ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/117/20
Головуючий по 1 інстанції
Справа №709/1465/19 Категорія: 311000000
Чубай В. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2020 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Попова М.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - СТОВ «Надія»;
особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, зобов`язання внесення записів до трудової книжки,
в с т а н о в и в:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 02 травня 2003 року вона була прийнята на роботу в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Надія» на посаду головного економіста та 16 квітня 2018 року звільнена із роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року, позивачку було поновлено на посаді головного економіста.
15 червня 2019 року ОСОБА_1 поштою отримала наказ директора СТОВ «Надія» від 10 червня 2019 року про поновлення її на роботі з 14 червня 2019 року.
На роботу позивачка вийшла 18 червня 2019 року після вихідних, однак, на її робочому місці перебувала новий працівник, яка була прийнята на роботу у травні 2019 року, тому позивачка перебувала у коридорі.
ОСОБА_1 вказує, що після поновлення на роботі її фактично не допустили до виконання посадових обов`язків і в подальшому 3 липня 2019 року незаконно звільнили за прогул, який начебто мав місце 2 липня 2019 року, хоча вона протягом робочого дня перебувала на роботі. При цьому жодних актів, на які посилається відповідач у наказі про звільнення, не складалося, пояснення у позивача щодо відсутності на робочому місці не відбиралися.
Враховуючи наведене, позивачка просила поновити її на роботі, скасувавши наказ про її звільнення від 03 липня 2019 року № 55-к; стягнути зі СТОВ «Надія» на її користь невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по
2 липня 2019 року у розмірі 37258,30 гривень, середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 5 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року та з 3 липня по 2 серпня 2019 року у розмірі 10414,48 гривень, моральну шкоду у розмірі 23800,00 гривень, а також зобов`язати відповідача внести записи до її трудової книжки про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за п. 3 ст. 40 КЗпП України, про поновлення на посаді за рішенням суду від 17 жовтня 2018 року, про звільнення з посади 03 липня 2019 року згідно наказу № 55-к за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року позов задоволено частково; стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі 11594 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів; середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року у розмірі 4263,60 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 3 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року у розмірі 3268,76 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів; моральну шкоду в розмірі 3000 грн, а також зобов`язано СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 записи про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; про поновлення на роботі згідно з рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18; про звільнення з роботи 03 липня 2019 року згідно з наказом № 55-к за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд виходив з того, що відповідачем звільнено позивачку з роботи 03 липня 2019 року за прогул 02 липня 2019 року з дотриманням вимог чинного законодавства про працю.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції виходив з того, що позивачці не у повному обсязі нараховано та виплачено заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року із розрахунку чотирьохгодинного робочого дня, оскільки відсутні докази про переведення ОСОБА_1 на чотирьохгодинний робочий день. Для розрахунку невиплаченої позивачці заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 18 жовтня 2018 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року суд першої інстанції використав середньоденну заробітну плату визначену рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у розмірі 142,12 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2019 року та прийняти нове, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.
В апеляційній скарзі крім доводів, викладених у позовній заяві, ОСОБА_1 вказує, що при визначенні розміру сум, що підлягають до стягнення із відповідача слід брати до уваги розмір мінімальної заробітної плати, визначений на 2019 рік, а саме 4173 грн.
СТОВ «Надія» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2019 року залишити без змін.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року у справі № 22ц/793/1956/18, з-поміж іншого поновлено позивача на посаді головного економіста СТОВ «Надія» (а.с. 128-135).
Згідно з копією наказу від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді головного економіста СТОВ «Надія» з 14 червня 2019 року (а.с. 13).
Позивачка вказує, що на роботу вона вийшла після вихідних 18 червня 2019 року, даний факт не заперечується відповідачем.
Згідно з актом про відсутність працівника на робочому місці від 2 липня 2019 року, складеного директором ОСОБА_2 , начальником охорони Стародубом В.І., охоронником ОСОБА_3 , ОСОБА_1 була відсутня на роботі в період з 08:00 по 12:00 та з 14:00 по 17:00, що становить 7 годин, без повідомлення поважності відсутності (а.с. 75).
Наказом № 12-р від 2 липня 2019 року створено комісію з розслідування відсутності позивача на робочому місці більше трьох годин у складі директора Головні Р.М., начальника охорони Стародуба В.І., охоронника Чернова В.О. (а.с. 121).
Відповідно до акту про результати службового розслідування від 2 липня 2019 року відсутність позивача на роботі визнано прогулом; здійснені спроби з`ясувати причини відсутності на робочому місці виявилися безрезультатними; вирішено відібрати у позивача пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі; рекомендовано у разі неповажності причин відсутності на роботі або відмовити надати пояснення звільнити позивача за прогул (а.с. 74).
Згідно Акту від 03 липня 2019 року позивач відмовилися надати пояснення щодо відсутності її на робочому місці (а.с. 114).
Згідно з копією наказу № 55-к від 3 липня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного економіста на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; вирішено провести повний розрахунок з позивачем (а.с. 73).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для скасування наказу про звільнення позивачки з роботи та поновлення її на роботі, оскільки відповідачем дотримано порядок звільнення з роботи працівника за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, визначений відповідними положеннями статей 147 - 149 КЗпП України
При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що позивачкою ОСОБА_1 не надано жодних доказів на спростування наданих відповідачем доказів про відсутність її на робочому місці 02 липня 2019 року та про відмову від надання пояснень про причини відсутності на роботі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що керівництвом СТОВ «Надія» не були дотримані вимоги статті 149 КЗпП України, а саме не було дотримано письмової форми вимагання від ОСОБА_1 пояснень відсутності на робочому місці 02 липня 2019 року, а також у акті про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень не зазначено дату вимоги надання вказаних пояснень.
Такі твердження скаржниці спростовуються положеннями статті 149 КЗпП України та актом про відмову працівника надати письмове пояснення від 03 липня 2019 року (а.с. 114).
Згідно з ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Обов`язковість письмової форми вимоги у наданні пояснень вказана норма закону не передбачає, а складення акту про відмову від надання пояснень проводиться у довільній формі.
Посилання скаржниці на фальсифікацію книги наказів СТОВ «Надія» та невідповідність чинному законодавству і неправомірність дій керівництва СТОВ «Надія» щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі у зв`язку із невідповідністю у номері наказу від 10 червня 2019 року не підтверджені жодними доказами (результатами проведення службової перевірки, притягнення до відповідальності осіб які допустили фальсифікацію, тощо), а тому вони є безпідставними.
Крім того, невідповідність у номері наказу про поновлення позивачки на роботі не впливає на вирішення справи по суті, оскільки сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 14 червня 2019 року, а фактично вона вийшла на роботу 18 червня 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до історії по картковому рахунку ОСОБА_1 08 липня 2019 року вона отримала заробітну плату в сумі 12948,42 грн (а.с. 45).
Згідно з довідкою про нарахування заробітної плати від 18 вересня 2019 року № 65 позивачу нараховано заробітну плату за період з вересня 2018 року по червень 2019 року включно у розмірі 16085,00 гривень та після відрахування обов`язкових платежів перераховано на банківську картку у розмірі 12948,42 гривень (а.с. 85).
При цьому у вказаній довідці вказано, що у червні 2019 року позивачкою відпрацьовано 16 днів та нараховано за них заробітну плату в розмірі 1145 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 19 червня 2019 року по 26 червня 2019 року перебувала на амбулаторному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Чорнобаївський центр медико-санітарної допомоги Чорнобаївської районної ради, що підтверджується листком непрацездатності АДФ № 842034 (а.с. 31).
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідача було зобов`язано надати довідку про розмір посадового окладу ОСОБА_1 , кількість фактично відпрацьованих останньою днів у червні та у липні 2019 року, суму нарахованої та виплаченої заробітної плати у червні та липні 2019 року та розмір середньоденної заробітної плати.
13 лютого 2020 року представником відповідача надано відомість № 8 про зарахування коштів на заробітну картку ОСОБА_1 від 04.07.2019 року, згідно з якою у червні 2019 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 3 дні (24 години) та нараховано заробітну плату в сумі 858,75 грн; у липні 2019 року - відпрацьовано 1 день (8 годин) та нараховано заробітну плату в сумі 286,25 грн (а.с. 206). Тобто, всього за червень-липень 2019 року ОСОБА_1 відпрацювала 4 дні (32 години) та їй було нараховано 1145 грн.
Колегія суддів не може взяти до уваги дані викладені у вказаній довідці щодо розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , оскільки вони суперечать даним викладеним в довідці № 65 про нараховану заробітну плату позивачки від 18 вересня 2019 року (а.с. 85), з якої вбачається, що кошти в сумі 1145 гривень позивачці були нараховані за 16 робочих днів. Так, згідно довідки № 65 від 18.09.2019 року, кількість відпрацьованих днів позивачкою у червні склала 16 днів, за липень 2019 року заробітна плата позивачці взагалі не нараховувалась. Згідно з наданою Відомістю № 8 від 04 липня 2019 року, у червні 2019 року ОСОБА_1 відпрацювала 3 дні, однак виходячи із даних листка непрацездатності в червні 2019 року останньою було відпрацьовано не 3 а 2 робочі дні, 18 та 27 червня. При цьому сума нарахованих коштів у червні 2019 року за 16 відпрацьованих днів за довідкою № 65 становить 1145 грн, а згідно з Відомістю № 8 вказана сума нарахована ОСОБА_1 за червень 2019 року за 3 робочі дні та за 1 робочий день липня 2019 року, тобто за 4 робочих дні. Інформацію про суму нарахованих та виплачених позивачці лікарняних за період з 19 червня 2019 року по 26 червня 2019 року відповідачем не надано.
Разом з тим у матеріалах справи міститься Форма ОК-5 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, згідно з якою ОСОБА_1 у січні-березні 2018 року отримувала заробітну плату в розмірі 3723 грн, яка була мінімальною заробітною платою, встановленою законом на 2018 рік. У вказаний період ОСОБА_1 працювала головним економістом СТОВ «Надія», що підтверджується копією трудової книжки та встановлено рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року.
Колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції під час визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розміру середньоденної заробітної плати, встановленого рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18 в сумі 142,12 грн. Так, вказаний розмір визначено із заробітної плати, яка була нарахована позивачці у лютому-березні 2018 року, однак для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки з 03 липня 2019 року слід виходити із розміру заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2019 року (у зв`язку із поновленням позивачки на роботі з 14 червня 2019 року), оскільки як вбачається із матеріалів справи заробітна плата останній в липні 2019 року не нараховувалась (інформація викладена в довідці № 65 від 18 вересня 2019 року (а.с. 85). Такий порядок нарахувань відповідає положенням Постанови КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року із змінами та доповненнями, відповідно до якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Виходячи із вищевикладеного, та приймаючи до уваги, що відповідно до даних Форми ОК-5 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України позивачка отримувала заробітну плату в розмірі мінімальної, встановленої в державі станом на відповідний період, колегія суддів вважає, що розмір середньоденного заробітку позивачки слід рахувати із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у червні 2019 року, тобто із суми 4173 грн. Оскільки відповідачем не надано інформацію щодо графіку роботи головного економіста СТОВ «Надія», про що також не зміг дати пояснення представник відповідача в судовому засіданні, колегія суддів розраховує середньоденний заробіток із розрахунку кількості робочих днів у червні 2019 року, що у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, становить 231,83 грн.
Розрахунок середньоденного заробітку, наведений у апеляційній скарзі, колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки його розрахунок проведено виходячи із мінімальної заробітної плати за травень-червень 2019 року, однак, ОСОБА_4 у травні 2019 року у СТОВ «Надія» не працювала, оскільки була поновлена на роботі наказом від 14 червня 2019 року.
Під час розгляду справи встановлено, що кошти на рахунок ОСОБА_1 після звільнення в сумі 12 948 гривень 42 копійки надійшли 08 липня 2019 року. Однак приймаючи до уваги, що заробітна плата за 16 днів роботи в червні 2019 року виходячи із середньомісячної заробітної плати в розмірі 4173 гривні має складати суму значно вищу ніж 1145 гривень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з позивачкою при звільненні 03 липня 2019 року повний розрахунок проведений не був, а тому період за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку має визначатися в межах вимог позивачки, а саме по день звернення в суд з позовом.
Приходячи до такого висновку колегія суддів враховує, що відповідачем вказаний період не заперечується.
Період затримки розрахунку при звільненні з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року складає 31 день, однак, оскільки при зверненні в суд ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за вказаний період за 29 днів, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає середній заробіток за 29 днів затримки розрахунку.
Враховуючи наведене, з відповідача слід стягнути на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах заявлених позовних вимог в сумі 6723,07 грн (231,83 грн * 29 днів).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року колегія суддів вказує наступне.
Рішенням Чорнобаївського районного суду м. Черкаси від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного економіста СТОВ «Надія» (а.с. 128-131).
СТОВ «Надія» фактично виконало рішення суду про поновлення на роботі позивачки 14 червня 2019 року, що підтверджується наказом від 10 червня 2019 року (а.с. 13) та не оспорюється сторонами.
З наведеного слідує, що ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем не перебувала.
Однак, приймаючи до уваги, що рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки невиплаченої заробітної плати за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року в розмірі 11 594 гривні СТОВ «Надія» не оскаржується, колегія суддів вважає, що виходячи із положень частини 1 статті 367 ЦПК України, рішення суду в цій частині також необхідно залишити без змін.
Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року в сумі 4263,60 грн судом першої інстанції правильно визначено, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати, визначеної рішенням Чорнобаївського районного суду м. Черкаси від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18.
Розмір моральної шкоди, що підлягає до стягнення з відповідача, судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог статті 237-1 КЗпП України та загальних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, визначених статтями 23, 1167 ЦК України, тому він не підлягає зміні.
Позовні вимоги щодо зобов`язання СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 записи про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; про поновлення на роботі згідно з рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18; про звільнення з роботи 03 липня 2019 року згідно з наказом № 55-к за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є обґрунтованими та рішення суду першої інстанції в частині задоволення цих вимог слід залишити без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на вирішення справи по суті та не є підставою для зміни чи скасування рішення суду, що переглядається, крім тих, що викладені у постанові апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року змінити, скасувавши його в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року, стягнувши з відповідача на користь позивачки 6723,07 грн, з відрахуванням з цієї суми всіх необхідних платежів та зборів. В решті рішення суду слід залишити без змін.
У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, зі СТОВ «Надія» слід стягнути в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених апеляційних вимог (1 вимога із 5) в сумі 922,08 грн (3073,60 грн * 1,5 / 5).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, зобов`язання внесення записів до трудової книжки, змінити скасувавши його в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року. Прийняти в цій частині нове рішення.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року в розмірі 6723 грн. 07 коп. з відрахуванням в подальшому всіх належних зборів, податків і обов`язкових платежів.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 922 гривні 08 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді Н.І. Гончар
Ю.В. Сіренко
Т.Л. Фетісова
Повний текст постанови складений 20 лютого 2020 року
