Постанова
Іменем України
11 січня 2020 року
м. Київ
справа № 335/11482/16-ц
провадження № 61-19787св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни назви - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., від 15 жовтня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 19 жовтня 2012 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» у відділенні банку, що знаходиться на території Автономної Республіки Крим, укладено договір вклад «Універсальний», за умовами якого вона передала, а банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 2 146,00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 16 від 19 жовтня 2012 року, на умовах договору строком на 366 днів до 19 жовтня 2013 року (включно) та виплатою 9,5 % річних на суму вкладу. Згідно з пунктом 4 договору його дія припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору. Пунктом 6 договору встановлено, що якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати грошові кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк. Відповідно до пункту 8 договору проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу та поповнень за процентною ставкою для вкладів даного найменування і строку, що діє у банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору.
Позивач вказала, що 16 жовтня 2015 року вона звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовою заявою про відсутність наміру продовжувати строк дії договору та намір отримати суму вкладу разом із нарахованими процентами, яка була отримана банком 19 жовтня 2015 року. Проте її заява була залишена без відповіді. Отже, 22 жовтня 2015 року договір припинив дію, а сума вкладу та нарахованих процентів на 21 жовтня 2015 року (включно) складала 5 065, 72 доларів США. Вважала, що з банку також підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України та 3 % пені за кожен день прострочення, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 61 376, 89 доларів США, з яких: сума вкладу з нарахованими процентами - 5 786, 29 доларів США, 3 % річних - 207, 03 доларів США та 3 % пені за кожен день прострочення - 55 383, 57 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Рибалко Н. І., від 13 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу з процентами 3 277, 25 доларів США, 3 % річних у розмірі 3 141, 63 грн, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 277, 25 доларів США, що в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення складає 91 435, 27 грн. У іншій частини вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором банківського вкладу, не повернув грошові кошти та не сплатив відповідні проценти вкладнику. При цьому умови договору банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії. Отже, з банку підлягають стягненню проценти за ставкою у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, тому позивач має право на стягнення 3 % річних від простроченої суми.
Крім того, оскільки вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з банку підлягає до стягнення передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення за останні 12 місяців, загальний розмір якої підлягає зменшенню на підставі частини третьої статті 551 ЦК України до розміру основної суми заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу з відсотками 2 174, 86 доларів США, 3 % річних - у сумі 2 672, 30 грн, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 53 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, який частково задовольнив позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов передчасного висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою у розмірі облікової ставки Національного банку України. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України і не з`ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Окрім того, за приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також частини третьої статті 551 ЦК України і стягнення з відповідача на користь позивача пені, розмір якої зменшено до суми заборгованості за вкладом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що факт наявності у вкладника примірника договору банківського вкладу та квитанції не є належним доказом невиконання банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії, а саме 19 березня 2013 року. Матеріли справи не містять жодного доказу невиконання обов`язків банком на час звернення позивача до суду та як наслідок існування порушеного права. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту знаходження грошових коштів на банківському рахунку (за депозитним договором) на час розгляду справи саме у тому розмірі грошових коштів, який заявляє позивач до стягнення. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції застосував неправильну формулу розрахунку. Банк вважає, що пеня підлягає нарахуванню на суму відсотків за вкладом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що позивач у повному обсязі довів факт знаходження грошових коштів на банківському рахунку. Банком не спростовано доводи позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у відділенні банку, що знаходиться станом на сьогоднішній день на окупованій території Автономної Республіки Крим, укладено договір вклад «Універсальний» (далі - договір), за умовами якого вона передала, а банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 2 146, 00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 16 від 19 жовтня 2012 року, на умовах договору строком на 366 днів до 19 жовтня 2013 року (включно) та виплатою 9,5 % річних на суму вкладу.
Укладення договору вкладу підтверджується оригіналом екземпляру договору від 19 жовтня 2012 року, який видано ПАТ КБ «Приватбанк» та наданий ОСОБА_1 у якості доказу на підтвердження заявлених вимог.
ОСОБА_1 умови договору виконала, внесла 19 жовтня 2012 року грошові кошти на рахунок Євпаторійського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з пунктом 4 договору його дія припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору.
Пунктом 6 договору встановлено, що якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк, вказаний в розділі «Дані по вкладу». Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.
16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про повернення вкладу, в якій висловила намір не продовжувати строк дії договору та намір отримати суму вкладу разом із нарахованими відсотками, яка була отримана відповідачем 19 жовтня 2015 року.
Таким чином строк дії договору складав: з 19 жовтня 2012 року до 19 жовтня 2013 року, з 20 жовтня 2013 року до 20 жовтня 2014 року, з 21 жовтня 2014 року до 21 жовтня 2015 року.
Вищевказана заява ОСОБА_1 від 16 жовтня 2015 року залишена банком без відповіді.
Відповідно до пункту 8 договору проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу та поповнень за процентною ставкою для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Щодо доводів банку про те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на банківському рахунку (за депозитним договором), а наявність у вкладника договору банківського вкладу та квитанції не є належним доказом невиконання банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії, а саме 19 березня 2013 року, слід зазначити наступне.
Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.
Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено, що між нею та банком існують договірні відносини, яківиникли на підставі договору від 19 жовтня 2012 року вклад «Універсальний», відповідно до якого позивачем на депозитний рахунок у Євпаторійському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» внесено грошові кошти у розмірі 2 146, 00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 16 від 19 жовтня 2012 року.
Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.
Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15,від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16, та не знайшла підстав для відступу від них.
На вказаний правовий висновок, зокрема, посилався й Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року у цій справі (провадження № 61-5014св19), скасовуючи постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року та передаючи справу на новий апеляційний розгляд.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Договір банківського вкладу, укладений сторонами 19 жовтня 2012 року, не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм права, врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року (провадження № 61-5014св19), обґрунтовано виходив із того, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом, зокрема після закінчення строку дії депозитного договору (з 22 жовтня 2015 року по 03 березня 2017 року), виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу» .
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Враховуючи вказану норму права, апеляційним судом зроблено обґрунтований висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми за період з 22 жовтня 2015 року по 03 березня 2017 року.
Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки.
Враховуючи вказані положення Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційним судом зроблено обґрунтовані висновки про те, що оскільки право на стягнення пені у кредитора виникло з 22 жовтня 2015 року, а до суду позивач звернувся - 18 жовтня 2016 року, пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред`явлення позову.
Стягуючи із відповідача на користь позивача суму неповернутого депозитного вкладу, відсотки за користування грошовими коштами, а також штрафні санкції відповідно до вимог чинного законодавства, апеляційним судом, наведено детальний розрахунок заборгованості, який не спростовано банком під час повторного апеляційного розгляду.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційнимсудом враховано висновки суду касаційної інстанції, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович
