/766/17 за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 з аналогічними позовними вимогами, що і в цій справі, та роз`яснено повивачу (прокурору), що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року (далі - Постанова) касаційну скаргу задоволено, постанову Східного апеляційного господарського суду від 9 липня 2019 року й ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року у справі № 922/614/19 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанову мотивовано тим, що у цій справі суди не встановили, а матеріали справи не підтверджують, що громадянин ОСОБА_1 отримував ділянки державної чи комунальної власності для створення та ведення фермерського господарства інші, ніж ті, що були отримані ним в оренду протягом 2014 - 2015 років із земель державної власності та яких стосується цей спір. Крім того, на час подання позову ОСОБА_1 створив ФГ «Агрозем-7». Тому з огляду на встановлені судами факти та наявні матеріали справи немає підстав вважати, що ОСОБА_1 раніше, ніж заснував ФГ «Агрозем-7», створював фермерські господарства на землях державної чи комунальної власності, що зумовлювало б цивільну юрисдикцію суду згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 та у справі № 627/1351/18. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір згідно з її усталеною практикою належить до юрисдикції господарського суду.
Посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 910/13755/17 та від 15 січня 2019 року у справі № 911/4007/16 є помилковим, позаяк ці справи не є подібними. Так, у справі, що розглядається, земельні ділянки були виділені фізичній особі саме для ведення фермерського господарства на підставі Закону України «Про фермерське господарство»; натомість земельні ділянки, права на які досліджувались у справах № 910/13755/17 та № 911/4007/16, такими не є.
З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України є необґрунтованими, а, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
Погоджуємося із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що у разі, коли фермерське господарство як юридична особа на час звернення до суду з таким позовом зареєстровано в установленому законом порядку після отримання відповідачем вперше прав на земельну ділянку, виділену йому для створення та ведення фермерського господарства із земель державної та комунальної власності, то спір підвідомчий господарському суду. В разі повторного звернення громадянина за отриманням земельної ділянки з метою створення фермерського господарства або для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності, такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства
Разом із тим не можемо погодитись з висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що цей спір підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з цивільним позовом до територіального органу розпорядника землями державної власності сільськогосподарського призначення та ФГ «Агрозем-7» щодо визнання незаконним та скасування наказів цього органу про надання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок наданих для ведення фермерського господарства, укладених між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства, та зобов`язання створеного ОСОБА_1 ФГ «Агрозем-7» повернути державі земельні ділянки, отримані з порушенням вимог законодавства, оскільки ОСОБА_1 раніше вже отримував земельні ділянки, які й стали підставою для реєстрації ним інших фермерських господарств, а спірні земельні ділянки отримані ним для використання зазначеним фермерським господарством з метою ухилення від процедури земельних торгів. Зазначив, що ОСОБА_1 є також засновником ТОВ «Агротехнік» (зареєстровано 13 березня 2002 року), ФГ «Агропром АВ» (зареєстровано 1 квітня 2005 року та перереєстровано в ТОВ «Агропром АВ» 19 травня 2010 року), ФГ «Агропром-7» (зареєстровано 10 листопада 2011 року), які використовують у своїй діяльності земельні ділянки, в тому числі, надані із земель державної власності. Зокрема, розпорядженнями голови Близнюківської районної державної адміністрації (далі - Близнюківська РДА) від 2 вересня 2009 року № 613, 614, 615 ФГ «Агропром АВ» надано в оренду земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,2645 га та укладено на підставі цих розпоряджень 4 договори оренди.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, вказав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у 2002, 2005, 2011 роках ОСОБА_1 одержав земельні ділянки для створення ТОВ «Агротехнік» та ФГ «Агропром АВ» і ФГ«Агропром-7», а тому цей спір стосується порушення порядку одержання громадянином земельних ділянок у користування (оренду) та зловживання громадянином правом на одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Велика Палата Верховного Суду з такими висновками апеляційного суду не погодилась, пославшись на те, що 10 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєстрував ФГ «Агропром-7». 21 травня 2012 року розпорядженням голови Близнюківської РДА № 578, надано в оренду голові ФГ «Агропром-7» ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку загальною площею 34,91 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення (запасу), а 28 травня 2012 року між Близнюківською РДА та ФГ «Агропром-7» укладено відповідний договір оренди землі стосовно цієї ділянки. Постановою Вищого господарського суду України від 23 липня 2014 року у справі№ 922/5238/13це розпорядження визнано незаконним, а договір оренди - недійсним, та зобов`язано ФГ «Агропром-7» повернути державі зазначену земельну ділянку.
У Постанові Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суди у справі № 922/614/19 не встановили, а матеріали справи не підтверджують те, що ОСОБА_1 , повернувши державі на підставі судового рішення у справі № 922/5238/13 земельну ділянку, отримував ділянки державної чи комунальної власності для ведення фермерського господарства інші, ніж ті, що були отримані ним в оренду протягом 2014 - 2015 років із земель державної власності та яких стосується цей спір.
Суд касаційної інстанції, вдавшись до оцінки доказів, всупереч вимогам процесуального закону встановив певні обставини, які судами попередніх інстанцій встановлені не були, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду є передчасними. При цьому залишено поза увагою твердження прокурора у позові про отримання ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення ФГ «Агропром АВ».
Крім того, у Постанові з приводу вказівки суду першої інстанції про те, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та зобов`язання саме громадянина ОСОБА_1 та ФГ «Агрозем-7» повернути земельні ділянки є похідними та підлягають вирішенню в залежності від прийнятого рішення у справі в порядку реституції, зазначено таке.
Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
По-перше, посилання на відсутність правових підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у контексті визначення ефективного способу захисту не відповідає підставі передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - порушення правил юрисдикції. Зазначена справа по суті судами не розглядалась, провадження у справі закрито судом першої інстанції з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд касаційної інстанції не вправі робити висновки щодо можливості розгляду вимоги про витребування земельних ділянок на підставі статті 388 ЦК України окремо від вимоги про визнання незаконним і скасування наказів про передачу цих земельних ділянок в оренду.
По-друге, порушення правил суб`єктної юрисдикціїє обов`язковою та самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень незалежно від доводів касаційної скарги (частина 6 статті 310, частина друга статті 313 ГПК України). Відтак, скасовуючи судове рішення з тих підстав, що суд з порушенням правил юрисдикції необґрунтовано закрив провадження у справі, та направляючи справу до відповідного суду для продовження розгляду, суд касаційної інстанції не повинен давати вказівки судам попередніх інстанцій щодо вирішення інших питань, у тому числі по суті вирішення позовних вимог, належного способу захисту, визначення підстав для звернення до суду осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Крім того, на нашу думку такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону.
Статтею 173 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічна норма щодо об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основних та похідних позовних вимог закріплено у статті 188 ЦПК України.
Однорідні, нерозривно пов`язані між собою вимоги, вирішення однієї з яких залежить від інших, можуть бути об`єднані в одне провадження лише в тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.
Згідно з частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з підстав його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Отже, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.
І саме від встановлення законності виданих ГУ Держземагентства наказів про передачу земельних ділянок в оренду, на підставі яких виникло речове право на спірні земельні ділянки у ОСОБА_1 , який в подальшому здійснив їх передачу до статутного фонду та в оренду ФГ «Агрозем-7», залежить вирішення питання про наявність підстав про витребування земельних ділянок з їх володіння.
Разом із позовною вимогою про визнання незаконним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, позивачем заявлено віндикаційний позов (стаття 388 ЦК України), тобто вимогу неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення майна з чужого незаконного володіння: факти, що підтверджують його (позивача або особи, в інтересах якої подано позов) право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
З огляду на заявлені позивачем вимоги у цій справі підлягає дослідженню питання законності вибуття земельних ділянок з державної власності.
Судді Н. П. Лященко В. В. Британчук М. І. Гриців О. С. Золотніков О. Б. Прокопенко
