ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 903/154/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 ( Миханюк М.В. , Саврій В .А ., Коломис В.В.) у справі № 903/154/19 Господарського суду Волинської області
за позовом Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" до Фермерського господарства "Західний Буг" Юнака Сергія Петровича про стягнення 4 443 930,17 грн та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Західний Буг" Юнака Сергія Петровича до Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" про визнання договорів удаваними
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Волинська фондова компанія" (далі - Позивач за первісним позовом) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до Фермерського господарства "Західний Буг" Юнака Сергія Петровича (далі - Відповідач за первісним позовом) про стягнення 4 443 930,17 грн, з них: 2 486 044,29 грн - основна заборгованість, 1 791 592,28 грн - пеня, 166 293,60 грн - 3% річних.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем за первісним позовом зобов`язань в частині внесення повної та вчасної оплати за товар, який має бути поставлений згідно з договором поставки №252/Т від 12.07.2017, а договором поставки №252/Т від 12.07.2017 сторони передбачили стовідсоткову попередню оплату за товар.
3. Відповідач за первісним позовом звернувся до суду першої інстанції з зустрічним позовом до Позивача за первісним позовом про визнання договору поставки №252/Т від 12.07.2017 та договору оренди №24 від 12.07.2017 удаваними.
4. Зустрічний позов обґрунтований тим, що на момент підписання договору поставки та договору оренди у Позивача за первісним позовом було відсутнє необхідне для укладення відповідних договорів право власності на товар. Специфічні умови договорів поставки та оренди є удаваними та мають на меті приховання іншого правочину, а саме фінансового лізингу.
Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції
5. Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2019 первісний позов задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
6. Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість Відповідача перед Позивачем за первісним позовом відповідно до договору поставки №252/Т на суму 2 486 044,29 грн підтверджена матеріалами справи, Відповідачем за первісним позовом не оспорена. Щодо стягнення 3% річних та пені суд зазначив, що нараховані 166 293,60 грн 3% річних та пеня в сумі 1 791 592,28 грн підлягають до стягнення в силу статті 625 ЦК України, пунктів 2.1, 7.11 договору та статті 232 ГК України.
6.1. Щодо зустрічного позову суд, з посиланням на умови договорів оренди №24 від 12.07.2017 та поставки №252/Т від 12.07.2017, акти прийому - передачі майна в оренду від 14.07.2017 та 01.08.2017, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) за період з 31.08.2017 до 30.11.2018, карточку рахунку №361 за період з 01.01.2017 по 15.04.2019 вказав, що умови договору спростовують твердження Відповідача за первісним позовом про відсутність строків поставки товару після його повної оплати; укладені договори поставки та оренди спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; при укладенні договорів поставки та оренди сторони мали намір створити правові наслідки в тому вигляді, в якому вони були закріплені умовами цих договорів; Відповідачем за первісним позовом не доведено наявність навмисних дій сторін при укладенні спірних договорів та наявність спільної мети двох сторін приховати правочин фінансового лізингу.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 рішення Господарського суду Волинської області від 12.08.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Визнано договір поставки №252/Т від 12.07.2017 та договір оренди №24 від 12.07.2017 недійсними.
8. Постанова суду мотивована тим, що, оцінюючи зміст договорів поставки та оренди в сукупності, суд дійшов висновку, що укладення даних договорів спрямовано на приховування іншого правочину - договору фінансового лізингу, який сторони насправді вчинили, а тому спірні договори є удаваними правочинами згідно із частиною 1 статті 235 ЦК України. Суд виходив з того, що якщо в ході розгляду справи господарський суд встановить, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), то, на підставі частини 2 статті 235 ЦК України, має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей правочин. В разі, якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
8.1. Враховуючи визнання судом недійсним договору поставки №252/Т від 12.07.2017, апеляційний суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки право вимоги Позивача за первісним позовом ґрунтувалося саме на підставі зазначеного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача за первісним позовом
9. Позивач за первісним позовом подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача за первісним позовом, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
10. Апеляційний господарський суд не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що воля сторін при укладенні договорів поставки та оренди спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, а саме правовідносин по договору фінансового лізингу, яким визначено строк користування майном не менше 1 року та сплата лізингових платежів.
11. Суд безпідставно зазначив, що довідки №436 від 12.04.2019 та №899 від 22.10.2019 не є правовстановлюючими документами щодо набуття права власності на транспорті засоби тоді, як зазначені довідки є витягами з митних декларацій і суд апеляційної інстанції, в разі наявності сумнівів щодо набуття Позивачем за первісним позовом права власності на товар, в порядку пункту 1 частини 6 статті 81 ГПК України, мав можливість витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, проте цього зроблено не було.
12. Судом першої інстанції вірно встановлено з посиланням на постанову Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/123/17, що передбачений сторонами в договорі поставки обов`язок сплатити кошти за товар до його поставки (попередня оплата) є грошовим зобов`язанням, оскільки зводиться до сплати грошей, а тому заборгованість за договором поставки є підставна та підлягає до стягнення.
Позиція Відповідача за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу
13. Судом першої інстанції не застосовано норми статей 693 та 538 ЦК України та не враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 20.05.2019 у справі №908/523/18.
14. Апеляційний господарський суд дослідив всі обставини справи та дійшов обґрунтованих висновків щодо визнання удаваними правочинів.
Інші обставини
15. В засіданні суду 29.01.2020 представник Позивача за первісним позовом заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи з підстав наявності у генерального директора товариства бажання бути присутнім в судовому засіданні, проте неможливістю прибути в засідання суду через перебування у відрядженні. При цьому, представником не надано документів, які б підтверджували наявність тих обставин (перебування у відрядженні 29.01.2020), на які представник послався.
Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання, оскільки інтереси Позивача за первісним позовом в засіданні суду представляє присутній повноважний представник, який відповідно до довіреності №965/1 від 06.11.2019 наділений необхідними правами для представництва в суді інтересів зазначеної особи. Водночас, явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для такого розгляду і без участі генерального директора товариства.
16. Також, представником Позивача за первісним позовом заявлено усне клопотання про відсторонення представника Відповідача за первісним позовом від участі у касаційному розгляді справи з підстав відсутності повноважень.
Колегія суддів зазначене клопотання відхилила з підстав його недоведеності.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції
17. Як встановили попередні судові інстанції, між Позивачем за первісним позовом (Продавець) та Відповідачем за первісним позовом (Покупець) 12.07.2017 укладено договір поставки №252/Т, за умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити наступний товар: трактор с/г МР7722 Dуnа-6 в компл.(2017) №VККМХ66ЕТНВ111014 в кількості 1 штука; трактор с/г МР7722 Dуnа-6 в компл.(2017) в кількості 1 штука.
18. Також, між Позивачем за первісним позовом (Орендодавець) та Відповідачем за первісним позовом (Орендар) 12.07.2017 укладено договір оренди №24, предметом якого є передача в строкове, платне користування 2 одиниць техніки: трактори с/г MF7722 Dyna-6 в компл (2017).
19. Звертаючись з зустрічним позовом у цій справі Відповідач за первісним позовом посилається на те, що вказані договори поставки та оренди є удаваними, оскільки на момент підписання договору поставки та договору оренди у Позивача за первісним позовом було відсутнє необхідне для укладення відповідних договорів право власності на товар і специфічні умови договорів поставки та оренди мають на меті приховання іншого правочину, а саме фінансового лізингу.
20. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
21. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
22. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
23. При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
24. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
25. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
27. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
28. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.
29. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
30. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
31. Крім того, Європейський суд з прав людини вказав про те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
32. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
33. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
34. Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
35. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
36. Предметом розгляду зустрічного позову у цій справі є заявлені вимоги про визнання удаваними договорів поставки та оренди, оскільки Відповідач за первісним позовом стверджує, що насправді сторони договорів уклали не договори поставки та оренди, а договір фінансового лізингу.
37. Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
38. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України, має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (див, mutatis mutandis, висновки, викладені у пунктах 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц).
39. Звертаючись з зустрічним позовом про визнання договорів поставки та оренди удаваними, Відповідач за первісним позовом не обґрунтовує свої вимоги тим, що правочин, який насправді вчинили сторони (договір фінансового лізингу), є таким, що порушує вимоги чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним або є нікчемним в силу вимог закону. Вимоги визнати договори недійсними Відповідач за первісним позовом у зустрічному позові не заявляв.
40. З огляду на наведене та враховуючи, що сама по собі вимога про визнання правочинів удаваними спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочинів недійсними, а такий спір у цій справі відсутній, Суд дійшов висновку про те, що обраний Відповідачем за первісним позовом спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за такими правочинами регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
41. Відповідно до частин 2, 3 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
41.1. Приймаючи рішення про визнання договорів поставки та оренди від 12.07.2017 недійсними, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги частини 2 статті 237 ГПК України. При цьому, судом не встановлено, а матеріали справи не свідчать, що Відповідачем за первісним позовом (Позивач за зустрічним позовом) була подана відповідна заява, визначена частиною 3 статті 237 ГПК України.
42. Водночас, місцевий господарський суд, приймаючи рішення у справі за результатами розгляду зустрічного позову, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні такого позову, проте, помилково надав оцінку цих вимог по суті та відмовив з підстав недоведеності наявності навмисних дій сторін при укладенні спірних договорів та наявності спільної мети приховати правочин фінансового лізингу.
43. Враховуючи наведене, постанова апеляційного господарського суду в частині вирішення спору за зустрічними позовними вимогами підлягає скасуванню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічного позову підлягає залишенню без змін, проте мотивувальну частину рішення за зустрічним позовом слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови.
44. Щодо первісних позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, враховуючи визнання недійсним договору поставки №252/Т від 12.07.2017, вимоги за первісним позовом про стягнення коштів з Відповідача за первісним позовом за договором поставки задоволенню не підлягають, оскільки право вимоги Позивача за первісним позовом ґрунтувалось саме на підставі зазначеного договору.
45. Зважаючи на наведене вище щодо результатів розгляду в апеляційному порядку зустрічних позовних вимог, а також те, з яких підстав виходив суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні первісного позову, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню також і в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог.
46. При цьому, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про задоволення первісного позову. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог зазначеним вимогам не відповідає з огляду на таке.
47. Як зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено, що між Позивачем за первісним позовом (Продавець) та Відповідачем за первісним позовом (Покупець) 12.07.2017 укладено договір поставки №252/Т, за умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити наступний товар: трактор с/г МР7722 Dуnа-6 в компл.(2017) №VККМХ66ЕТНВ111014 в кількості 1 штука; трактор с/г МР7722 Dуnа-6 в компл.(2017) в кількості 1 штука.
Відповідно до пункту 1.8 договору право власності на товар переходить до Покупця після здійснення повної оплати вартості товару згідно з умовами договору та передачі Продавцем Покупцю товару за видатковою накладною. Датою передачі товару Покупцю у власність є дата видаткової накладної.
48. Судом першої інстанції встановлено, що Відповідач за первісним позовом на виконання умов договору поставки №252/Т від 12.07.2017 в період з 07.05.2018 по 01.02.2019 частково перерахував Позивачу за первісним позовом кошти на загальну суму 2 996 017,60 грн, а інша частина коштів в сумі 2 486 044,29 грн перерахована відповідачем за первісним позовом не була, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення суми основного боргу. Також, Позивачем за первісним позовом на суму основного боргу було нараховано 1 791 592,28 грн пені (пункт 2.1 договору) та 166 293,60 грн 3% річних (частина 2 статті 625 ЦК України).
49. Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
50. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
51. Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що сторони договору поставки узгодили порядок оплати за товар у формі попередньої оплати - останній платіж, згідно з пунктом 1.3 договору, повинен був бути здійснений Відповідачем за первісним позовом до 20.10.2017.
51.1. Також, сторонами погоджено умови і базис постачання товару Покупцю - протягом 5 банківських днів з моменту надходження повної оплати згідно з пунктом 1.3 договору на розрахунковий рахунок Покупця та прибуття товару на склад Продавця. У випадку прострочення Покупцем оплати товару термін постачання товару може бути перенесений Продавцем.
52. Виходячи із правової природи договору поставки та його змісту (пункти 1.3, 1.7, 1.8 договору) можна дійти висновку, що його сторонами визначено зустрічне виконання зобов`язання.
53. Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.
53.1. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина 3 статті 538 ЦК України).
53.2. Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов`язання.
54. Таким чином, обов`язок Покупця з оплати товару (100% вартості товару - пункт 1.3 договору) пов`язаний з обов`язком Продавця поставити товар (пункт 1.7 договору).
55. Стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.
У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
56. Оскільки, як встановив суд першої інстанції, сторони в пункті 1.3 договору узгодили, що оплата товару здійснюється у формі попередньої оплати, тому заявлена до стягнення в позові сума заборгованості (2 486 044,29 грн) є саме попередньою оплатою за товар і ця оплата мала бути здійснена до прийняття товару Покупцем.
Отже, за зазначеними вимогами закону (стаття 538 ЦК України), у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18).
57. При цьому, судом першої інстанції не встановлено, що матеріали справи містять докази поставки Продавцем товару Покупцю та перехід (набуття) Покупцем права власності на товар на умовах, визначених договором поставки від 12.07.2017.
58. Водночас, під час розгляду первісного позову, судом першої інстанції не було враховано зазначених вище вимог статей 538, 692, 693 ЦК України, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення заборгованості за договором поставки від 12.07.2017 і, як наслідок, стягнення пені та 3% річних.
59. З огляду на наведене, Суд погоджується з доводами Відповідача за первісним позовом, зазначеними в пункті 13 постанови.
60. Крім того, Суд звертає увагу на те, що згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
61. Посилання місцевого господарського суду на постанову Верховного Суду, від 13.02.2018 у справі №910/123/17 є необґрунтованим, оскільки обставини у даній справі та в цій справі не є подібними. Зокрема, підставою позову у даній справі є виконання договору поставки, правовідносини за яким регулюються законодавством щодо договору купівлі-продажу, а підставою позову у справі №910/123/17 було питання виконання договору підряду, правовідносини за яким регулюються відповідним законодавством щодо договору підряду. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 12 постанови, є помилковими.
62. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 10 постанови, а також доводи Відповідача за первісним позовом, вказані в пункті 14 постанови, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених в пункті 40 постанови.
63. Твердження Позивача за первісним позовом, про яке вказане в пункті 11 постанови, Судом не береться до уваги з підстав, наведених у пункті 57 постанови.
64. Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення Європейського суд з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
66. З огляду на наведені норми процесуального права, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції, враховуючи те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови, а в частині задоволення первісного позову - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
67. Стосовно розподілу судових витрат Суд виходить з положень статті 129 ГПК України, якою визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 315 ГПК України у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення у резолютивній частині постави суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції.
68. Оскільки за результатами касаційного перегляду справи у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити, а Позивач за первісним позовом у своїй касаційній скарзі просив залишити рішення суду першої інстанції в силі в тому вигляді, в якому це рішення було ухвалено судом першої інстанції, проте, відповідно до змісту цієї постанови, рішення суду в частині первісного позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, а в частині зустрічного позову - зміні лише його мотивувальної частини, тому судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи, згідно з вимогами статті 129 ГПК України, покладаються на кожну із сторін спору.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі №903/154/19 скасувати.
3. Рішення Господарського суду Волинської області від 12.08.2019 у справі №903/154/19 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови, а в частині задоволення первісного позову - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.
