Дата документу 15.10.2019 Справа № 335/11482/16-ц
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №335/11482/16 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І.
Провадження № 22-ц/807/2811/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 15» жовтня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Позов мотивовано тим, що 19 жовтня 2012 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», у відділенні банку, що знаходиться на окупованій території Автономної Республіки Крим, укладено договір вклад «Універсальний», за умовами якого вона передала, а банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 2 146,00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 16 від 19 жовтня 2012 року, на умовах договору строком на 366 днів до 19 жовтня 2013 року (включно) та виплатою 9,5% річних на суму вкладу.
Згідно з пунктом 4 договору його дія припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору.
Пунктом 6 договору встановлено, що якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати грошові кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк, вказаний у розділі «Дані по вкладу».
Відповідно до пункту 8 договору проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу та поповнень за процентною ставкою для вкладів даного найменування та строку, що діє у банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору.
16 жовтня 2015 року вона звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою заявою про відсутність наміру продовжувати строк дії договору та намір отримати суму вкладу разом із нарахованими процентами, яка була отримана Банком 19 жовтня 2015 року. Проте її заява була залишена без відповіді.
22 жовтня 2015 року договір припинив дію, а сума вкладу та нарахованих процентів на 21 жовтня 2015 року (включно) склала 5 065,72 доларів США.
У зв`язку з тим, що вклад банком 22 жовтня 2015 року повернуто не було, у зв`язку з чим сума вкладу та нарахованих процентів склала 5 567,04 доларів США.
Вважала, що також підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України та 3% пені за кожен день прострочення, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 61 376,89 доларів США, з яких: сума вкладу з нарахованими процентами – 5 786,29 доларів США, 3% річних – 207,03 доларів США та 3% пені за кожен день прострочення – 55 383,57 доларів США.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу з процентами 3 277,25 доларів США, 3% річних у розмірі 3 141,63 грн., пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3277,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення дорівнює 91 435,27 грн.
У іншій частини вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави витрати по сплаті судового збору 540,00 грн.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що банк неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором банківського вкладу, не повернув грошові кошти та не сплатив відповідні проценти.
При цьому умови договорів банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії. Отже, з банку підлягають стягненню проценти за ставкою у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу».
Також відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, тому позивач має право на стягнення 3% річних від простроченої суми.
Крім того, оскільки вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення, зменшивши її розмір на підставі частини третьої статті 551 ЦК України до розміру основної суми заборгованості.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, вирішити питання про судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність у позивача оригіналу договору та квитанції від 19 жовтня 2012 року на зарахування коштів на банківський рахунок у розмірі 2 146,00 доларів США доводить виключно факт укладання між сторонами договору банківського вкладу та факт внесення коштів на рахунок, однак не є належними доказами невиконання банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії. Крім того, позивач не довів наявність грошових коштів на банківському рахунку (за депозитним договором) на час розгляду справи у заявленому ним розмірі.
Судом безпідставно не застосовано статтю 1070 ЦК України в частині нарахування процентів за період з 22 жовтня 2015 року до 24 лютого 2017 року, оскільки у разі неналежного виконання договору банківського вкладу та неповернення або затримки у поверненні грошових коштів за період часу, коли договір є розірваним на вимогу власника, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту проценти у розмірі, що сплачуються банком за вкладом «на вимогу», тобто у розмірі 1% річних, а не за обліковою ставкою Національного банку України.
Норми матеріального права відносно застосування відповідальності боржника за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» також неправильно застосовано судом, оскільки невірно проведено розрахунок 3% вартості несвоєчасно наданої послуги, якою є розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10 липня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судове засідання апеляційного суду позивач та його представник ОСОБА_3 , належним чином та завчасно повідомлені про дату апеляційного розгляду, не з`явилися.
Судова колегія відхилила клопотання представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 (т.2, а.с. 98) про відкладення розгляду справи, заявлене з тих підстав, що представник зайнятий в інших судових засіданнях.
При цьому апеляційний суд виходив з того, що за приписами ст.43 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яка бере участь у справі.
Відповідно до п.п. 6,7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники процесу зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Окрім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Справа двічі призначалась до розгляду в суді апеляційної інстанції: 03 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року.
Матеріали справи містять нотаріально посвідчену довіреність, яка видана позивачем ОСОБА_1 08 лютого 2019 року (на строк три роки) адвокату Барському Андрію Олександровичу бути її представником в усіх судових установах, в тому числі судах апеляційної інстанції з усіма правами, які надано законом позивачу (т. 2, а.с.82-83).
Представник позивача ОСОБА_3 приймав участь в судовому засіданні апеляційного суду 03 вересня 2019 року та погодився із датою наступного судового засідання, яке призначено на 15 жовтня 2019 року на 14 год.20 хв.(т.2, а.с.86).
ОСОБА_1 також своєчасно отримала судову повістку на 15 жовтня 2019 року , про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2, а.с.94), будь-яких заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надсилала.
З наданого представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 клопотання вбачається, що представник реалізував надане йому ст. 43 ЦПК України право брати участь в судовому засіданні на власний розсуд, обравши для себе участь в іншому судовому засіданні і в іншій справі.
З огляду на викладене, суд не вбачив підстав для відкладення розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 372 ЦПК України, оскільки згідно даної норми процесуального права судове засідання відкладається в разі неявки в судове засідання за клопотанням особи, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Зважаючи на вказані обставини, апеляційний суд у відповідності до положень ст. 372 ЦПК України здійснив апеляційний розгляд справи за відсутності позивача.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», у відділенні банку, що знаходиться на окупованій території Автономної Республіки Крим, укладено договір вклад «Універсальний» (далі - договір), за умовами якого вона передала, а банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 2146,00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 16 від 19 жовтня 2012 року, на умовах договору строком на 366 днів до 19 жовтня 2013 року (включно) та виплатою 9,5% річних на суму вкладу.
Укладання договору вкладу підтверджується оригіналом екземпляру договору від 19 жовтня 2012 року, який видано ПАТ КБ «Приватбанк» та наданий ОСОБА_2 у якості доказу на підтвердження заявлених вимог.
ОСОБА_1 умови договору виконала, внесла грошові кошти на рахунок Євпаторійського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з пунктом 4 договору його дія припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору.
Пунктом 6 договору встановлено, що якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк, вказаний в розділі «Дані по вкладу». Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.
16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про відсутність наміру продовжувати строк дії договору та намір отримати суму вкладу разом із нарахованими відсотками, яка була отримана відповідачем 19 жовтня 2015 року.
Таким чином строк дії договору складав: 1-й рік – з 19 жовтня 2012 року до 19 жовтня 2013 року, 2-й рік – з 20 жовтня 2013 року до 20 жовтня 2014 року, 3-й рік – з 21 жовтня 2014 року до 21 жовтня 2015 року.
Вищевказана заява ОСОБА_1 залишена банком без відповіді.
Відповідно до пункту 8 договору проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу та поповнень за процентною ставкою для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За приписами частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16 та не знайшла підстав для відступу від них.
Проте суд першої інстанції, який частково задовольнив позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов передчасного висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Отже, суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України і не з`ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
При цьому судом першої інстанції також не враховано умову договору про зміну процентної ставки у разі його одностороннього розірвання (за період в який було здійснено їх одностороннє розірвання).
Так, відповідно до п. 12 договору, якщо клієнт вимагає розірвання договору, а строк вкладу вже був продовжений один або декілька разів, проценти за кожен повний строк вкладу сплачуються в повному обсязі. Проценти за останній строк вкладу, який на момент розірвання договору ще не закінчився, нараховуються за умовами п. 11 договору.
Згідно з п. 11 договору, якщо клієнт вимагає розірвання договору, а строк вкладу ще не збіг, проценти сплачуються по зниженій в два рази процентній ставці.
Оскільки строк дії договору складав: 1-й рік - з 19 жовтня 2012 року до 19 жовтня 2013 року; 2-й рік - з 20 жовтня 2013 року до 20 жовтня 2014 року; 3-й рік - з 21 жовтня 2014 року до 21 жовтня 2015 року (та в цей період дії договору було здійснено його одностороннє розірвання згідно заяви від 16.10.2015 року за останній період проценти нараховуються за зниженою в два рази ставкою - 9,5% : 2 = 4,75%).
З огляду на викладене розрахунок процентів за весь період становить:
За період з 19.10.2012 року по 20.10.2014 року:
Сума вкладу - 2146,00 доларів США. Період розрахунку - 731 день. Процентна ставка - 9,5%. 2146,00 доларів США х 9,5% х 731 день : 365 днів = 408,29 доларів США.
За період з 21.10.2014 року по 21.10.2015 року:
Сума вкладу - 2146,00 доларів США. Період розрахунку - 365 днів. Процентна ставка - 4,75%. 2146,00 доларів США х 4,75% х 365 днів : 365 днів = 101,93 доларів США.
За матеріалами справи розмір процентів, який сплачується Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» за вкладом «На вимогу» становить 1%.
За період з 22.10.2015 року по 03.03.2017 року (499 днів): 2146,00 доларів США х 1% х 499 день : 365 днів = 29,33 доларів США.
Отже до стягнення в межах заявлених вимог підлягає 2685,55 доларів США (що за курсом НБУ еквівалентно 65 876,54 грн.), з яких: сума вкладу 2146 доларів США, сума відсотків - 539,55 доларів США (408,29 доларів США + 101,93 доларів США + 29,33 доларів США = 539,55 доларів США).
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в Постановах ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-59цс13).
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми, яка за період з 22 жовтня 2015 року по 03.03.2017 року (499 днів) становить: 2656,22 доларів США х 3% : 365 днів х 499 днів = 108,94 доларів США, що в гривневому еквіваленті (на час прийняття постанови) становить 2672 гривень 30 копійок (за курсом НБУ 24,53).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає:споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
За приписами частини п`ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Виходячи з вищевикладеного, вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення.
Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.
Таким чином, характер спірних правовідносин та норми правозастосування, з урахуванням положень умов та правил надання банківських послуг та положень договорів банківського вкладу, щодо відповідальності сторін за порушення умов договору згідно до чинного законодавства України, у тому числі законодавства України про відповідальність за невиконання/неналежне надання фінансових послуг свідчать про можливість застосування до банку боржнику відповідальності за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Відносно строку, в межах якого можливе стягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16: «стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
За приписами ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги.
Як роз`яснено у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 р. № 5, пеня за порушення договору нараховується і стягується у відсотковому відношенні до суми заборгованості за кожний день прострочки, в тому числі за святкові, неробочі й вихідні дні.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22.10.2015 року, а до суду позивач звернувся – 18.10.2016 року, пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред`явлення позову.
Отже існують підстави для стягнення на користь позивача неустойки (пені) за останні 12 місяців із розрахунку: сума заборгованості за договором банківського вкладу х 3% х 365 днів та складає 721 348 гривень 13 коп. (65 876,54 грн.. х 3% х 365 днів = 721 348,13 коп.)
Посилання банку на те, що при застосуванні частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеня обчислюється від суми наданої послуги, а саме від розміру процентів, а не від усієї суми боргу, є безпідставними, оскільки не узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81цс19).
Разом з тим, частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже , частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Про необхідність застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України за ініціативою суду у випадках, коли пеня значно перевищує розмір збитків зазначалось судом касаційної інстанції в ухвалах ВССУ від 29.01.2014 р. № 6-45806св13 (н/п 22ц/790/6217/13), від 15.10.2014 р. по справі № 6-21626св14 (н/п 22ц/790/2524/14), від 29.10.2014 р. по справі № 6-6087св14 (н/п 22ц/790/285/14), від 25.03.2015 р. по справі № 6-869 св15 (н/п 22ц/790/7266/14).
Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що розмір неустойки перевищує суму боргу, судова колегія дійшла висновку про необхідність зменшення неустойки до розміру заборгованості за вкладом - 53 000 гривень.
За таких обставин рішення суду першої інстанції згідно з вимогами ч.2 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на її користь позивача суми вкладу з відсотками 2685,55 доларів США, з яких: сума вкладу 2146 доларів США, сума відсотків - 539,55 доларів США, 3% річних – в сумі 2672 гривень 30 коп., пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України « Про захист прав споживачів» в сумі 53 000 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно з ч.ч.1,13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, компенсація відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 645,74 грн. підлягає стягненню в дохід держави.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір в розмірі 810 грн., в той час як відповідно до визначеної Законом України «Про судовий збір» ставки з врахуванням оскарження рішення суду першої інстанції в частині, судовий збір за подання апеляційної скарги повинен був становити 1303,50 грн., розмір недоплати становить 493,50 грн.
ПАТ КБ «ПриватБанк» має право на компенсацію суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 334,90 грн., суми судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 446,53 грн. (виходячи з суми судового збору, яка підлягала сплаті), та з врахуванням вищезазначеної недоплати судового збору у загальній сумі 287,93 грн. (334,90 грн. + 446,53 грн. – 493,50 грн.).
Отже, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 375,51 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) суму вкладу з відсотками 2174,86 доларів США, 3% річних – в сумі 2672 гривень 30 копійок, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України « Про захист прав споживачів в сумі 53 000 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 55,58 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 24 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді :
