Справа № 709/1465/19
2/709/12/21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2021 року смт Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Левченка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Нікітенко В.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Данилевського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -
в с т а н о в и в:
До Чорнобаївського районного суду Черкаської області після розгляду у Верховному Суді надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до СТОВ «Надія» (далі - відповідач) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
В обґрунтування позову зазначалося, що судом позивача поновлено на роботі на посаді головного економіста, однак вказане рішення суду відповідачем добровільно не виконано, а тому виконувалося у примусовому порядку. Після поновлення на роботі позивач не планувала працювати у товаристві, хотіла отримати повний розрахунок, а також щоб відповідач вніс всі необхідні записи у її трудову книжку. Натомість представники відповідача відмовилися це зробити та фактично не допустили її до виконання посадових обов`язків, перевівши на її посаду іншу особу, і в подальшому
03 липня 2019 року незаконно звільнили за прогул, який начебто мав місце 02 липня
2019 року, хоча остання протягом робочого дня перебувала на роботі. При цьому жодних актів, на які посилається відповідач у наказі про звільнення, не складалося, пояснення у позивача щодо відсутності на робочому місці не відбиралися. Виходячи з викладеного, позивач просила поновити її на роботі, визнавши наказ про її звільнення незаконним. Позивач також просила стягнути на її користь невиплачену заробітну плату за період з
18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі 37258,30 гривень, оскільки під час здійснення остаточного розрахунку відповідач нараховував їй заробітну плату нижче мінімальної. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 05 вересня по 17 жовтня 2018 року та з 03 липня по 02 серпня 2019 року у розмірі 10414,48 гривень, моральну шкоду у розмірі 23800,00 гривень, а також зобов`язати відповідача внести відповідні записи до її трудової книжки.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечив позовні вимоги повністю. Зазначив, що за результатами виконавчого провадження з виконання рішення суду позивача поновлено на роботі на посаді головного економіста та допущено до роботи. Твердження про те, що на місці позивача працює інший працівник не відповідає дійсності, оскільки у товаристві утворено нову штатну одиницю «економіст з виконанням обов`язків бухгалтера по нарахуванню паїв», на яку переведено ОСОБА_3 . Після виходу на роботу позивач відмовилася ознайомитися з посадовими інструкціями, що зафіксовано у відповідному акті. 02 липня 2019 року позивач без повідомлення причин протягом робочого дня була відсутня на робочому місці, що було зафіксовано з дотриманням процедури. 03 липня 2019 року після появи на роботі позивач у відповідь на пропозицію надати пояснення щодо причин відсутності на роботі категорично відмовилася, внаслідок чого її було звільнено з посади за прогул. При цьому з позивачем проведено повний розрахунок та виплачено заробітну плату з урахуванням чотирьохгодинного робочого дня. Жодних дій, які могли спричинити позивачу моральні страждання відповідачем не вчинялися, а тому підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 (позивача) до СТОВ «Надія» (відповідача) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, зобов`язання внесення записів до трудової книжки задоволено частково. Стягнуто невиплачену заробітну плату; середній заробіток за час вимушеного прогулу; середній заробіток за час затримки розрахунку; моральну шкоду. Зобов`язано відповідача внести до трудової книжки записи про звільнення з роботи та поновлення на роботі. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року вказане рішення змінено, а саме скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та прийнято в цій частині нове рішення. В решті рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року вказані рішення та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати скасовано, справу у наведеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 жовтня
2020 року вказану справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
26 листопада 2020 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої остання просила: скасувати наказ № 55-к від 03 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 (позивача); поновити ОСОБА_1 (позивача) на посаді головного економіста СТОВ «Надія» (відповідача); стягнути з СТОВ «Надія» (відповідача) на користь ОСОБА_1 (позивача) не виплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 червня 2019 року в сумі 58048,16 гривень; стягнути з СТОВ «Надія» (відповідача) на користь ОСОБА_1 (позивача) не виплачену заробітну плату за період з 18 червня 2019 року по 02 липня 2019 року в сумі
2004,77 гривень; стягнути з СТОВ «Надія» (відповідача) на користі ОСОБА_1 (позивача) середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 03 липня
2019 року по 26 листопада 2020 року, в розмірі 107429,80 гривень; стягнути із
СТОВ «Надія» (відповідача) на користь ОСОБА_1 (позивача) моральну шкоду в сумі 15000,00 гривень; зобов`язати СТОВ «Надія» (відповідача) внести до трудової книжки ОСОБА_1 (позивача) запис про її звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно наказу № 7 по п. 3 ст. 40 КЗпП, запис про поновлення на посаді за рішенням суду від
17 жовтня 2018 року, запис про звільнення з посади з 03 липня 2019 року згідно наказу
№ 55-к по п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП за прогул без поважних причин та запис про поновлення на посаді за винесеним судовим рішенням даного суду; зобов`язати
СТОВ «Надія» (відповідача) надати довідку про середню заробітну плату та середньоденний заробіток за останні два повні календарні місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 (позивача) з роботи із врахуванням відомості № 8 від 04 липня 2019 року та довідку про розмір середньомісячної зарплати економіста товариства за два місяці з моменту першого звільнення позивачки (березень, квітень 2018 року та два місяці з моменту другого її звільнення для порівняння різниці у оплаті начальника і підлеглого, а також інші документи зазначені у клопотанні про витребування доказів від 26 листопада 2020 року, як надання їх в копіях так і для дослідження у судовому засіданні в оригіналах; стягнути із СТОВ «Надія» (відповідача) судовий збір на користь держави в сумі
1827,00 гривень, оскільки позивач звільнений від судового збору при подачі позову.
Заява про уточнення позовних вимог не може бути врахована судом під час прийняття рішення, оскільки подана з порушенням вимог ч.5 ст. 49 ЦПК України, згідно якої у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Оскільки докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи відсутні, а тому суд не приймає до розгляду та повертає заявнику дану заяву.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 29 березня
2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі за скаргою позивача до Чорнобаївського РВ ДВС ЦМУМЮ (м. Київ) на рішення та дії Чорнобаївського РВ ДВС щодо неправомірного закінчення виконавчого провадження № 57483069 по виконавчому листу № 709/1315 від 18 жовтня 2018 року.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 01 липня
2021 року провадження у справі поновлено.
Під час судового розгляду позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня
2018 року (т. 1 а.с. 128-131), залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року, у справі № 22ц/793/1956/18 (т. 1 а.с. 132-135), з-поміж іншого поновлено позивача ОСОБА_1 на посаді головного економіста
СТОВ «Надія».
З досліджених оригіналів матеріалів виконавчого провадження № 57483069 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ "Надія", копія яких знаходиться в матеріалах справи (т. 2 а.с. 154-171), вбачається, що за заявою ОСОБА_1 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
Постановою державного виконавця від 10 червня 2019 року виконавче провадження про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія» закінчено
(т. 2 а.с. 118). В даній постанові вказано, що підставою закінчення виконавчого провадження є повне фактичне виконання рішення суду. Вказану постанову державний виконавець виніс на підставі наказу № 15-к від 10 червня 2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
Згідно з копією наказу № 15-к від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді головного економіста СТОВ «Надія» з 14 червня 2019 року (т. 1 а.с. 13).
Вихід ОСОБА_1 на роботу після вихідних 18 червня 2019 року не заперечується сторонами.
Згідно з актом про відсутність працівника на робочому місці від 02 липня 2019 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі в період з 08:00 по 12:00 та з 14:00 по 17:00, що становить 7 годин, без повідомлення поважності відсутності (т. 1 а.с. 75).
Наказом № 12-р від 02 липня 2019 року було створено комісію з розслідування відсутності позивача на робочому місці більше трьох годин (т. 1 а.с. 121).
Відповідно до акту про результати службового розслідування від 02 липня
2019 року відсутність ОСОБА_1 на роботі визнано прогулом; здійснені спроби з`ясувати причини відсутності на робочому місці виявилися безрезультатними; вирішено відібрати у позивача пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі; рекомендовано у разі неповажності причин відсутності на роботі або відмови надати пояснення звільнити позивача за прогул (т. 1 а.с. 74).
Згідно акту від 03 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася надати пояснення щодо відсутності її на робочому місці (т. 1 а.с. 114).
Згідно з копією наказу від 03 липня 2019 року № 55-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного економіста на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; вирішено провести повний розрахунок з позивачем (т. 1 а.с. 73).
Відповідно до історії по картковому рахунку ОСОБА_1 08 липня 2019 року отримала заробітну плату в сумі 12948,42 гривень (т. 1 а.с. 45).
Згідно з довідкою про нарахування заробітної плати від 18 вересня 2019 року № 65 ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з вересня 2018 року по червень
2019 року включно у розмірі 16085,00 гривень та після відрахування обов`язкових платежів перераховано на банківську картку у розмірі 12948,42 гривень. У вказаній довідці вказано, що у червні 2019 року ОСОБА_1 відпрацьовано 16 днів та нараховано за них заробітну плату в розмірі 1145,00 гривень (т. 1 а.с. 85).
З 19 червня 2019 року по 26 червня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні у КНП «Чорнобаївський центр медико-санітарної допомоги Чорнобаївської районної ради», що підтверджується листком непрацездатності АДФ
№ 842034 (т.1 а.с.31).
Частиною 2 ст. 22 КЗпП України передбачено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статті, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у профспілковій спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.
Прогул це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Частина 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що:
«ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у
ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».
Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі
№ 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) де зазначено, що:
«КЗпП не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18) вказано, що ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Разом з тим, наведене не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Суд дійшов висновку, що фактичного допуску ОСОБА_1 до виконання попередніх обов`язків з наданням відповідного робочого місця, створення належних умов праці, які були до її незаконного звільнення, не відбулося, а відтак у державного виконавця не було достатніх підстав вважати виконаним рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ «Надія».
Ні матеріали справи, ні матеріали виконавчого провадження не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичний допуск ОСОБА_1 до роботи, створення належних умов для виконання функціональних обов`язків, що є обов`язком роботодавця при поновленні незаконно звільненого працівника, тобто, забезпечення їй реальної можливості виконувати визначені трудовим договором обов`язки, покладені на неї функціональні обов`язки у порядку та умовах, що мали місце до звільнення.
Державним виконавцем виконавче провадження №57483069 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста СТОВ "Надія" закінчене на підставі лише наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді, без перевірки тієї обставини, чи допустили ОСОБА_1 до виконання попередніх обов`язків.
У п. 71 постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по даній справі вказано, що від перевірки доводів позивача відносно того, що вона фактично не була допущена до роботи і рішення суду про її поновлення на роботі не було виконано належним чином залежить встановлення того, чи можна вважати відсутність позивача на безпосередньому робочому місці 02 липня 2019 року прогулом без поважних причин.
Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 фактично не була допущена до роботи і рішення суду про її поновлення на роботі не було виконано належним чином, а тому не можна вважати відсутність позивача 02 липня 2019 року на безпосередньому робочому місці, яке їй не було надане, прогулом без поважних причин, таким чином позов в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на посаді підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід виходити із розміру заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2019 року (у зв`язку із поновленням її на роботі з 14 червня 2019 року), оскільки як вбачається із матеріалів справи заробітна плата останній в липні 2019 року не нараховувалась (інформація викладена в довідці № 65 від 18 вересня 2019 року (т. 1 а.с. 85). Такий порядок нарахувань відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 із змінами та доповненнями, відповідно до якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні
2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до даних Форми ОК-5 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України ОСОБА_1 отримувала заробітну плату в розмірі мінімальної, встановленої в державі станом на відповідний період, а тому суд вважає, що розмір середньоденного заробітку слід рахувати із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у червні 2019 року, тобто із суми 4173,00 гривень. Оскільки відповідачем не надано інформацію щодо графіку роботи головного економіста СТОВ «Надія», а тому суд розраховує середньоденний заробіток із розрахунку кількості робочих днів у червні
2019 року, що у відповідності до Порядку становить 231,83 гривень.
Час вимушеного прогулу з 04 липня 2019 року по 03 листопада 2021 року становить 587 робочих днів. За таких обставин, з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 136084,21 гривень (231,83 х 587 = 136084,21).
Пленум Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у роз`ясненнях, викладених у п. 6 звертає увагу судів на те, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Щодо стягнення з СТОВ «Надія» невиплаченої заробітної плати за період з
18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до положень ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно з довідкою про нарахування заробітної плати від 18 вересня 2019 року № 65 позивачу нарахована заробітна плата за період з вересня 2018 року по червень 2019 року включно у розмірі 16085,00 гривень та після відрахування обов`язкових платежів перераховано на банківську картку у розмірі 12948,42 гривень (т. 1 а.с. 85).
Вказана сума коштів отримана позивачем 08 липня 2019 року, що підтверджується доданою до позовної заяви історією по картковому рахунку (т.1 а.с.45).
Позивач обрахувала та просила стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі 37258,30 гривень, виходячи з того, що її середньомісячна заробітна плата склала 4400,60 гривень.
Разом з тим суд не погоджується з розрахунком невиплаченої заробітної плати, здійсненим позивачем, з огляду на таке.
Суд вважає за доцільне, для обчислення різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, використати вирахуваний судом у рішенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області від
17 жовтня 2018 року у справі №709/1315/18 (т. 1 а.с. 128-131), розмір середньоденної заробітної плати, що становить 142,12 гривень, оскільки вказаний розмір є реальним та правильність його обчислення підтверджена судом апеляційної інстанції.
При цьому суд керується положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Загальний час роботи з 18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року включно становить 175 робочих днів (жовтень 10 днів, листопад 22 дні, грудень 20 днів, січень 21 день, лютий, березень та квітень по 20 днів, травень 22 дні, червень 18 днів, липень 2 дні).
Водночас суд враховує фактично нараховану позивачу суму коштів за вказаний період у розмірі 16085,00 гривень, з якої слід відрахувати нараховані кошти за вересень і жовтень 2018 року у розмірі 2808,00 гривень (1212,00 + 1596,00) з метою запобігання подвійного стягнення.
Отже, розмір невиплаченої заробітної плати за даний період становить
11594,00 гривень (175 х 142,12 - 13277,00), яка підлягає, на підставі ст. 236 КЗпП України, до стягнення з відповідача на користь позивача.
Заявлену позивачем позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, а саме з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року включно, суд розцінює як стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки це фактично період з дати (05 вересня 2018 року), до якої здійснено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18, по дату (18 жовтня 2018 року), з якої поновлено позивача на роботі цим рішенням суду.
Загальний час вимушеного прогулу з 05 вересня по 17 жовтня 2018 року включно становить 30 робочих днів (вересень 18 днів, жовтень 12 днів). Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу за даний період становить 4263,60 гривень (30 х 142,12) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Період затримки розрахунку при звільненні з 03 липня 2019 року по день звернення в суд з позовом, тобто по 02 серпня 2019 року, складає 31 день, однак, оскільки при зверненні в суд позивач просила стягнути середній заробіток за вказаний період за 29 днів, суд вважає, що до стягнення підлягає середній заробіток за 29 днів затримки розрахунку. Враховуючи наведене, з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в межах заявлених позовних вимог в сумі 6723,07 гривень, використавши середньоденний заробіток визначений даним рішенням суду (231,83 гривень х 29 днів).
Таким чином, вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до квитанції № 1013958340 від 30 червня 2020 року (т. 2 а.с. 46) позивачем ОСОБА_1 за подачу касаційної скарги сплачено 1536,80 гривень, а тому з СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1536,80 гривень.
Крім того, слід зазначити, що відповідачем фактично сплачено кошти, які присуджені до стягнення на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2019 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, що підтверджується копіями платіжних доручень №№ 425, 426, 427, 428 від 08 липня 2019 року (т. 2 а.с. 232, 233, 234, 235), копією відомості нарахування коштів № 8 від 08 липня 2019 року та копіями платіжних доручень №№ 132, 135, 136, 137, 140, 141 від 06 березня 2020 року (т. 2 а.с. 237, 238, 239, 240, 241, 242).
Інші судові витрати оплачені відповідачем згідно з платіжними дорученнями
№№ 133 та 144 від 06 березня 2020 року (т. 1 а.с. 227, 228).
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати задовольнити частково.
Скасувати наказ Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" №55к від 03 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія".
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія".
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року по 03 листопада 2021 року в сумі
136084,21 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з
18 жовтня 2018 року по 02 липня 2019 року у розмірі 11594,00 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року у розмірі 4263,60 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року у розмірі
6723,07 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536,80 гривень.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія".
Повні найменування сторін та інших учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія», місцезнаходження: вул. Леніна, 21, с.Франківка, Золотоніський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ 32469102
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Повне рішення суду складено 05 листопада 2021 року.
Суддя В.В. Левченко
