Справа № 709/1465/19
2/709/524/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 листопада 2019 року смт Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Чубая В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Данилевського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до
СТОВ «Надія» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, зобов`язання внесення записів до трудової книжки, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА _1 (далі - позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з цивільним позовом до СТОВ «Надія» (далі - відповідач) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, зобов`язання внесення записів до трудової книжки.
В обґрунтування позову зазначалося, що судом позивача поновлено на роботі на посаду головного економіста, однак вказане рішення суду відповідачем добровільно не виконано, а тому виконувалося у примусовому порядку. Після поновлення на роботі позивач не планувала працювати у товаристві, хотіла отримати повний розрахунок, а також щоб відповідач вніс всі необхідні записи у її трудову книжку. Натомість представники відповідача відмовилися це зробити та фактично не допустили її до виконання посадових обов`язків, перевівши на її посаду іншу особу, і в подальшому 3 липня 2019 року незаконно звільнили за прогул, який начебто мав місце 2 липня 2019 року, хоча остання протягом робочого дня перебувала на роботі. При цьому жодних актів, на які посилається відповідач у наказі про звільнення, не складалося, пояснення у позивача щодо відсутності на робочому місці не відбиралися. Виходячи з викладеного, позивач просила поновити її на роботі, визнавши наказ про її звільнення незаконним. Позивач також просила стягнути на її користь невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по
2 липня 2019 року у розмірі 37258,30 гривень, оскільки під час здійснення остаточного розрахунку відповідач нараховував їй заробітну плату нижче мінімальної. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 5 вересня по 17 жовтня 2018 року та з 3 липня по 2 серпня 2019 року у розмірі
10414,48 гривень, моральну шкоду у розмірі 23800,00 гривень, а також зобов`язати відповідача внести відповідні записи до її трудової книжки.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечив позовні вимоги повністю. Зазначив, що за результатами виконавчого провадження з виконання рішення суду позивача поновлено на роботі на посаді головного економіста та допущено до роботи. Твердження про те, що на місці позивача працює інший працівник не відповідає дійсності, оскільки у товаристві утворено нову штатну одиницю «економіст з виконанням обов`язків бухгалтера по нарахуванню паїв», на яку переведено ОСОБА_3 . Після виходу на роботу позивач відмовилася ознайомитися з посадовими інструкціями, що зафіксовано у відповідному акті. 2 липня 2019 року позивач без повідомлення причин протягом робочого дня була відсутня на робочому місці, що було зафіксовано з дотриманням процедури.
3 липня 2019 року після появи на роботі позивач у відповідь на пропозицію надати пояснення щодо причин відсутності на роботі категорично відмовилася, внаслідок чого її було звільнено з посади за прогул. При цьому з позивачем проведено повний розрахунок та виплачено заробітну плату з урахуванням чотирьохгодинного робочого дня. Жодних дій, які могли спричинити позивачу моральні страждання відповідачем не вчинялися, а тому підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.
Під час судового розгляду позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував, виходячи з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18 (а.с. 128-131), залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року у справі № 22ц/793/1956/18 (а.с. 132-135), з-поміж іншого поновлено позивача на посаді головного економіста СТОВ «Надія» (відповідач).
Згідно з копією наказу № 13-к від 10 червня 2019 року поновлено позивача на посаді головного економіста СТОВ «Надія» з 14 червня 2019 року (а.с. 13). При цьому наявна у справі копія зазначеного наказу не містить відомостей про ознайомлення з ним позивача.
Зі змісту відзиву на позовну заяву та пояснень представника відповідача вбачається, що у номері вказаного наказу допущено технічну помилку, внаслідок чого замість вірного номеру «63» зазначено невірний номер «13».
Слід зазначити, що відповідно до копії наказу № 14-к від 10 травня 2018 року
ОСОБА_3 переведено з посади обліковця МТФ на посаду економіста з виконанням обов`язків бухгалтера по нарахуванню паїв (а.с. 72), а тому твердження позивача про те, що на її посаді працювала інша особа не відповідає дійсності.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позивач поновлена на роботі з
14 червня 2019 року на посаді головного економіста.
Згідно з актом про відсутність працівника на робочому місці від 2 липня 2019 року, складеного директором Головнею Р.М. , начальником охорони Стародубом В.І. , охоронником ОСОБА_6 , позивач була відсутня на роботі в період з 08:00 по 12:00 та з 14:00 по 17:00, що становить 7 годин, без повідомлення поважності відсутності (а.с. 75).
У зв`язку з цим наказом № 12-р від 2 липня 2019 року створено комісію з розслідування відсутності позивача на робочому місці більше трьох годин у складі директора Головні Р.М., начальника охорони Стародуба В.І., охоронника ОСОБА_6 (а.с. 121).
Відповідно до акту про результати службового розслідування від 2 липня 2019 року відсутність позивача на роботі визнано прогулом; здійснені спроби з`ясувати причини відсутності на робочому місці виявилися безрезультатними; вирішено відібрати у позивача пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі; рекомендовано у разі неповажності причин відсутності на роботі або відмовити надати пояснення звільнити позивача за прогул
(а.с. 74).
Позивач відмовилися надати пояснення щодо відсутності її на робочому місці, що зафіксовано в акті про відмову працівника надати письмове пояснення від 3 липня 2019 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 114).
Згідно з копією наказу № 55-к від 3 липня 2019 року позивача звільнено з посади головного економіста на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; вирішено провести повний розрахунок з позивачем (а.с. 73).
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, з-поміж іншого, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП України).
У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147 (1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
З наявних у матеріалах справи та досліджених судом письмових доказів вбачається, що позивач була відсутня на робочому місці 2 липня 2019 року протягом робочого дня та відмовилася надати письмові пояснення щодо причин такої відсутності.
Натомість позивач всупереч обов`язку довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, закріпленого у ч. 3 ст. 12 і
ч . 1 ст. 81 ЦПК України, не довела суду належними та допустимими доказами, що 2 липня
2019 року перебувала на робочому місці та прогулу не допускала.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем з дотриманням вимог діючого законодавства про працю та Порядку проведення службового розслідування СТОВ «Надія»
(а.с. 123-126), затвердженого наказом № 10 від 25 липня 2012 року (а.с. 122), звільнено позивача з роботи, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі.
Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі
ст . 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно з довідкою про нарахування заробітної плати від 18 вересня 2019 року № 65 позивачу нараховано заробітну плату за період з вересня 2018 року по червень 2019 року включно у розмірі 16085,00 гривень та після відрахування обов`язкових платежів перераховано на банківську картку у розмірі 12948,42 гривень (а.с. 85).
Вказана сума коштів отримана позивачем 8 липня 2019 року, що підтверджується доданою до позовної заяви історією по картковому рахунку (а.с. 45).
Зі змісту відзиву на позовну заяву та пояснень представника відповідача вбачається, що виплачена заробітна плата обрахована, виходячи з чотирьохгодинного робочого дня. Про такі зміни істотних умов праці позивач була повідомлена та погодилася на оплату пропорційну фактично відпрацьованому часу, про що свідчить копія попередження від 30 жовтня 2016 року (а.с. 83) та копією заяви позивача від 1 листопада 2016 року (а.с. 84).
Проте, суд не погоджується з вказаним розрахунком заробітної плати, виходячи з того, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами зміну істотних умов праці позивача, а саме переведення її на чотирьохгодинний робочий день. Зокрема, з акту про відсутність працівника на робочому місці від 2 липня 2019 року вбачається, що комісією зафіксовано відсутність позивача на роботі саме протягом 7 годин, а не 4 годин.
Крім того, у рішенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18 (а.с. 128-131), залишеному без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року у справі № 22ц/793/1956/18 (а.с. 132-135), в якому судом обраховувався та стягувався з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, також не йдеться про запровадження чотирьохгодинного робочого дня.
Таким чином доводи відповідача про чотирьохгодинний робочий день суд оцінює критично та вважає, що відповідачем не здійснено в день звільнення позивача повного розрахунку з останнім.
Позивач, використавши індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 (а.с. 39-41) обрахувала та просила стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 2 липня 2019 року у розмірі 37258,30 гривень, виходячи з того, що її середньомісячна заробітна плата склала
4400,60 гривень.
Разом з тим суд не погоджується з розрахунком невиплаченої заробітної плати, здійсненим позивачем, з огляду на таке.
Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 розділу ІV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
У абз. 3 і 4 п. 2 розділу ІІ вказаного Порядку зазначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому у трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Враховуючи відхилення судом доводів відповідача про запровадження чотирьохгодинного робочого часу, наявна в матеріалах справи довідка про нарахування заробітної плати від 18 вересня 2019 року № 65 (а.с. 85) не може бути взяти до уваги при обчисленні середньої заробітної плати.
Натомість суд вважає за доцільне для обчислення невиплаченої заробітної плати використати вирахуваний судом у рішенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18 (а.с. 128-131), залишеному без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 грудня 2018 року у справі № 22ц/793/1956/18
(а.с. 132-135), розмір середньоденної заробітної плати, що становить 142,12 гривень, оскільки вказаний розмір є реальним та правильність його обчислення підтверджена судом апеляційної інстанції.
При цьому суд керується положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Загальний час роботи з 18 жовтня 2018 року по 2 липня 2019 року включно становить
175 робочих днів (жовтень - 10 днів, листопад - 22 дні, грудень - 20 днів, січень - 21 день, лютий, березень та квітень по 20 днів, травень - 22 дні, червень - 18 днів, липень - 2 дні).
Водночас суд враховує фактично нараховану позивачу суму коштів за вказаний період у розмірі 16085,00 гривень, з якої слід відрахувати нараховані кошти за вересень і жовтень
2018 року у розмірі 2808,00 гривень (1212,00 + 1596,00) з метою запобігання подвійного стягнення.
Отже , розмір невиплаченої заробітної плати за даний період становить 11594,00 гривень (175 х 142,12 - 13277,00), яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Заявлену позивачем позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, а саме з 5 вересня по 17 жовтня 2018 року включно, суд розцінює як стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки це фактично період з дати (5 вересня 2018 року), до якої здійснено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18, по дату (18 жовтня 2018 року), з якої поновлено позивача на роботі цим рішенням суду.
Загальний час вимушеного прогулу з 5 вересня по 17 жовтня 2018 року включно становить 30 робочих днів (вересень - 18 днів, жовтень - 12 днів).
Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу за даний період становить 4263,60 гривень (30 х 142,12) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Загальний час затримки розрахунку за період з 3 липня по 2 серпня 2019 року (в межах заявлених позовних вимог) становить 23 дні (липень - 21 день, серпень - 2 дні).
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період становить 3268,76 гривень (23 х 142,12).
Оскільки розмір середньоденної заробітної плати позивача визначено із нарахованої заробітної плати до утримання податків та обов`язкових платежів, то невиплачену заробітну плату, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки розрахунку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача з утриманням необхідних відрахувань (податків) до бюджетних фондів.
Позивачем також заявлено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 23800,00 гривень, яка підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.ч. 1 і 3 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в абз. 2 п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Оскільки судом встановлено факт порушення законних прав позивача, пов`язаних з невиплатою заробітної плати, що призвело до виникнення у неї моральних страждань, з урахуванням обставин справи, суті позовних вимог, негативних наслідків, що настали в результаті дій відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінює моральну шкоду, завдану позивачу, у розмірі 3000,00 гривень.
В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача внести записи до трудової книжки позивача суд зазначає таке.
Згідно з положеннями ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), до трудової книжки вносяться, з-поміж іншого, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
У п. 2.3 Інструкції зазначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Виходячи з того, що звільнення позивача 16 квітня 2018 року, поновлення її на роботі за рішенням суду та подальше повторне звільнення 3 липня 2019 року фактично мали місце, відповідні записи мають бути внесені до її трудової книжки, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, з-поміж іншого, позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Таким чином з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме за чотири позовні вимоги у розмірі
3073,60 гривень (768,40 х 4).
Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 до СТОВ «Надія», місцезнаходження: вул. Леніна, 21,
с . Франківка, Чорнобаївський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ 32469102 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, зобов`язання внесення записів до трудової книжки - задовольнити частково.
Стягнути зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 18 жовтня 2018 року по 2 липня 2019 року у розмірі 11594,00 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 вересня 2018 року по 17 жовтня 2018 року у розмірі
4263,60 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 3 липня 2019 року по 2 серпня 2019 року у розмірі
3268,76 гривень з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів.
Стягнути зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000,00 гривень.
Зобов`язати СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 записи про звільнення з роботи 16 квітня 2018 року згідно з наказом № 7 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; про поновлення на роботі згідно з рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 709/1315/18; про звільнення з роботи 3 липня 2019 року згідно з наказом № 55-к за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути зі СТОВ «Надія» на користь держави судовий збір у розмірі 3073,60 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.
Повне рішення суду складено 15 листопада 2019 року.
Суддя В.В. Чубай
